01 вересня 2025 рокуСправа №160/17678/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
17.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, З під., 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046150017944 від 02.06.2025 р., яким відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 ОСОБА_1 з 26 травня 2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію по Списку №2 відповідно до п. б) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 26 травня 2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 16.08.1993 по 01.02.1996 в Криворізькому державному будівельно-монтажному управлінні «Промстрой-2», зазначений в трудовій книжці НОМЕР_2 від 15.02.1996 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 26.05.2025 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №2 відповідно до п. б) ст. 13 ЗУ “Про пенсійне забезпечення». Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046150017944 від 02.06.2025 р. позивачу було відмовлено. З таким рішенням позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2025р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
11.07.2025р. представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.05.2025 звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. За принципом екстериторіальності заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.06.2025 №046150017944 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що вік позивача на день звернення до органів Пенсійного фонду склав 51 рік 04 місяці 10 днів. На підставі наданих позивачем документів, страховий стаж позивача складає 33 роки 00 місяців 22 дні (необхідно не менше 25 років), пільговий стаж позивача за списком №2 - 11 років 02 місяці 17 днів (з необхідних 10 років). До страхового стажу не зараховано період роботи з 16.08.1993 по 01.02.1996. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 15.02.1996, оскільки не читається печатка, якою завірено запис про звільнення з роботи. До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи з урахуванням наказів про проведення атестації робочих місць.
14.07.2025р. позивач надав до суду відповідь на відзив, яка за змістом аналогічна доводам викладеним в позовній заяві.
Третя особа 04.08.2025р. надала до суду копію пенсійної справи позивача. Пояснень щодо предмету спору до суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 26 травня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №2 відповідно до п. б) ст. 13 ЗУ “Про пенсійне забезпечення».
За результатом розгляду заяви, Головним управлінням ПФУ в Харківській області прийнято рішення №/ПС 046150017944 від 02.06.2025 р. у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку. Додатково зазначено, що вік позивача на день звернення до органів Пенсійного фонду склав 51 рік 04 місяці 10 днів. На підставі наданих позивачем документів, страховий стаж позивача складає 33 роки 00 місяців 22 дні, пільговий стаж позивача за списком №2 - 11 років 02 місяці 17 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 16.08.1993 по 01.02.1996, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 15.02.1996, оскільки не читається печатка, якою завірено запис про звільнення з роботи. До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.
Позивач оскаржує рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № /ПС 046150017944 від 02.06.2025 про відмову в призначенні пенсії як таке, що прийнято необґрунтовано та яке порушує його право на належне пенсійне забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
Наведені обставини свідчать про те, що пенсійним органом необґрунтовано відмовлено позивачу в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 з підстав недосягнення нею пенсійного віку.
В той час, як встановлено судом, відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи з 16.08.1993 по 01.02.1996, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 15.02.1996, оскільки не читається печатка, якою завірено запис про звільнення з роботи.
Суд зауважує, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 містить всі необхідні записи, що підтверджують факт роботи позивача у період з 16.08.1993 по 01.02.1996р.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача з приводу того, що в трудовій книжці позивача є в наявності певні недоліки в оформлені трудової книжки, такі як нечіткий відбиток печатки, оскільки наявність таких недоліків щодо заповнення трудової книжки не є підставою вважати, що вказані спірні періоди роботи не підтверджують факту перебування особи на відповідній посаді, до того ж, обов'язок щодо оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, а не на працівника.
Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи зараховувати період роботи позивача з 16.08.1993 по 01.02.1996р. до загального стажу, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на наведене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046150017944 від 02.06.2025 р. є протиправним та підлягає скасуванню судом, а право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 16.08.1993 по 01.02.1996 в Криворізькому державному будівельно-монтажному управлінні «Промстрой-2», зазначений в трудовій книжці НОМЕР_2 від 15.02.1996 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію по Списку №2 відповідно до п. б) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 26 травня 2025 року, суд зазначає про таке.
Відповідач, виконуючи зазначене рішення суду, повинен буде здійснити розрахунок страхового стажу позивача.
Суд звертає увагу, що у рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо здійснення розрахунку страхового стажу позивача, а також вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов'язувати його призначати пенсію, у зв'язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Відтак належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 26 травня 2025 року., про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до п. б) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
За правилами частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує питання судових витрат.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 908,40 грн.
У зв'язку з перебуванням судді Луніної О.С. у відпустці, рішення ухвалене в перший робочий день.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046150017944 від 02.06.2025 р., яким відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 ОСОБА_1 з 26 травня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 16.08.1993 по 01.02.1996 в Криворізькому державному будівельно-монтажному управлінні «Промстрой-2», зазначений в трудовій книжці НОМЕР_2 від 15.02.1996 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 26 травня 2025 року, про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до п. б) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна