02 жовтня 2025 рокуСправа №160/11915/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.03.2025 року № 262840005205 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію ОСОБА_1 за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування стаж роботи в росії з з 13.12.1985 року по 29.11.1988 року та з 30.11.1988 року по 17.10.1989 року та робо з 19.08.1991 року по 01.02.1993 року та з 02.02.1993 року по 20.02.1994 року та з 12.07.1996 року по 27.01.1998 року.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що відмова відповідача у призначенні пенсії за віком є протиправною та такою , що суперечить нормам чинного законодавства, що порушує його конституційні права на соціальне забезпечення та позбавляє її права на отримання пенсії, гарантоване Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою суду від 29.04.2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
20.05.2025 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області долучено до матеріалів справи витребувані судом документи в ухвалі від 29.04.2025 року.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
07.03.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.03.2025 року № 262840005205 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Також в рішенні зазначено, що до страхового стажу не враховано періоди роботи з 13.12.1985 року по 29.11.1988 року, з 30.11.1988 року по 17.10.1989 року, оскільки відповідно до ст. 24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховується до страхового стажу, у тому числі на пільгового умовах, особам які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державною пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Також до пенсійним органом не зараховано період роби роботи позивача: з 19.08.1991 року по 01.02.1993 року, оскільки відсутній номер наказу при звільненні; з 02.02.1993 року по 20.02.1994 року, оскільки виправлення в даті на прийняття; з 12.07.1996 року по 27.01.1998 року, оскільки наказ на звільнення дописаний.
Не погодившись з діями відповідача щодо не призначення пенсії, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Згідно з ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, у п. 3 Порядку №637 зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі №235/805/17, від 06.12.2019 року по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі №242/2536/16-а, від 12.09.2022 року у справі №569/16691/16-а, 01.01.2022 року по справі №620/1178/19 та інших.
Суд зауважує, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містить всі необхідні записи, які підтверджують факт роботи позивача у спірні період:
- з 13.12.1985 року прийнятий на роботу в механічний цех № 4 слюсарем-механозбірних робіт 2 розряду;
- 29.11.1988 року звільнений;
- 30.11.1988 року прийняти на роботу тесляр 5 розряду;
- 17.10.1989 року звільнений;
Однак періоди роботи з 13.12.1985 року по 29.11.1988 року, з 30.11.1988 року по 17.10.1989 року, не були зараховані до страхового стажу позивача, оскільки відсутнє підтвердження нездійснення іншою державною пенсійних виплат.
За приписами ч.2 ст.4 Закону №1058 визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення (надалі - Угода), в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст.1).
Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно зі ст.3 Угоди усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Відповідно до ст.5 Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно з ч.2-3 ст.6 Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі ст.7 вказаної Угоди розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Відповідно до ст.11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з ч.2 ст.13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022 року.
При цьому, відповідно до інформації, наведеної в листі Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210, Угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.
Таким чином, до 19.06.2023р. Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
З огляду на наведені вище положення Угоди суд зазначає, що вихід України із вказаної Угоди жодним чином не тягне за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх (через існування фактичних та законних трудових відносин) виникли ще до виходу держави-учасниці із Угоди.
При цьому, в трудовій книжці позивача зазначені періоди роботи з посиланням на накази, згідно з якими позивача прийнято та звільнено з роботи, інформацію про роботодавців, записи про звільнення засвідчені печатками підприємств, що унеможливлює неврахування періодів роботи позивача, зазначених в трудовій книжці, до його страхового стажу.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача або недоліки уточнюючих довідок, відповідачем суду не надано та їх достовірність в оспорюваному рішенні не заперечується.
Згідно з ч.2-3 ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення (припинення дії для України 19.06.2023) для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Враховуючи вищевикладене, наведені вище спірні періоди роботи позивача на території росії відповідно до записів трудової книжки підлягають врахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо періодів роботи позивача з 19.08.1991 року по 01.02.1993 року, з 02.02.1993 року по 20.02.1994 року та з12.07.1996 року по27.01.1998 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2.4 розд. 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абз. 2 п. 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Крім того, суб'єктом владних повноважень не враховані положення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», згідно з якими відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Порушення роботодавцем порядку заповнення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більш того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в своїй постанові від 22.11.2018 року по справі № 497/118/15-а де суд зазначив що відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Також аналогічну позицію підтримує Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відтак, підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем не надано жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його трудової діяльності він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
Згідно з частини 1статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 139, 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.03.2025 року № 262840005205 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію ОСОБА_1 за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування стаж роботи в росії з з 13.12.1985 року по 29.11.1988 року та з 30.11.1988 року по 17.10.1989 року та робо з 19.08.1991 року по 01.02.1993 року та з 02.02.1993 року по 20.02.1994 року та з 12.07.1996 року по 27.01.1998 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко