25 липня 2025 рокуСправа №160/13715/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу №160/13715/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
13.05.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 046350017994 від 29.04.2025 про відмову у призначені пенсії; зобов'язати відповідача з урахуванням висновків суду у справі призначити з 21.04.2025 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення») зарахувавши до пільгового стажу на підземних роботах за списком № 1 в повному обсягу періоди зайнятості з 16.02.2005 по 30.03.2005, з 23.05.2005 по 01.02.2006, з 01.02.2006 по 31.07.2016 на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 (з урахуванням перетину періодів).
В обґрунтування позову зазначено, що 21.04.2025 року позивач звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах по Списку №1. 29.04.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046350017994 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Позивач зазначає, що має достатній пільговий стаж та в неї наявне право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/13715/25. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 року разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано відповідачу в його електронний кабінет та отримано 26.05.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи. Однак, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву у строки встановлені ухвалою суду.
02.06.2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, надійшли витребувані копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає наступне.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 , 21.04.2025 року звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області та прийнято рішення від 29.04.2025 року №046350017994, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» оскільки відсутній необхідний пільговий стаж.
У рішенні також зазначено, що вік заявниці на дату звернення 45 років 6 місяців 05 днів, відповідно до наданих документів страховий стаж особи 27 років 10 місяців 05 днів, в тому числі пільговий стаж по списку №1 складає 2 роки 09 місцяів 29 днів, пільговий стаж зараховано за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.01.2005 по 16.12.2010 та з 01.08.2016 по 13.08.2016. До пільгового стажу не зараховано період роботи згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.01.2011 по 31.07.2016, оскільки в реєстрі відсутня інформація про проведення атестації робочих місць.
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та у зарахуванні періодів роботи до пільгового стажу, звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення, у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком N 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт а статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом а статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та величині страхового стажу, який становить 15 років за пунктом а статті 13 Закон Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 20 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам частини 2 статті 19 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення'та статтею 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.
Позивач в позовній заяві зазначає, що при досягненні віку 45 років та при наявності достатнього пільгового стажу роботи вона має право на пенсію на пільгових умовах за списком №1.
Натомість, як вбачається з рішення від 29.04.2025 року №046350017994, відповідач фактично керується Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за яким, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Водночас, Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку та стажу на предмет конституційності не перевірявся. Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
У рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151 - 2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, не підлягає застосуванню.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з'ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З наведеного слідує, що суб'єкт владних повноважень повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, у даному випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
В той час, враховуючи правову позицію рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 позивач має право на призначення пенсії при досягненні 45-річного віку у відповідності до п. «а» статті 13 Закону №1788-XII, відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.04.2025 року №046350017994 є протиправним та підлягає скасуванню судом.
Щодо позовної вимоги про зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 16.02.2005 року по 30.03.2005 року, з 23.05.2005 року по 01.02.2006 року, з 01.02.2006 року по 31.07.2016 року, на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
В даному випадку, трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 16.02.2005 року повністю підтверджується її робота у спірні періоди, записи виконані відповідно вимог Інструкції та мають всі необхідні реквізити: дати записів, номери та дати наказів, печатки та підписи посадових осіб.
З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не зараховує до пільгового стажу період роботи згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.01.2011 по 31.07.2016, оскільки в реєстрі відсутня інформація про проведення атестації робочих місць.
При цьому, відповідачем не було надано оцінку та не зазначено в оскаржуваному рішенні причини неврахування до пільгового стажу інших періодів роботи позивача.
З протоколу форми рс-право вбачається, що позивачу до пільгового стажу за Списком №1 частково не було враховано періоди з 23.09.2005 року по 31.12.2005 року, з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, з 10.01.2010 року по 28.02.2010 року, з 09.03.2010 року по 31.03.2010 року, з 15.04.2010 року по 30.04.2010 року, з 08.05.2010 року по 31.05.2010 року, з 13.06.2010 року по 30.06.2010 року, з 11.07.2010 року по 31.07.2010 року, з 08.08.2010 року по 31.08.2010 року, з 10.09.2010 року по 30.09.2010, з 07.10.2010 року по 31.10.2010 року, з 17.11.2010 року по 30.11.2010 року, з 17.12.2010 року по 31.07.2016 року.
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження пільгового стажу надано довідку форми ОК-5.
Відповідно до форми ОК - 5 ОСОБА_1 , у 2005 - 2016 роках обліковується спеціальний стаж на підприємстві з кодом ЄДРПОУ: 00191218 з кодом підстави для обліку спецстажу ЗП3013А1.
Згідно Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного соціального внеску органам Пенсійного фонду України, встановлено наступні коди підстав та відповідні їм назви посад та робіт.
ЗПЗ013А1: Працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Так, як було встановлено судом, позивач, в період з 16.02.2005 року по 30.03.20025 року працювала учнем гірника на маркшрейдерських роботах маркшрейдерської служби шахти.
Відповідно форми РС-право період з 16.02.2005 року по 30.03.20025 року зараховано позивачу до списку №1, що також підтверджується оскаржуваним рішенням в якому зазначено про зарахування до пільгового стажу періоду з 01.01.2005 року по 16.12.2010 року.
Отже, вимога позивача про зарахування даного періоду не підлягає задоволенню оскільки він самостійно був зарахований відповідачем при розгляді заяви про призначення пенсії.
В період з 23.05.2005 року по 31.01.2006 позивач працювала гірником на маркшейдерських роботах 2 розряду, а з 01.02.2006 року дільничим маркшейдером маркшейдерської служби.
При цьому, відповідачем було зараховано частину її роботи з 23.05.2005 року по 22.09.2005 року, з 01.01.2006 року по 01.02.2006 року.
Отже, період з 23.09.2005 року по 31.12.2005 року необхідно зарахувати до пільгового стажу позивача за списком №1, оскільки в такий період позивач не змінювала місце роботи та відсутні докази зміни умов праці в такий період.
В задоволенні вимоги про зарахування періодів роботи з 23.05.2005 року по 22.09.2005 року, з 01.01.2006 року по 01.02.2006 року до пільгового стажу суд відмовляє, оскільки вони самостійно були зараховані відповідачем при розгляді заяви про призначення пенсії.
Щодо періоду з 01.02.2006 року по 31.07.2016 року, судом встановлено, що періоди 01.02.2006 року по 30.06.2006 року, з 01.10.2008 року по 09.01.2010 року, з 01.03.2010 року по 08.03.2010 року, з 01.04.2010 року по 14.04.2010 року, з 01.05.2010 року по 07.05.2010 року, з 01.06.2010 року по 12.06.2010 року, з 01.07.2010 року по 10.07.2010 року, з 10.08.2010 року по 07.08.2010 року, з 01.09.2010 року по 09.09.2010 року, з 01.10.2010 року по 06.10.2010 року, з 01.11.2010 року по 16.11.2010 року, з 01.12.2010 року по 16.12.2010 року зараховані відповідачем до пільгового стажу за списком №1, в той час як позивач не змінювала ні місце роботи, ні займану нею посаду. Доказів зміни умов праці матеріали справи також не містять.
Оскаржуване рішення не містить інформації щодо причин незарахування окремих періодів роботи позивача в яких остання не змінювала місце роботи та посаду.
Враховуючи зазначене суд приходить до висновку про необхідність зарахувати до пільгового стажу за списком №1 періоди роботи з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, з 10.01.2010 року по 28.02.2010 року з 09.03.2010 року по 31.03.2010 року, 15.04.2010 року по 30.04.2010 року, з 08.05.2010 року по 31.05.2010 року, з 13.06.2010 року по 30.06.2010 року, з 11.07.2010 року по 31.07.2010 року, з 08.08.2010 року по 31.08.2010 року, з 10.09.2010 року по 30.09.2010 року, з 07.10.2010 року по 31.10.2010 року, з 17.11.2010 року по 30.11.2010 року, з 17.12.2010 року по 31.07.2016 року.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не надано оцінку всім наявним документам, не використано передбачених чинним закондавством механізнім для витребування додаткових документів та встановлення необхідних обставин. Оскаржуване рішення прийнято необгрунтовано та передчасно, без надання оцінки та зазначення в ньому підстав неврахування спірних періодів до пільгового стажу позивача.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зарахування окремих періодів до пільгового стажу підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.04.2025 року №046350017994 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах, а належним способом захисту є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до пільгового стажу за списком №1 періоди з 23.09.2005 року по 31.12.2005 року, з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, з 10.01.2010 року по 28.02.2010 року з 09.03.2010 року по 31.03.2010 року, 15.04.2010 року по 30.04.2010 року, з 08.05.2010 року по 31.05.2010 року, з 13.06.2010 року по 30.06.2010 року, з 11.07.2010 року по 31.07.2010 року, з 08.08.2010 року по 31.08.2010 року, з 10.09.2010 року по 30.09.2010 року, з 07.10.2010 року по 31.10.2010 року, з 17.11.2010 року по 30.11.2010 року, з 17.12.2010 року по 31.07.2016 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2025 року про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 з урахуванням зарахованих періодів та висновків суду, наведених в даному рішенні.
Вимога про призначення пенсії задоволенню не підлягає як передчасна, оскільки призначенню пенсії передує обрахунок пільгового стажу, що відноситься до виключної компетенції відповідача.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією від 09.05.2025 року.
Отже, судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40030, Сумська обл., м. Суми, вул. Пушкіна, 1, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.04.2025 року №046350017994 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до пільгового стажу за списком №1 ОСОБА_1 періоди з 23.09.2005 року по 31.12.2005 року, з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, з 10.01.2010 року по 28.02.2010 року з 09.03.2010 року по 31.03.2010 року, 15.04.2010 року по 30.04.2010 року, з 08.05.2010 року по 31.05.2010 року, з 13.06.2010 року по 30.06.2010 року, з 11.07.2010 року по 31.07.2010 року, з 08.08.2010 року по 31.08.2010 року, з 10.09.2010 року по 30.09.2010 року, з 07.10.2010 року по 31.10.2010 року, з 17.11.2010 року по 30.11.2010 року, з 17.12.2010 року по 31.07.2016 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з урахуванням зарахованих до пільгового стажу періодів та висновків суду, наведених в даному рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська