15 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/7289/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про скасування витягу з наказу,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (відповідач) про скасування витягу з наказу Голови Адміністрації спеціальної служби транспорту (по особовому складу) від 30.05.2025 №150 в частині призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 - заступником командира мостової роти з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_2 окремого мостового батальйону НОМЕР_3 окремої шляхо-відновлювальної бригади імені Князя Лева Регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що згідно з пунктом 112 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення. Таке переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім випадку потреби у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують. Пунктом 113 Положення переміщення військовослужбовця за станом здоров'я або за станом здоров'я членів його сім'ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку. Однак його переміщення на посаду заступника командира мостової роти з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_2 окремого мостового батальйону НОМЕР_3 окремої шляхо-відновлювальної бригади імені Князя Лева Регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відбулося не за його ініціативою чи рапортом. Згоди на переміщення він не давав. Таке переміщення здійснене відповідачем без з'ясування усіх фактичних обставин справи, зокрема не було враховано, що на утриманні позивача знаходиться матір, яка є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 07.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що старший лейтенант ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу в Державній спеціальній службі транспорту.
Зазначив, що від військової частини НОМЕР_4 на адресу Адміністрації Держспецтрансслужби надійшов план переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад Голови Адміністрації Держспецтрансслужби, у якому запропоновано перемістити заступника командира роти матеріально-технічного забезпечення з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_5 окремого батальйону розмінування регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 " на посаду заступника командира мостової роти з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_2 окремого мостового батальйону НОМЕР_3 окремої шляхо-відновлювальної бригади імені князя Лева регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 " для більш доцільного використання.
Відповідно до наказу Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 30.05.2025 № 150 заступника командира роти матеріально- технічного забезпечення з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_5 окремого батальйону розмінування регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 " переміщено на посаду заступника командира мостової роти з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_2 окремого мостового батальйону НОМЕР_3 окремої шляхо- відновлювальної бригади імені князя Лева регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 " для більш доцільного використання.
Голова Адміністрації Держспецтрансслужби, діючи у межах наявних повноважень та з огляду на наявність дискреційних повноважень, прийняв рішення про призначення поданих у плані переміщення військовослужбовців на відповідні посади.
Вказав, що відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з абзацом дев'ятим пункту 1 контракту про проходження громадянами України військової служби у Державній спеціальній службі транспорту на посадах осіб офіцерського складу ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання подавати про себе та членів сім'ї інформацію необхідну для проходження військової служби та соціального захисту.
Позивачем ОСОБА_1 не надано інформацію про наявність члена сім'ї, що потребує догляду з моменту отримання витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16.05.2025 № 23/25/1423/Р до часу виключення зі списків військової частини при здійсненні переміщення у зв'язку з чим допущено порушення вимог абзацу дев'ятого пункту 1 контракту.
У разі несвоєчасного повідомлення уповноважених органів або осіб про обставини, що мають юридичне значення, особа може втратити або бути обмежена у реалізації відповідних прав. До Адміністрації Держспецтрансслужби не надходило рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_2 від 16.05.2025 № 23/25/1423/Р.
Окрім того, зауважує, що доказів про те, що відсутні інші члени сім'ї, які здатні здійснювати догляд за ОСОБА_2 позовна заява не містить. Разом з тим, з огляду на особливості проходження військової служби позивач не має змоги належно здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 .
З наведених підстав просить відмовити у задоволенні позову.
У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги з мотивів та підстав, вказаних у позовній заяві. Додатково зазначив, що відповідач володів інформацією про те, що позивач опікувався своєю матір'ю, адже під час проходження служби він неодноразово брав відпустки за сімейними обставинами. Вказує, що наказом командира в/ч НОМЕР_6 за №186 від 25.06.2025 він був зарахований до списків вказаної військової частини, а вже 27.06.2025 звернувся з рапортом до командування у якому повідомив про свої сімейні обставини. Однак відповіді на свій рапорт не отримав (а.с. 58-61).
Ухвалою суду від 19.08.2025 залучено у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військову частину НОМЕР_7 ( НОМЕР_5 окремий батальйон розмінування регіонального управління " ІНФОРМАЦІЯ_1 "). Зобов'язано вказану військову частину надати суду пояснення з приводу того, чи звертався позивач з рапортом про долучення до особової справи рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16.05.2025 №23/25/1423/Р, або чи повідомляв будь-яким іншим чином про здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 (а.с.46).
У поясненнях, поданих до суду 26.08.2025, представник третьої особи вказав, що старший лейтенант ОСОБА_1 , в період проходження військової служби на посаді заступника командира роти матеріально-технічного забезпечення з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_7 не звертався з рапортом про долучення до особової справи рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_2 від 16.05.2025 № 23/25/1423/Р. Також позивач не повідомляв командування військової частини будь-яким іншим чином про здійснення догляду за матір'ю ОСОБА_2 .
Таким чином військова частина НОМЕР_7 не володіла і не могла володіти інформацією щодо можливої наявності обставин, які б обумовлювали обов'язкове отримання згоди старшого лейтенанта ОСОБА_1 на його переміщення на нове місце військової служби. Зауважує, що при поданні до суду адміністративного позову, позивач також не надав належні докази наявності підстав для застосування норми, яка передбачає переміщення військовослужбовця по службі за умови наявності його згоди. Зокрема, позивачем не надано доказів, що саме він здійснює (чи буде здійснювати) догляд за інвалідом другої групи ОСОБА_2 (рішення органу соціального захисту населення про надання послуги з догляду, акт встановлення факту здійснення догляду, що видається органом соціального захисту населення тощо). Крім того позивачем не надано доказів родинних зв'язків з ОСОБА_2 . До позовної заяви долучено копії двох різних паспортів: НОМЕР_8 на ім'я ОСОБА_3 та НОМЕР_9 на ім'я ОСОБА_2 . Зазначені документи не тільки не підтверджують родинні зв'язки позивача з означеною особою, але і викликають сумнів у правомірності їхнього одночасного представлення.
З наведених підстав представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 ( НОМЕР_5 окремий батальйон розмінування регіонального управління " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") .
Від військової частини НОМЕР_4 на адресу Адміністрації Держспецтрансслужби надійшов план переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад Голови Адміністрації Держспецтрансслужби, у якому запропоновано перемістити заступника командира роти матеріально-технічного забезпечення з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_5 окремого батальйону розмінування регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 " ОСОБА_1 на рівнозначну посаду заступника командира мостової роти з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_2 окремого мостового батальйону НОМЕР_3 окремої шляхо-відновлювальної бригади імені князя Лева регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 " для більш доцільного використання (а.с. 39).
Відповідно до пунктів 82, 83 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, пункту 11 Положення про державну спеціальну службу транспорту, Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту видав наказ (по особовому складу) від 30.05.2025 № 150, згідно з яким заступника командира роти матеріально-технічного забезпечення з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_5 окремого батальйону розмінування регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 " ОСОБА_1 переміщено на посаду заступника командира мостової роти з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_2 окремого мостового батальйону НОМЕР_3 окремої шляхо-відновлювальної бригади імені князя Лева регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 " (а.с.10).
Позивач ОСОБА_1 , з посиланням на те, що на його утриманні знаходиться матір ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду (згідно рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16.05.2025 №23/25/1423/Р), вважає переміщення по посаді протиправним, оскільки таке здійснене без його попередньої згоди.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1-3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався. На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 4 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами 1, 7 статті 6 Закону №2232-XII військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут ЗСУ), який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Згідно з статтею 28 Статуту ЗСУ єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Відповідно до частини перша статті 58 Статуту ЗСУ командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Функції та повноваження Дежспецтрансслужби визначено Положенням про Державну спеціальну службу транспорту, затвердженим Указом Президента України від 06.08.2004 №873/2004 “Питання Державної спеціальної служби транспорту" (далі - Положення про ДССТ).
Відповідно до пункту 1 Положення про ДССТ Державна спеціальна служба транспорту (Держспецтрансслужба) є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту, що використовується в інтересах оборони держави, в мирний час та в особливий період.
Згідно пункту 2 Положення про ДССТ Держспецтрансслужба у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України, спільними наказами Міністерства оборони України та Міністерства інфраструктури України, наказами і директивами Міністра оборони України, а також наказами та директивами начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, що регулюють відносини щодо планування застосування сил оборони та організації підготовки військ, а також цим Положенням.
Відповідно до пункту 8 Положення про ДССТ Адміністрація Держспецтрансслужби є органом управління, який здійснює безпосереднє керівництво Держспецтрансслужбою в мирний час та в особливий період.
Відповідно до підпунктів 1, 3, 5, 6 пункту 11 Положення про ДССТ - Голова Адміністрації Держспецтрансслужби:
здійснює керівництво Держспецтрансслужбою, спрямовує і координує фінансово-господарську, виробничу, наукову та науково- технічну діяльність її структурних підрозділів, несе персональну відповідальність перед Міністром оборони України за виконання Держспецтрансслужбою функцій і покладених на неї завдань;
здійснює в межах своєї компетенції укладення контрактів, призначення на
посади, звільнення з посад та звільнення з військової служби особового складу Держспецтрансслужби.
видає в межах своїх повноважень накази, розпорядження і директиви з питань здійснення організаційних заходів, організовує та контролює їх виконання.
Порядок проходження громадянами України військової служби та питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення).
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (в редакції Указу Президента України від 28.12.2021 № 682/2021) дію Положення поширено на військовослужбовців Державної спеціальної служби транспорту.
Пунктами 12, 13 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до абзацу четвертого підпункту 2 пункту 82 Положення призначення військовослужбовців на посади здійснюється на рівнозначні посади для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця.
З матеріалів справи слідує, що від військової частини НОМЕР_4 на адресу Адміністрації Держспецтрансслужби надійшов план переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад Голови Адміністрації Держспецтрансслужби (а.с.39).
Зокрема, у плані переміщення запропоновано перемістити заступника командира роти матеріально-технічного забезпечення з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_5 окремого батальйону розмінування регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 " ОСОБА_1 на посаду заступника командира мостової роти з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_2 окремого мостового батальйону НОМЕР_3 окремої шляхо-відновлювальної бригади імені князя Лева регіонального управління “ ІНФОРМАЦІЯ_1 " для більш доцільного використання.
Зважаючи на вищевикладені норми чинного законодавства, голова Адміністрації Держспецтрансслужби, діючи у межах наявних дискреційних повноважень, прийняв рішення про призначення поданих у плані переміщення військовослужбовців на відповідні посади, в тому числі і щодо позивача ОСОБА_1 .
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
З практики ЄСПЛ вимагається лише того, щоб владна дія держави спиралася на юридичну норму, існуючий зв'язок між демократією та верховенством права гарантував те, що певні дискреційні повноваження держави щодо обмеження прав людини були визначені законом (Case of Iordachi and Others v. Moldova, заява № 25198/02).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що голова Адміністрації спеціальної служби транспорту мав право на прийняття наказу від 30.05.2025 №150 в частині призначення старшого лейтенанта ОСОБА_1 - заступником командира мостової роти з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_2 окремого мостового батальйону НОМЕР_3 окремої шляхо-відновлювальної бригади імені Князя Лева Регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 », оскільки такі дії відносяться до його повноважень та прямо передбачені у законах до підзаконних нормативно-правових актах.
Надаючи правову оцінку аргументам позивача про недотримання відповідачем принципу законності та визнання оспорюваного наказу таким, що не відповідає критеріям правомірності з огляду на зміст пункту 112 Положення (у зв'язку з тим, що у позивача на утриманні знаходиться одинока хвора матір, яка є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду) суд зазначає наступне.
Так, пунктом 112 Положення, затвердженим указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 передбачено, що військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:
неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
До матеріалів справи позивачем долучено витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16.05.2025 № 23/25/1423/Р ОСОБА_2 (матері позивача), яким останній встановлено ІІ групу інвалідності та визначено потребу у постійному сторонньому догляді (а.с.6-9).
Разом з тим, суд вказує на те, що відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно абзацу дев'ятого пункту 1 Контракту про проходження служби громадянами України військової служби у Державній спеціальній службі транспорту на посадах осіб офіцерського складу позивач взяв на себе зобов'язання подавати про себе та членів сім'ї інформацію необхідну для проходження військової служби та соціального захисту (а.с. 14-16).
Позивачем до матеріалів справи не долучено жодних доказів відносно того, що він будь-яким чином повідомляв відповідача про обставини щодо здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка 16.05.2024 визнана особою з інвалідністю другої групи.
Зокрема, жодних рапортів ОСОБА_1 до відповідача у період з 16.05.2025 (від моменту прийняття рішення експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_2 від 16.05.2025 № 23/25/1423/Р) по 30.05.2025 (дата прийняття оскаржуваного наказу) матеріали справи не містять і позивачем таких не долучено.
Окрім того, з пояснень представника третьої особи вбачається, що старший лейтенант ОСОБА_1 , в період проходження військової служби на посаді заступника командира роти матеріально-технічного забезпечення з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_7 не звертався з рапортом про долучення до особової справи рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_2 від 16.05.2025 №23/25/1423/Р. Також позивач не повідомляв командування військової частини будь-яким іншим чином про здійснення догляду за матір'ю ОСОБА_2 .
З огляду на вищевказане, суд бере до уваги доводи відповідача відносно того, що військова частина НОМЕР_7 не володіла і не могла володіти інформацією щодо можливої наявності обставин, які б обумовлювали обов'язкове отримання згоди старшого лейтенанта ОСОБА_1 на його переміщення на нове місце військової служби.
Суд звертає увагу також на ту обставину, що при поданні до суду адміністративного позову позивач не надав належні докази наявності підстав для застосування норми, яка передбачає переміщення військовослужбовця по службі за умови наявності його згоди. Зокрема, позивачем не надано доказів, що саме він здійснює (чи буде здійснювати) догляд за особою з інвалідністю другої групи ОСОБА_2 (рішення органу соціального захисту населення про надання послуги з догляду, акт встановлення факту здійснення догляду, що видається органом соціального захисту населення тощо). При цьому ОСОБА_2 у витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16.05.2025 №23/25/1423/Р у графі 10.1 (відомості про довірену особу для повідомлення у разі неможливості зв'язку з особою) вказала не позивача, а ОСОБА_4 (із зазначенням номеру телефону останньої) (а.с.7).
Суд не бере до уваги посилання позивача на рапорт від 27.06.2025, адресований командиру військової частини НОМЕР_6 (а.с.62), оскільки він написаний пізніше, аніж винесений оскаржуваний наказ (30.05.2025) та поданий не відповідачу, а командуванню іншої військової частини.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності
Водночас постійний сторонній догляд - це надання допомоги та підтримки особі, яка внаслідок свого фізичного або психічного стану не здатна самостійно здійснювати основні життєві функції та потребує постійного нагляду та допомоги іншої людини.
Законодавством чітко встановлено порядок підтвердження здійснення догляду за особою, що його потребує. Згідно пункту 6 частини першої статті 1 Закону України "Про соціальні послуги" - надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, внесені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.
Згідно із частиною шостою статті 15 Закону України "Про соціальні послуги" формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.
Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2021 №99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі “Надавачі соціальних послуг - фізичні особи" мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).
Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.
Також, законодавством врегульовано залучення інших осіб для здійснення постійного стороннього догляду за особами, що його потребують.
Доказів про те, що відсутні інші члени сім'ї, які здатні здійснювати догляд за ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Крім того, з огляду на особливості проходження військової служби, позивач не довів, що саме він здійснює (чи буде здійснювати) постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 .
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, вищевикладені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ від 30.05.2025 №150, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військова частина НОМЕР_7 ( НОМЕР_5 окремий батальйон розмінування регіонального управління " ІНФОРМАЦІЯ_1 "), про скасування витягу з наказу від 30.05.2025 №150, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.М. Димарчук