Справа № 346/5081/25
Провадження № 3/346/1782/25
15 жовтня 2025 року м. Коломия
Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Третьякова І.В., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 ч.1 КУпАП, яка надійшла від Коломийського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області, складена відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, працюючого слюсарем-сантехніком в «Коломия водоканал», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №736630, 21.09.2025р. близько 17:00 год. в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру, а саме умисно висловлював образи та нецензурну лайку в адресу своєї доньки ОСОБА_2 , чим завдав шкоду психічному здоров'ю потерпілої.
За даним фактом дії ОСОБА_1 поліцейським Коломийського РВП лейтенантом поліції Маршалюком Д.В. було кваліфіковано за ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
В судовому засіданні особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 свою вину у вчиненні даного правопорушення не визнав та пояснив, що проживав в АДРЕСА_1 разом зі своєю колишньою дружиною та донькою ОСОБА_2 . Приблизно 19.09.2025р. він приїхав з роботи додому та виявив, що в будинку змінені замки чим створені йому перешкоди в доступі до помешкання. Тоді він домовився з донькою, що переїде проживати за іншою адресою, а свої речі забере через декілька днів. Попередньо домовивщись з донькою, він 21.09.2025р. прибув до будинку та виявив, що ворота закриті, а на мобільні дзвінки ОСОБА_2 не відповідає і не відчиняє двері, хоча знаходиться вдома. Через подвір'я сусідів він зайшов на терасу будинку і сказав доньці, щоб та віддала його речі. Разом з донькою була її тітка ОСОБА_3 і вони разом почали викидати його речі з будинку на подвір'я. Така поведінка доньки змусила ОСОБА_1 виразити своє невдоволення словесно, але використання нецензурної лайки та образ, він заперечує. Вказує, що до будинку аби забрати свої речі його не впустили, частину одягу та інструменти йому не повернули. Донька викликала поліцію, працівники якої, не розбираючись в деталях справи, склали відносно нього протокол. Вважає, що жодного домашнього насильства він не вчиняв, а виниклий між ним та донькою конфлікт є побутовим непорозумінням в родині.
Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Судом встановлено, що при складані протоколу про адміністративне правопорушення, працівником поліції дії ОСОБА_1 було кваліфіковано за ч.1 ст.173-2 КУпАП. за вчинення домашнього насильства психологічного характеру.
Визначення терміну «домашнє насильство» наведено в п.2 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». За його змістом під домашнім насильством розуміються всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання між колишнім чи теперішнім подружжям або особами, які спільно проживають чи проживали однією сім'єю, але не перебувають або не перебували в шлюбі, незалежно від того, чи проживає або проживала особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що і особа, яка постраждала від домашнього насильства.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі, а постраждалою є особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
Згідно п. 14 ст.1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під психологічним насильством розуміється форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Варто зазначити, що насильство (передусім психологічне) є відмінним від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім'ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків. У такому випадку для визнання факту домашнього насильства слід звернутися до його ознак: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством. Наприклад, якщо немає порушення прав і свобод людини, це не насильство, а правомірне застосування сили.
Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Якщо в сім'ї виникає конфлікт і його розв'язання здійснюється на засадах компетентності, тобто виходячи з того, хто краще розуміється на тому чи іншому питанні, про насильство не йдеться. Натомість ситуації, коли основним способом розв'язання спірних питань стає принцип «хто сильніший, той і має рацію», або коли головною метою є не так справжнє розв'язання проблеми, як доведення власної правоти за будь-яких умов і в будь-який спосіб, стають сприятливим підґрунтям для виникнення насильницьких стосунків.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, а не прагненням розв'язати спір. Для того щоб визначити, чи являється конфлікт певним видом насильства, потрібно знайти всі чотири ознаки цієї дії.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
В якості доказів до матеріалів справи, окрім протоколу про адміністративне правопорушення було долучено:
-рапорт поліцейського Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області Маршалюка Д.В. в якому зазначено, що 21.09.2025р. о 16: 58 год. надійшло повідомлення зі служби 102 від ОСОБА_2 , яка повідомила про сварку з татом, який зайшов до будинку. На фоні чути крики та стукіт. Більше інформації не надано, поклали телефон. Виїздом СРПП на місце події та в ході спілкування з заявницею, остання повідомила, що її батько ОСОБА_1 прийшов до будинку та намагався забрати свої речі. Після цього між ними виник конфлікт в ході якого, батько штовхав її, грубо та нецензурно висловлювався, чим вчинив домашнє насильство;
-протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_4 та її письмові пояснення, в яких зазначено, що 21.09.2025р. близько 13:00 год. в АДРЕСА_1 , прийшов батько ОСОБА_1 та без дозволу зайшов до помешкання і не хотів його покидати, почав збирати свої речі. Між ними виник словесний конфлікт в ході якого ОСОБА_1 штовхав, ображав та нецензурно висловлювався в її адресу. Вона викликала поліцію.
-письмові пояснення ОСОБА_5 з яких слідує, що вона побачила біля будинку автомобіль та побігла казати ОСОБА_2 , що приїхав її батько. В цей час ОСОБА_6 вже зайшов до будинку і між ним та донькою виникла суперечка. Він віддав ключі від тієї кімнати де жив і захотів зайти до будинку аби забрати свої речі. Однак, донька заважала йому зайти, а тому він її відштовхнув та зайшов у помешкання. Обзивав нецензурними словами.
-Письмові пояснення ОСОБА_1 в яких зазначено, що 21.09.2025р. за попередньо домовленістю з донькою він приїхав до будинку в АДРЕСА_1 аби забрати свої речі. Донька та її тітка вчинили йому супротив, не відмикали ворота, не хотіли повертати його речі. ОСОБА_5 забрала частину його речей та хотіла заховати їх в своєму будинку. Потім деякі речі йому віддали при поліції, але не віддали його інструменти.
Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Дослідивши вказані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що між ОСОБА_1 та його донькою ОСОБА_2 виник конфлікт на побутовому підґрунті, який був зумовлений та спровокований діями самої потерпілої, оскільки остання перешкоджала батькові спокійно зібрати та забрати свої речі з будинку, в якому той проживав. За встановлених обставин конфлікту, який виник між його учасниками, суд не вбачає в поведінці ОСОБА_1 агресивного наміру на вчинення свідомих насильницьких дій, метою яких було б заподіяння шкоди своїй доньці.
Частиною 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
З аналізу даної норми вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Отже, самі по собі, зокрема, грубі висловлювання, образи та погрози не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відтак, відсутність доказів спричинення потерпілій шкоди, як однієї з ознак, свідчить про те, що конфлікт, який виник між його учасниками, не призвів до насильства зі сторони ОСОБА_1 відносно своєї доньки.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008 року, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
При цьому Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у вчиненні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
За вищевикладених обставин, суд прийшов до висновку, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза розумним сумнівом доводили б той факт, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі встановлення відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, вважаю, що провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40-1, 173-2, 221, 283, 284 КУпАП,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На постанову суду протягом десяти днів з дня її винесення може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд.
Суддя: Третьякова І. В.