Справа № 344/11565/25
Провадження № 2/344/4086/25
09 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Атаманюка Б. М.,
секретаря Устинської Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України,-
До Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 01.07.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.07.2025 відкрито провадження по даній справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.09.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 24.02.2022 року внаслідок збройної агресії російської федерації відносно України ворожі війська окупували частину території України, зокрема, місто Маріуполь та Маріупольський район Донецької області, які опинилися в блокаді. Позивач ОСОБА_1 до вересня 2014 року жила великою дружньою сім'єю разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 , старшою донькою ОСОБА_3 , та молодшими доньками близнючками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у власному будинку в селищі Талаківка, Маріупольського району Донецької області, мали яблуневий сад на 50 дерев і виноградник на 20 кущів, два легкових автомобілі, стабільну гарну роботу. Позивач працювала юристом в Талаківській селищній раді, чоловік в Державні службі України з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Позивачу залишалось 10 років до вислуги, чоловіку 4 роки, вони розраховували отримати державні пенсії за вислугою років і зайнятись підприємництвом. Мали можливість кожного року їздити на відпочинок по Україні. Діти навчались у місцевій школі, відвідували танці, спортивні гуртки, вчили англійську. Поряд була вся рідня, яка жила в Талаківці вже четверте покоління.
Проте через військову блокаду та окупацію відбуваються прильоти в селища Талаківка та ОСОБА_6 . Під час обстрілів позивач з родиною ховалися в підвалі, знаходили осколки снарядів у себе у дворі, ночували з дітьми у підвалі, обстріли не припинялась, безпекова ситуація не покращувалась, тож прийняли рішення їхати у більш безпечніше місце - Бердянськ. Старша донька негативно сприйняла переїзд, відмовлялась ходити до школи, плакала, просилась повернутись до старої школи, до своїх друзів, такий стан тривав біля року, тільки на наступний рік, коли вже стало ясно, що обстріли околиць продовжуються, звуки вибухів в Талаківці стали звичним «нормальним» явищем, стало зрозуміло, що вони не повернуться. Позивач була змушена звільнитись з роботи у селищній раді, так як треба було обирати між роботою та безпекою, життям дітей. Роботу юриста у Бердянську знайти не змогла, тільки через рік зареєструвала ФОП і стала співпрацювати з громадськими організаціями, але це були короткотривалі контракти на місяць, три, півроку, бувало й так, що цілий рік була без роботи. Вся відповідальність на економічне забезпечення сім'ї лягла на чоловіка. Були змушені родиною відмовлятись від звичних для них речей і жити скромно, жити в орендованій квартирі, хоча мали власний дім. Вперше отримали статус переселенців, і це було не радісно, оскільки отримання грошей від держави принижувало гідність. Відчували себе жебраками. Також погіршились відносини чоловіка з дітьми. Оскільки він залишився працювати в ДНС в Маріуполі, міг приїжджати 1 раз на місяць на вихідні, і то вони проходили напружено, діти відсутність батька сприймали негативно. Влітку 2018 року, чоловік позивача вийшов на пенсію за вислугою років. Старша донька вступила до Харкова, навчалась на бюджеті в Університеті міського господарства, молодші навчались у школі. Восени 2021 року позивач з родиною купили квартиру в Бердянську, почали там ремонт, планували переїзд в нову квартиру навесні 2022 року. Планували майбутнє, насолоджувались своїм маленьким комфортним курортним ОСОБА_7 і теплим морем. 24.02.2022 року розпочалася повномасштабна війна. На четвертий день війни ОСОБА_7 був в окупації. В місті була паніка, люди закуповували все що бачили і на що вистачало коштів. Почались дні в окупації: - 10000% невизначеність і 0% впевненість у завтрашньому дні, - сльози, плач, розпач, відчуття, що все це відбувається не з тобою, - неймовірний страх за дітей, себе, чоловіка та рідних. З Маріуполем зник зв'язок 01 березня, дивились новини і тільки молились, щоб ті жахливі кадри були не про їхніх рідних. Було відсутнє опалення, холодна квартира, всі одягнені спали, милися 1 раз на тиждень, продуктів всіх не було та в магазині відпускали в одні руки, треба було стояти в черзі цілий день, тож позивач з чоловіком ділились, і в один день могли купити хліб і рибу, в інший день макарони і картоплю, або «що було». Своїх запасів у них не було. Щоб встигнути в декілька магазинів, вони вставали в 5 ранку (коли закінчувалась комендантська година) оббігали декілька магазинів, записувались в черги (на руці тобі писали номер). Були проблеми з грошима, готівку, яка була в банкоматах розібрали за пару годин, вони ми не встигали купити засоби гігієни. Також були обмеження свободи пересування, встановлення комендантської години з 20:00 до 5:00 ганку, просто ходити по вулиці стало небезпечно, так як час від часу по місту було чутно автоматні черги, було багато російських військових, вони були озброєні, ти ніколи не знав, що у них в голові, то ж намагались обходити їх подалі, по місту їздило багато техніки з символікою «Z», звуки пострілів, літаючих гелікоптерів, літаків стали звичними. Щоб виїхати з окупації чоловік почав шукати пальне, яке було всього на трьох заправках, черги з номерками на руках, «10 л в одні руки», а їм треба було 50 л, за два тижні назбирали необхідну кількість, у «перекупів» ціна каністри бензину доходила до тисячі доларів і це було захмарно. Вночі спали з чоловіком по черзі, щоб у випадку чого встигнути вчасно зреагувати. Також позивач волонтерила та розносили гарячу їжу інвалідам, стареньким, які не могли виходити з дому. Діти цілий місяць не виходили на вулицю, навіть, у двір, через страх бути вбитими. Старша донька була у Харкові і з нею майже не було зв'язку. 24.03.2022 року позивач з родиною змогли виїхати з окупації, шлях від Бердянська до Запоріжжя долали 24 години. На ОСОБА_8 їх відразу не пропустили, залишили ночували в полі, де було дуже холодно, були чутні автоматні черги, видні обстріли з артилерії відльоти і прильоти. По дорозі вони проїхали близько 20 «рашиських блок-постів», на яких чоловіка позивача змушували роздягатись до трусів, шукали татуювання, обшукували машину, задавали питання «хто ми? куди їдемо? чого виїжджаємо?», насміхались, перевіряли телефони. На шляху вони бачили розстріляні, вигорілі приватні легкові автомобілі, машину швидкої допомоги, дорогу пошкоджену вибухами, зруйновані будинки, протитанкові міни вдовж дороги, багато пошкодженої військової техніки. З речей змогли взяти тільки найнеобхідніше, ліки, фотографії, одяг, мультиварку, мішок картоплі, казанок на випадок, якщо прийдеться готувати на вогні та чоловіку інструменти для роботи. Все їх життя в містилось в легковий автомобіль. Вдруге вони стали переселенцями, зареєструвались у місті Кременчук Полтавської області. Стали облаштовуватись, чоловік знайшов роботу, потроху відходили від окупації. Після окупації, навіть, не дуже безпечний Кременчук здавався спокійним. Не хотілось їхати далеко, хотілось бути поближче до Бердянська, Маріуполя, щоб скоріше повернутись. Під час прильоту в ТЦ «Амстор» у Кременчуці, вони були у місті, бачили все на власні очі. В цьому супермаркеті закуповувались кожні вихідні. Стало зрозуміло, що тут теж небезпечно, тож вирішили їхати далі, та переїхали в Івано-Франківськ, де вже втрете почали все з чистого аркуша: для дітей нова школа, нові вчителі, нові однокласники, нова оренда квартири, нові пошуки роботи, облаштування побуту. За час перебування в окупації і під час двох переїздів позивач з родиною витратили всі свої заощадження (близько 7 тис. доларів), тож зараз коштів вистачає тільки на поточні витрати, вони вимушено живуть на орендованій квартирі, хоча мають власний дім і квартиру в окупації. Діти досі полохаються від будь якого різкого гучного звуку, звертались за допомогою до психолога.
Таким чином, військова агресія росії проти України позбавила позивача та її родину права володіти, користуватись, розпоряджатись власним майном будинком в селищі Талаківка, квартирою в місті Бердянськ, 2,5 га сільськогосподарської землі, за яку отримували орендну плату кожен рік. Також позбавила позивача права вільно визначати місце свого перебування і проживання, позбавила права вільно обирати вид економічної діяльності, оскільки через вимушене переселення вона з чоловіком вимушені були погоджуватись на будь-яку роботу, іноді некваліфіковану і низькооплачувану, задля хоч якогось заробітку. Значне погіршення економічного становища сім'ї через грошові витрати пов'язані із проживанням в окупації (роботи не було і мали жити на заощадження), трьома переселеннями, оплатою орендованого житла, пошкодження будинку і квартири (без ремонту не придатні до проживання), зруйнувала родинні, дружні зв'язки, багато хто не зміг виїхати з окупації і з часом їх погляди на ситуацію розійшлись із їхніми, вони припинили спілкування, над ними насміхалися. Окупація повністю знищила звичний спосіб життя, звички, професійні зв'язки, і у 2014 і у 2022 нам кожен раз приходилось будувати все наново. Також погіршився фізичний і психічний стан здоров'я позивача та всіх членів її сім'ї. Діти вимушені були змінити 4 школи, з відповідними наслідками, обірвали дружні зв'язки з однолітками, з якими товаришували в Талаківці, в Бердянську.
Позивач вважає, що справедливим є компенсація завданої моральної та психологічної шкоди, у зв'язку зі збройною агресією рф проти України, та надає розрахунок шкоди, який оцінює: 3 000 000 грн. - перебування в окупації; 2 000 000 грн. - руйнування родинних, дружніх, професійних зв'язків; 1 000 000 грн. - вимушений переїзд з морського клімату; 150 000 грн. - витрати заощаджень під час проживання в окупації, виїзду з окупації на не окуповану територію України, два переїзди по Україні; 180 000 грн. - витрати на оренду житла станом на червень 2025 року; 1 500 000 грн. - середня ціна будинку 80 м2 в жилому стані в с. Загвізддя; 2 000 000 грн. - середня ціна квартири 60м2 в стані сирець в Івано-Франківську, а всього: 9 830 000, 00 грн..
У зв'язку з вищенаведеним просила стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на її користь моральну шкоду в розмірі 9 830 000, 00 (дев'ять мільйонів вісімсот тридцять тисяч) гривень. Розгляд справи просила проводити без участі позивача, позовні вимоги підтримала.
Позивач у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена. У позові просила суд проводити розгляд справи без її участі за наявними матеріалами справи, позов підтримала.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився повторно, про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Таким чином, відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України в порядку ст. 128 ЦПК України. Жодних заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, від відповідача не надійшло.
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини свої неявки в судове засідання не повідомив, відзиву не подав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України на місці ухвалив про заочний розгляд справи.
На підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів зокрема можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Також, у пункті 5 роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17. У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При вирішенні вимог позивача суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами. Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України», агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
При цьому суд, вирішуючи питання судового імунітету іноземної держави (рф) в рамках даного судового провадження, застосовує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19, провадження № 61-19853св21. Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду. Тому, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася у с. Талаківка, м.Маріуполь, Донецької області, Україна, є громадянином України, та зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11-14).
Згідно довідки від 04.08.2022 №2615-7001398784 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взята на облік як внутрішньо-переміщена особа та фактичне місце її проживання за адресою АДРЕСА_2 (а.с.15).
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи судом. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19.
Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються ЄСПЛ при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, підпункт 15 пункту 3 цих Правил, установлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який уважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Конвенцією порушення.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 4 ст. 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При вирішенні вимог позивача про компенсацію завданої моральної шкоди, а також розміру цієї шкоди, суд застосовує практику ЄСПЛ та керується розміром задоволених вимог заявників по схожих спорах, що розглядалися ЄСПЛ, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ «Хачукаєви проти Росії», «Сагаєва та інші проти Росії», «Ісламова проти Росії», «Султигов та інші проти Росії».
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-1592521) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Внаслідок військової агресії рф проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості); розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії рф проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо-переміщеною особою із АДРЕСА_1 , до АДРЕСА_3 , що підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.
В силу постанови Кабінету міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01.10.2014 №509 особа, яка отримала від держави Україна довідку ВПО або від іноземної держави статус біженця/тимчасового захисту є потерпілою, постраждалою собою, жертвою війні, яку здійснює російська федерація.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що в рамках розгляду даної цивільної справи позивачем доведено факт завдання їй моральної шкоди винними (умисними) незаконними діями російської федерації, пов'язаними з її збройною агресією щодо України, причинний зв'язок між такими діями та завданою шкодою.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер та тривалість вимушених змін у її житті, глибину душевних страждань внаслідок ракетних обстрілів, руйнування/пошкодження їхнього житла внаслідок збройної агресії російської федерації, додаткових зусиль для організації свого життя, суд, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 2 000 000 (два мільйони) гривень.
Щодо вимоги позову про стягнення збитків, а саме: 1 000 000 грн. - вимушений переїзд з морського клімату; 150 000 грн. - витрати заощаджень під час проживання в окупації, виїзду з окупації на не окуповану територію України, два переїзди по Україні; 180 000 грн. - витрати на оренду житла станом на червень 2025 року; 1 500 000 грн. - середня ціна будинку 80 м2 в жилому стані в с. Загвізддя; 2 000 000 грн. - середня ціна квартири 60м2 в стані сирець в Івано-Франківську, а в загальному розмірі 4830 000 грн., то суд зазначає, що такі є матеріальними, та не підлягають стягненню в порядку відшкодування моральної шкоди. Позивачу слід враховувати, що заявлена нею позовна вимога стосуються стягнення моральної шкоди.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо розподілу понесених позивачем судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на наведене, враховуючи повне задоволення вимог позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 15 140,00 грн..
На підставі викладеного, відповідно до ст. 3, 19, 56 Конституції України, ст. 23, 1173, 1176 ЦК України та керуючись ст. 10-13, 19, 81, 89, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України - задовольнити частково.
Стягнути з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (ідентифікаційний код 103773968834, вул. Житня 14, м. Москва, російська федерація), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_2 , завдану моральну шкоду внаслідок збройної агресії російської федерації проти України в сумі 2 000 000 (два мільйони) гривень.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (ідентифікаційний код 103773968834, вул. Житня 14, м. Москва, російська федерація), в дохід держави Україна судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення складено та підписано 16.10.2025.
Суддя Богдан АТАМАНЮК