Справа № 344/22439/24
Провадження № 2/344/1558/25
08 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Атаманюка Б. М.,
секретарів судового засідання Солонинко С.А., Фуштей В.М.,
за участі
представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним
- адвоката Саварин С.С.,
представника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним
- адвоката Гедзика В.М.,
відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним
в режимі відео зв'язку - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, та справу за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
Позивач ОСОБА_2 17.12.2024 звернулася до суду із цивільним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.01.2025 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, та об'єднано в одне провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, та справу за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Первісний позов.
Первісний позов позивач ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що вона із ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 20.11.2003, який рішенням Івано-Франківського міського суду від 12.02.2020 розірвано. За час перебування у шлюбі ними було придбано нерухоме майно, а саме: трьохкімнатна квартира по АДРЕСА_1 ; однокімнатна квартира по АДРЕСА_2 . Позивач вважає, що спільним майном подружжя є лише 2/5 частки квартири АДРЕСА_3 , та ціла квартира по АДРЕСА_2 . Так, до реєстрації шлюбу з відповідачем, позивач була власником двокімнатної квартири, яку їй подарували її батьки. 17.10.2000 між ОСОБА_2 та її батьком - ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири на підставі якого обдарована прийняла в дар квартиру АДРЕСА_4 . Під час шлюбу вона з відповідачем вирішили придбати нове житло в новобудові, але не мали коштів для першого внеску. Оскільки позивач мала свою власну квартиру, тому вирішили продати її двокімнатну квартиру, а кошти, виручені за неї, вкласти у нову нерухомість. 21.06.2005 між ТзОВ «МЖК Експрес-24» та ОСОБА_1 було укладено Договір про дольову участь у будівництві з метою придбання квартири за адресою: АДРЕСА_5 . Вартість квартири становила 43 500 доларів США. Відповідно до п. 2.1 даного договору дольовик оплачує вартість квартири 01.07.2006 в наступні етапи: до 30.06.2005 - 13 500 доларів США; решта суми сплачується протягом 12 місяців по 2 500 доларів США до 01 числа кожного місяця. Оскільки був вже покупець на двокімнатну квартиру і мали призначений день укладення договору купівлі-продажу у нотаріуса через 2 дні, тому без вагань уклали договір про дольову участь від 21.06.2005. Вони мали намір сплатити перший внесок по Договору про дольову участь з отриманих коштів від продажу квартири, яка належала позивачу. 23.06.2005 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 . За продаж квартири позивач отримала від ОСОБА_4 (та його дружини) грошові кошти в розмірі 26 000 доларів США, що підтверджується розпискою, яку вона написала у нотаріуса на вимогу покупця. Всі кошти від продажу вказаної кварти, позивач з відповідачем, за допомогою брата - ОСОБА_5 , обміняли на гривні наступного дня, і внесли на рахунок ТзОВ «МЖК Експрес-24» через касу банку. 24.06.2005 було здійснено перший внесок через касу АТ «Банк «Фінанси та Кредит», шляхом внесення коштів у національній валюті України, що еквівалентна сумі 25 311,60 доларів США. Таким чином, для придбання трьохкімнатної квартири в новобудові за проектною адресою АДРЕСА_5 , було внесено 25 311, 60 доларів США, які позивач вважає особистими коштами, що були отримані з продажу власної квартири. Тому, позивач вважає, що 3/5 частки придбаної кварти є її особистою власністю. Решту коштів по договору дольової участі вони вносили за графіком з спільних сімейних коштів, які становлять 2/5 частки або 40 % від вартості квартири. Тому інші 2/5 частки даної квартири вважає спільним майном подружжя. Стосовно квартири АДРЕСА_6 , то вона була придбана 23.02.2013 для сім'ї за спільні кошти та зареєстрована на позивачку.
На підставі наведеного, позивач за первісним позовом просила суд: визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 3/5 частки в трьохкімнатній квартирі по АДРЕСА_1 ; в порядку поділу майна подружжя, визнати: за ОСОБА_2 право власності на 1/5 частку в трьохкімнатній квартирі по АДРЕСА_1 та на ? частку в однокімнатній квартирі по АДРЕСА_2 ; за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частку в трьохкімнатній квартирі по АДРЕСА_1 та на 1/2 частку в однокімнатній квартирі по АДРЕСА_2 ; стягнути понесені судові витрати.
«Зустрічний позов»
Зустрічний позов, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що ще до того як він уклав шлюб із ОСОБА_2 , то його мати - ОСОБА_6 подарувала йому 17 048 доларів США, за які він придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , відповідно до договору № 41 на участь у частковому будівництві від 24.12.2003. Відповідач була категорично проти проживання у даній квартирі. Мати позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_7 вже тривалий період часу проживає та працює в Італії, де має хорошу заробітну плату, яку часто відправляє своїм дітям в якості фінансової підтримки. З метою купівлі нової квартири, мати позивача 25.12.2004 передала йому кошти у розмірі 14 800 Евро, що на той час складало приблизно 19 980 доларів США. Далі, ОСОБА_1 21.06.2005 уклав договір про дольову участь в будівництві з ТОВ «МЖК Експрес-24» щодо квартири за проектною адресою АДРЕСА_5 . За договором, вартість цієї квартири становить 43 500 доларів США, однак відповідно до розрахунків кінцева вартість вказаного майна склала 45075 доларів США. Майнові права на попередню квартиру по АДРЕСА_8 позивач за зустрічним позовом передав на користь свого брата - ОСОБА_8 , згідно з угодою про відступлення права вимоги майнових прав від 06.03.2006. За усною домовленістю між братами, кошти за переуступлене майно отримав 27.08.2005 у розмірі 17 048 доларів США. У той же час, батько відповідачки, ще до шлюбу, згідно договору дарування від 17.10.2000 подарував їй квартиру за адресою: АДРЕСА_9 . Дану квартиру відповідачка продала ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , за ціною 22 209 гривень. Ці кошти відповідачка вклала у купівлю спірної квартири. Така вартість додатково підтверджується і ціною цієї ж квартири, вказаною у договорі дарування. Таким чином, для придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 , позивач сплатив 37 044 доларів США з особистих коштів, які отримано за рахунок ОСОБА_6 в якості подарунку. Вказана сума еквівалентна близько 82% вартості квартири відносно договору про дольову участь в будівництві та становить 41/50 частки квартири. Відповідач ОСОБА_2 для придбання вищевказаного майна, внесено 22 209 гривень особистих коштів, що на день сплати першого платежу становило 4 393,47 Доларів США. Така сума еквівалентна близько 10% вартості від оспорюваної квартири та становить 5/50 частки квартири.
Також, з врахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог просить врахувати, що сторони придбали квартиру без ремонту. Все фінансування ремонтних робіт проводилось за рахунок ОСОБА_6 , а роботи виконував брат позивача. За особистими записами ОСОБА_1 та квитанціями на купівлю матеріалів, позивач витратив на ремонт 9 537,99 доларів США. Таким чином, фактична вартість квартири, з урахуванням ремонту, складає 54 512,99 доларів США. Отже, ОСОБА_1 , за рахунок особистих коштів фактично сплатив 84% оспорюваної зараз квартири, що складає 21/25 частки, а ОСОБА_2 сплатила 8% від вартості майна, що становить 2/25 частки квартири. Залишок у розмірі 8%, який складає 2/25, є спільним майном подружжя та ділиться навпіл.
Крім цього, 13.08.2011 ОСОБА_6 передала позивачу через ОСОБА_9 кошти у розмірі 12 400 Євро, що на той час становило 17 608 доларів США. За ці кошти позивач мав придбати нерухомість для своєї матері. Для цього між продавцем ОСОБА_10 покупцем ОСОБА_2 23.02.2013 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким відповідачка набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість квартири становила 111 250 гривень, що на той час еквівалентно 13 918.43 доларів США. Стверджує, що попри реєстрацію цієї квартири на відповідачку, кошти, які були внесені за квартиру належали його матері. Зазначені обставини підтверджуються поясненнями ОСОБА_8 (брата відповідача), ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , яка особисто передавала кошти. Таким чином, квартиру за адресою: АДРЕСА_2 позивач ОСОБА_1 вважає своєю особистою приватною власністю.
Також, позивач за зустрічним позовом вважає, що при вирішенні спору про поділ майна слід відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. До таких відносить те, що ОСОБА_2 впродовж тривалого часу, не виконувала своїх обов'язків щодо належного догляду за дітьми, не забезпечувала їм необхідний рівень догляду, виховання, а також не дбала про їх фізичний і емоційний стан, часто залишаючи дітей напризволяще.
На підставі наведеного, позивач за зустрічним позовом, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 108-109), просить суд: визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 21/25 частки квартири, яка знаходяться по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/25 частку квартири, яка знаходяться по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 , право особистої приватної власності на квартиру, яке знаходяться по АДРЕСА_2 .
Представник позивача за первісним позовом - адвокат Саварин С.С. у судовому засіданні первісний позов підтримала з підстав зазначених у позові, щодо задоволення зустрічного позову заперечила. Пояснила, що до шлюбу її довірителька мала у власності квартиру, яку продала перебуваючи у шлюбі, а виручені кошти вклала в квартиру по АДРЕСА_5 . В договорі не була вказана ринкова вартість квартири, а суду надані докази, які підтверджують її дійсну вартість. Вважає, що ОСОБА_1 не надав суду належних доказів про отримання ним від матері 25.12.2004 грошових коштів в сумі 14 800 Євро, і вкладення таких коштів в квартиру по АДРЕСА_5 . Договір про дольову участь укладений 21.06.2005, тобто значно пізніше. Квартира по АДРЕСА_10 не є особистою власністю ОСОБА_1 , адже така придбана у шлюбі за спільні кошти. Щодо доводів про ухилення матері від догляду за дітьми, то матеріали справи доказів цьому не місять. Не підтверджує, що долучені ОСОБА_1 записи із щоденника належить ОСОБА_2 , і вважає, що такі докази отримані з порушенням закону та є недопустимими. Такої ж позиції притримується і щодо долучених аудіозаписів розмови ОСОБА_1 з батьками ОСОБА_2 .. Вважає, що немає підтверджень того, хто саме говорить на цих записах, і такі зібрані без відома і згоди осіб, яких записував ОСОБА_1 , що є недопустимим. Щодо показів свідків сторони за зустрічним позовом, то вважає, що допитані свідки є заінтересованими в розгляді справи. Покази сина ОСОБА_11 просить не брати до уваги, оскільки такі надані суду з порушенням закону. Свідок на момент участі батька в судовому засіданні за допомогою відеоконферецзв'язку перебував в одній квартирі з батьком та міг чути розмови в залі суду. Просила первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного - відмовити.
Представник позивача за зустрічним позовом - адвокат Гедзик В.М. зустрічний позов підтримав з підстав зазначених у позові, щодо задоволення первісного позову заперечив. Вважає підтвердженим, що квартиру ОСОБА_2 продала за 22 209 грн, про що зазначено у договорі. Розписка не містить жодних посилань на цей договір та нотаріально не посвідчена, а тому не є доказом, який підтверджує дійсну вартість квартири. Вважає підтвердженим, що матір ОСОБА_1 передавала значні суми коштів на придбання квартири по АДРЕСА_5 , що збільшує його частку в цьому майні. Також вважає підтвердженим показами свідків, що квартира по АДРЕСА_10 була придбана за кошти ОСОБА_6 , та є особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Просив суд у первісному позові відмовити, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
Позивач за зустрічним в режимі відео зв'язку - ОСОБА_1 в судовому засіданні зустрічний позов підтримав, щодо задоволення первісного позову заперечив, додатково пояснив, що майже всю частину коштів за квартиру по АДРЕСА_5 передала його матір - ОСОБА_6 , яка живе та працює в Італії. Ще до того як він уклав шлюб із ОСОБА_2 , його мати подарувала йому 17 048 доларів США, за які він придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , відповідно до договору № 41 на участь у частковому будівництві від 24 грудня 2003 року, яка у подальшому була переуступлена братові, а кошти із її продажу він вклав у квартиру по АДРЕСА_5 . Крім того, все фінансування ремонтних робіт у вказаній квартирі проводилось за рахунок ОСОБА_6 , а сам ремонт виконував брат позивача. Також, стверджує, що ОСОБА_2 впродовж тривалого часу не виконувала своїх обов'язків щодо належного догляду за дітьми. Оскільки сини бажають проживати з ним, то справедливим вважає залишити трьохкімнатну квартиру по АДРЕСА_5 йому та синам, а меншу однокімнатну квартиру по АДРЕСА_5 .Довженка залишити ОСОБА_2 .. При такім поділі кожен отримає по одній кімнаті. Якщо брати до уваги те, що ОСОБА_2 до шлюбу мала двохкімнатну квартиру, то він готовий доплатити до однокімнатної квартири для придбання двокімнатної, проте мирової угоди не було досягнуто, інша сторона вимагала занадто великі суми компенсації. Стверджує, що ОСОБА_2 не дбала про сім'ю, про дітей, а всі кошти витрачала на себе, мала відносини з іншим чоловіком на якого витрачала кошти, про що свідчать її записи. Записи розмови з батьками ОСОБА_2 зроблені ним, оскільки це відповідає інтересам дітей. Також, просить суд взяти до уваги надані копії записів із особистого щоденника ОСОБА_2 , в яких вона також вказує, що залишила самих дітей та поїхала на відпочинок до Туреччини. Просив у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний задовольнити в повному обсязі.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, суд приходить до наступного висновку.
Між сторонами виникли спірні правовідносини щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділу майна подружжя, що регулюються відповідними нормами СК України та ЦК України, які суд і застосовує при вирішенні цього спору між сторонами.
Так, за змістом Глав 7 та 8 Сімейного кодексу України, власність сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Згідно із частиною 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає розподілу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на наведені положення закону, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Як зазначив Верховний Суд у Постанові від 21.07.2021 у справі № 591/692/19, тлумачення ст. 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом з тим, така презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.
Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_12 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 20.11.2003 року (а.с.4).
В даному шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_3 , які на час розгляду справи є повнолітніми.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12.02.2020, яке набрало законної сили 16.03.2020, шлюб між сторонами розірвано (а.с.14-15).
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 03.04.2008 зареєстровано право власності на квартиру по АДРЕСА_1 . (а.с.10).
Власність на вищевказану квартиру виникла на підставі договору про дольову участь у будівництві, укладеному 21.06.2005 між ТзОВ «МЖК Експрес-24» та ОСОБА_1 . Згідно з Договором вартість квартири становила 43 500 доларів США та оплачувалася в наступні етапи: до 30.06.2005 року - 13 500 доларів США; решта суми сплачується протягом 12 місяців по 2 500 доларів США до 01 числа кожного місяця (а.с.6-7).
Відповідно до копії Договору купівлі-продажу квартири від 23.02.2013, укладеного між ОСОБА_15 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), остання набула у власність квартиру АДРЕСА_6 . Продаж квартири вчинено за ціною - 111 250 грн. (а.с.11-12).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 12.11.2024, ОСОБА_2 є власником квартири по АДРЕСА_2 (а.с. 13).
Згідно з довідками про оцінку вартості об'єктів нерухомості від 12.11.2024:
- трьохкімнатна квартира по АДРЕСА_1 , площею 90,2 кв.м, оцінена в 4070004,73 грн.;
- двохкімнатна квартира по АДРЕСА_2 , площею 29,8 кв.м, оцінена в 992302,41 грн. (а.с.16-19).
Таким чином судом встановлено, що сторони у справі під час перебування у шлюбі набули у власність дві квартири: по АДРЕСА_2 , та по АДРЕСА_1 , які є спірними у даній справі.
При з'ясуванні обставин походження грошових коштів на придбання спірного майна, та інших обставин, які мають значення при поділі майна подружжя, судом встановлено наступне.
Згідно копії договору дарування квартири від 17.10.2000 року дарувальник ОСОБА_3 подарував, а обдарована ОСОБА_16 приняла у дар квартиру АДРЕСА_4 (а.с.5).
23.06.2005 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 . Згідно п. 2.1. Договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 22 209,00 грн. (а.с.8).
Сторона відповідача за зустрічним позовом вважає, що ціна вказана в договорі купівлі-продажу є дійсною, а тому визнає, що саме виручені кошти від продажу квартири (22 209,00 грн.) були вкладені ОСОБА_2 в купівлю квартири по АДРЕСА_5 .
Водночас, судом встановлено, що відповідно до копії розписки від 23.06.2005, ОСОБА_2 підтвердила, що в день продажу квартири по АДРЕСА_9 , 23.06.2005, отримала від покупця ОСОБА_4 26 000 (двадцять шість тисяч доларів США). Вказаний документ відповідає оригіналу, наданому для дослідження суду свідком ОСОБА_17 (а.с. 9).
Також, матеріали справи місять копію кредитного договору від 23.06.2005, укладеного між «ПриватБанк» та ОСОБА_4 про отримання кредиту на суму 29670 доларів США на наступні цілі: придбання житла, у сумі 23 000 доларів США, і у сумі 6 670 доларів США на сплату страхових платежів. До цього Договору додано Експертний висновок від 22.06.2005 щодо предмета застави - квартири АДРЕСА_9 , за яким ринкова вартість об'єкта прийнята у розмірі - 149981,85 грн.. Окрім того, є висновок про вартість квартири, яка була визначена в сумі 131 430 грн. або 26 000 доларів США (а.с. 203-206).
Допитана свідок сторони за первісним позовом - ОСОБА_17 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_11 , суду показала, що за місцем її проживання прийшов чоловік, який представився ОСОБА_18 та повідомив, що вона купила колись в його сестри квартиру, і необхідно підтвердити дійсну вартість купівлі-продажу. З даного приводу пояснює, що на придбання квартири по АДРЕСА_12 вона з чоловіком брала «молодіжний кредит». Вартість квартири становила 26 000 доларів США, з яких 23 000 була оплачена за рахунок кредиту, а інші 3000 власні кошти. При укладенні договору була присутня вона з чоловіком ОСОБА_4 , продавець з чоловіком та ріелтор. Угоду супроводжувала ріелтор, яка пояснила, що вартість квартири в договорі буде вказана за даними БТІ, оскільки високі податки. На підтвердження своїх слів, свідок надала для дослідження суду оригінал розписки, написаної ОСОБА_2 про отримання нею за продаж квартири 26 000 доларів США та документи щодо отримання кредиту і оцінки вартості заставного майна.
Свідок сторони позивача за первісним позовом - ОСОБА_19 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_13 , суду показав, що він є рідним братом ОСОБА_2 . До шлюбу їхній батько подарував сестрі квартиру по АДРЕСА_12 . Сестра з чоловіком жили в тій квартирі. Квартира була продана за 26 000 доларів США. В день продажу, після обіду, він супроводжував сестру з метою обміну коштів з доларів на гривні, а також супроводжував до банку для внесення першого внеску за нову квартиру по АДРЕСА_5 . Свідок ждав в машині, де обговорювалися суми, і тому йому все відомо. Знає, що квартира по АДРЕСА_10 придбана за сімейні гроші.
Оцінюючи вищевказані обставини щодо вартості квартири по АДРЕСА_9 , яка визначена у договорі купівлі-продажу (22 209,00 грн.), суд приходить до висновку, що така очевидно є заниженою відносно ринкової на той час. Водночас, досліджений судом оригінал письмової розписки, в сукупності з іншими доказами, підтверджує, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_20 - 26 000 (двадцять шість тисяч доларів США) за продаж квартири.
За таких обставин, суд вважає встановленим, що станом на 23.06.2005 ОСОБА_2 володіла особистими грошовими коштами - 26 000 (двадцять шість тисяч доларів США), які були набуті нею у власність від реалізації особистого майна.
Для подальшого встановлення обставин, насамперед мають значення покази свідків.
Так, свідок сторони позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_8 , який зареєстрований по АДРЕСА_7 , є братом ОСОБА_1 , суду показав, що до одруження брат уклав договір про дольову участь в будівництві на квартиру АДРЕСА_14 . Мама передала брату кошти 17 000 доларів США. У 2005 році він віддав таку ж суму брату за цю квартиру. Також мама передала з Італії брату 14 000 євро через ОСОБА_21 . Через місяць-два брат уклав договір щодо квартири по АДРЕСА_5 . Квартира по АДРЕСА_10 куплена за кошти матері для здачі в оренду, але була оформлена на Оксану, бо брат був держслужбовцем. Знає, що ОСОБА_22 також продала квартиру, але не знає, які гроші вклала в купівлю нової.
Свідок сторони позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_6 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_15 , є матір'ю ОСОБА_1 , суду показала, що вона з 2000 року перебуває на заробітках в м.Неаполь (Італія). З 2000 по 2002 роки вона немала документів, а тому не приїжджала додому. В 2002 році вона приїхала додому. Син хотів одружитися, і вона в червні 2002 року подарувала синові 15 000 євро на купівлю квартири. Вони (син і невістка) вибрали квартиру по АДРЕСА_8 , і син подаровані кошти вніс як перший внесок. Але невістці не сподобалася та квартира, вона хотіла жити в центрі. 25.12.2004 свідок через ОСОБА_23 передала синові 14 800 євро. В подальшому вони купили квартиру по АДРЕСА_5 . Свідок не цікавилася скільки всього коштувала ця квартира. Пізніше, старший син ОСОБА_18 вирішив переїхати в Новий Розділ, і повернув молодшому брату - ОСОБА_24 майже 18 000 доларів США за квартиру по АДРЕСА_8 . Якась там була невелика сума коштів ОСОБА_22 (не знає яка). Також, вона передавала на ремонт квартири десь до 10 000 євро. Окрім того, в 2011 році свідок передала синові через ОСОБА_23 12 400 євро, які син поставив на депозит. За ці кошти в 2013 році була придбана квартира по АДРЕСА_10 . Так як син працював у податковій, квартиру записали на ОСОБА_22 . Свідок була не проти. Оксана біля 10 років не працювала (декрет та інше). Щодо продажу квартири ОСОБА_22 за 26 000 дол. США, то вона ніколи за це не питала. Син сказав, що там не вистачало, і ОСОБА_22 добавила свої. То була невелика сума.
Свідок сторони позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_25 , зареєстрована по АДРЕСА_16 , суду показала, що вона знайома із ОСОБА_6 із 2001 року. В неї в Італії була машина, вона допомагала ОСОБА_26 . 25.12.2004 вона отримала від ОСОБА_27 14 800 євро, які передала синам ОСОБА_28 і ОСОБА_24 . Вони приїхали до неї в АДРЕСА_8 , де отримали кошти від матері. Знає, що ОСОБА_26 хотіла купити квартиру, так як обговорювали це. В серпні 2011 року свідок на вокзалі передала ОСОБА_24 НОМЕР_1 400 Євро, які з слів ОСОБА_26 син поклав на рахунок. Далі ОСОБА_29 щомісяця передавала майже всю зарплату, ховала в посилки, і це свідок бачила.
Свідок сторони позивача за зустрічним позовом ОСОБА_14 , який зареєстрований по АДРЕСА_1 , є сином сторін, в режимі відеоконференції суду показав, що він наданий час навчається у Польщі. Квартира по АДРЕСА_10 була придбана за гроші баби, яка працює в Італії та допомагає, а записана була на матір. Всі вдома знали, що ця квартири баби ОСОБА_30 . По АДРЕСА_5 квартира спільна, батьки більш-менш по половині її купували.
Окрім того, з досліджених письмових доказів судом встановлено, що 24.12.2003 ОСОБА_1 уклав з підприємцем ОСОБА_31 договір на участь у частковому будівництві трьохкімнатної квартири АДРЕСА_14 . Попередня базова вартість об'єкта становила 90 951,12 грн, що еквівалентно 17 064 доларів США (53-56).
В подальшому, 06.03.2006 ОСОБА_1 відступив майнові права на вищевказану квартиру по АДРЕСА_8 ОСОБА_8 (а.с.57).
В сукупності вищевказаних письмових доказів та показів свідків, суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 у 2005 році (точної дати не відомо), за відступлення майнових прав на квартиру отримав 17 000 доларів США, які були його особистими коштами.
Також, матеріали справи містять надані позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 наступні документи:
- фотографії квартири по АДРЕСА_1 , прийнятої від забудовника 22.10.2007 (а.с. 110-113);
- копії особистих записів ОСОБА_32 щодо витрат, понесених на ремонт квартири по АДРЕСА_1 , які збереглися у ОСОБА_33 , з доданою таблицею щодо розрахунку загальної суми - 48 143,14 грн., або 9 537,99 доларів США, а також з долученими окремими квитанціями і товарними чеками (114-137).
При дослідженні цих доказів звертається увага, що сторона позивача за первісним позовом не заперечувала тієї обставини, що кошти на ремонт квартири по АДРЕСА_5 передавалися матір'ю ОСОБА_1 , а також не заперечувалися достовірність наданих записів щодо здійснених витрат на ремонт квартири.
З урахуванням показів свідків та письмових доказів, суд вважає встановленим, що кошти на ремонт квартири по АДРЕСА_5 в сумі - 9 537,99 доларів США, були особистими коштами ОСОБА_1 .
В підсумку, суд вважає встановленим, що ОСОБА_2 володіла особистими грошовими коштами в сумі - 26 000 доларів США, а ОСОБА_1 володів особистими грошовими коштами в сумі - 26 538 доларів США, що фактично урівноважувало майновий стан сторін.
При цьому, суд зазначає, що немає достовірних даних, окрім даних щодо витрачених коштів на ремонт квартири, що кожна із сторін витратила всю суму вказаних особистих коштів на придбання квартири по АДРЕСА_5 . Так, свідок ОСОБА_19 стверджує, що ОСОБА_2 витратила всю суму на придбання квартири, а свідок ОСОБА_6 стверджує, що витрачена невісткою сума була незначною, хоча це їй відомо тільки із слів сина. Натомість свідок ОСОБА_14 (син сторін) вважає, що квартиру по АДРЕСА_5 батьки більш-менш по половині купували.
При оцінці доказів в цій частині суд зазначає, що суперечності показів свідків кожної із сторін об'єктивно є пов'язаними з їх зацікавленістю в результатах розгляду справи, що, в сукупності з дослідженими документи, урівноважує переконливість доказів кожної із сторін. Вказане дає суду підстави вважати, що суми витрачені кожною із сторін на квартиру по АДРЕСА_5 слід вважати приблизно рівними, так як це відповідало їх майновому стану.
Щодо квартири по АДРЕСА_10 , суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, квартира по АДРЕСА_2 , набута ОСОБА_2 в шлюбі, а саме 23.02.2013 на підставі договору купівлі продажу.
Сторона позивача за первісним позовом стверджує, що квартира по АДРЕСА_10 є спільною. Натомість, свідки сторони позивача за зустрічним позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_1 стверджують, що квартира була придбана за кошти ОСОБА_6 , а свідок ОСОБА_25 підтверджує обставини передачі грошових коштів, зокрема 12 400 Євро в серпні 2011 року, які в подальшому були внесені ОСОБА_1 на депозит.
Оцінюючи такі доводи, суд не ставить під сумнів факт передачі грошових коштів ОСОБА_6 своєму синові ОСОБА_1 .. Проте, немає об'єктивних даних, що саме ці кошти були витрачені на придбання квартири по АДРЕСА_10 . Пояснення, що квартира реєструвалася на дружину, оскільки чоловік працював на державній службі, судом не беруться до уваги. Зрештою, ОСОБА_6 була вільною в розпорядженні своїми грошовими коштами, що не змінює обсяг прав власності ОСОБА_2 ..
За таких обставин, суд вважає встановленим, що квартира по АДРЕСА_10 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з рівністю часток кожної із сторін.
Інші докази.
У статті 78 ЦПК України визначено межі допустимості доказів та зазначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Порядок допиту свідків визначений в статті 230 ЦПК України, частинами 1, 2 якої визначено, що кожний свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.
В судовому засіданні також надавав покази в режимі відеоконференції свідок сторони позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_13 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , є сином сторін. Проте, як було встановлено судом, свідок в місті Мюнхен був в одній квартирі разом із батьком ОСОБА_1 , який в той час брав участь у судовому засіданні за допомогою відеоконференцзв'язку.
З огляду на обставини такого допиту, суд зазначає, що перебування свідка із стороною у справі в одній квартирі, з якої здійснювався зв'язок із судом, надавало свідку можливість до початку допиту мати доступ до відеоконференції із залу судових засідань, що суд не може виключати. Вказане, є порушенням ч. 2 ст. 230 ЦПК України, а відтак покази цього свідка суд не бере до уваги як такі, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).
До недопустимих доказів суд також відносить надані стороною позивача за зустрічним позовом копії особистих записів ОСОБА_2 (а.с. 94-103) та аудіозаписи розмови ОСОБА_1 з батьками ОСОБА_2 (а.с. 104). Належність вказаних особистих записів ОСОБА_2 не підтвердила, а їх отримання без відома та згоди власника є порушенням закону. Також, не підтверджені особи співрозмовників на аудіозаписах, немає даних щодо їх згоди на такий запис. При, цьому, пояснення ОСОБА_1 про те, що такі докази він вправі отримати без згоди в інтересах дітей, - не заслуговують уваги, так як старший син сторін ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин вже досяг повноліття, а молодший - ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_3 , досяг повноліття на момент прийняття судового рішення. Тобто, суд не може в цій справі враховувати інтереси дітей сторін, які є повнолітніми.
Як наслідок, в цій частині суд приходить до висновку, що матеріали справи не місять належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_2 не дбала про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилялася від участі в утриманні дітей, що давало б підстави суду для відступлення від засад рівності часток подружжя у майні.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що квартири по АДРЕСА_5 , та квартира АДРЕСА_6 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , із рівністю часток сторін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.57, 60, 69-71 СК України, ст. 325, 368, 372 ЦК України, ст. 13, 81, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Первісний позов та зустрічний позов - задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нерухоме майно:
- квартиру АДРЕСА_17 , загальною площею 90,20 кв.м;
- квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 29,8 кв.м..
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на:
- 1\2 частину квартири АДРЕСА_17 , загальною площею 90,20 кв.м.;
- 1\2 частину квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 29,8 кв.м.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на:
- 1\2 частину квартири АДРЕСА_17 , загальною площею 90,20 кв.м.;
- 1\2 частину квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 29,8 кв.м.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 16.10.2025.
Суддя Богдан АТАМАНЮК