Справа № 183/3575/25
№ 2/183/3309/25
23 вересня 2025 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судових засідань Григорьєвої В.С.,
розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Черкаська селищна рада Самарівського району Дніпропетровської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він є головним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2 .
Особистий рахунок на квартиру виписаний на ім'я позивача з 2020 року, що підтверджується листом Начальника гарнізону і начальника КЕВ м. Дніпро начальнику будинкоуправління № 2 за № 525/4773 від 09.12.2020 року.
Відповідно до довідки № 385/1 від 28 лютого 2025 року в квартирі АДРЕСА_2 окрім ОСОБА_1 зареєстрована його тітка ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 проживає на території Російської Федерації з 2012 року і не перебуває на території України, зв'язок з позивачем не підтримує, що також підтверджується актом перевірки фактичного проживання № 570/1 складеним депутатом Черкаської селищної ради округу № 1 Шараповою І.П. в присутності мешканців будинку (сусідами).
Позивач має намір приватизувати вищевказану квартиру та одержати у власність. Факт реєстрації відповідача порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном, позбавляє можливості приватизувати житло а тому він вимушений звернутися до суду.
Ухвалою суду від 02 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження по справі (а.с. 17).
Представник позивач надала до суду заяву, в якій просила розглядати справу без її присутності та позивача, заявлені вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечувала.
За відомостями відділу Центру надання адміністративних послуг Черкаської селищної ради, відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Через що, отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце перебування фізичної особи, тому подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада України".
Відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.
З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідач відзив на позов не подала, в судове засідання повторно не з'явилася, була повідомлена належним чином, шляхом направлення судових повісток за останнім зареєстрованим місцем проживання, причина неявки суду не відома, а тому у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи, за наявними у справі доказами.
Згідно з ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутність.
Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач є головним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2 та особистий рахунок на квартиру виписаний на ім'я позивача з 2020 року, що підтверджується листом Начальника гарнізону і начальника КЕВ м. Дніпро начальнику будинкоуправління № 2 за № 525/4773 від 09.12.2020 року (а.с. 8).
Договором найму № 638 житлового приміщення від 03 березня 2025 року встановлено, що основним наймачем квартири АДРЕСА_2 , являється ОСОБА_1 (а.с. 10-11).
Відповідно до довідки № 385/1 від 28 лютого 2025 року в квартирі АДРЕСА_2 окрім ОСОБА_1 зареєстрована його тітка ОСОБА_2 (а.с. 9).
Позивач у позові наполягає на тому, що ОСОБА_2 проживає на території Російської Федерації з 2012 року і не перебуває на території України, зв'язок з позивачем не підтримує.
Факт відсутності відповідача у зазначеному житловому приміщенні підтверджується актом перевірки фактичного проживання № 570/1, складеним депутатом Черкаської селищної ради округу № 1 Шараповою І.П. в присутності мешканців будинку (сусідами).
Правовідносини, що вникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону, а саме.
Основним законодавчим актом у сфері регулювання житлових відносин є Конституція України та Житловий кодекс України, прийнятий у 1983 році. (далі - ЖК України).
17 липня 1997 року Україна ратифікувала римську Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенцію), а також Перший протокол та протоколи №№ 2, 4, 7 та 11 до цієї Конвенції. Певна увага приділена у Конвенції правам людини, що пов'язані з житлом. Так, п. 1 ст. 8 Конвенції встановлює, що кожна людина має право на повагу до її житла. Цим правом закріплена недоторканність житла, яка проголошена також ст. 30 Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його родини за ним зберігається житлове приміщення на протязі шести місяців, а ст. 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, проводиться виключно в судовому порядку.
У відповідності до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Як випливає із зазначеної норми закону, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно при позбавленні права власності на житлове приміщення, позбавленні права користування житловим приміщенням, визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні фізичної особи померлою.
З огляду на те, що Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).
У відповідності до п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.04.85 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 з 2012 року фактично не проживає за місцем реєстрації.
Суд вважає доведеним, що відповідач ОСОБА_2 понад 6 місяців не проживає за місцем реєстрації, що відповідно до ст. 71 ЖК України, є підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Визнання особи такою, що втратила право користування житлом, тягне за собою зняття цієї особи з реєстрації в даному приміщенні.
А тому позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням обґрунтовані та підлягають задоволенню.
В зв'язку з тим, що позивачка не заявляє вимоги про стягнення з відповідача на її користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст.13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно з ст. 141 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10-12, 27, 30, 58-62, 209, 212-215, 280 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Черкаська селищна рада Самарівського району Дніпропетровської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає в Російській Федерації;
третя особа - Черкаська селищна рада, код ЄДРПОУ 21927787, адреса: вул. Лісна, буд. 24, селище Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51272.
Суддя О.В. Сорока.