Справа № 604/1256/24
Провадження № 2/604/36/25
26 вересня 2025 року селище Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Сташківа Н.Б.,
за участю: секретаря судового засідання Крупи А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Підволочиську цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання,
У вересні 2024 року представник Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» звернулась до Підволочиського районного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано тим, що 15 серпня 2007 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту №11198761000, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит в іноземній валюті у розмірі 25000 доларів США, які останній зобов'язався повернути у повному обсязі не пізніше 14 серпня 2014 року згідно з графіком погашення кредиту та сплачувати протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видач кредиту проценти за користування кредитом у розмірі 9,5% річних.
Відповідач термінів повернення кредиту та терміни сплати відсотків за кредит не дотримувався, у зв'язку із чим виникла прострочена заборгованість, у зв'язку із чим банк звернувся із позовом до суду.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 04 липня 2014 року у справі №2/604/158/14 вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УКРСИББАНК» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11198761000 від 15 серпня 2007 року в сумі 29998,21 доларів США, що за курсом НБУ на 11 березня 2014 року становило 277050 грн. 46 коп. Рішення суду набрало законної сили 07 жовтня 2014 року.
Станом на 02 вересня 2024 року заборгованість за кредитним договором не погашена, рішення суду залишається не виконаним, а тому АТ «УКРСИББАНК» на підставі ч.2 ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року у розмірі 4410,97 доларів США, а також понесені ним судові витрати.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2024 року було прийняти до розгляду та відкрити провадження в даній цивільній справі. Розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2024 року провадження у даній цивільній справі було зупинено на час перебування ОСОБА_1 на військовій службі в складі Збройних Сил України або до закінчення дії воєнного стану на території України.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2024 року було скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2025 року було закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
29 вересня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Щербатюк О.Д. подав до суду додаткові пояснення, в яких вказав, що ОСОБА_1 не визнає позовних вимог АТ «УКРСИББАНК» по даній справі, вважає їх незаконними та безпідставними. Так, рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 04 липня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2014 року, позов ПАТ «УКРСИББАНК» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УКРСИББАНК» суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11198761000 від 15 серпня 2007 року в розмірі 29998,21 доларів США, що за курсом НБУ станом на 11.03.2014 становить 277060,46 грн, а також стягнуто судовий збір у розмірі 2769,60 грн; у задоволенні інших вимог відмовлено.
На підставі вказаного судового рішення ПАТ «УКРСИББАНК» пред'явило виконавчий лист до виконання у ДВС та 21 січня 2015 року відкрито виконавче провадження №46135347, що підтверджується відомостями АСВП.
Однак, 22 червня 2017 року у відповідності до пункту сьомого частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» вказаний виконавчий лист без виконання був повернутий стягувачу, що підтверджується листом головного державного виконавця Підволочиського відділу ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Західного МУ міністерства юстиції № 287/22.7-29 від 12 січня 2023 року.
Ухвалою Підволочиського районного суду від 10 жовтня 2019 року виправлено описку у виконавчому листі, виданому Підволочиським районним судом Тернопільської області 08 грудня 2014 року в справі за позовом ПАТ «УКРСИББАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «УКРСИББАНК» про визнання договору поруки припиненим, викладено резолютивну частину в наступній редакції: «Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК» із ОСОБА_2 (і.п.н. НОМЕР_1 ) суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11198761000 від 15 серпня 2007 року в розмірі 29998, 21 доларів США, що за курсом НБУ станом на 11.03.2014 р. становить 277060,46 грн (двісті сімдесят сім тисяч шістдесят гривень 46 копійок)».
У липні 2023 року АТ «УКРСИББАНК» звернулось із заявою в суд про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред' явлення виконавчого листа до виконання, посилаючись на те, що стягувачу протягом 2017-2023 років не було відомо про повернення виконавчого листа виконавцем. Представник АТ «УКРСИББАНК» направляв запити до виконавчої служби: 21.11.2017, 03.05.2018, 19.07.2019, 13.02.2020, 18.05.2021, 02.12.2022, які були проігноровані. Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 25 серпня 2023 року в задоволенні заяви АТ «УКРСИББАНК» відмовлено. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року дану ухвалу залишено без змін та встановлено, що строк пред'явлення вказаного виконавчого документа до виконання сплив, заявником АТ УКРСИББАНК не доведено наявність поважних причин пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Звертаючись повторно, у квітні 2024 року, із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання заявник АТ «УКРСИББАНК» посилалося на те, що до 10 жовтня 2019 року виконавчий лист, в якому вказано стягнення боргу лише в гривневому розмірі і не відображено у валюті не відповідав резолютивній частині рішення та лише з 10 жовтня 2019 року розмір заборгованості, визначений рішенням суду, у зв'язку із виправленням описки у виконавчому листі, став відповідати виконавчому листу, тому саме з цього часу заявник мав право на ефективне примусове виконання рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 04 липня 2014 року.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 травня 2024 року в задоволенні заяви АТ «УКРСИББАНК» відмовлено. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 липня 2024 року дану ухвалу залишено без змін.
Рішення суду від 04 липня 2014 року про стягнення з відповідача суми заборгованості не виконане в повному обсязі, але на примусовому виконанні не перебуває, оскільки стягувачу протягом 2017-2023 років не було відомо (на його думку) про повернення виконавчого листа виконавцем та ухвалою суду від 25 серпня 2023 р., яка набрала законної сили 25 серпня 2023 р., а також ухвалою суду від 07 травня 2024 р., яка набрала законної сили 23 липня 2024 р., відмовлено у задоволенні заяви стягувачу про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку його пред'явлення до виконання.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 13.03.2023 по справі №554/9126/20 представник відповідача вказує, що пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Фактичні обставини цієї справи, за яких позивачу як стягувачу відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та у поновленні строку для пред'явлення його до виконання, свідчать, що основна вимога позивача, яка виникла на підставі рішення суду, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов'язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст. 625 ЦК України.
Отже факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов'язанням на примусовому виконанні в органах виконавчої служби в сукупності з відмовою судом у задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред' явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов'язанням, яке підлягає виконанню.
У зв'язку із цим вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втратне ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.
Представник позивача у призначене судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, у поданих до сду додаткових поясненнях просив розгляд справи проводити за відсутності відповідача, а у задоволенні позову просив відмовити.
Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст.223 ЦПК України не вбачається.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 04 липня 2014 року було частково задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК» із ОСОБА_1 суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11198761000 від 15 серпня 2007 року в розмірі 29998, 21 доларів США, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2014 року становить 277060, 46 грн. (двісті сімдесят сім тисяч шістдесят гривень 46 копійок) та включає в себе:
- 19877, 27 дол. США (183584, 48 грн.) кредитна заборгованість;
- 7916, 66 дол. США (73117, 48 грн.) заборгованість по процентам;
- 1517, 48 дол. США (14015, 28 грн.) пеня за прострочення сплати по кредиту;
- 686, 80 дол. США (6343, 22 грн.) пеня за прострочення сплати процентів.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УКРСИББАНК» судовий збір в розмірі 2769,60 грн.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Також даним рішенням суду встановлено, що 15 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УКРСИББАНК» (з 21 грудня 2009 року перейменоване на Публічне акціонерне товариство «УКРСИББАНК») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11198761000 (далі - Договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 25000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 126250 грн., а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит у повному обсязі не пізніше 14 серпня 2014 року та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 9,5 % річних.
Додатковою угодою №2 від 13 березня 2008 року до вищевказаного договору сторони домовились про встановлення процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі 13,9 % річних.
Судом установлено, що банк виконав належним чином умови договору, відповідно до п. 1.1 кредитного договору надав позичальнику кредит в іноземній валюті.
Відповідач ОСОБА_1 свої обов'язки за кредитним договором належним чином не виконав, порушивши умови договору в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.
Внаслідок невиконання умов кредитного договору у позичальника утворилась заборгованість з повернення кредитних коштів в сумі 29998, 21 дол. США.
Згідно даних ЄДРСР вказане рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 04 липня 2014 року набрало законної сили 07 жовтня 2014 року.
В силу положень ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання за кредитним договором №11198761000 від 15 серпня 2007 року та судове рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості залишаються невиконаними.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що судове рішення від 04 липня 2014 року було звернуте до примусового виконання протягом встановленого п.2 ч.1 ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року (чинного на час ухвалення вказаного рішення) річного строку, який розпочався з наступного дня після набрання рішенням законної сили, тобто з 08 жовтня 2014 року до 08 жовтня 2015 року.
Також матеріалами даної цивільної справи не підтверджено ту обставину, що на примусовому виконанні у державній виконавчій службі або приватного виконавця взагалі перебували виконавчі листи з примусового виконання рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 04 липня 2014 року (справа №604/374/14-ц за позовом ПАТ «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором) та що за даним рішенням суду проводилися будь-які виконавчі дії.
Ці обставини навпаки спростовуються відкритими даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень та Єдиного реєстру боржників, з яких вбачається відсутність будь-яких виконавчих проваджень, де стягувачами є або були АТ (ПАТ) «УКРСИББАНК», а божником ОСОБА_1 .
Згідно ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.525 ЦК України).
Згідно положень ч.1 ст.598, ч. 1 ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Разом з тим, згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Таким чином, АТ «УКРСИББАНК» за зобов'язаннями, що виникли з Договору про надання споживчого кредиту №11198761000, закон надає право вимагати від відповідача належного виконання взятих на себе зобов'язань, а в разі невиконання вимагати застосування наслідків, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.
Зокрема, згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань.
Правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
В постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Однак, у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2023 у справі № 554/9126/20 зазначено, що натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном (задавнена вимога). Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).
Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20).
Такі ж правові підходи також застосовано, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року в справі № 602/140/23, що свідчить про сталість судової практики з питання застосування ст.625 ЦК України у натуральному зобов'язанні.
Як раніше встановлено судом, рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 04 липня 2014 року (справа № 604/374/14-ц за позовом ПАТ «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості) не було звернуто стягувачем до примусового виконання у встановлені законом строки.
На час вирішення спору спливли передбачені Законом України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення вказаного рішення (виконавчого документа) до виконання.
В рамках даної справи представником позивача не доведено, що позивач звертався до суду з приводу поновлення цих строків, тим самим право на примусове стягнення заборгованості за кредитним договором є втраченим.
Таким чином, оскільки на час вирішення спору вимога АТ «УКРСИББАНК» про стягнення з відповідача коштів за кредитним договором не може бути захищена в примусовому порядку (шляхом примусового виконання) без поновлення строків на пред'явлення виконавчого документа (виконавчого листа) до виконання, а тому на вказану вимогу (яка є задавненою) в натуральному зобов'язанні кредитор не має права нараховувати 3% річних та інфляційних втрат.
За встановлених обставин, вимоги АТ «УКРСИББАНК» є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України також не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Б. Сташків