Справа № 515/526/25
Провадження № 1-кп/515/777/25
Татарбунарський районний суд Одеської області
16 жовтня 2025 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
потерпілої - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 квітня 2025 року за реєстраційним № 12025168240000027 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нерушай, Білгород-Дністровського району Одеської області, українця, громадянина України, маючого середню освіту, не одруженого, маючого на утримані малолітню дитину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не працюючого, не депутата, раніше судимий вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 лютого 2025 року за частиною першою статті 382 КК України, військовослужбовця за призивом по мобілізації, на посаді водія-сапера 1 відділення розмінування 3 взводу розмінування роти розмінування 2 інженерно-саперного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат»,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України,
Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні
ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, вчинив кримінальне правопорушення, а саме: 25 березня 2025 року, приблизно о 20 год. 00 хв., більш точного часу досудовим розслідуванням встановити не вдалось можливим, ОСОБА_4 , сидячи на лавці за столиком на дворі біля магазину «Продукти». розташованого за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Нерушай, вул. Центральна, буд. 57, в ході сварки, на грунті раптово виниклих неприязних відносин з потерпілою ОСОБА_5 , реалізуючи свій протиправний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільнонебезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, наніе потерпілій ОСОБА_5 один удар відкритою долонею правої руки по лівій половині обличчя. У результаті своїх умисних, неправомірних дій ОСОБА_4 спричинив потерпілій ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді синців нижньої повіки лівого ока та лівої щічної ділянки, які не були небезпечними для життя, мають незначні, скороминучі наслідки, що тривають не більше 6 днів, і за цим критерієм, згідно з п. 2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.125 КК України, а саме - завдав умисне легке тілесне ушкодження.
Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 125 КК України, тобто умисно заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження.
Прокурор у судовому засіданні підтримав обвинувачення, посилаючись на обставини викладені в обвинувальних актах, просив суд обрати ОСОБА_4 покарання у межах санкції.
Потерпіла ОСОБА_5 у судовому засіданні також підтвердила фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті. Наразі з обвинуваченим примирилися, претензій один до одного ніяких не мають, пробачила обвинуваченого.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати.
Оцінка встановлених органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження
Суд, з'ясувавши думку сторін кримінального провадження, роз'яснив сторонам вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України і наслідки обмеження обсягу доказів, визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім допиту обвинуваченого ОСОБА_4 відносно фактичних обставин справи, оскільки вони ніким не оспорюються, дослідженням тільки доказів, які характеризують особу обвинуваченого та стосуються речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Так, обвинувачений ОСОБА_4 та інші учасники кримінального провадження погодилися з тим, щоб судовий розгляд обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого. ОСОБА_4 роз'яснено, що в даному випадку він позбавляється права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини кримінального правопорушення.
Не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення у судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що визнає вину в інкримінованих йому діях, повністю підтверджує обставини, викладені в обвинувальних актах.
Оцінені судом додані до обвинувального акта матеріали також дають підстави для висновку, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , про винуватість останнього в його вчиненні, про наявність фактичних підстав для визнання ним винуватості та про відповідність встановлених органом досудового розслідування обставин наявним матеріалам досудового розслідування та формулюванню обвинуваченого, визнаного судом доведеним. Суд також погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченого за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд у відповідності до ст.ст. 65-67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання винного.
Щодо особи обвинуваченого, суд враховує, що ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий, за місцем проживання характеризується посереднє; на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його ставлення до вчиненого - вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому.
До обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд відносить щире каяття.
Судом також враховується, що кримінальним проступком матеріальні збитки не спричинено, претензії до обвинуваченого з боку потерпілої відсутні.
Обставиною, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , є рецидив кримінальних правопорушень, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп'яніння.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Згідно зі статтею 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, а саме у виді виправних робіт строком на 1 (один) рік, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 125 КК України
Підстав для застосування до ОСОБА_4 ст. 69, 75 КК України суд не вбачає, з огляду на вчинення неодноразово кримінальних правопорушень, відсутність у провадженні сукупності обставин, що пом'якшують та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, суд вважає, що вчинення нового кримінального злочину під час іспитового строку свідчить про стійкість злочинних намірів обвинуваченого та небажання останнього стати на шлях виправлення, тому звільнення його від реального відбування покарання не відповідає вимогам справедливості.
Призначаючи покарання, суд враховує правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 15 липня 2025 року (справа № 462/7107/24) про те, що у випадку вчинення особою кримінального правопорушення під час іспитового строку покарання, від якого вона була звільнена з випробуванням на підставі ст. 75 КК, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання, призначеного новим вироком.
Частиною 1 ст.71 КК України передбачено, що якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Під час розгляду справи вставновлено, що вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 лютого 2025 року (справа № 515/1937/24) ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначено йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому 1 (один) рік іспитового строку.
Вказаний вирок в апеляційному порядку не оскаржувався та набув чинності.
Разом з цим, 25 березня 2025 року ОСОБА_4 вчинив новий злочин, тобто під час іспитового строку.
Згідно ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.
За встановлених обставин, суд вважає необхідним застосувати вимоги статті 71 КК України та до покарання, призначеного за даним вироком, приєднати невідбуту частину покарання за вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 лютого 2025 року (справа № 515/1937/24).
Крім того, судом беруться до уваги вимоги статті 72 КК України, згідно якої, при складанні покарань за сукупністю вироків, менш суворий вид покарань переводиться в більш суворий вид, виходячи із співвідношення, що одному дню позбавлення волі відповідає три дні виправних робіт.
Відтак, при остаточному призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує те, що він вчинив кримінальний проступок після ухвалення вироку Татарбунарським районним судом Одеської області від 13 лютого 2025 року (справа № 515/1937/24, яким він був засуджений за ч. 1 ст. 382 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі і на підставі ч. 1 ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням (1 рік іспитового строку), але до теперішнього часу це покарання не відбуто ним повністю (невідбута чистина становить 4 місяці), та він вчинив новий кримінальний проступок, за яким визнається винуватим у цьому провадженні в період відбуття вказаного покарання, тому остаточне покарання за даним вироком ОСОБА_4 суд визначає із застосуванням положень ст. 71 КК України за сукупністю вироків, остаточно призначивши ОСОБА_4 покарання у вигляді 1 року 4 місяців позбавлення волі, з відбуванням покарання у кримінально виконавчій установі закритого типу.
Саме таке покарання та принцип його призначення суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначені ОСОБА_4 саме такого виду покарання.
Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Ураховуючи те, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 .
Процесуальні витрати, пов'язані з проведенням експертиз у кримінальному провадженні, відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Речові докази відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 100, 174, 368, 369, 370, 371, 374, 615 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, та призначити йому покарання у виді виправних робіт строком на 1 (один) рік.
Відповідно до статті 71 КК України, за сукупністю вироків даного вироку та вироку Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 лютого 2025 року, до покарання, призначеного за даним вироком, частково у вигляді 1 року виправних робіт приєднати невідбуту частину покарання за вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 лютого 2025 року (з урахуванням того, що згідно підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 72 КК України, одному дню позбавлення волі відповідає три дні виправних робіт), остаточно призначивши ОСОБА_4 покарання у вигляді 1 року 4 місяців позбавлення волі, з відбуванням покарання у кримінально виконавчій установі закритого типу.
Строк відбування покарання обчислювати з моменту звернення вироку до виконання - з моменту затримання ОСОБА_4 .
Запобіжний захід не обирати.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.
Суддя ОСОБА_1