16 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 907/484/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025
у справі за позовом Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації)
до відповідачів: 1) Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, 2) Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство «Ліси Міжгірщини» Міжгірської селищної ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»
про витребування земельних ділянок,
02.10.2025 через підсистему «Електронний суд» до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Заступника керівника Львівської обласної прокуратури (далі - скаржник) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 у справі № 907/484/24.
Хустська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство «ЛІСИ МІЖГІРЩИНИ» Міжгірської селищної ради, у якому просила витребувати у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації та користування Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство» Ліси Міжгірщини» Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами:
2122480600:02:001:0007, 2122482800:03:001:0015, 2122482800:01:005:0017,
2122483300:02:002:0035, 2122482800:03:001:0019, 2122482800:03:001:0021,
2122482800:03:001:0022, 2122483300:02:002:0027, 2122484800:04:001:0028,
2122484800:04:001:0029, 2122483300:02:002:0030, 2122483300:02:002:0031,
2122483300:02:002:0032, 2122483300:02:002:0033, 2122483300:02:002:0037.
Всього 15 земельних ділянок, загальна вартість яких, становить169 618,29 грн.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Скаржник в прохальній частині касаційної скарги просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.
Стаття 293 Господарського процесуального кодексу України регулює порядок відмови у відкритті касаційного провадження.
За пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Як убачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, позов у цій справі поданий у 2024 році, відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 становить 3 028,00 грн.
Предметом позову у цій справі є витребування земельних ділянок, загальна вартість яких, становить 169 618,29 грн, що становить значно менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн).
Отже, справи, на які поширюється дія пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).
Таким чином справа № 907/484/24 є малозначною в силу положень чинного законодавства.
Можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах, залежить виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Проте, подана касаційна скарга заявника не містить посилань на виключні випадки, передбачені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких судові рішення у малозначних справах може бути переглянуто у касаційному порядку.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
За змістом частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Підстави касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо застосування судами в оскаржуваних рішеннях норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, у поданій касаційній скарзі відсутнє обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах з ціною позову, яка становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як це передбачено частиною 2 та пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Суд звертає увагу, що посилання на підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без належного обґрунтування підстав визначених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, яка становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і це повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025, на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже зазначене Рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 у справі № 907/484/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак