Справа № 152/1213/25
2-о/152/145/25
іменем України
16 жовтня 2025 року м. Шаргород
Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого - Войнаровського І.В.,
за участі:
секретаря - Дроган Н.Л.,
заявника - ОСОБА_1 ,
представника
заявника - Молявчика О.В.,
заінтересованої
особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молявчик Олексій Валерійович про видачу обмежувального припису,
05 вересня 2025 року ОСОБА_1 (далі - заявниця) звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
Зазначила, що ОСОБА_1 проживає у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_2 (далі - заінтересована особа). Вони проживають в будинку дочки заявниці. Під час спільного проживання із ОСОБА_2 , заявниця неодноразово потерпала від психологічного та фізичного насильства зі сторони сторони ОСОБА_2 , образ нецензурними словами, погрозами побиттям, застосовуванням фізичної сили, знущаннями тощо. На даний момент вони продовжують проживати в одному будинку. Між ними постійно виникають сварки на ґрунті зловживання ОСОБА_2 алкогольними напоями. Заявниця неодноразово зверталась до органів поліції щодо прийняття мір відносно ОСОБА_2 по припиненню з його боку насильницьких дій проти неї. За результатами її звернення, органами поліції відносно ОСОБА_2 неодноразово складались адміністративні протоколи, які розглянуті Шаргородським районним судом.
30 квітня 2024 року Шаргородським районним судом за результатами розгляду адміністративної справи № 152/666/24 визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні відносно заявниці адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та призначено йому покарання у вигляді 170 гривень штрафу. 16 січня 2025 року Шаргородським районним судом за результатами розгляду адміністративної справи №152/1667/24 визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні відносно заявниці адміністративного правопорушення передбаченого ч. З ст. 173-2 КУпАП та призначено йому покарання у вигляді 340 гривень штрафу. 12 серпня 2025 року Шаргородським районним судом за результатами розгляду адміністративної справи №152/1023/25 визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні відносно заявниці адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 173-2 та ч. 2 ст. 173-8 КУпАП та призначено йому покарання у вигляді 15 діб адміністративного арешту. На даний час на розгляді Шаргородського районного суду перебуває кримінальне провадження № №12025025150000040 (судовий номер № 152/1104/25) за фактом вчинення ОСОБА_2 відносно заявниці кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Рішення по справі не прийнято. Вказує, що насильницькі дії ОСОБА_2 відносно заявниці носять систематичний характер, він не зважає на обмежувальні приписи та на факти притягнення його адміністративної відповідальності. Представник заявниці просить видати обмежувальний припис, яким вжити до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заборону на приближення до ОСОБА_1 , ближче ніж на 100 метрів строком на 6 місяців.
Ухвалою суду від 05 вересня 2025 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.
В судовому засіданні заявник та її представник заяву підтримали та просили її задовольнити з підстав, викладених у заяві.
Заінтересована особа в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення заяви.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 2, 7 частини другої статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.
Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено постановою Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 753/19409/19, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
З урахуванням позиції Верховного Суду, зважаючи на те, що обмежувальний припис є тимчасовим заходом, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів, враховуючи усі надані заявником докази та встановлені судом обставини, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви, оскільки наявні обґрунтовані ризики вчинення заінтересованою особою психологічного чи фізичного насильства щодо заявниці, з огляду на що обмежувальний припис в цьому випадку буде виконувати запобіжну функцію до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Так, положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Нормами статті 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд зазначає, що на спростування позиції та доводів заявниці, жодних доказів заінтересованою особою не подано, а існування інших обставин належними та допустимими доказами не підтверджено. Одночасно, суд, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, зокрема, відомості про неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення протиправних дій відносно ОСОБА_1 пов'язаних з домашнім насильством, доходить висновку про задоволення цієї заяви.
Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
Згідно з ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.
Керуючись ст. 141, 294, 350-1, 350-8, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», суд,
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молявчик Олексій Валерійович про видачу обмежувального припису - задовольнити.
Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 (шість) місяців, яким заборонити йому наближатися до ОСОБА_1 , ближче ніж на 100 метрів.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Про видачу обмежувального припису повідомити уповноважений підрозділ органу Національної поліції України за місцем проживання ОСОБА_2 для взяття ОСОБА_2 на профілактичний облік.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.В. Войнаровський