Справа №: 148/1039/25
Провадження № 1-кп/148/108/25
16 жовтня 2025 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі, головуючого судді ОСОБА_1
при секретареві ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчин в залі суду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263 КК України.
В провадження Тульчинського районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263 КК України.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді «тримання під вартою» строком на 60 діб без визначення застави. В обґрунтування клопотання зазначив, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів вчинених в умовах воєнного стану, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Під час досудового розслідування відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, однак останній в судові засідання не з'являвся, не проживає за зазначеною під час досудового розслідування адресою, 26.05.2025 перебував в с-щі Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області та намагався незаконно перетнути державний кордон України. Вказане свідчить, що ОСОБА_4 без застосування запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, може переховуватись від суду, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також існує високий ступінь ризику того, що ОСОБА_4 буде незаконно впливати на свідків, оскільки згідно ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо у судовому засіданні, таким чином перебуваючи на волі матиме можливість незаконно впливати на свідків з метою створення сприятливих для себе умов, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, враховуючи те, що ОСОБА_4 раніше судимий за вчинення умисних тяжких злочинів, на даний час обвинувачується у вчиненні умисних тяжких злочинів, без запобіжного заходу у виді тримання під вартою останній може вчинити інші кримінальні правопорушення, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільними і саме - тримання під вартою може запобігти зазначеним ризикам, просив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 щодо продовження застосування запобіжного заходу у виді «тримання під вартою» не заперечував.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження щодо продовження застосування запобіжного заходу, дослідивши кримінальне провадження та клопотання прокурора щодо продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді «тримання під вартою», суд приходить до наступних висновків.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, із матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні тяжких кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст. 263, ч. 5 ст. 407, які вчинені в умовах воєнного стану та за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, суд враховує тяжкість покарання, яка йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні злочинів, особу обвинуваченого, який не має стабільного доходу та постійного місця роботи. Крім цього суд враховує, що під час досудового розслідування відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, однак останній в судові засідання не з'являвся, не проживає за зазначеною під час досудового розслідування адресою, 26.05.2025 був затриманий в с-щі Велика Михайлівка Роздільнянського району Одеської області коли намагався незаконно перетнути державний кордон України, також неодноразово не з'являвся у призначені підготовчі засідання, приводи відносно останнього не виконані, оскільки за місцем проживання обвинувачений був відсутній.
Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Відтак, встановлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватися від суду, а також вчинення нового злочину наявні, що є достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, що підтверджується матеріалами клопотання, та свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Окрім того, суд встановив, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, незаконного впливу на свідків не зменшилися і не припинили існувати, оскільки ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та їх дослідження.
Відтак, встановлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені прокурором ризики на даний час є реальними та не зменшились, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про задоволення клопотання про продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.
Разом з тим, суд вважає, що при визначенні розміру застави, ураховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень, специфіку інкримінованих кримінальних правопорушень, які вчинено у період дії воєнного стану, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, його майновий стан та сімейний стан, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, суд вважає доцільним залишити обвинуваченому ОСОБА_4 заставу у розмірі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 121120,00 гривень, яка буде спів мірною з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та у разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На думку суду, саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, та не буде непомірним для обвинуваченого, членів його сім'ї та близьких родичів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 183, 193-199, 331 КПК України, суд,
Клопотання процесуального прокурора ОСОБА_3 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 - задовольнити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263 КК України, продовжити строком на 60 (шістдесят) днів по 14 грудня 2025, включно.
Визначити розмір застави, який здатний забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього обов'язків - сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 121120,00 грн (сто двадцять одна тисяча сто двадцять гривень), після внесення якої ОСОБА_4 підлягає звільненню з під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.
З дня внесення застави строком на два місяці покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язки, передбачені п. 1-3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: 1) прибувати за викликом до суду; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; 3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвалу вручити обвинуваченому та прокурору, а також направити для виконання начальнику установи виконання покарань.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1