Справа № 147/678/25
Провадження № 1-кп/147/173/25
іменем України
16 жовтня 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
із секретарем ОСОБА_2 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Тростянець кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040000412 від 05.02.2025, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Яришівка Томашпільського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньо спеціальною освітою, не одруженого, військовослужбовця, раніше судимого: вироком Томашпільського районного суду Вінницької області від 14.07.2017 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді трьох років позбавлення волі, яке відбув повністю; вироком Томашпільського районного суду Вінницької області від 31.01.2023 року за ч. 1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
21.11.2024 солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби по мобілізації, діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що дислокується в АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , не пов?язуючи його з виконанням обов?язків військової служби, до моменту затримання, а саме 24.02.2025. За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 обов?язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про учинене ним нез?явлення вчасно на службу без поважних причин, не повідомляв та проводив час на власний розсуд не пов?язуючи з виконанням службових обов?язків.
Досудовим розслідуванням дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 5 ст.407 КК України, тобто у самовільному залишенні військової частини без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав та надав наступні покази. Так, вказав, що дійсно за вказаних у обвинувальному акті обставин, залишив військову частину, за наступних обставин. Він раніше був звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України та направлений для продовження проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_1 . 21.11.2024 після шикування він вільно залишив територію табору, вийшов на дорогу загального користування, сів до автобуса, попрямував у м.Гайсин, звідки потрапив до місця свого проживання, де і був згодом 24.02.2025 виявлений та затриманий працівниками поліції. За час відсутності у військовій частині не перебував на лікуванні та були відсутні підстави ухилення від служби. Розкаявся у вчиненому, просив не допитувати свідків, так як визнає свою винуватість у повному обсязі у межах обвинувачення та щиро розкаюється.
В судовому засіданні прокурор зазначив, що ОСОБА_4 визнав свою вину у повному обсязі, надав показання про обставини вчинених ним кримінального правопорушення, які узгоджуються з відомостями, викладеними в обвинувальному акті, фактичні обставини справи учасниками не оспорюються. Його дії вірно кваліфіковані за ч.5 ст. 407 КК України, тому враховуючи особу обвинуваченого, обставини справи, просить призначити покарання у виді п'яти років позбавлення волі.
Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 просив призначити мінімальний термін покарання, враховуючи позицію свого підзахисного, який з приводу міри покарання у судових дебатах підтримав позицію прокурора.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Окрім визнання обвинуваченим вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні, його вина доведена доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Так, на підтвердження обставин, викладених в обвинувальному акті, стороною обвинувачення було надано суду та в судовому засіданні досліджено наступні документи:
- витяг із ЄРДР за №62025240040000412 від 05.02.2025, в якому зазначено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 , 21.11.2024 самовільно залишив розташування ВЧ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) з метою ухилитися від несення військової служби в умовах воєнного стану (а.с.60);
- повідомлення про кримінальне правопорушення від 22.01.2025 №7/895 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому зазначено, що під час контрольної перевірки наявності особового складу 21.11.2024 о 20.00 командиром роти резерву рядового складу ВЧ НОМЕР_1 виявлено відсутність солдата ОСОБА_4 , про що рапортом повідомлено командира військової частини. Організовані командуванням військової частини розшукові заходи позитивного результату не дали. На телефонні дзвінки солдат не відповідав (а.с.61, 62);
- рапорт командира роти резерву рядового складу ВЧ НОМЕР_1 від 21.11.2024, яким доповідалось про відсутність військовослужбовця ОСОБА_4 під час проведення вечірньої перевірки особового складу ВЧ (а.с.66, 79);
- наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.11.2024 №1704 про призначення службового розслідування (а.с.65, 77,78);
- акт службового розслідування від 18.12.2024 щодо самовільного залишення розташування базового табору військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_4 (а.с.63, 64);
- витяг із наказу (по строковій частині) ВЧ НОМЕР_1 №285 від 04.10.2024, згідно якого солдат ОСОБА_4 вважається таким, що прибув та обліковувався як тимчасово прикомандирований військовослужбовець (а.с.80);
- витяг із наказу (по строковій частині) №333 від 21.11.2024, згідно якого солдат ОСОБА_4 вважається таким, що вибув 21.11.2024 із військовослужбовців, які рахувалися у ВЧ НОМЕР_1 , у зв'язку із самовільним залишенням військової частини (а.с.67, 81);
- доповідь командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.11.2024 №14227 про самовільне залишення базового табору військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) військовослужбовцем ОСОБА_4 (а.с.67,68,82, 83);
- доповідь (повторне СЗЧ) командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.11.2024 про самовільне залишення базового табору військової частини НОМЕР_1 та відсутність більше 3 діб військовослужбовця військової служби по мобілізації солдата ОСОБА_4 (а.с.68, 69, 84, 85);
- наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.12.2024 №2037 «Про результати службового розслідування», згідно якого завершено службове розслідування стосовно солдата ОСОБА_4 щодо самовільного залишення ним розташування військової частини НОМЕР_1 (а.с.69, 70, 86, 87);
- акт службового розслідування від 18.12.2024 щодо самовільного залишення розташування базового табору військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_4 (а.с.73-76);
- протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 24.02.2025 (а.с.88, 89);
- повідомлення про підозру ОСОБА_4 від 25.02.2025 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України (а.с.90-95).
У п.274 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" зазначено: якість доказів також береться до уваги, а також те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, будь-які сумніви щодо їхньої надійності й точності.
За змістом статей 21, 22, 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється судом на основі змагальності, безпосередності дослідження судом показань, речей та документів. Державне обвинувачення в суді підтримує прокурор, захист обвинуваченого здійснює він сам і його захисник, а функція розгляду справи покладається на суд. Водночас суд, зберігаючи незалежність, неупередженість і об'єктивність, створює необхідні умови для виконання учасниками їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.
Відповідно до ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Виходячи зі змісту вказаної норми закону, вирок є обґрунтованим, якщо він ухвалений на матеріалах, повністю зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію кримінального правопорушення або про її відсутність з достовірністю випливають із матеріалів провадження. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані й оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок суду, так і спростовують його.
Водночас суду належить дати аналіз усіх зібраних у провадженні доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, у висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано, не обмежуючись лише зазначенням прізвищ свідка або назви процесуального документа.
Крім цього, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об'єм цього обов'язку може змінюватись залежно від природи рішення.
Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах, розглянутих у судовому засіданні. За допомогою дослідження на суді всіх доказів відбувається і формування внутрішнього суддівського переконання про винність або невинність обвинуваченого.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону (Постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі №761/43930/17).
Окрім визнання вини обвинуваченим, його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, за викладених вище обставин, повністю підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов'язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, вину обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов'язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв'язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства.
Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.
За таких обставин суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а тому вірно кваліфіковано, як самовільне залишення військової частини без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
Вказаний висновок суд робить поза розумним сумнівом, а отже, враховуючи зазначене вище, вина ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ч.5 ст. 407 КК України повністю доведена. Підстав для кваліфікації вчиненого за іншими статтями Кримінального кодексу України суд не вбачає.
При вирішенні питання щодо обрання ОСОБА_4 покарання, суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України, приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
Так, суд, відповідно до ст.65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 виду та міри покарання, бере до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, конкретні обставини кримінального провадження, їх наслідки, дані про особу обвинуваченого, зокрема, ОСОБА_4 не одружений, раніше судимий вироком Томашпільського районного суду Вінницької області від 14.07.2017 за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді трьох років позбавлення волі, яке відбув повністю; вироком Томашпільського районного суду Вінницької області від 31.01.2023 за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; під наглядом у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, на підставі ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 19.11.2024 був звільнений від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України в порядку ч.5 ст. 401 КК УКраїни.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд визнає щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлено.
Таким чином, у урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, суд вважає, що останньому відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, тобто мінімальне покарання в межах санкції статті, передбаченої ч.5 ст.407 КК України.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, на переконання суду, захід примусу визначений судом, є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу винного, та зможе забезпечити виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК України, та буде необхідним, справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями статей 69, 75 КК України (зі змінами, станом на 24.10.2024) визначено, що до винної особи, яка засуджується за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану, не можна призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а також звільнити її від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Крім того, суд враховує, що під час досудового розслідування обвинуваченому ухвалою слідчого судді Шаргородського районного суду Вінницької області від 23.04.2025, було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, який ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 29.09.2025 було продовжено.
Згідно протоколу затримання від 24.02.2025 ОСОБА_4 був затриманий 24 лютого 2025 року.
За змістом ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Отже, суд вважає за необхідне відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому у строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення з моменту затримання з 24.02.2025 до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.
Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Витрати на залучення експертів відсутні.
Керуючись статтями 366-368, 369, 370, 374 КПК України,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_4 зарахувати строк попереднього ув'язнення з моменту затримання, а саме з 24.02.2025 по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити без змін - тримання під вартою.
Вирок може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_6