Іменем України
13 жовтня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/485/25
Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Мігди Р.Ю., за правилами загального позовного провадження в відкритому судовому засіданні розглянуто справу
за позовом: Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави,
вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівської області, 16600;
в особі позивача: Міністерства розвитку громад та територій України,
проспект Берестейський, 14, м. Київ, 01135;
до відповідача: Акціонерного товариства “Укрпошта», вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001;
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду державного майна України, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133;
предмет спору: про витребування нерухомого майна;
за участю повноважних представників сторін:
від позивача: Суховолець У.А., - діє в порядку самопредставництва юридичної особи згідно з витягом з ЄДРПОУ;
від відповідача: Коротенко М.М. - адвокат, довіреність від 08.11.2024 № 081124-01/Р-121;
від третьої особи: не прибув;
від прокуратури: Юзвак Л.Б. - прокурор відділу.
У судовому засіданні 13.10.2025, Господарський суд Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
13.05.2025, Ніжинською окружною прокуратурою, в інтересах держави в особі позивача - Міністерства розвитку громад та територій України, поданий позов до Акціонерного товариства “Укрпошта» (далі - АТ “Укрпошта»), з проханням: витребувати в АТ “Укрпошта» на користь держави, в особі Міністерства розвитку громад та територій України, нерухоме майно - будівлю відділення поштового зв'язку загальною площею 93,2 кв. м, розташовану за адресою: вул. Центральна, 64, с. Володькова Дівиця Ніжинського району Чернігівської області, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно: 1736354274238.
Позов обґрунтований тим, що реєстрацію права приватної власності за АТ “Укрпошта» на спірне нерухоме майно здійснено з порушенням вимог чинного законодавства. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника в спосіб, передбачений Господарським кодексом України та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 Господарського кодексу України (далі - ГК України). При цьому, корпоратизація державного підприємства в акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду корпоратизованого товариства не може розглядатися як підстава для зміни форми власності на державне майно.
Позов поданий в порядку виключної підсудності, за правилами статті 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за місцезнаходженням нерухомого майна.
Суд, після усунення недоліків, прийняв позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження; залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945); установив учасникам справи процесуальні строки для подачі письмових заяв по суті спору, про що постановив ухвалу від 20.05.2025.
Відповідач, у встановлений строк, подав відзив на позов, яким заперечив проти задоволення позовних вимог, звертав увагу на відсутність підстав для здійснення прокурором захисту інтересів держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України. Зазначив, що управління нерухомим майном АТ “Укрпошта» здійснює Міністерство розвитку громад та територій України, який як вищий орган управління, наділений виключними повноваженнями щодо перегляду розміру статутного капіталу Товариства, без погодження з Фондом державного майна України. Зазначив, що в діях АТ “Укрпошта» відсутнє порушення вимог чинного законодавства та він не є належним відповідачем. Вважає, що прокурор визначив невірний суб'єктний склад сторін та обрав неефективний спосіб захисту речового права держави на спірне майно. Крім того, звертав увагу на внесені зміни до чинного законодавства, зокрема, положення Закону України від 22.02.2024 № 3587-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління» та Закону України від 09.01.2025 № 4196-ІХ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», якими зокрема внесено зміни до частини 9 статті 11 та доповнено статтю 18 (підпунктом 3-2) Закону України «Про управління об'єктами державної власності», зокрема, щодо правового режиму майна, внесеного до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, що застосовується до таких господарських товариств незалежно від дати її створення, реорганізації чи корпоратизації та/або внесення такого майна до статутного капіталу. Клопотав застосувати правові наслідки спливу позовної давності до заявлених прокурором вимог.
Прокурор, з порушенням граничного строку, встановленого при відкритті провадження в справі, подав до суду відповідь на відзив разом з клопотанням про продовження процесуального строку на вчинення зазначених дій.
Суд, керуючись приписами частини 2 статті 119 ГПК України, на стадії підготовчого провадження, задовольнив клопотання прокурора, продовжив строк на подачу відповіді на відзив, яку залучив до матеріалів справи для врахування її змісту при ухваленні рішення в справі.
Прокурор, у відповіді на відзив, спростовуючи доводи відповідача, зазначив, що за преамбулою Статуту УДППЗ “Укрпошта» є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство засноване на державній власності, та згідно з розпорядженням КМУ від 28.09.2004 № 684-р передане до сфери управління Міністерства транспорту і зв'язку України, що реорганізоване шляхом утворення Міністерства інфраструктури України (Указ Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010), перейменоване на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (постанова КМУ від 02.12.2022 № 1343), а згодом на Міністерство розвитку громад та територій України (постанова КМУ від 06.09.2024 № 1028), яке є належним позивачем у справі. Натомість, реєстрація права власності на спірне нерухоме майно здійснена за заявою АТ “Укрпошта», що самовільно змінило форму власності такого майна з державної на приватну, поза волею держави на його відчуження та не в спосіб, визначений законом. Наголошував, що правовий режим майна АТ “Укрпошта», заснованого на державній власності, міг бути змінений виключно шляхом приватизації, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, що в силу частини 4 статті 236 ГПК України, підлягає врахуванню судом першої інстанції при вирішенні подібних спорів.
Відповідач, у належний строк, подав заперечення на відповідь на відзив, підтримав правову позицію, наведену ним у відзиві на позов.
Позивач, у письмових поясненнях від 09.06.2025 по суті спору, повідомив, що не підтримує заявлені прокурором вимоги.
Суд, за власною ініціативою, в порядку частини 3 статті 177 ГПК України, продовжив строки підготовчого проведення на 30 календарних днів (протокол судового засідання 16.07.2025).
16.07.2025, за результатами підготовчого засідання, суд постановив закрити підготовче провадження, призначив розгляд справи по суті на 06.08.2025, про що третя особа повідомлена в порядку статей 120, 121 ГПК України, засобами електронного зв'язку в підсистемі Електронний суд.
Ухвалою від 01.08.2025, у зв'язку з перебуванням судді Романенко А.В. у період з 04.08.2025 по 08.08.2025 в відпустці, судове засідання в справі призначене на іншу дату - 20.08.2025, про що учасники справи повідомлені засобами електронного зв'язку в підсистемі Електронний суд.
20.08.2025, у зв'язку з оголошенням масштабної повітряної тривоги на території України, в тому числі в м. Чернігові, що тривала з 02:56 год 20.08.2025 по час, на який призначений розгляд справи, судове засідання відкладене на 03.09.2025, про що учасники справи повідомлені засобами електронного зв'язку в підсистемі Електронний суд.
03.09.2025, у судове засідання прибули: прокурор, повноважні представники сторін, участь яких забезпечена в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів; третя особа до суду не прибула, явку повноважного представника не забезпечила, без пояснення причин.
Неприбуття належним чином повідомленої третьої особи в судове засідання, без пояснення причин, не є перешкодою для вирішення спору по суті, за наявними матеріалами справи, в силу частини 1 та п. 2 частини 3 статті 202 ГПК України.
Суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав прокурора, який просив задовольнити позов у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві; представницю позивача, яка позов не підтримала; представницю відповідача, яка заперечила проти задоволення позовних вимог, просила застосувати правові наслідки спливу строків позовної давності.
Суд, відповідно до частини 1 статті 216 ГПК України, відклав розгляд справи по суті на 24.09.2025, про що третя особа повідомлена в порядку статей 120, 121 ГПК України, засобами електронного зв'язку в підсистемі Електронний суд.
24.09.2025, у зв'язку з оголошенням масштабної повітряної тривоги на території України, в тому числі в м. Чернігові, що тривала з 12:29 год 24.09.2025 по час, на який призначений розгляд справи, судове засідання відкладене на 13.10.2025, про що учасники справи повідомлені засобами електронного зв'язку в підсистемі Електронний суд.
13.10.2025, у судове засідання прибули повноважні представники сторін та прокурор, суд продовжив розгляд справи по суті, розглянув подані документи і матеріали, з'ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, та
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.09.2008 САВ № 335201, виданого виконавчим комітетом Червонопартизанської сільської ради, на підставі рішення від 29.08.2008 № 101, зареєстроване право державної власності в особі Міністерства транспорту та зв'язку України, на праві господарського відання за Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта», на нежитлову будівлю: відділення поштового зв'язку, загальною площею 93,2 кв. м (літ. А); крильце (а); сарай (Б); за адресою: вул. Леніна, буд. 64, с. Червоні Партизани, Носівський район, Чернігівська область (далі - спірне майно).
У п. 1 рішення виконавчого комітету Червонопартизанської сільської ради від 29.08.2008 № 101 зазначено, що спірне майно належить державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку з правом повного господарського відання Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта» (далі - УДППЗ “Укрпошта»).
Спірне майно зареєстроване за державою в особі Міністерства транспорту та зв'язку з правом повного господарського відання УДППЗ “Укрпошта», за реєстраційним номером 24765959, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.09.2008 № 20291778.
07.09.2005, проведено державну реєстрацію змін до Статуту УДППЗ “Укрпошта», згідно з преамбулою якого УДППЗ “Укрпошта» (далі - Підприємство) є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності та згідно з розпорядженням КМУ від 28.09.2004 № 684-р передане до сфери управління Міністерства транспорту і зв'язку України.
Підприємство створене Державним комітетом зв'язку України шляхом реорганізації Українського державного об'єднання поштового зв'язку “Укрпошта», а також підприємств, що входили до його складу, і є їх правонаступником (наказ Державного комітету зв'язку України від 15.06.1998 № 93).
Згідно з п. 4.1. Статуту УДППЗ «Укрпошта», майно Підприємства складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в балансі Підприємства, і належить йому на правах господарського відання.
Указом Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 Міністерство транспорту та зв'язку України реорганізоване в Міністерство інфраструктури України.
За п. 5 Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.
Згідно з розпорядженням від 17.07.2015 № 728-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства інфраструктури України щодо перетворення УДППЗ “Укрпошта» (ЄДРПОУ 21560045), м. Київ, вул. Хрещатик, 22, у Публічне акціонерне товариство “Укрпошта», 100 % акцій якого належать державі та не підлягають відчуженню, за умови збереження попереднього профілю діяльності підприємств.
16.02.2017, Міністерством інфраструктури України виданий наказ № 56 “Про припинення Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта» в результаті його перетворення в Публічне акціонерне товариство “Укрпошта», створення Публічного акціонерного товариства “Укрпошта», 100 % акцій якого належить державі (п. 2 наказу).
У п. 3 цього наказу визначено, що Публічне акціонерне товариство “Укрпошта» (далі - ПАТ “Укрпошта») є правонаступником УДППЗ “Укрпошта», затверджений Статут ПАТ “Укрпошта».
01.03.2017, проведено державну реєстрацію ПАТ “Укрпошта», код ЄДРПОУ 21560045, як юридичної особи, що утворилося в результаті перетворення УДППЗ “Укрпошта», з одночасним внесенням запису про припинення УДППЗ “Укрпошта».
Наказом Міністерства інфраструктури України від 05.07.2017 № 240 затверджений акт передавання майна до статутного капіталу ПАТ “Укрпошта», що є правонаступником УДППЗ “Укрпошта» (посвідчений нотаріально 05.07.2017 за номерами 2341, 2342), відповідно до якого Міністерство інфраструктури України з 01.03.2017 передало, а ПАТ “Укрпошта» прийняло об'єкти державного майна за переліками. Загальна вартість майна, переданого як внесок до статутного фонду ПАТ “Укрпошта» складає 6 518 597 000 грн.
За переліком об'єктів нерухомого майна, яке обліковувалось на балансі Чернігівської дирекції УДППЗ “Укрпошта» та передалося до статутного капіталу ПАТ “Укрпошта» (додаток № 45 до акту передавання майна до статутного капіталу ПАТ “Укрпошта», посвідченого нотаріально 05.07.2017), серед іншого передано нежитлове приміщення, відділення поштового зв'язку, за адресою: Чернігівська область, Носівський район, с. Червоні Партизани, вул. Леніна, буд. 64 (порядковий номер 273, спірне майно).
За наказом Міністерства інфраструктури України від 14.12.2018 № 611 змінений тип Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Укрпошта».
Згідно з розпорядженням Червонопартизанської сільської ради Носівського району Чернігівської області від 18.02.2016 № 8 «Про перейменування вулиць та провулків населених пунктів на території Червонопартизанської сільської ради», в селі Червоні Партизани змінено назву вулиці Леніна на вулицю Центральна.
Постановою Верховної Ради України від 19.05.2016 № 1377-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» у Чернігівській області змінено назву села Червоні Партизани Носівського району на село Володькова Дівиця.
28.12.2018, державним реєстратором Гончарівської селищної ради Чернігівського району, Симоненко О.А., зареєстроване право приватної власності АТ “Укрпошта» на нежитлову будівлю, відділення зв'язку площею 93,2 кв. м, за адресою: Чернігівська область, Носівський район, с. Володькова Дівиця, вул. Центральна, буд. 64 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1736354274238).
Реєстраційні дії вчинені на підставі наступних документів: акту приймання-передачі нерухомого майна (серія та номер: 240, виданий 05.07.2017 Міністерством інфраструктури України); переліку об'єктів нерухомого майна (серія та номер: 45, видавник - Міністерство інфраструктури України (додаток до вказаного акту)); наказу про затвердження акту передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» (серія та номер: 240, виданий 05.07.2017 Міністерством інфраструктури України); наказу про припинення УДППЗ «Укрпошта» в результаті перетворення у ПАТ «Укрпошта» та створення ПАТ «Укрпошта» (серія та номер: 56, виданий 16.02.2017 Міністерством інфраструктури України); свідоцтва про право власності на нерухоме майно (серія та номер: б/н, виданий 19.08.2008, виконавчим комітетом Червонопартизанської сільської ради).
Мотивуючи позов, прокурор зазначив, що реєстрація права приватної власності на спірне нерухоме майно за відповідачем є такою, що суперечить вимогам закону, а вибуття цього майна з державної власності порушує інтереси держави в сфері реалізації прав власника щодо володіння, користування та розпорядження таким майном.
За статтею 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно в разі його приватизації. Приватизація здійснюється в порядку, встановленому законом. Звертав увагу, що на момент проведення реорганізації УДППЗ “Укрпошта» шляхом перетворення в ПАТ “Укрпошта» (01.03.2017), а також станом на момент затвердження акту передавання майна (05.07.2017), діяла пряма заборона, встановлена пунктом “г» частини 4 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII, за якою не підлягають приватизації державні підприємства та корпоративні права держави в акціонерних товариствах, які є інфраструктурними підприємствами-монополістами, збереження яких у державній власності необхідне для забезпечення рівного доступу до споживачів послуг на загальнодержавному ринку, зокрема, національний оператор поштового зв'язку.
Законом України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 № 847-XIV (в редакції, чинній на момент проведення реорганізації УДППЗ “Укрпошта» шляхом перетворення в ПАТ “Укрпошта» та затвердження акту передавання майна) УДППЗ “Укрпошта», код ЄДРПОУ 21560045, включене до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані (додаток 2 до Закону). Цей Закон втратив чинність 20.10.2019, з дня набрання чинності Законом України “Про визнання таким, що втратив чинність Закон України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 № 145-IX.
Надані Реєстратору документи (перелічені вище) при вчиненні реєстраційного запису № 29742229 про речове право (право власності) АТ “Укрпошта» на спірне майно, не є правовстановлюючими, на підставі яких, відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», проводиться державна реєстрація права власності.
Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом про витребування спірного майна на користь власника - держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в особі Міністерства розвитку громад та територій України.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушенню інтересів держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
За частинами 4, 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Наведені правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Прокурор вважає, що інтереси держави в даній справі полягають у недопущенні незаконного вибуття з державної власності в приватну нерухомого майна, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави та належить до об'єктів критичної інфраструктури. Безпідставна зміна правового режиму такого майна з державної на приватну форму власності свідчить про порушення економічних інтересів держави та створює передумови для подальшого його відчуження поза конкурентною процедурою приватизації.
Відповідно до пунктів 1 та 2 Положення про Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури), затвердженого постановою КМУ від 30.06.2015 № 460, Мінінфраструктури є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ.
Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері надання послуг поштового зв'язку. Зі змісту підпункту 63 п. 4 Положення вбачається, що згідно з покладеними на Мінінфраструктури завданнями Міністерство здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності.
За п. 4.1. Статуту ПАТ “Укрпошта» (згодом змінено організаційно-правову форму з публічної на приватну та перейменовано на Акціонерне товариство “Укрпошта», відповідач у справі) (в редакціях, чинних протягом 2017-2021 років), засновником і єдиним акціонером Товариства є держава в особі Міністерства інфраструктури України.
Відповідно до постанови КМУ від 02.12.2022 № 1343 “Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство інфраструктури України перейменоване на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, згодом відповідно до постанови КМУ від 06.09.2024 № 1028 - Міністерство розвитку громад та територій України.
Отже, Міністерство розвитку громад та територій України є суб'єктом управління корпоративними правами держави в статутному капіталі Товариства та має повноваження власника спірного майна, яке незаконно вибуло з державної власності.
За висновком суду, прокурор належним чином обґрунтував подачу позову в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, яке відповідно до частини 2 статті 53 ГПК України набуло статусу позивача в справі, порушеній за зверненням прокурора, за вимогами спрямованими на захист права державної власності на спірний об'єкт нерухомості.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Міністерства, листом від 17.02.2025 № 52-77-993вих-25, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при вибутті з державної власності спірного об'єкту нерухомості за фактом його реєстрації, 28.12.2018, за АТ “Укрпошта».
У листі-відповіді від 01.04.2025 № 7752/16/10-25 Міністерство повідомило, що не вбачає порушень у діях АТ “Укрпошта», який в силу положень статті 12 Закону України “Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII (чинного на момент вчинення реєстраційних дій), набув у власність майно, передане йому до статутного капіталу Міністерством як засновником на підставі акту передавання майна.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, що здійснює управління державним майном, який самостійно належних заходів на усунення виявлених порушень не вчинив та не мав такого наміру на майбутнє.
У порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України про витребування спірного нерухомого майна на користь держави.
На думку суду, прокурором належним чином обґрунтовано підстави представництва інтересів держави в спірних правовідносинах в особі позивача, відтак, заперечення відповідача в частині невірного суб'єктного складу сторін відхилені.
Щодо протиправного вибуття з державної в приватну власність спірного нерухомого майна, поза процедурою його приватизації.
Крім загального порядку визначення правового режиму майна господарських товариств, акціонерне товариство, засновником і єдиним акціонером якого є держава, має спеціальний правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами.
До спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми статті 22 ГК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 05.07.2017), за якими держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.
Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка в статутному капіталі яких перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Повноваження суб'єктів управління в державному секторі економіки - КМУ, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом.
Зазначені суб'єкти управління в державному секторі економіки можуть приймати рішення, необхідні для підготовки до реалізації та здійснення державно-приватного партнерства (концесії), які є обов'язковими до виконання підприємствами, установами, організаціями, що перебувають у сфері їх управління.
Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.
Держава реалізує право державної власності в державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Правовий статус окремого суб'єкта господарювання в державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання в випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.
Держава застосовує до суб'єктів господарювання в державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.
Законом установлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності в державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм.
Державний фінансовий контроль щодо суб'єктів господарювання, в статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб'єктам господарювання державного сектору економіки, здійснюється відповідно до закону.
Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Тобто, усі суб'єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління.
Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь в їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду.
За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України “Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
Проте на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України (чинного на момент перетворення УДППЗ «Укрпошта» в ПАТ) та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно в разі його приватизації, що узгоджується зі змістом частини 3 статті 145 ГК України (чинної станом на 05.07.2017), за якою правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного підприємства.
Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України “Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до вичерпного переліку способів приватизації державного майна не належала передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, також вона не є способом його приватизації.
Отже, передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.
Водночас акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається в державній власності, й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.
До моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов'язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно, у даному випадку - право господарського відання.
Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в статті 11 Закону України “Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 05.07.2017).
У пункті “г» частини 4 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII унормовано, що на момент перетворення державного підприємства в публічне акціонерне товариство, 100 % акцій якого належало державі, діяла пряма заборона, за якою не підлягали приватизації державні підприємства та корпоративні права держави в акціонерних товариствах, що є інфраструктурними підприємствами-монополістами, збереження яких у державній власності необхідне для забезпечення рівного доступу до споживачів послуг на загальнодержавному ринку, зокрема, національний оператор поштового зв'язку.
Законом України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 № 847-XIV (в редакції, чинній на момент проведення реорганізації УДППЗ “Укрпошта» шляхом перетворення в ПАТ “Укрпошта» та затвердження акту передавання майна) УДППЗ “Укрпошта», код ЄДРПОУ 21560045, було включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані (додаток 2 до Закону). Цей Закон втратив чинність 20.10.2019, з дня набрання чинності Законом України “Про визнання таким, що втратив чинність Закон України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 № 145-IX».
Частиною 9 статті 11 Закону України “Про управління об'єктами державної власності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що господарські організації, створені на базі об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації, до виключення їх з переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації, не можуть вчиняти дії стосовно майна, переданого до їх статутного фонду, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо.
Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває в створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.
Натомість корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення в господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.
Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.
Відтак державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються в власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.
Зазначена правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, здійснивши правовий аналіз Конституції України, ГК України, ЦК України, Закону України “Про господарські товариства», що діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України “Про акціонерні товариства», “Про управління об'єктами державної власності», “Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств», законів України “Про холдингові компанії в Україні», “Про банки і банківську діяльність» та “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України “Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства.
У цій справі Великою Палатою Верховного Суду вирішувалось питання, чи відбувається зміна державної форми власності шляхом приватизації заснованого нею акціонерного товариства, тобто обставини вказаної справи подібні даній.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04.02.2025 № 917/2033/21, від 19.02.2025 № 917/453/22, у межах яких досліджувались обставини вибуття з державної в приватну власність АТ “Укрпошта» об'єктів нерухомого майна, переданого Міністерством інфраструктури України до статутного фонду заснованого ним Товариства, 100% акцій якого знаходилось у власності держави.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що за змістом статті 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності (затвердженого постановою КМУ від 06.06.2007 № 803), відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції в межах, визначених законами, а щодо нерухомого майна - за умови додаткового погодження з ФДМ України.
Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника в спосіб, передбачений ГК України та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 ГК України, чинної станом на 05.07.2017).
Верховний Суд неодноразово наводив правову позицію щодо застосування норм частини 3 статті 86, частин 2 - 4 статті 145 ГК України в правовідносинах щодо розпорядження нерухомим майном державної форми власності, переданим до статутного фонду державного підприємства.
За висновками Верховного Суду, проведення корпоратизації державного підприємства в акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб'єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду: від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021 у справі № 924/592/20).
Суд, беручи до уваги правову позицію, наведену Верховним Судом у постановах від 04.02.2025 № 917/2033/21, від 19.02.2025 № 917/453/22, що є обов'язковою для врахування судом першої інстанції в силу частини 4 статті 236 ГПК України, дійшов висновку, що акт передавання майна, на підставі якого здійснена державна реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем, не може розглядатися як правочин, відповідно до якого на законних підставах у відповідача виникло право приватної власності на зазначене майно. Враховуючи, що спірне майно перебувало в володінні УДППЗ “Укрпошта» на праві повного відання, ПАТ “Укрпошта» як юридична особа, створена внаслідок перетворення останнього, відповідно до частини 2 статті 108 ЦК України, набув не право приватної власності, а право господарського відання на зазначене майно, яке залишилося в власності держави з огляду на встановлення прямих заборон на відчуження та передачу до статутного фонду господарських товариств такого майна за частиною 9 статті 11 Закону України “Про управління об'єктами державної власності», частиною 3 статті 86, частинами 2 - 4 статті 145 ГК України (у відповідній редакції).
Таким чином, державну реєстрацію права приватної власності на спірне нерухоме майно здійснено відповідачем за відсутності належних правових підстав.
Щодо обраного прокурором способу захисту.
Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).
Відповідно до статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За усталеною позицією Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права в спірних правовідносинах.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого не власника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає в відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, які складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така інша особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння нерухомістю шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на такий об'єкт чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння такою особою майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Тому заволодіння об'єктом нерухомості шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на такий об'єкт чи ні. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
За частиною 3 статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до п. 1 частини 1 статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункт 87)).
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
Підсумовуючи наведене, слід зазначити, що коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому Реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)).
З урахуванням наведеного, за висновком суду, належним способом захисту права власності держави на спірний об'єкт є віндикаційний позов про витребування нерухомого майна з володіння відповідача, що відповідає сталій практиці Верховного Суду в аналогічних спорах.
Наведене спростовує заперечення відповідача в частині невірно обраного прокурором способу захисту та відсутності порушеного права держави.
Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння (1); було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння (2); вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (3).
Водночас, в разі якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках (частина 4 статті 388 ЦК України).
За статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Незаконна реєстрація права власності на спірний об'єкт нерухомості за АТ “Укрпошта», як наслідок, вибуття його з державної власності, поза волею власника, порушує інтереси держави щодо володіння, користування та розпорядження спірним майном, що є підставою для задоволення позову про витребування цього майна на користь держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, яке здійснює управління корпоративними правами держави щодо АТ “Укрпошта» та наділене правами власника на державне майно, яке перебуває в його управлінні.
Суд вважає за необхідне зазначити, що 09.04.2025, набув чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-IX Про внесення змін до ЦК України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача, п. 3 розділу І якого доповнено статтю 390 ЦК України частиною 5 такого змісту: “суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві».
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Пунктом 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX встановлено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі, зокрема, в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, у яких судом першої інстанції не ухвалене рішення про витребування майна в добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Проте, наведені норми щодо компенсації вартості майна добросовісному набувачу (яким є відповідач у даній справі) (частина 5 статті 390 ЦК України), за висновком суду, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, оскільки відповідач набув таке майно безоплатно.
Щодо змін внесених Законом України від 13.07.2021 № 1630-IX «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» та Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб».
Законом України від 13.07.2021 № 1630-IX «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (підпункт 11 пункту 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень) (набув чинності з 06.10.2021) доповнено частину 9 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» абзацами 3 та 4, наступного змісту:
«Нерухоме майно об'єктів державної власності, включених до Переліку державних підприємств, що не підлягають приватизації, але можуть бути перетворені в господарські товариства, може бути передане до статутного капіталу господарських товариств, створених на базі таких підприємств.
За погодженням з уповноваженим суб'єктом управління, визначеним Законом України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, може бути відчужено відповідним підприємством або господарським товариством в оборонно-промисловому комплексі в установленому порядку, якщо таке майно не входить до складу єдиного майнового комплексу, що забезпечує основні види діяльності такого суб'єкта господарювання, або більше трьох років не використовується в виробничій діяльності і подальше його використання не планується».
Судом установлено, що реорганізація УДППЗ «Укрпошта» шляхом перетворення в акціонерне товариство проведена 01.03.2017, з передачею засновником - Міністерством інфраструктури України як внесок до статутного капіталу Товариства державного майна (в тому числі спірного), загальною вартістю 6 518 597 000 грн - 05.07.2017, у той час як державна реєстрація Товариством права приватної власності щодо спірного об'єкту вчинена 28.12.2018, тобто до набрання чинності Законом від 13.07.2021 № 1630-ІХ, положення якого, з урахуванням наведеного, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Закон України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» (набув чинності з 28.02.2025; введений в дію з 28.08.2025), визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб.
Перехідним періодом у даному Законі є трирічний строк, що починається з дня введення цього Закону.
Положеннями даного Закону (статті 13, 14) заборонено створення юридичних осіб в організаційно-правових формах державного підприємства (державного комерційного підприємства, державного некомерційного підприємства, казенного підприємства), комунального підприємства (комунального комерційного підприємства, комунального некомерційного підприємства), спільного комунального підприємства, приватного підприємства, іноземного підприємства, дочірнього підприємства, підприємства об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки), підприємства споживчої кооперації. Заборонено закріплення (передача) майна за юридичними особами на праві господарського відання або на праві оперативного управління.
Визначені особливості припинення підприємств у перехідний період, зокрема, згідно з частиною 8 статті 14 Закону від 09.01.2025 № 4196-IX, якщо на прийняття рішення про перетворення за підприємством, єдиним учасником (засновником) якого є держава або територіальна громада (територіальні громади), закріплено майно на праві господарського відання або на праві господарського управління, уповноважений суб'єкт управління об'єктами державної власності або уповноважений орган місцевого самоврядування на основі інвентаризації майна підприємства приймає рішення:
- про внесення майна, закріпленого на праві господарського відання, до статутного капіталу юридичної особи - правонаступника такого підприємства, крім майна, що не підлягає приватизації;
- про передачу майна, закріпленого на праві господарського відання, що не підлягає приватизації, та майна, закріпленого на праві оперативного управління, юридичній особі - правонаступнику такого підприємства на праві узуфрукту державного або комунального майна.
Статтею 17 Закону від 09.01.2025 № 4196-ІХ Прикінцеві та перехідні положення (пункт 3) визнано ГК України таким, що втратив чинність; (пункт 6 підпункт 21) внесені зміни до Закону України «Про управління об'єктами державної власності», зокрема викладено абзац 3 частини 9 статті 11 цього Закону в наступній редакції: майно, внесене до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також майно, внесене до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, належить такому господарському товариству або юридичній особі на праві власності, крім випадків визначених законом.
Доповнено Прикінцеві положення статті 18 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» пунктом 3-2, за яким положення абзацу третього частини 9 статті 11 цього Закону щодо правового режиму майна, внесеного до статутного капіталу господарського товариства, в статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та майна внесеного до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, застосовується до таких господарських товариств або юридичної особи незалежно від дати їх створення, реорганізації чи корпоратизації та/або внесення такого майна до статутного капіталу, якщо інше не передбачено законом.
Натомість наведенні зміни, внесені Законом від 09.01.2025 № 4196-IX, стосуються саме перехідного періоду діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм, що розпочав свій відлік з 28.08.2025 (в зв'язку з припиненням окремих організаційно-правових форм юридичних осіб), та не поширює свою дію на спірні правовідносини, пов'язані з реорганізацією УДППЗ «Укрпошта» в акціонерне товариство, що мали місце в 2017 році.
З урахуванням наведеного судом відхилено доводи відповідача щодо набуття ним у приватну власність спірного майна з дотриманням вимог чинного законодавства.
Щодо застосування строків позовної давності.
Відповідач письмово клопотав застосувати наслідки спливу позовної давності щодо вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові в зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 зазначила про те, що: "якщо в передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та в справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого поданий позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".
У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: "у разі якщо держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, в цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави в цих відносинах. Тому в відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу в відповідних відносинах (пункти 6.21., 6.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19., 4.20. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема, в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави в разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною в справі.
У цій справі прокурор пред'явив вимоги про витребування нерухомого майна подавши позов в інтересах Міністерства розвитку громад та територій України, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава.
Державна реєстрація права приватної власності на спірне нежитлове приміщення за відповідачем проведена 28.12.2018 (номер відомостей про речове право: 29742229), а тому саме з цієї дати слід обраховувати строки позовної давності відносно вимоги про витребування нерухомого майна на користь держави, оскільки починаючи з 28.12.2018 спірне нерухоме майно вибуло з власності держави та саме з цієї дати держава в особі компетентного органу могла довідатись про порушення її речових прав (відомості Реєстру відкриті).
Судом також враховано, що виходячи з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Наведене узгоджується зі змістом п. 7 Прикінцевих положень ГК України.
Відповідно до постанови КМУ “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою КМУ “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) № 1236 від 09.12.2020, в Україні встановлений карантин з 12.03.2020.
Постановою КМУ № 651 від 27.06.2023, на всій території України відмінений карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
За Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово був продовжений та, який триває і на момент ухвалення рішення в цій справі.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 19, за яким, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Законом України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладений в наступній редакції: “У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (набув чинності з 04.09.2025) виключений п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.
Виходячи з наведених вище норм закону, строк позовної давності, що обліковується з 28.12.2018, продовжений на час дії карантину (в період з 12.03.2020 по 30.06.2023) та відповідно продовжений, а потім зупинений, на строк дії правового режиму воєнного стану (починаючи з 24.02.2022 по 03.09.2025).
З урахуванням наведених положень, прокурором не пропущений строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.
Судом також враховано приписи частини 8 статті 261 та частини 3 статті 388 ЦК України (в редакції Закону № 4292-IX від 12.03.2025), що в силу п. 2 розділу II його Прикінцевих та перехідних положень, має зворотну дію в часі в частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:
- нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;
- нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Положення частини 3 статті 388 ЦК України (в редакції Закону № 4292-ІХ), зокрема, передбачають, що держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:
1) з моменту реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності в приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;
2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності в приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Водночас, дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало, зокрема, до об'єктів критичної інфраструктури, до яких станом на 28.12.2018 був включений національний оператор поштового зв'язку.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках (частина 4 статті 388 ЦК України).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням установлених обставин та наведених вище висновків, позов прокурора підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
При ухваленні рішення в справі, суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема належить судовий збір.
За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов прокурора підлягає задоволенню в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 40 181,43 грн (платіжна інструкція від 30.04.2025 № 1141) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 13, 14, 42, 46, 50, 53, 55, 73 - 80, 86, 126, 129, 178, 184, 187, 202, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Задовольнити повністю позов керівника Ніжинської окружної прокуратури (вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600; код ЄДРПОУ 02910114) в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України (пр-т. Берестейський, 14, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 37472062) до Акціонерного товариства “Укрпошта» (вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 21560045), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133; код ЄДРПО 00032945) про витребування нерухомого майна.
2. Витребувати в Акціонерного товариства “Укрпошта» (вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 21560045) на користь держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України (пр-т. Берестейський, 14, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 37472062) нерухоме майно - будівлю відділення поштового зв'язку, загальною площею 93,2 кв. м, розташоване за адресою: вул. Центральна, 64, с. Володькова Дівиця Ніжинського району Чернігівської області, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно: 1736354274238.
3. Стягнути з Акціонерного товариства “Укрпошта» (вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 21560045) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір у сумі 40 181,43 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 ГПК України.
Повне судове рішення складене та підписане 16.10.2025.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://cn.arbitr.gov.ua/sud5028/.
Суддя А.В. Романенко