28 серпня 2025 року Справа № 915/383/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника прокуратури: Григорян Е.Р. (в залі суду),
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача-1: не з'явився,
представника відповідача-2: не з'явився,
представника від 3-ї особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області
в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації),
до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,
до відповідача-2: Горохівської сільської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України»,
про: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконними і скасування наказів з одночасним припиненням права комунальної власності, скасування державної реєстрації, -
Керівник Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №52/4-1602ВИХ-25 від 17.03.2025 (вх.№4030/25 від 17.03.2025) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Горохівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України», з наступними вимогами:
- усунути перешкоди державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 площею 62,1317 га, розташованої в межах території Горохівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області;
- усунути перешкоди державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.12.2020 №54-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Горохівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 62,1317 га з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 (№58 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Горохівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу), з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності територіальної громади в особі Горохівської сільської ради (ЄДРПОУ 04377032), вчиненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2021 (запис №40677705).
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що встановлені порушення вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду та їх передачі у комунальну власність. Зокрема, як вказує прокурор, що відповідно до наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59 (зі змінами внесеними наказом Держгеокадастру від 13.05.2019 №129) «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» у 2019 році проводилась інвентаризація на території об'єднаних територіальних громад несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій. На підставі вказаного вище наказу, відповідно технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Баратівської сільської ради Снігурівського району (на цей час - Горохівської об'єднаної територіальної громади Баштанського району), сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку загальною площею 62,1317 га з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005. Таким чином, під час формування спірної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 площею 62,1317 га цю ділянку (в межах її накладення на землі державного лісового фонду площею 54,5 га) незаконно віднесено до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Внаслідок цього, на підставі наказу ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, цю ділянку незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - Філії “Баштанське лісове господарство» ДСГП “Ліси України» із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств передано у комунальну власність. Враховуючи викладене, наказ ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ видано з порушеннями вимог земельного та лісового законодавства.
Оскільки наказ ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ стосується передачі у комунальну власність спірної земельної ділянки лісового фонду, розпоряджатися якою не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не може бути вилучена із державної власності поза волею власника - Кабінету Міністрів України (на час прийняття спірного наказу) то він суперечить вимогам ст.ст.116, 141, 149 ЗК України, порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним та скасування в судовому порядку. Незаконне вилучення ГУ ДГК в області спірної ділянки із земель державного лісового фонду призвело до зміни її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник - з держави на територіальну громаду. Тобто, ГУ ДГК в області, приймаючи спірний наказ, фактично віднесло спірну ділянку до земель сільськогосподарського призначення комунальної форми власності. Таким чином, із власності держави, в особі Кабінету Міністрів України, поза волею власника вибула земельна ділянка державного лісового фонду. Прокурор посилається на положення ст.ст.16, 391 ЦК України, ст.152 ЗК України та стверджує, що в даній справі ефективним захистом інтересів держави є усунення перешкод державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 площею 62,1317 га та шляхом визнання незаконним і скасування наказу ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ в частині передачі територіальній громаді в особі Горохівської сільської ради у комунальну власність зазначеної земельної ділянки, з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності в на неї.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025, - справу №915/383/25 призначено головуючому судді Мавродієвій М.В.
Ухвалою суду від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 28.04.2025. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України».
08.04.2025 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву №9-14-0.87-86/2.25 від 08.04.2025 (вх.№5371/25), в якому він виклав свої заперечення на позовні вимоги та просить суд в задоволенні позову відмовити, а також зазначає про наступне. Відповідач-1 вказує, що дана справа є однією із великої кількості тих справ в межах яких, органами прокуратури Миколаївської області на вирішення суду ставиться одразу декілька питань, а саме: скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; визнання недійсними та скасування наказів Головного управління, як документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав на спірну земельну ділянку. Однією із особливостей вирішення таких справ є питання щодо технічних особливостей виконання рішення суду, яким вирішено питання про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Необхідність з'ясування цього питання виникла у зв'язку з тим, що згідно позиції Головного управління, вирішення судом питання про скасування державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку має вирішуватися не у порядку ст.26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», як стверджує прокурор, а саме на підставі ст.14 цього Закону. Оскільки представник Головного управління не є безпосередньо ні кадастровим державним реєстратором, ні реєстратором речових прав, що уповноважені виконувати судові рішення, які законної сили, Головним управлінням було прийнято рішення звернутися із листами до Міністерства юстиції України та до управління Державного земельного кадастру Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з метою надання відповідних роз'яснень. Вказані докази є важливими під час розгляду справи №915/383/25, адже мають забезпечити приведення у дію положень ч.1 ст.5 ГПК України, а саме в частині ефективного способу судового захисту, який передбачений законом.
Відповідач-1 посилаючись на абз.1 ч.2 ст.17 Закону України “Про прокуратуру», п.6 Наказу Офісу Генерального прокурора “Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» від 21.08.2020 №389, ч.1 ст.5 ГПК України вказує, що у поданому прокурором позові є значні упущення щодо обраних способів захисту, які унеможливлюють задоволення позовних вимог судом.
Щодо безпідставності визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 14.12.2020 №54-ОТГ. Головне управління звертає увагу суду на те, що першопричиною виникнення спору, прокурор визначає саме факт незаконного формування спірної земельної ділянки, речові права на які виникли лише згодом, у порядку передбаченому ст.125 ЗК України. Це є принциповим для правильного вирішення спору у справі №915/383/25 та обрання ефективного способу судового захисту, який передбачений законом, чого вимагає ч.1 ст.5 ГПК України. Звертаючись до суду із позовною вимогою про скасування Наказу Головного управління Держгеокадастру в області від 14.12.2020 №54-ОТГ у відповідній його в частині, прокурор у справі не врахував, що Наказ №54-ОТГ не підлягає оскарженню, оскільки є розпорядчим актом індивідуальної дії, який вже вичерпав свою дію з моменту державної реєстрації спірної земельної ділянки за Горохівською сільською радою.
Так, спірний Наказ не розрахований на багаторазове застосування, не містить загальнообов'язкових правил поведінки, не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення та виникнення конкретних правовідносин і вичерпує свою дію в момент реєстрації права власності в силу приписів ст.125 ЗК України.
Сфера дії спірного Наказу обмежується за колом суб'єктів та колом об'єктів. Суб'єктом на якого поширюється дія спірного Наказу є Горохівська сільська рада. Об'єктами на які поширюється дія спірного Наказу є конкретні земельні ділянки з кадастровими номерами. Серед їх числа і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005. Тобто, прийняття спірного Наказу Головним управлінням стало можливим лише після того, як спірна земельна ділянка була зареєстрована в ДЗК. А це значить, що у тому разі, коли перестає існувати об'єкт, на який спрямована дія спірного Наказу, останній у відповідній частині перестає діяти. Це є принциповим для розуміння, адже в силу приписів ч.1 ст.79-1 ЗК України, земельна ділянка набуває статусу об'єкта цивільних права виключно після внесення інформації про неї до ДЗК. І навпаки, скасування її державної реєстрації в ДЗК призводить до припинення її існування як об'єкта цивільних прав. Відповідно до ч.13 ст.79-1 ЗК України, п.114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок №1051), земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення. Також у п.114 Порядку №1051 вказано, що відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних. А в силу приписів п.29 Порядку №1051 її кадастровий номер не може бути присвоєний жодній іншій земельній ділянці у подальшому. Втрата земельною ділянкою свого статусу, як об'єкта цивільних прав, призводить до закриття Поземельної книги, втрати на майбутнє актуальності відомостей про неї, оскільки вони набувають статусу архівних. Тобто, закрита Поземельна книга з усіма внесеними записами до неї є документом ДЗК, який припинив виконувати функції, для яких був створений. Бо припинила існувати, як об'єкт цивільних прав, сама земельна ділянка, яка обумовила відкриття цієї ж Поземельної книги. Після свого закриття Поземельна книга лише констатує факт існування конкретної земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав, у певний часовий проміжок - з часу державної реєстрації земельної ділянки до часу скасування такої реєстрації. Відносно земельної ділянки, яка втратила статус об'єкта цивільних прав через скасування своєї реєстрації у ДЗК, не можуть реалізовуватися жодні правомочності, адже вона втратила свою оборотозданість.
Без існування спірної земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав, неможливим є приведення у дію положень спірного Наказу у відповідній його частині. Такий Наказ, у відповідній його частині, вже не може зумовлювати настання будь-яких правових наслідків, оскільки відсутній об'єкт як його обов'язкова складова Наказу. Загальновідомим є той факт, що речові права на об'єкт права (зокрема і на земельну ділянку), це права, які слідують за самим об'єктом, і не можуть існувати без нього. Таке твердження Головного управління базується на змісті положень ст.ст.18, 20 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно яких, державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку. Про це стверджує і Міністерство юстиції України у листі від 11.03.2025 №34957/23748-11-25/8.4.4.
Водночас, Головне управління звертає увагу суду на те, що ні ЗК України, ні Закону України “Про Державний земельний кадастр», не є нормативно-правовими актами, які регулюють відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Натомість Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141, як раз і є такими нормативно-правовим актами. Досягнення мети позову №915/383/25 можливе виключно за умови, коли положення ЗК України і Закону України “Про Державний земельний кадастр» будуть реалізовані у взаємозв'язку із положеннями Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому положення Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мають бути саме ті, які відповідають обставинам справи.
Хибне тлумачення змісту положень ст.26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на які посилається прокурор у справі, а також хибне розуміння суті правових позицій ВП ВС від 11.09.2029 у справі №487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14, від 15.09.2020 №469/1044/17, від 11.08.2021 №922/443/20 може бути наслідком того, що захист інтересів держави, як мета позову у справі №915/383/25, не може бути досягнутим. По-перше, Головне управління стверджує, що посилання прокурора на вищевказані судові рішення ВП ВС є безпідставними, адже правовий висновок у них сформований за умов, коли на вирішення суду не ставилося питання про припинення об'єкта права, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки. Застосування їх у такій категорії справ не узгоджується із базовими принципами застування судової практики, при якому застуванню підлягає рішення ВС не будь-яке, а лише те, яке є релевантним до спірних правовідносин. По-друге, ст.26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» може бути застосована судом для вирішення лише того спору, у якому не оскаржується правомірність існування самого об'єкта речового права. Якщо ж у суді ставиться і вирішується питання про незаконність існування самого об'єкта права, як от спірних земельних ділянок, то суду вже не доцільно вирішувати питання припинення речових прав через визнання незаконним та скасування рішення державного органу, на підставі якого такі виникли. А має вирішуватися питання про закриття реєстраційної справи та відповідного розділу у Державному реєстрі прав у порядку ст.14 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з настанням усіх правових наслідків, передбачених вітчизняним законодавцем.
У абз.2 на сторінці 3 листа Міністерства юстиції України у листі від 11.03.2025 №34957/23748-11-25/8.4.4 йде мова про те, що при застосуванні положень ст.26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» “відсутні підстави для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно». Але, в той же час, згідно імперативних приписів ст.14 цього ж Закону, такий розділ підлягає обов'язковому закриттю, якщо відбувається скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Головне управління просить суд врахувати, що зміст ч.1 ст.5 ГПК України регулюючи питання способу судового захисту, встановлює вимоги не лише щодо його ефективності, але щодо його законності також. По-третє, вартим уваги є те, що у ст.14 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не міститься вимоги про скасування рішень державних органів, які стали підставою для проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт, як обов'язкова умова припинення таких прав. Оскільки речові права на об'єкт права, це права, які слідують за самим об'єктом, і не можуть існувати без нього, то факт незаконного формування об'єкта права зумовлює виникнення незаконних речових прав на нього. З огляду на вказане, Головне управління наголошує, що без існування спірної земельної ділянки, як об'єкта прав, неможливим є приведення у дію положень спірного Наказу у відповідній його частині. Такий Наказ вже не може зумовлювати настання будь-яких правових наслідків, оскільки відсутній об'єкт як обов'язкова складова цього Наказу. Такий Наказ більше не може бути підставою для вчинення реєстраційних дій ні у Державному земельному кадастрі, ні у Державному реєстрі прав, про що йде мова у листі Управління Державного земельного кадастру Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 05.03.2025 №208/1/3-25- 0.3. та у листі Міністерства юстиції України від 11.03.2025 №34957/23748-11-25/8.4.4 відповідно.
Відповідно до Порядку інвентаризації земель, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №476 (далі - Порядок №476), розробка документації із землеустрою здійснюється на підставі наказу про проведення інвентаризації. Порядок №476 не передбачає прийняття “наказу про надання дозволу на розроблення документації» із землеустрою», мова про який іде у абз.5 ч.10 ст.24 Закону України “Про державний земельний кадастр». Відповідно і наказ про затвердження документації із землеустрою, розробленої в процесі інвентаризації, не може бути тим “рішення про затвердження такої документації на цю ж земельну ділянку» мова про яке знову ж таки іде у абз.5 ч.10 ст.24 Закону України “Про Державний земельний кадастр».
Відповідач-1 посилаючись на ст.ст.13, 14, п.7 ст.119 Конституції України, п.2 ст.21 Закону України “Про місцеві державні адміністрації», ч.1 ст.182 ЦК України та Закон України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказує, що для того щоб державні органи, як юридичні особи публічного права, набули інші правомочності, які становлять зміст права власності, вони мають пройти визначену законом процедуру набуття цього права та його підтвердження. Суд має врахувати, поданий прокурором позов не містить належних та допустимих доказів того, що МОДА набула у встановленому законом порядку право користування на землі лісогосподарського призначення, на які, за твердженням прокурора, накладається спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005. Головне управління стверджує, що прокурор не може подавати негаторний позов від імені держави в особі МОДА саме в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, оскільки: 1) право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не є тим, яке надається місцевим державним адміністраціям в силу закону; 2) право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення, на яку, за твердженням прокурора, накладається спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 не набуто МОДА встановленому законом порядку. Водночас, ЗК України не передбачає можливості набуття одного і того ж права, на одну і туж земельну ділянку різними особами одночасно.
Відповідач-1 зазначає, що прокурором у справі стверджується, що такими правомочностями, як право розпорядження та право користування землями лісового фонду, на які накладається спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, наділені абсолютно різні суб'єкти. Розпорядження - це правомочність, яка належить виключно МОДА. Користування - це правомочність, яка належить виключно ДСГП «Ліси України». Жоден із вказаних суб'єктів не поєднував на час розгляду справи №915/383/25 (і не продовжує поєднувати) є в свої особі одразу дві вказані правомочності. Це в свою чергу унеможливлює подання прокурором у справі №915/383/25 негаторного позову від імені держави в особі МОДА, в якому одночасно заявляється усунення перешкод і у користуванні, і у розпорядженні. Згідно правової позиції, викладеної у постанові ВП ВС у справі №522/1029/18 від 18.12.2019, позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень стосовно користування або розпорядження. Аналіз вищевказаних норм, змісту позову у справі №915/383/24 та доданих до нього доказів свідчить, що якщо і існує факт накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, які перебувають у користуванні ДСГП «Ліси України», то перешкоди у користуванні землями лісового фонду створюються саме для цього ДСГП «Ліси України», а не для МОДА. Бо саме у ДСГП «Ліси України» зменшилася площа земель, користування якими посвідчується Державним актом на право користування землею, виданим 12.09.1969.
Головне управління наголошує, що представництво прокурором інтересів громадянина та держави, повинно бути обґрунтованим і підтвердженим, ця функція за своєю суттю не може бути прихованим загальним наглядом. Прокурор вправі запитувати інформацію лише з метою виконання функцій представництва інтересів громадянина чи держави в суті і тільки у порядку визначеному законом. Прокурор повинен обґрунтовувати свої дії по представництву як перед судом, так і перед володільцем інформації, оскільки виходячи із принципів верховенства права та правової визначеності, позбавляючи прокурора функції загального нагляду, держава ставить цей орган на один рівень із усіма іншими суб'єктами звернення до суду. Слід звернути увагу, що прокурор не може відшукувати приводи для можливого представництва, шляхом запитів на інформацію, він повинен мати цей привід вже на час скерування запиту. Із долучених запитів вбачається, що прокурорські запити, мали на меті «вивчення наявності підстав для представництва». Тобто, фактично мали місце запити в рамках прихованого загального нагляду, а не реальної мети захисту порушених, не визнаних чи оспорюваних прав громадянина чи держави.
11.04.2025 від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1 - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на позовну заяву №52/4-2227ВИХ-25 від 11.04.2025 (вх.№5601/25), в якій прокуратура вважає доводи відповідача-1 безпідставними та необґрунтованими, а позовну заяву прокурора такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
28.04.2025 від позивача - Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до суду надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи б/н від 28.04.2025 (вх.№6357/25), в якій вона просить суд розглядати справу за відсутності представника Миколаївської обласної державної адміністрації (з 24.02.2022 - Миколаївської обласної військової адміністрації) за наявними в матеріалах справи документами.
Крім того, того ж дня від позивача до суду надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 28.04.2025 (вх.№6360/25), в яких він підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі, просить суд їх задовольнити та зазначає про наступне. Наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.12.2020 №54-ОТГ видано з порушеннями вимог земельного та лісового законодавства, попри встановлений мораторій, оскільки спірна земельна ділянка на час інвентаризації, реєстрації у Державному земельному кадастрі та передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучались з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Позивач стверджує, що з метою реального поновлення інтересів позивача державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 підлягає скасуванню. Відповідно до ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у судовому порядку одночасно зі скасуванням державної реєстрації у ДЗК спірної ділянки має бути припинене набуте речове право Горохівської сільської ради - право комунальної власності на цю земельну ділянку. Позивач зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області приймаючи оскаржуваний наказ, віднесло спірну ділянку до земель сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, що призвело до того, що із власності держави, в особі Кабінету Міністрів України, поза волею власника вибула земельна ділянка державного лісового фонду. Позивач стверджує, що на даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки площею 62,1317 га, є Миколаївська обласна державна (військова) адміністрація.
Ухвалою суду від 28.04.2025 відкладено підготовче засідання на 26.05.2025.
23.05.2025 від відповідача-1 - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до суду надійшли додаткові пояснення у справі №9-14-0.87-157/2.25 від 23.05.2025 (вх.№7863/25), в яких він посилаючись на ч.5 ст.161, ч.4 ст.236 ГПК України, просить суд врахувати при розгляді справи №915/383/25 висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.04.2025 у справі №915/102/24, як таких, що сформовані у подібних спірних правовідносинах. З огляду на те, що явка сторін у судове засідання ухвалою суду від 28.04.2025 визнана судом не обов'язковою, Головне управління просить суд провести підготовче засідання у справі без участі його представника.
Ухвалою суду від 26.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.07.2025.
27.05.2025 від відповідача-2 - Горохівської сільської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 27.05.2025 (вх.№8005/25), в якому він повідомив суд, що ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї документами, Горохівська сільська рада визнає позовні вимоги у повному обсязі та не має заперечень щодо задоволення позовних вимог. Просить суд розглядати справу за відсутності представника Горохівської сільської ради.
14.07.2025 суд ухвалив відкласти судове засідання на 06.08.2025.
06.08.2025 від прокуратури до суду надійшли письмові пояснення б/н від 06.08.2025 (вх.№11444/25), в яких просить суд врахувати при розгляді справи, що у випадку підтвердження судовим рішенням факту неправильних (незаконних) дій ГУ ДГК в області при вилученні лісової ділянки у спірних правовідносинах, суд не повинен покладати на прокурора тягар у вигляді неповернення судового збору, сплаченого за подання позовної заяви. Такі дії не відповідатимуть принципам розумності та справедливості, оскільки порушення закону допущені ГУ ДГК в області, а не органами прокуратури України, які захищають законні інтереси держави загалом.
06.08.2025 суд ухвалив відкласти судове засідання на 28.08.2025.
Учасники справи, окрім прокуратури, явку повноважних представників у судове засідання 28.08.2025 не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В ході розгляду справи та в судовому засіданні 28.08.2025 представник прокуратури підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Господарським судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до п.2) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника позивача, представників від відповідачів та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
У судовому засіданні 28.08.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Вступна та резолютивна частини рішення підписані судом 28.08.2025 без його проголошення.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі «Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: «Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами».
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями.
З початку військової агресії російської федерації проти України активні бойові дії ведуться на території Миколаївської області та міста Миколаєва. Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги і планові, аварійні та екстрені відключення електроенергії по місту Миколаєву, Господарський суд Миколаївської області, працюючи з обмеженнями у здійсненні правосуддя, не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №915/383/25, в межах строку передбаченого Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно, справа розглянута судом в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Щодо підстав представництва прокуратурою інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації).
Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно ч.3 ст.23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до положень ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Статтею 14 Конституції України та ст.373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст.1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для ведення сільського господарства.
Поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99, згідно з яким поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Так, п.3 вказаного Рішення суд в загальному, не пов'язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Втручання держави в право власності та користування юридичної особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого надається державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння та користування майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
З контексту вказаного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором про порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх передача у комунальну власність як земель сільськогосподарського призначення, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Незаконне формування та реєстрація спірної земельної ділянки як ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок земель лісового фонду порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади.
В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст.13, 19 Конституції України).
Прокурор стверджує, що на загальнодержавному рівні розроблено Державну стратегію управління лісами України до 2035 року, затверджену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1777-р, з огляду на надзвичайно важливу роль лісів для екологічної, економічної та соціальної стабільності держави, особливо в умовах зміни клімату.
За загальними даними Державного лісового кадастру, загальна площа лісових ділянок, що належить до лісового фонду України, становить 10,4 млн., зокрема вкриті лісовою рослинністю - 9,6 млн. гектара. Лісистість України становить тільки 15,9 %, а на території Миколаївської області - лише 4,17%, що з урахуванням впливу глобального потепління потребує значного збільшення лісових угідь.
З урахуванням викладеного, охорона та використання лісів повинні здійснюватися з урахуванням їх ролі у забезпеченні формування екомережі як єдиної територіальної системи, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного різноманіття та біорізноманіття в лісах, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.
Разом з тим, збройна агресія російської федерації проти України щодня створює загрозливі умови для екологічної безпеки людей, заподіює значну шкоду лісам та іншим природним екосистемам, загрожує можливості провадження лісогосподарської діяльності в країні. Починаючи з 20 лютого 2014 року бойові дії продовжуються на площі близько 2731 тис.га. У лісах переміщується важка військова техніка, велися або ведуться бойові дії, що може призвести як до забруднення вибухонебезпечними предметами, так і до порушення наземних екосистем, ґрунтів, водних об'єктів та водогосподарських систем. Накопичення твердих побутових відходів, знищеної військової техніки матиме негативний вплив на навколишнє природне середовище у довгостроковій перспективі.
Отже, питання збереження та відтворення лісів, як природних комплексів, є актуальним як для області, так і держави в цілому.
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі у комунальну власність, недопущення можливості розпорядження у майбутньому спірною ділянкою не уповноваженим суб'єктом - Горохівською сільською радою. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом скасування незаконних наказів та державної реєстрації земельної ділянки.
Вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
З урахуванням викладеного та положень ст.ст.16, 391 ЦК України, ст.152 ЗК України, в даній справі ефективним захистом інтересів держави є усунення перешкод державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 площею 62,1317 га та шляхом визнання незаконним і скасування наказу ГУ ДГК в області від 14.12.2020 № 54-ОТГ в частині передачі територіальній громаді в особі Горохівської сільської ради у комунальну власність зазначеної земельної ділянки, з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності в на неї.
На даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки площею 62,1317 га, є Миколаївська обласна державна (військова) адміністрація.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про наявність у даній справі, як державного, так і суспільного інтересу, що вимагає представництва прокурором інтересів Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації).
Щодо суті спору, суд дійшов наступних висновків.
Окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру», встановлені порушення вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду та їх передачі у комунальну власність.
Відповідно до наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59 (зі змінами внесеними наказом Держгеокадастру від 13.05.2019 № 129) «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» у 2019 році проводилась інвентаризація на території об'єднаних територіальних громад несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій.
На підставі вказаного вище наказу, відповідно технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Баратівської сільської ради Снігурівського району (на цей час - Горохівської об'єднаної територіальної громади Баштанського району), сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку загальною площею 62,1317 га з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005.
Дата реєстрації земельної ділянки 21.10.2019, що підтверджується витягом Поземельної книги, яка відповідно до Порядку ведення Поземельної книги і Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 9 вересня 2009 року №1021, вважається відкритою після вказівки кадастрового номера земельної ділянки і, власне, дата її відкриття являється датою державної реєстрації земельної ділянки.
Прокуратура стверджує, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (надалі - ГУ ДГК в області, відповідач-1 у справі) про затвердження вказаної документації не приймався, що підтверджується інформацією ГУ ДГК в області від 11.04.2024 №10-14-0.22-1732/2-24.
Відповідно до ст.35 Закону України «Про землеустрій», п.п.2, 3 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 №513, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до п.7 вказаного Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є, у тому числі, матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.
Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, що передбачено п.29 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №476.
Водночас, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 16.04.2024 №03-446 та долученого до неї витягу з картографічної бази даних, вказана земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва ДП «Баштанське лісове господарство» (квартал 20).
При цьому, з метою правильного та власне коректного нанесення спірної земельної ділянки на картографічну базу даних, окружною прокуратурою до запиту від 03.04.2024, надісланого на адресу вказаного розпорядника інформації долучено витяг з Поземельної книги в частині зазначення координат місця її розташування.
Відповідно до п.1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №848 від 20.06.2007, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.
Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання «Укрдержліспроект» (надалі - ВО «Укрдержліспроект») засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за №119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Статут цього об'єднання оприлюднений на його офіційному веб-сайті за посиланням https://www.lisproekt.gov.ua/diyalnist.
ВО «Укрдержліспроект» створено з метою проведення лісовпорядкування на всій території України, яке включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони і захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Зазначене об'єднання забезпечує державні органи влади інформацією про сучасний стан лісів, лісові ресурси, якісні та кількісні зміни, що відбуваються в лісовому фонді, здійснює прогнозування цих змін, проводить визначення науково-обґрунтованих норм невиснажливого, раціонального, екологічно збалансованого лісокористування, розробляє комплекс заходів щодо відтворення, охорони і захисту лісів.
Згідно з п.3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду: - здійснення в межах господарств впорядкування лісового фонду України; - визначення меж і внутрішньогосподарську організацію території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; - виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; - інвентаризацію лісового фонду з визначенням природного і вікового складу деревостанів, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; - формування повидільних і інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру; - участь у здійсненні моніторингу лісів, тощо.
Зазначена установа є єдиною державною лісовпорядною організацією, яка забезпечує інвентаризацію, облік та моніторинг лісів на території України, а також виконання виробничими підрозділами лісовпорядних та інших робіт, зокрема визначення меж та внутрішньогосподарської організації території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів, проведення топографоеодезичних робіт, спеціального картографування лісів.
Таким чином, інформація, надана ВО «Укрдержліспроект» щодо спірних земель, а також додані до неї графічні матеріали, є належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні ст.ст.76-78 ГПК України, оскільки надана уповноваженим суб'єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.
Подібну позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16-ц, предметом розгляду якої є встановлення того, чи входить спірна земельна ділянка до земель лісового господарства, які перебувають у постійному користуванні.
Прокурор стверджує, що факт накладення, підтверджується інформацією філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» №243 від 16.05.2024, відповідно до якої, первісними підставами набуття ДП «Баштанське лісове господарство» (на цей час Баштанське надлісництво філії «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України») право постійного користування землями державного лісового фонду, на які накладається земельна ділянка площею 62,1317 га з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 є Державний акт на право користування землею, виданий 12.09.1969 головою виконавчого комітету Снігурівської районної (міської) ради депутатів трудящих.
Згідно ст.ст.48, 54 Лісового кодексу України (надалі - ЛК України) у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Відповідно до п.5 ч. Розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
За інформацією філії «Баштанське лісове господарстово» Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України» від 16.05.2024 №243 зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 частково належить до земель державного лісового фонду на підставі матеріалів лісовпорядкування - Проекту організації та розвитку лісового господарства, затвердженого Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням та розташована в межах 20 кварталу Снігурівського лісництва.
При цьому, відповідно до вказаної інформації зазначена земельна ділянка площею 62,1317 га з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 розташована в межах 20 кварталу Снігурівського лісництва та частково накладається на землі державного лісового фонду, загальна площа накладення складає 54,5 га.
Згідно з вказаними матеріалами лісовпорядкування в межах кварталу 20, на яких розташована спірна земельна ділянка, представлені галявини, яри, балки та круті схили, лісові насадження.
Крім цього, відповідно до даних Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру із застосуванням шару «Ліси», до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку, та геопорталу «Ліси України» - веб ресурсу надання публічного та авторизованого доступу користувачам до інформації про ліси України (за посиланням https://forestry.org.ua/), зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
У постанові від 03.09.2020 у справі №911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.
Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.
Згідно зі ст.57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
Втім, за інформаціями Кабінету Міністрів України від 13.05.2024 №11253/0/2-24 та Миколаївської обласної державної адміністрації від 17.05.2024 №05-67/1295/5-24 рішення (розпорядження) щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймались.
Таким чином, вказане у сукупності свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучались з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.
Внаслідок вказаної інвентаризації спірну земельну ділянку державного лісового фонду віднесено до земель сільськогосподарського призначення.
За такого, формування за рахунок державного лісового фонду спірної земельної ділянки супроводжувалось фактичною незаконною зміною її цільового призначення, всупереч ч.1 ст.20 ЗК України, ст.57 ЛК України.
Окрім цього, відповідно до інформації ГУ ДГК в області від 11.04.2024 №10-14-0.22-1732/2-24 зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 була включена до переліку земель, які підлягали передачі у комунальну власність, з метою забезпечення виконання Указу Президента України від 15.10.2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 №1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», на підставі клопотання Горохівської сільської ради від 10.12.2020 №949 та додатків до нього.
У подальшому, на підставі клопотання Горохівської сільської ради земельна ділянка з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 площею 61,1317 га, що розташована в межах території колишньої Баратівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, відповідно до наказу ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, згідно з переліком земель та актом приймання-передачі від 14.12.2020, передана до комунальної власності Горохівської сільської ради (порядковий номер в акті 58).
На підставі вказаного наказу 19.02.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Горохівською сільською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005, про що вчинено запис №40677705.
Статтею 21 ЗК України установлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Таким чином, під час формування спірної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 площею 62,1317 га цю ділянку (в межах її накладення на землі державного лісового фонду площею 54,5 га) незаконно віднесено до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Внаслідок цього, на підставі наказу ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, цю ділянку незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - Філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств передано у комунальну власність.
Враховуючи викладене, наказ ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ видано з порушеннями вимог земельного та лісового законодавства.
Так, відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Згідно ст.141 ЗК України установлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.
Статтею 149 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) установлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Частиною 9 цієї ж статті визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.
Отже, законодавцем визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України (на той час).
Водночас, за інформаціями Кабінету Міністрів України від 13.05.2024 №11253/0/2-24 та Миколаївської обласної державної адміністрації від 17.05.2024 №05-67/1295/5-24 рішення (розпорядження) про вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні ДП «Баштанське лісове господарство» та інших лісогосподарських підприємств не приймались.
Також, відповідно до згаданої вище інформації філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України» від 16.05.2024 №243 жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної ділянки у комунальну власність, державне підприємство, ані інше лісогосподарське підприємство не надавали.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 №318-р з метою збереження об'єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб'єктів управління об'єктами державної власності, зобов'язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ у справах «Москаль проти Польщі», «Лелас проти Хорватії» державні органи зобов'язані виправляти допущені ними помилки та не повинні мати зиск із своєї протиправної діяльності, в тому числі, шляхом звільнення від відповідальності.
Відновлення порушених інтересів держави потребує скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Так, Закон України «Про Державний земельний кадастр» установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Відповідно до ст.ст.15, 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель). Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Частиною 10 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Аналогічна підстава скасування державної реєстрації земельної ділянки передбачена ч.13 ст.79-1 ЗК України.
Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 частково (площею 54,5 га) накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.
Водночас, без скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки, землі державного лісового фонду будуть рахуватися у її складі як землі сільськогосподарського призначення, а отже не зможуть бути проінвентаризовані під час наступного лісовпорядкування.
Таким чином, ділянка з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об'єкт земельних відносин з іншими межами, цільовим призначенням та кадастровим номером.
Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.
Отже, з метою реального поновлення інтересів позивача державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. З урахуванням пункту 4 Положення про ГУ ДГК в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.05.2021 №248, ГУ ДГК в області уповноважене на скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005.
За змістом ч.13 ст.79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, у тому числі в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
У абз.2 ч.10 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Тобто, законодавець встановив, що у випадку здійснення незаконної державної реєстрації земельної ділянки єдиною можливою підставою для її скасування у Державному земельному кадастрі є саме судове рішення про скасування державної реєстрації ділянки, яке має супроводжуватися скасуванням і рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію, що слугувала підставою формування відповідної ділянки. Одночасно таким судовим рішенням має бути припинено усі речові права, їх обтяження, зареєстровані щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Так, у справі № 916/1517/22 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду 20.12.2023 вказав на необхідність врахування положень ст.24 Закону України «Про державний земельний кадастр» в частині обов'язковості скасування рішення органу влади про затвердження землевпорядної документації, на підставі якої незаконно сформовано земельну ділянку, а також постанов Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 y справі №910/5201/19, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (рішення органу влади чи місцевого самоврядування у сфері земельних правовідносин можна оспорювати з погляду його законності). Як зазначив суд касаційної інстанції, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації разом зі скасуванням рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію, на підставі якої сформовано відповідну ділянку.
Оскільки рішення про затвердження документації із землеустрою, на підставі якої сформовано спірну ділянку не приймалося, що підтверджено інформацією ГУ ДГК в області від 11.04.2024 №10-14-0.22-1732/2-24, то поряд з вимогою щодо скасування у ДЗК державної реєстрації спірної ділянки позовна вимога щодо скасування відповідного рішення не заявляється.
У той же час, як зазначено вище, згідно з наказом ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» спірну ділянку з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 площею 61,1317 га передано до комунальної власності Горохівської сільської ради, про що 19.02.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено державну реєстрацію права комунальної власності (запис № 40677705).
Отже, за вимогами ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у судовому порядку одночасно зі скасуванням державної реєстрації у ДЗК спірної ділянки має бути припинене набуте речове право Горохівської сільської ради - право комунальної власності на цю земельну ділянку.
За приписами ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Таким чином, серед способів захисту цивільних прав власника земель як ЦК України (ст.21), так і ЗК України (ст.155) визначає можливість оскарження у судовому порядку правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Можливість оскарження рішення органу державної влади в судовому порядку передбачена і ст.55 Конституції України, що є нормою прямої дії.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала можливість оспорювати рішення органу державної влади та місцевого самоврядування у сфері земельних відносин з погляду його законності, якщо внаслідок реалізації такого рішення виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст.16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п.п. 33 та 34), від 07.11.2018 у справі №488/5027/14 (п.п. 25-28)).
Не скасований акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб'єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення. У зв'язку із цим виникає необхідність відновити status quo antе становища, яке існувало до видання цього акта в усіх правовідносинах. З огляду на це, вимоги прокурора про визнання незаконним спірного наказу та його скасування є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника (подібну позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 та Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі №922/443/20).
Тобто, на законодавчому рівні встановлений та підтверджений судовою практикою такий спосіб захисту порушених інтересів держави як визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади (у даному випадку наказу ГУ ДГК в області).
Прокурор стверджує, що оскільки наказ ГУ ДГК в області від 14.12.2020 № 54-ОТГ стосується передачі у комунальну власність спірної земельної ділянки лісового фонду, розпоряджатися якою не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не може бути вилучена із державної власності поза волею власника - Кабінету Міністрів України (на час прийняття спірного наказу) то він суперечить вимогам ст.ст.116, 141, 149 ЗК України, порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним та скасування в судовому порядку.
Незаконне вилучення ГУ ДГК в області спірної ділянки із земель державного лісового фонду призвело до зміни її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник - з держави на територіальну громаду.
Тобто, ГУ ДГК в області, приймаючи спірний наказ, фактично віднесло спірну ділянку до земель сільськогосподарського призначення комунальної форми власності.
Таким чином, із власності держави, в особі Кабінету Міністрів України, поза волею власника вибула земельна ділянка державного лісового фонду.
У ч.1 ст.328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.11 ЛК України право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.
Територіальні органи Держгеокадастру мають право розпоряджатися лише землями сільськогосподарського призначення державної власності (ч.4 ст.122 ЗК України).
Згідно ч.2 ст.117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Враховуючи все вищевикладене, право державної власності на спірну земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні державного підприємства, не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду.
Фактично, на підставі вказаного наказу із державної власності вибула спірна земельна ділянка, яка належить до земель лісового фонду, та передано її у комунальну власність.
Відповідно до ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Прокурор вказує, що наказ ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ стосується спірної земельної ділянки, яка накладається на землі державного лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не могла бути передана у комунальну власність поза волею власника - Кабінету Міністрів України (на час прийняття вказаного наказу). Тому, цей наказ суперечить ст.ст. 317, 319, 321, 328 ЦК України та ст. 11 ЛК України та порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним та скасування в частині передання у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005.
Частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Оскільки саме на підставі вказаного наказу ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2021 вчинено запис №40677705 про реєстрацію прав комунальної власності на цю земельну ділянку за Горохівською сільською радою, то внаслідок визнання незаконним та скасування зазначеного наказу з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності, відповідні речові права на вказану ділянку будуть припинені.
Кожна особа має право в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (п.57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.
Відповідно до висновків, зроблених Верховним Судом у постановах від 18.01.2023 у справі №369/10847/19, від 19.01.2022 у справі №363/2877/18 та від 16.02.2022 у справі №363/669/17, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.
Оскільки у даній справі має місце саме часткове накладення спірної ділянки на землі лісового фонду, то доречним є застосування вказаних правових позицій Верховного Суду у спірних правовідносинах в частині обрання способу захисту порушеного права.
Так, відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 391 ЦК України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Незаконне вилучення спірної земельної ділянки призвело до зміни її правового статусу, а саме: державна власність змінена на комунальну, а розпорядник - з держави на територіальну громаду. Змінено й цільове призначення земельної ділянки з земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення.
Зібраними доказами повністю підтверджується, що спірна земельна ділянка площею 62,1317 га з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 на час прийняття оскаржуваного наказу та на цей час частково (площею 54,5 га) належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування та державного акту на право на користування землею від 12.09.1969.
Окрім того, за даними геопорталу «Ліси України» - веб ресурсу, надання публічного та авторизованого доступу користувачам до інформації про ліси України (за посиланням https://forestry.org.ua/), а також інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 17.04.2024 № 883/10, зазначена земельна ділянка накладається на розгалужену мережу балок з тимчасовими (пересихаючими) водотоками струмками без назви району басейну річки Дніпро та її законодавчо визначену прибережну захисну смугу шириною не менше 25 метрів.
Спірна земельна ділянка будучи землею лісогосподарського призначення, що надана у постійне користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства та розташована в межах прибережної захисної смуги річки, не може належати до комунальної власності, тому порушення прав держави щодо цієї ділянки не пов'язані із позбавленням володіння та підлягають захисту шляхом заявлення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (негаторний позов).
Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 виклала правову позицію про можливість заявлення негаторного позову на захист інтересів держави, у тому числі, шляхом визнання незаконним та скасування наказів територіального органу Держгеокадастру.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у п.10 ч.2 ст.16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).
Аналіз ст.155 ЗК України, ст.ст.16, 21, 393 ЦК України та стала судова практика підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права (у тому числі, визнання незаконним та скасування наказу ГУ ДГК в області).
У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».
Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження (п.п.120, 121 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).
Питання можливості оскарження наказів ГУ ДГК в області, на підставі яких незаконно сформовано землі сільськогосподарського призначення, що частково накладаються на ділянки державного лісового фонду та наявності чи відсутності позову держави до неї самої також досліджувалося судами у справах №916/1749/22, №916/1750/22, за результатами розгляду яких Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду 22.05.2024 виніс постанови, якими позовні вимоги прокурора задовольнив.
При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будьякі інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Лісового та Водного кодексів України є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).
Окрім того, ч.2 ст.117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.
Аналогічно, згідно з п.24 Перехідних положень ЗК України, який діє на цей час, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються державними підприємствами на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств).
Тобто, на законодавчому рівні, як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на цей час, встановлено пряму заборону на перехід земель, що перебувають у постійному користуванні державних підприємств, із земель державної у комунальну власність.
Оскільки матеріали лісовпорядкування та державний акт на право на користування землею від 12.09.1969, є чинними, то Миколаївська обласна державна адміністрація не втратила володіння, а ДП «Баштанське лісове господарство» (на цей час, ДСГП «Ліси України») - право постійного користування спірною земельною ділянкою площею 62,1317 га (ст. 192 ЗК України, пункт 5 Розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України), відтак мета позову спрямована на усунення перешкод у розпорядженні та користуванні нею.
Крім того, у справі №469/649/17 Верховним Судом зроблено висновки, що у разі якщо земельна ділянка має подвійний охоронний статус - ділянки державного лісового фонду та прибережної захисної смуги, то ефективним способом захисту порушеного права є заявлення негаторного позову.
За змістом ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки, спірна земельна ділянка лише частково входить до земель державного лісового фонду, то вказане позбавляє можливості вимагати її повернення у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, так як окремо ділянка лісогосподарського призначення не сформована. При цьому, формування облдержадміністрацією земель лісового фонду в частині їх накладення на вже сформовану спірну ділянку, як землі сільськогосподарського призначення, державна реєстрація якої не скасована, є неможливим, з огляду на існування цієї ділянки у встановлених межах.
Отже, на законодавчому рівні відсутній інший правовий механізм усунення порушених інтересів держави у спірних правовідносинах (у випадку часткового накладення сформованої як об'єкт цивільних прав земельної ділянки на землі державного лісового фонду), крім розгляду заявленого прокурором позову.
З урахуванням викладеного та положень ст.ст.16, 391 ЦК України, ст.152 ЗК України, в даній справі ефективним захистом інтересів держави є усунення перешкод державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 площею 62,1317 га та шляхом визнання незаконним і скасування наказу ГУ ДГК в області від 14.12.2020 №54-ОТГ в частині передачі територіальній громаді в особі Горохівської сільської ради у комунальну власність зазначеної земельної ділянки, з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності на неї.
Задоволення судом саме таких позовних вимог призведе до припинення існування спірної ділянки як земель сільськогосподарського призначення та загалом як об'єкта цивільних правовідносин та, відповідно, відновлення права постійного користування державного лісогосподарського підприємства на спірну ділянку Держлісфонду України, оскільки остання дотепер на підставі матеріалів лісовпорядкування рахується, як землі лісогосподарського призначення державної власності.
Судом встановлено, що підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59 (зі змінами внесеними наказом Держгеокадастру від 13.05.2019 № 129) «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності», відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Баратівської сільської ради Снігурівського району (на цей час - Горохівської об'єднаної територіальної громади Баштанського району), сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, зокрема, земельну ділянку загальною площею 62,1317 га з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», окремі положення якого набрали чинності 27.05.2021, внесено зміни до статей 122, 149 Земельного кодексу України та визначено, що обласні державні адміністрації здійснюють розпорядження землями державного лісового фонду за межами населеного пункту та припиняють право користування ними. Отже, на даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки площею 62,1317 га, є Миколаївська обласна державна (військова) адміністрація. Миколаївська обласна державна (військова) адміністрація дізналась про порушення законодавства при прийнятті спірних рішень з запита Миколаївської окружної прокуратури від 08.05.2024 №52/4-2983-24. У зв'язку з цим вона не пред'являла жодного позову відносно цієї земельної ділянки, про що повідомлялось прокуратуру 17.05.2024 листом за №05-67/1295/5-24.
У відповідності до ст.ст.74, 86 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, враховуючи встановлені судом обставини порушення земельного законодавства з боку органу Держеокадастру як під час реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 62,1317 га з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 як земель сільськогосподарського призначення, так і при подальшій передачі вказаної земельної ділянки у комунальну власність відповідачу-2, а також незаконність реєстрації відповідачем-2 права комунальної власності на вказану земельну ділянку, яка накладається на землі лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні Філії “Баштанське лісове господарство» ДСГП “Ліси України», суд вважає, що заявлений прокурором позов в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Горохівської сільської ради в частині вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, та шляхом скасування державної реєстрації права власності територіальної громади в особі Горохівської сільської ради на земельну ділянку, підлягають задоволенню.
Щодо вимог прокуратури в частині визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.12.2020 №54-ОТГ, господарський суд зазначає наступне.
За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (Позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги Заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02).
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний Позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права Позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний Позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права Позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги Позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №910/11383/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.
Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний Позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права Позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний Позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права Позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
При цьому варто звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, які судова колегія враховує при прийнятті постанови у даній справі.
У вказаній справі №446/478/19 розглядалися вимоги Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") до Кам'янка-Бузької міської ради та фізичної особи про визнання недійсним рішення Кам'янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 №10 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №506931 від 06.06.2011, виданого фізичній особі, оскільки земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця", частково накладається на земельну ділянку, надану у власність фізичній особі.
У пунктах 78-81 вказаної постанови від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що: "… усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).
Оскаржуване рішення Кам'янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 №10 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано державний акт на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес Позивача.
Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 (пункт 53)]. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення [постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 (пункт 181)].
Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за Позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є Відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19 зазначила, що: «… у справі Позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким фізичній особі передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. АТ "Укрзалізниця" має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі №441/123/16).
Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що фізична особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ "Укрзалізниця", а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність фізичній особі якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.»
Крім того, у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «… віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Крім того, судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Тому в контексті обставин справи №446/478/19 та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ "Укрзалізниця" та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності фізичної особи».
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку спір стосується земельної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005, яка частково накладається на землі державного лісового фонду, належним способом захисту права позивача у даному випадку є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, власником якої є держава.
При цьому, вимоги про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.12.2020 №54-ОТГ (в частині відповідної земельної ділянки) є неефективними способами захисту, адже задоволення таких вимог не поновить порушене право та законний інтерес позивача, а навпаки призведе до втручання у права відповідачів в частині земельної ділянки щодо якої немає спору.
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (пункт 7.9). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципуnovit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109).
Оскільки задоволення вимог про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.12.2020 №54-ОТГ, не призведе до відновлення порушених прав держави на спірну земельну ділянку.
Крім того, оскаржений наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.12.2020 №54-ОТГ вичерпав свою дію, оскільки на його підставі сільською радою було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Відповідно задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування оскарженого наказу не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів.
Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду у справі №915/102/24 (постанова КГС від 16.04.2025), предметом розгляду якої був цей же наказ.
Враховуючі вищевикладене суд дійшов висновків, що в задоволення позову в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.12.2020 №54-ОТГ, слід відмовити.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо судових витрат по даній справі, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, заявлений прокурором негаторний позов у даній справі є немайновим.
Так, порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України “Про судовий збір» від 08.07.2011 (зі змінами і доповненнями). В силу приписів ч.1 ст.4 вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно пп.1), 2) п.2 ч.2 ст.4 цього Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у 2025 році - 3028 грн.
У відповідності до ч.1 ст.163 ГПК України ціна позову визначається:
1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;
2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Отже, ціна заявленого прокурором позову з метою визначення розміру судового збору визначається кількістю заявлених вимог.
Згідно ч.3 ст.6 Закону України “Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Оскільки, прокурором заявлено вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом: 1) скасування державної реєстрації земельної ділянки, 2) визнання незаконним і скасування наказу і 3) одночасним припиненням права комунальної власності. Ті обставини, що у прохальній частині позовної заяви прокурором викладено вимогу шляхом зазначення про “одночасне припинення права комунальної власності» не свідчить про те, що ця вимога не є самостійною. Так, вказана вимога про припинення права комунальної власності на земельну ділянку є окремим способом захисту порушеного права держави в особі позивача, про що зазначено судом вище, а тому така вимога є самостійною, яка підлягає оплаті судовим збором.
Враховуючи те, що прокурором у позові заявлено фактично 3 немайнові вимоги, відповідно судовий збір за поданий позов має бути сплачено за кожну вимогу немайнового характеру (3028,0 грн х 3).
З урахуванням того, що позовна заява була подана в електронній формі через “Електронний суд» ЄСІТС, відповідно ставка судового збору за подачу даного позову становить 7267,20 грн із застосуванням коефіцієнту 0,8 у відповідності до ч.3 ст.4 Закону України “Про судовий збір» (9084,0 грн х 0,8).
Прокурором на підтвердження сплати судового збору надано платіжну інструкцію від 07.03.2025 №391 на суму 4844,80 грн, тобто лише за 2 немайнові вимоги, що свідчить про сплату судового збору у меншому розмірі, ніж встановлено законом.
Виходячи з приписів ч.2 ст.163 ГПК України суд може стягнути недоплачений судовий збір відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та рішення відбулось на користь позивача, від імені якого прокурором пред'явлено позов в інтересах держави, то у відповідності до ч.9 ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору, понесені прокуратурою при подачі позову в розмірі 4844,80 грн та недоплачений прокуратурою судовий збір у сумі 2422,40 грн слід покласти на відповідача-1.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Усунути перешкоди державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.22, код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 площею 62,1317 га, розташованої в межах території Горохівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області.
3. Усунути перешкоди державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.22, код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації права власності територіальної громади в особі Горохівської сільської ради (57356, Миколаївська обл., Баштанський р-н, с.Горохівське, вул.Поштова, буд.8, код ЄДРПОУ 04377032) на земельну ділянку з кадастровим номером 4825780700:35:000:0005 площею 62,1317 га, вчиненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2021 (запис №40677705).
4. В решті позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, пр.Миру, буд.34, код ЄДРПОУ 39825404) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м.Миколаїв, вул.Спаська, буд.28, код ЄДРПОУ 02910048, банк ДКСУ м.Києва, р/р UA748201720343150001000000340) 4844,80 грн судового збору.
6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, пр.Миру, буд.34, код ЄДРПОУ 39825404) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в сумі 2422,40 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 15.10.2025.
Суддя М.В.Мавродієва