79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
13.10.2025 Справа № 914/2469/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Березяк Н.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №914/2469/25
за позовом: Підприємства «Версавія» товариства інвалідів «Рок», с. Сокільники Львівського району Львівської області,
до відповідача: Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування», м. Львів,
про стягнення 84 459,79 грн інфляційних втрат та 36 305,87 грн трьох процентів річних
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Підприємства «Версавія» товариства інвалідів «Рок» до Державного комерційного підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» про стягнення 84 459,79 грн інфляційних втрат та 36 305,87 грн трьох процентів річних.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у зв'язку невиконанням відповідачем рішень Господарського суду Львівської області у справах №914/186/20 від 01.06.2025, №914/1853/22 від 12.12.2022 та №914/272/25 від 28.04.2025 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за порушення умов Договору поставки №20 від 29.07.2016, ним нараховано до стягнення з відповідача 84 459,79 грн інфляційних втрат та 36 305,87 грн 3% річних за період з 28.03.2025 по 12.08.2025 року які просить стягнути в судовому порядку.
Ухвалою суду від 13.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощено позовного провадження без виклику представників сторін.
Копія ухвали суду від 13.08.2025 була доставлена до Електронного кабінету відповідача у системі Електронний суд 13.08.2025 20:37 про що сформовано відповідну Довідку про доставку електронного листа від 14.08.2025.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, беручи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відсутність будь-яких заяв або клопотань відповідача, з урахуванням направлення судом на поштову та електронну адреси відповідача копії ухвал суду у справі, свідчить про незацікавленість відповідача у розгляді справи.
Через систему «Електронний суд» 12.09.2025 надійшла заява позивача (вх.№3798/25) заміну сторони її правонаступником якій просить суд замінити відповідача у справі його правонаступником КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЛЬВІВСЬКЕ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЗАСОБІВ ПЕРЕСУВАННЯ І ПРОТЕЗУВАННЯ»
Ухвалою суду від 06.10.2025 заяву Підприємства «Версавія» товариства інвалідів «Рок» про заміну сторони її правонаступником задоволено; залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача: Комунальне підприємство «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування».
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2016 Львівське казенне експериментальне підприємство засобів пересування і протезування (Замовник) та Підприємство «Версавія» товариства інвалідів «Рок» (Постачальник) уклали договір поставки № 290, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність замовника товар, який зазначено у Специфікації, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього Договору.
Згідно з пунктом 6.1.1 договору Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2020 у справі №914/186/20 стягнуто з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування на користь Підприємства «Версавія» Товариства інвалідів «Рок» 584 278,84 грн основного боргу, 10 283,30 грн 3% річних, 2298,47 грн інфляційних втрат, 8952,91 грн судового збору, 14 839,18 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Вказане рішення набрало законної сили 07.08.2020.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.12.2022 у справі №914/1853/22 стягнуто з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування на користь Підприємства «Версавія» товариства інвалідів «Рок» 1 195 455,08 грн основного боргу, 52 651,15 грн 3% річних, 327 017, 39 грн інфляційних втрат та 18 901, 49 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Вказане рішення набрало законної сили 10.01.2023.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.04.2025 у справі №914/272/25 стягнуто з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування на користь Підприємства «Версавія» товариства інвалідів «Рок» 91 891,59 грн 3% річних, 773 198,05 грн інфляційних втрат, 14 476,34 грн судового збору.
Вказане рішення набрало законної сили 29.05.2025.
Оскільки відповідач, станом на 12.08.2025 не виконав жадне рішення суду, позивач за прострочення виконання грошового зобов'язання продовжив нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а саме за період з 28.03.2025 по 12.08.2025 року на загальну суму заборгованості по трьох рішеннях господарського суду 3 224 243,79 грн та нарахував відповідачу 84 459,79 грн інфляційних втрат та 36 305,87 грн.- 3% річних.
Враховуючи відсутність сплати грошової заборгованості, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із матеріально-правовою вимогою про стягнення 84 459,79 грн інфляційних втрат та 36 305,87 грн трьох процентів річних.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦПК України).
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (частина третя статті 11 ЦК України).
У справі, що розглядається, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір поставки.
Кредитор має права вимагати від боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Сумою боргу у розумінні статті 625 ЦК України в даному випадку є сума, яку відповідач повинен був своєчасно сплатити позивачу за отриману продукцію, а не 3 % річних та інфляційних, що нараховані за прострочення грошового зобов'язання щодо спали коштів за товар.
Як вже зазначалось, у зв'язку невиконанням відповідачем рішень Господарського суду Львівської області у справах №914/186/20 від 01.06.2025, №914/1853/22 від 12.12.2022 та №914/272/25 від 28.04.2025 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за порушення умов Договору поставки №20 від 29.07.2016, ним нараховано відповідачу 84 459,79 грн інфляційних втрат та 36 305,87 грн 3% річних за період з 28.03.2025 по 12.08.2025 року за невиконання трьох рішень судів.
Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається із долученого до матеріалів розрахунку заборгованості позивач за прострочення виконання грошового зобов'язання період з 28.03.2025 по 12.08.2025 року на загальну суму заборгованості по трьох рішеннях господарського суду 3 224 243,79 грн нарахував відповідачу84 459,79 грн інфляційних втрат та 36 305,87 грн- 3% річних.
За вказаними рішеннями Господарського суду Львівської області у справах №914/186/20 від 01.06.2025, №914/1853/22 від 12.12.2022 та №914/272/25 від 28.04.2025 із відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість в сумі 3 224 243,79 грн, яка складається з:
- 1 779 733,92 грн основного боргу (584 278,84 грн + 1 195 455,08 грн основного боргу стягнутих рішеннями у справах №914/186/20 від 01.06.2025 та №914/1853/22 від 12.12.2022);
- 154 826,04 грн 3% річних (10 283,30 грн + 52 651,15 грн + 91 891,59 грн 3% річних стягнутих усіма трьома судовими рішеннями);
- 1 102 513,91 грн інфляційних втрат (2298,47 грн + 327 017,39 грн + 773 198,05 грн інфляційних втрат стягнутих усіма трьома судовими рішеннями);
- 42 330,77 грн судового збору (18 901, 49 грн + 14 476,34 грн + 14 476,34 грн судового збору стягнутих усіма трьома судовими рішеннями);
- 14 839,18 грн витрат на професійну правничу допомогу (стягнутих рішенням від 01.06.2020 у справі №914/186/20).
Суд звертає увагу, що загальна сума заборгованості 3 224 243,79 грн по трьох рішеннях господарського суду на яку позивач розраховує 84 459,79 грн інфляційних втрат та 36 305,87 грн три проценти річних включає в себе не тільки суму основної заборгованості а й суму інфляційних втрат, 3% річних та судові витрати.
З цього приводу суд зазначає, що на суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, які за своєю суттю є мірою відповідальності відповідача перед кредитором не можуть бути повторно застосовані санкції у вигляді стягнення 3% річних та втрат від інфляції.
Крім того 3% річних та збитки від інфляції не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов'язань за договорами.
Отже, правомірним є нарахування 3% річних та інфляційних втрат виключно на суму основного боргу.
Нарахування 3% річних та збитків від інфляції на встановлену рішенням суду заборгованість до складу якої, окрім основного боргу, входять суми 3% річних не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності (п. 48-50 постанови КГС ВС від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19(провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Положення статей 3, 509, 625 Цивільного кодексу України, передбачають нарахування збитків від інфляції та 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати, 3% річних, пеню, що нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13.
Суд звертає увагу, що права кредитора на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум стосується лише випадків, коли не сплачено суму основного боргу, що дає право кредитору нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду про стягнення основного боргу. Іншими словами після стягнення суми боргу за рішенням суду кредитор має право нараховувати 3% річні та інфляційні до повного виконання рішення, але об'єктом нарахування є сума боргу, а не 3 % річні та інфляційні, що нараховані за період прострочення на цю суму боргу за інший період.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що 3% річних та інфляція не є сумою боргу в прямому розумінні статті 625 ЦК України. Це суми є компенсацією за використання чужих коштів за договором поставки №290 від 29.07.2016 в частині своєчасного розрахунку за поставлений товар та знецінення грошей внаслідок інфляції, які є складовою частиною загального боргу, який не є виконаним відповідачем.
Після того, як суд стягнув певні суми 3% річних та інфляційних втрат, вони вважаються остаточно визначеними і не можуть бути предметом повторного стягнення у спосіб додаткового нарахування 3% річних або інфляційних на раніше стягнуті інфляційні втрати на суму боргу та 3 % річних.
Враховуючи наведене суд констатує, що суму інфляційних втрат та 3% річних слід розраховувати із суми основного боргу 1 779 733,92 грн а не від загальної суми заборгованості по трьох рішеннях господарського суду - 3 224 243,79 грн, як заявлено позивачем.
Суд, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, здійснивши перевірку нарахування 3% річних та інфляційних втрат за вказаними позивачем періодом, дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 46 620,53 грн інфляційних втрат та 20 040,29 грн три відсотки річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
В матеріалах справи міститься: Договір №01/08/25 від 01 серпня 2025 року про надання професійної правничої допомоги, укладений між Підприємством «Версавія» товариства інвалідів «Рок» та адвокатом - Мелетин Андрієм Ярославовичем, акт приймання-передачі правничої допомоги №1-08/25 від 14.08.2025 на суму 12 000,00 грн, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Мелетин Андрія Ярославовича, ордер серії ВС №1059468 від 15.01.2025 на надання правничої (правової) допомоги згідно яких вбачається, що всього позивачу було надано правничої допомоги на суму 12 000,00 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у Постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у Постанові від 21.01.2020 у справі № 904/1038/19.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 у справі «Баришевський проти України» зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Таким чином, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню.
Клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами від Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» не надходило.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з яким у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, зважаючи на вказані положення ГПК України та враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, який буде пропорційним задоволеним позовним вимогам, складає 6621,60 грн. В стягненні решти - слід відмовити.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 1670,85 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 46, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 191, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 247-252 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» (79052, м. Львів, вул. Рудненська, 10, код ЄДРПОУ: 03187714) на користь Підприємства «Версавія» Товариства інвалідів «Рок» (81130, Львівська область, Львівський район, с. Сокільники, вул. Шевченка, 101, код ЄДРПОУ: 32115892) 46 620,53 грн інфляційних втрат, 20 040,29 грн три відсотки річних, 6621,60 грн витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір в розмірі 1670,85 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Березяк Н.Є.