вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" жовтня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2326/25
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Ультра Альянс»
до Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 96 616, 11 грн
Суддя В.М. Антонова
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
1. Стислий виклад позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Ультра Альянс» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 96 616, 11 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 1172, 1187, 1191 ЦК України, обґрунтовані тим, що саме відповідач, військовослужбовця якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, повинен відшкодувати позивачу страхову виплату, яку було здійснено за полісом обов'язкового страхування.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач заперечує проти позову та зазначає, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та виконував службові обов'язки під час ДТП, проте транспортний засіб, власнику якого нанесена шкода внаслідок ДТП, не є застрахованим транспортним засобом, випадок ДТП не є страховим випадком у силу умов договору, на підставі якого позивач вимагає стягнення коштів та заявлена до стягнення сума страхового відшкодування є завищеною.
3. Процесуальні дії в справі
У позові позивачем зазначено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .
Також позивачем подано заяву про витребування доказів, в обґрунтування якої зазначає, що з метою отримання інформації представником позивача було направлено на адресу відповідача адвокатський запит щодо підтвердження факту виконання водієм ОСОБА_1 трудових/службових обов'язків, проте відповідачем відмовлено у наданні такої інформації.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.07.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
01.08.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/2326/25, її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - третя особа), задоволено заяву представника позивача про витребування доказів і в порядку ст.81 ГПК України витребувано у відповідача письмові пояснення з відповідними доказами щодо перебування третьої особи в трудових або службових відносинах з відповідачем на дату дорожньо-транспортної пригоди - 09.12.2024 та письмові пояснення з відповідними доказами щодо виконання третьою особою своїх трудових або службових обов'язків на дату дорожньо-транспортної пригоди - 09.12.2024.
15.08.2025 від відповідача надійшов відзив у якому міститься клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
26.08.2025 позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.10.2025 в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Як убачається із тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_2 Управління державної охорони України є власником транспортного засобу «Toyota Land Cruiser Prado», 2022 року випуску, державний номер НОМЕР_3 .
25.09.2024 між позивачем (страховик) та Управлінням державної охорони України (страхувальник) було укладено договір страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного рухомого складу) №455/2024, предметом якого є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктами страхування, страховику на умовах визначених цим договором.
Згідно із п.45 додатку №1 до вказаного договору об'єктом страхування за договором є транспортний засіб «Toyota Land Cruiser Prado», 2022 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , страхова сума - 2 294 779, 00 грн; страховий тариф - 1,12; страховий платіж - 25 701, 52 грн.
Відповідно до п.5 ч.1 договору строк його дії: один рік. Договір набирає чинності з 0 годин дня, наступного за днем сплати страхового платежу.
09.12.2024 о 20:51 год у місті Києві по проспекту Глушкова, 3, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого позивачем автомобіля «Toyota Land Cruiser Prado», державний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Volkswagen», державний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.02.2025 в справі №752/294/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави.
Вказана дорожньо-транспортна пригода призвела до пошкодження транспортних засобів, зокрема, застрахованого позивачем транспортного засобу «Toyota Land Cruiser Prado», державний номер НОМЕР_3 .
10.12.2024 страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу.
16.12.2024 страхувальник звернувся до позивача із заявою щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування.
Відповідно до ремонтної калькуляції №24/0798 від 12.12.2024 вартість ремонту транспортного засобу «Toyota Land Cruiser Prado», державний номер НОМЕР_3 склала 105 575, 66 грн
Товариством з обмеженою відповідальністю «Віді Автострада» виставлено рахунок на оплату ремонту на суму 96 616, 11 грн.
Відповідно до складеного позивачем страхового акта №01.06/004968/1 від 26.12.2024 розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 96 616, 11 грн.
Згідно із платіжною інструкцією №4305 від 27.12.2024 позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Віді Автострада» в розмірі 96 616, 11 грн.
Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,3637) транспортного засобу «Toyota Land Cruiser Prado», державний номер НОМЕР_3 склала 78 786, 68 грн, що підтверджується звітом №24/0798 від 12.01.2025.
Як убачається із централізованої бази даних МТСБУ станом на дату ДТП 09.12.2024 поліс на транспортний засіб «Volkswagen», державний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 , тобто особи винної в ДТП, не знайдено.
Позивач посилаючись на те, що відповідач, як власник незастрахованого транспортного засобу, яким керувала винна у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди особа та яка є військовослужбовцем відповідача, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 96 616, 11 грн, направив відповідачу вимогу за вих. №б/н від 11.03.2025.
У відповідь на вказану вимогу відповідач листом за вих. №628/1441 від 09.04.2025 повідомив, що позивачем не долучено до вимоги документів, що підтверджують винну водія транспортного засобу «Volkswagen», державний номер НОМЕР_4 , а тому розгляд вимоги буде здійснено після надання вказаних документів.
У подальшому представником позивача направлено відповідачу адвокатський запит за вих. №02-азт/05/25 від 22.05.2025 із проханням надати інформацію та до якого долучив копію постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 06.02.2025 в справі №752/294/25.
Відповідач листом за вих. №628/2260 від 30.05.2025 повідомив представника позивача, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Позивач посилаючись на те, що відповідач, як власник незастрахованого транспортного засобу «Volkswagen», державний номер НОМЕР_4 , яким керувала винна у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди особа та яка є військовослужбовцем відповідача - ОСОБА_1 , зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 96 616, 11 грн.
Відповідно до правової позиції викладеної у п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4 не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим роботодавцем в регресному порядку.
Відповідач визнає, що ОСОБА_1 (третя особа) є військовослужбовцем та виконував службові обов'язки під час ДТП, а тому в силу ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України дані обставини не підлягають доказуванню.
Суд звертає увагу, що позивач у позові посилається на норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №1961-IV, який втратив чинність.
20.06.2024 набув чинності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №3720-IX та введений в дію з 01.01.2025.
Суд здійснює оцінку заявленим вимогам та застосовує норми законодавства чинного саме на момент вирішення спору.
Так, у спорах, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №3720-IX є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" N 3720-IX для отримання страхової (регламентної) виплати потерпіла особа чи інша особа, яка має право на її отримання (далі - заявник), подає страховику, а у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - до МТСБУ, заяву про страхову виплату, заяву про регламентну виплату у строк, що не перевищує один рік з дня настання дорожньо-транспортної пригоди якщо шкоду заподіяно майну потерпілої особи.
Матеріали справи не містять доказів існування договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності транспортного засобу «Volkswagen», державний номер НОМЕР_4 , яким керувала винна у ДТП особа.
Також як убачається із централізованої бази даних МТСБУ станом на дату ДТП 09.12.2024 поліс на транспортний засіб «Volkswagen», державний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 , тобто особи винної в ДТП, не знайдено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.43 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" N 3720-IX МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює регламентну виплату на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, та майну, яке перебувало в ньому.
Крім цього, відповідно до п.5 ч.1 ст.43 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" N 3720-IX МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює регламентну виплату на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України забезпеченим транспортним засобом під керуванням поліцейського, військового чи працівника закладу охорони здоров'я, якому водій на виконання вимог законодавства надав такий транспортний засіб, якщо страховиком не здійснено страхової виплати.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що Військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у даній справі.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 Господарського процесуального кодексу України. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі N 372/51/16-ц).
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як відповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі N 761/23904/19 та від 20.01.2021 у справі N 203/2/19).
Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі як відповідач, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду від 21.11.2022 у справі N 754/16978/21).
Пред'явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові та виключає необхідність Верховному Суду надавати оцінку іншим аргументам скаржника, які стосуються передусім з'ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову, оскільки дослідженню цих обставин має передувати встановлення належного суб'єктного складу учасників спірних правовідносин (близький за змістом висновок сформульований у пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі N 910/15792/20, постанові від 11.03.2025 по справі 916/4412/23).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволені позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Ультра Альянс» до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про стягнення 96 616, 11 грн відмовити в повному обсязі.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя В.М. Антонова