ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.10.2025Справа №910/6405/25
Суддя Господарського суду міста Києва Зеленіна Н.І., розглянувши заяву Приватного підприємства "Терра Пак" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі
за позовом Приватного підприємства "Терра Пак"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум"
про стягнення 92 431,86 грн,
Суддя Зеленіна Н.І.
Без виклику представників сторін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 позовні вимоги Приватного підприємства "Терра Пак" задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» на користь Приватного підприємства «Терра Пак» 85 675 (вісімдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн 82 коп. суми боргу, пені в сумі 4014 (чотири тисячі чотирнадцять гривень) грн 14 коп., втрати від інфляції в сумі 2 741 (дві тисячі сімсот сорок одну) грн 90 коп., судовий збір в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
18.06.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум" надійшли заперечення щодо витрат на правничу допомогу, у яких просилось відмовити Приватному підприємству "Терра-Пак" у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» витрат на правову допомогу, у зв'язку з їх необґрунтованістю.
14.10.2025 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 845 грн.
Розглянувши клопотання Приватного підприємства "Терра Пак" про розподіл судових витрат у справі № 910/6405/25 суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), суд здійснює розгляд клопотання позивача про ухвалення додаткового рішення в тому самому порядку.
Частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У позовній заяві, на виконання вимог процесуального закону, позивач зазначив у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, що він очікує понести у зв'язку із розглядом справи, витрати на правову допомогу в розмірі 17 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду.
Оскільки при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні. В даному випадку підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, оскільки при ухваленні судового рішення в цій справі судом не було вирішено питання про всі судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом цієї справи, наявні правові підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 20.06.2022 №200622, додатку №1 до договору детальний опис №4ТП/1025 від 13.10.2025 наданих послуг професійної правничої допомоги, акту про прийняття-передачу наданих послуг по наданню правової (професійної правничої) допомоги від 13.10.2025, рахунку-фактури від 13.10.2025 на суму 13 845 грн.
Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до акту про прийняття-передачу наданих послуг по наданню правової (професійної правничої) допомоги від 13.10.2025, адвокатом до виконаних робіт включено такі послуги як вивчення фактичних обставин справи, усну консультацію, вивчення та аналіз судової практики, підготовку проекту позовної заяви, подання позовної заяви до суду та отримання рішення суду. Вказані послуги оцінені на суму 11 000 грн та окремо гонорар 2845 грн.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем 18.06.2025 подано заперечення на клопотання про розподіл судових витрат. Так, відповідач зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи, ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі суд враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зазначеному розмірі не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу саме в цьому розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У своїх запереченнях відповідач вказує на те, що у відповідача наявні обґрунтовані сумніви щодо витраченого представником позивача часу на формування правової позиції та на складання позовної заяви в даній справі.
Суд зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (не співмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Така правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Укладаючи договір, сторони дійшли згоди, що якщо для клієнта прийнято позитивне рішення, останній сплачує адвокату гонорар успіху в розмірі 3% від ціни позову.
Зі змісту акту про прийняття-передачу наданих послуг по наданню правової (професійної правничої) допомоги адвокатом надано, а позивачем прийнято правову допомогу у розмірі 13 845 грн, до якої входить гонорар у розмірі 2845,00 грн.
В той же час ціна позову становить 92 431,86 грн, а не 94 854,26 грн, як зазначає адвокат, тому гонорар у розмірі 3% становить суму 2 772,96 грн.
Суд відзначає, що встановлення договором про надання професійної правничої допомоги обов'язку клієнта щодо понесення таких витрат не є безумовною підставою для їх подальшого розподілу за наслідками розгляду справи.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини досліджував питання обов'язковості для суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", Європейський суд з прав людини керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року в справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97), незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" в сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, тому суд присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Разом з цим, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для "конкретної справи" (п. 4.16 постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19).
Беручи до уваги викладене, оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, ціною позову та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, враховуючи незначний рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, велику кількість спорів між сторонами в тих самих правовідносинах, що перебувають у провадженні судів, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини принципи та виходячи із засад розумності та справедливості, зважаючи на те, що позов було задоволено, суд дійшов висновку, що обґрунтованим та розумним розміром компенсації позивачеві за надану правову допомогу є 6000 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу покладається на нього.
Керуючись ст. 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Заяву Приватного підприємства "Терра Пак" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» (03028, м. Київ, проспект Науки, буд. 3, код ЄДРПОУ 39182454) на користь Приватного підприємства «Терра Пак» (80561, Львівська область, с. Утішків, вул. Головна, 1-В, код ЄДРПОУ 35400640) 6 000 (шість тисяч) грн - витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні іншої частини заяви - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.І. Зеленіна