ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.09.2025Справа № 910/10608/19
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши скаргу Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на дії/бездіяльність державного виконавця з доданими до неї документами, у справі
за позовом Державного підприємства "Завод 410 ЦА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ві Ей Груп"
про стягнення 1 475 555 грн 42 коп.
Представники сторін
від скаржника: Войтенко І.В.;
від стягувача: не з'явились
від органу ДВС: Цапенко С.М.
07.08.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Завод 410 ЦА" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ві Ей Груп" про відшкодування земельного податку у розмірі 1 475 555 грн 42 коп.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі № 910/10608/19 позовні вимоги задоволено повністю, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ві Ей Груп" на користь Державного підприємства "Завод 410 ЦА" стягнуто грошові кошти у розмірі 1 475 555 грн 42 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 133 грн 34 коп.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі № 910/10608/19 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, та з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ві Ей Груп" стягнуто 33 200 грн 02 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
25.08.2020, на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020, видано наказ.
18.08.2025 до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Завод 410 ЦА" надійшла скарги на дії/бездіяльність державного виконавця, відповідно до якої скаржник просить суд визнати бездіяльність державного виконавця яка полягає у незнятті арешту з коштів на рахунках Державного підприємства "Завод 410 цивільної авіації" по постанові № 64699447 від 16.03.2021 - протиправною та зобов'язати Солом'янський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), зняти арешт з коштів на рахунках ДП "Завод 410 ЦА" який був накладений постановою № 64699447 від 16.03.2021, з подальшим надсиланням відповідної постанови про зняття арешту у ВП № 64699447 до банківських установ у яких відкрито рахунки ДП "Завод 410 ЦА".
В обґрунтування скарги на рішення державного виконавця Державне підприємство "Завод 410 цивільної авіації" посилається на те, що 28.04.2021 виконавцем у зв'язку з повним фактичним виконанням боржником судового рішення винесено постанову про закінчення виконавчого провадження в порядку пункту 9 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", однак в порушення статті 40 Закону арешти з коштів на рахунках в банківських установах знято не було.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 розгляд скарги Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на дії державного виконавця у справі № 910/10608/19 призначено на 08.09.2025.
В судовому засіданні 08.09.2025 оголошено перерву до 18.09.2025.
10.09.2025 до Господарського суду міста Києва від Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшли письмові пояснення
18.09.2025 до Господарського суду міста Києва від скаржника надійшла заява.
В судове засідання 18.09.2025 з'явилися представники скаржника та органу ДВС та надали свої пояснення по суті скарги. Представник скаржника в повному обсязі підтримав скаргу на дії державного виконавця та просить суд її задовольнити. Представник органу ДВС заперечує проти задоволення скарги на дії державного виконавця.
Розглянувши скаргу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов висновку про її часткове задоволення з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до частин 2, 3 статті 343 Господарського процесуального кодексу України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно з частин 1-2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі відповідних виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Приписами частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно пунктів 1, 3 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, 03.03.2021 головним державним виконавцем Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64699447 з примусового виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020, на підставі наказу Господарського суду міста від 25.08.2020 № 910/10608/19 щодо стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ві Ей Груп" 33 200,02 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Відповідно до постанови Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03.03.2021 виконавче провадження № 64699447 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 54674414, яке веде Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Постановою Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16.03.2021 ВП № 64699447 в зведеному виконавчому провадженні накладено арешт на грошові кошти Державного підприємства "Завод 410 ЦА" в АТ "Фінанси та кредит", ПАТ "ПУМБ", АКБ "Укрсоцбанк", ПАТ "ІНТЕРБАНК", АТ "Укрексімбанк", АБ "УКРГАЗБАНК", АТ "БТА БАНК", АТ "Державний ощадний банк України", АТ КБ "Приват банк", ПАТ "МТБ БАНК", що містяться на відкритих рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів в розмірі 2 561 965 грн 62 коп.
У відповідності до постанови Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.04.2021 ВП № 64699447 виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста від 25.08.2020 № 910/10608/19 закінчено, у зв'язку з повним фактичним виконанням.
Постановою Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.04.2021 ВП № 64699447 у відповідності до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" та у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення знято арешт з коштів Державного підприємства "Завод 410 ЦА", що знаходяться на усіх рахунках в АБ "УКРГАЗБАНК", накладений постановою про арешт коштів ВП № 64699447 від 16.03.2021.
Постановою Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03.06.2021 ВП № 64699447 у відповідності до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" та у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення виконавче провадження № 64699447 з примусового виконання наказу Господарського суду міста від 25.08.2020 № 910/10608/19 виведено із зведеного виконавчого провадження № 54674414, яке веде Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Державне підприємство "Завод 410 ЦА" звернулось з відповідною заявою до Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо зняття арештів по вище вказаному виконавчому провадженню. Згідно відповіді Солом'янського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 07.07.2025 заявника повідомлено, що підстав для зняття арешту з усіх коштів що містяться на рахунках в банківських установа саме за постановами № 64699447 від 16.03.2021 - немає, оскільки зведене виконавче провадження діюче, та не всі рішення виконані в повному обсязі.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно частини 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частини 2 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження").
У відповідності до пункту 2 частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.
У постанові Верховного Суду 03 листопада 2021 року в справа №161/14034/20 (провадження № 61-1980св21) міститься висновок про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15 сформовано висновок, за змістом якого постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є вичерпним і встановленим у частині 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Водночас, у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15, Верховний суд прийшов до висновку, що бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна є триваючим правопорушенням, а тому оскаржується в будь-який час шляхом подання скарги в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Щодо посилання державного виконавця на відсутність законодавчих підстав для скасування арештів, то суд зазначає, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі Von Мaltzan and others v. Germany), ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту.
Суд зазначає, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В рішенні у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини визначив основні критерії, згідно з якими необхідно оцінювати дотримання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у справах, що стосуються втручання в майнові права особи:
- чи мало місце втручання у майно в розумінні Конвенції;
- чи було втручання законним в контексті положень національного законодавства;
- чи переслідувало втручання мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства;
- чи було втручання у право власності справедливим, тобто чи було дотримано "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.
Подібні висновки щодо застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції містять рішення у справах "Стретч проти Сполученого Королівства", "Рисовський проти України", "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Спорронг та Льонротт проти Швеції", "Беєлер проти Італії", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" тощо.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 квітня 2023 року у справі № Б26/16-10 (904/959/21).
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Наведені норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на кошти боржника, за умови відсутності відомостей щодо виконавчого провадження, майнових претензій зі сторони стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Отже, суд вважає, що відмова в скасуванні арешту, накладеного на кошти боржника, за виконаними та закінченими виконавчими провадженнями, є порушенням прав, гарантованих Першим Протоколом, оскільки така бездіяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
За таких обставин, суд керуючись положення Закону України "Про виконавче провадження", доходить висновку, що незняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право скаржника підлягає захисту.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина 2 статті 343 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
Із встановлених судом обставин та режиму правового регулювання спірних відносин, наявні підстави для зняття арешту з майна та коштів боржника в межах фактично сплачених коштів.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Указана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
Згідно із частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Положеннями статті 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин, з огляду на зазначені вище норми процесуального права, оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в ході судового розгляду встановлені підстави для часткового задоволення скарги Державного підприємства "Завод 410 ЦА".
Враховуючи викладене, керуючись статтею 234, 343 Господарського процесуального кодексу України
1. Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на дії/бездіяльність державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково.
2. Визнати частково протиправною бездіяльність державного виконавця яка полягає у незнятті арешту з межах фактично сплачених грошових коштів на рахунках Державного підприємства "Завод 410 цивільної авіації" по постанові № 64699447 від 16.03.2021;
3. Зобов'язати Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зняти арешт з коштів частково в межах фактично сплачених грошових коштів, на рахунках ДП "Завод 410 ЦА" який був накладений постановою № 64699447 від 16.03.2021, з подальшим надсиланням відповідної постанови про зняття арешту у ВП №64699447 до банківських установ у яких відкрито рахунки ДП "Завод 410 ЦА".
Суддя Н.Плотницька