06 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 917/924/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С. , суддя Гетьман Р.А.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю представника Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (вх. №1883) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі №917/924/24
за заявою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ ВП 44057192)
до Акціонерного товариства "Ракурс 49" (вул. Гвардійська, буд. 4, м. Кременчук, Полтавська область, 39623; код ЄДРПОУ 01561924)
про банкрутство
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025:
- клопотання ліквідатора Акціонерного товариства "Ракурс 49" арбітражного керуючого Васіна Євгена Євгеновича (вхід. №8654 від 30.06.2025) про затвердження звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат, стягнення грошової винагороди у справі №917/924/24 - задоволено;
- затверджено звіт арбітражного керуючого Васіна Євгена Євгеновича про нарахування основної грошової винагороди та відшкодування витрат за період виконання повноважень розпорядника майна та ліквідатора у справі №917/924/24 про банкрутство Акціонерного товариства "Ракурс 49" (код ЄДРПОУ 01561924) за період з 30.07.2024 по 31.03.2025 у розмірі 169550,00 грн нарахованої основної грошової винагороди, та звіту про понесення витрат у розмірі 364,00грн;
- стягнуто з Головного управління ДПС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Васіна Євгена Євгеновича, свідоцтво №1433 від 18.07.2013 основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна та ліквідатора Акціонерного товариства "Ракурс 49" у розмірі 169550,00 грн та 364,00грн - понесених витрат.
Ухвала суду мотивована тим, що арбітражний керуючий Васін Є.Є. виконував свої повноваження у справі про банкрутство АТ «Ракурс 49» відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства, належним чином і в повному обсязі. Поданий ним звіт про нарахування та виплату грошової винагороди та витрат є обґрунтованим, арифметично правильним і підтверджений доказами щодо фактично вчинених ним дій під час процедур розпорядження майном і ліквідації.
Суд зазначив, що відсутність у боржника майнових активів або фонду авансування винагороди не може бути підставою для відмови в оплаті праці арбітражного керуючого. Відповідно до ст. 30 КУзПБ та усталеної судової практики, у разі відсутності інших джерел оплати винагороди, вона підлягає стягненню з кредиторів, пропорційно їхнім вимогам. При цьому правовий статус кредитора (в тому числі як державного органу) та відсутність бюджетних коштів не впливають на цей обов'язок, оскільки такі виплати є наслідком участі кредитора в процедурі банкрутства та ґрунтуються на імперативних нормах КУзПБ.
Суд також послався на конституційні гарантії права на оплату праці (ст. 43 Конституції України) та положення міжнародних актів, які забороняють примусову працю. Відмова у виплаті винагороди за відсутності джерел фінансування фактично означала б примушування арбітражного керуючого до безоплатної праці, що є неприпустимим.
Окрім того, кредитор не надав жодних доказів неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків, не оскаржував його дії та не ініціював припинення його повноважень. Тому суд не знайшов підстав для відмови в затвердженні звіту ліквідатора та задоволенні його клопотання про виплату винагороди й витрат.
Головне управління ДПС у Полтавській області з відповідною ухвалою суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі №917/924/24 скасувати в частині стягнення з ГУ ДПС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Васіна Є.Є. основної грошової винагороди у розмірі 169550,00 грн та 364,00 грн витрат ліквідатора.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:
- КУзПБ передбачає чіткий і вичерпний перелік джерел оплати послуг арбітражного керуючого. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 30 КУзПБ, така винагорода сплачується насамперед за рахунок коштів, авансованих заявником на депозитний рахунок суду, а після їх вичерпання - за рахунок коштів боржника, отриманих від господарської діяльності чи реалізації майна. У боржника таких коштів і майна немає, а фонд авансування кредиторами не створювався. Отже, за твердженням скаржника, чинне законодавство не покладає на кредитора обов'язку компенсувати винагороду арбітражного керуючого у випадку відсутності активів боржника, а перелік джерел фінансування є вичерпним;
- виплата винагороди арбітражному керуючому з коштів ГУ ДПС не передбачена Бюджетним кодексом України та кошторисом управління. Винагорода арбітражного керуючого, на думку скаржника, не є заробітною платою і не належить до видатків бюджету, оскільки фінансування таких витрат не передбачене бюджетними призначеннями. Будь-які платежі бюджетних установ здійснюються лише в межах відкритих асигнувань, яких для таких цілей немає. Тому стягнення з бюджетної установи коштів на користь ліквідатора розцінюється як покладення на кредитора обов'язків, не передбачених законом, і як порушення публічного порядку та права власності кредитора на належні йому матеріальні ресурси;
- звіт ліквідатора від 17.06.2025 було лише прийнято до відома комітетом кредиторів, але не схвалено. Крім того, суд повинен досліджувати не лише тривалість виконання повноважень ліквідатором, а й реальні дії, які ним вчинялися у цей період. Оплата послуг арбітражного керуючого, на переконання скаржника, не є автоматичною лише з підстав призначення його на посаду ліквідатора і перебігу часу. Вона має здійснюватися лише за умови доведення належного виконання ним своїх обов'язків і затвердження звіту кредиторами;
- виконання ухвали про стягнення винагороди до розгляду апеляційної скарги призведе до невиправданих втрат державного бюджету, що є неприпустимим. Саме тому він просить суд апеляційної інстанції зупинити дію ухвали в цій частині, скасувати її та відмовити у задоволенні клопотання ліквідатора про стягнення винагороди та витрат.
25.09.2025 від арбітражного керуючого Васіна Є.Є. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити ухвалу Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі №917/924/24 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Обґрунтовує відзив тим, що:
- за час здійснення процедур розпорядження майном та ліквідації жодних скарг або заперечень на його дії не надходило;
- на зборах комітету кредиторів 17.06.2025 розглядалися, зокрема, питання про схвалення звіту ліквідатора станом на 01.06.2025 та звіту про нарахування та виплату винагороди. За результатами цієї роботи ліквідатор подав до суду звіт і клопотання про його затвердження та стягнення з ГУ ДПС суми 169 914 грн (166 550 грн - основна грошова винагорода та 364 грн - витрати), що суд першої інстанції задовольнив;
- відповідно до ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства, оплатність діяльності арбітражного керуючого та визначає джерела фінансування його винагороди. Зокрема, якщо відсутні кошти боржника та не створено фонд кредиторів, винагорода має виплачуватись за рахунок коштів кредитора відповідно до принципу пропорційності їхніх грошових вимог;
- відсутність у боржника майна, з якого можна здійснити оплату, встановлена судом першої інстанції. Тому суд правильно поклав обов'язок сплати винагороди на кредитора. При цьому, за приписами закону, визначення джерела оплати послуг ліквідатора не залежить від правового статусу кредитора чи джерел його фінансування. Посилання ГУ ДПС на Бюджетний кодекс арбітражний керуючий вважає безпідставним, оскільки виконання рішень суду щодо державних органів гарантується Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», і у разі відсутності бюджетних призначень такі рішення виконуються за спеціальною бюджетною програмою;
- ст. 43 Конституції України та ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують право на оплату праці та забороняють примусову працю. Відмова від виплати винагороди ліквідатору через відсутність майна боржника або бюджетних асигнувань розцінюється як фактичне примушування до безоплатної праці, що суперечить національному та міжнародному праву.
Відзив містить посилання на численні постанови Верховного Суду (зокрема від 14.08.2019 у справі № 5/80-10, від 01.08.2018 у справі № 912/1783/16, від 15.07.2020 у справі № Б14/040-07/15-08), які підтверджують сталість судової практики: арбітражний керуючий не може виконувати повноваження безоплатно, а у разі відсутності активів боржника винагорода стягується з кредиторів.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 06.10.2025 з'явився представник Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області. Інші представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.07.2024 за заявою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області відкрито провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства "Ракурс 49".
Постановою Господарського суду Полтавської області від 12.12.2024 боржника (Акціонерне товариство "Ракурс 49") визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура строком на 12 місяців, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Васіна Є.Є. ( т.1, а.с.202-207).
В ході ліквідаційної процедури банкрута від ліквідатора Акціонерного товариства "Ракурс 49"- арбітражного керуючого Васіна Євгена Євгеновича на адресу суду надійшло клопотання (вхід. №8654 від 30.06.2025):
- про задоволення клопотання та схвалення звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат №02-917/924/24-24 від 02.06.2025 у справі про банкрутство Акціонерного товариства "Ракурс 49";
- про стягнення з Головного управління ДПС у Полтавській області (адреса: 36000, Полтавська область, м. Полтава, вул. Європейська, буд. 4) на користь арбітражного керуючого Васіна Євгена Євгеновича - 169 914,00грн.
Суд першої інстанції своєю ухвалою клопотання ліквідатора Акціонерного товариства "Ракурс 49" арбітражного керуючого Васіна Євгена Євгеновича про затвердження звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат, стягнення грошової винагороди у справі №917/924/24 - задовольнив; затвердив звіт арбітражного керуючого Васіна Євгена Євгеновича про нарахування основної грошової винагороди та відшкодування витрат за період виконання повноважень розпорядника майна та ліквідатора у справі №917/924/24 про банкрутство Акціонерного товариства "Ракурс 49" за період з 30.07.2024 по 31.03.2025 у розмірі 169 550,00 грн нарахованої основної грошової винагороди, та звіту про понесення витрат у розмірі 364,00грн; стягнув з Головного управління ДПС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Васіна Євгена Євгеновича, свідоцтво №1433 від 18.07.2013 основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна та ліквідатора Акціонерного товариства "Ракурс 49" у розмірі 169 550,00 грн та 364,00грн - понесених витрат.
Означене стало підставою для звернення Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області до апеляційного суду зі скаргою.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Враховуючи зміст апеляційної скарги Головного управління ДПС у Полтавській області, предметом апеляційного розгляду у цій справі є перевірка законності та обґрунтованості ухвали Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у частині покладення на зазначений орган обов'язку сплатити арбітражному керуючому грошову винагороду та витрати. В іншій частині ухвала апеляційним судом не переглядається у зв'язку з відсутністю відповідних вимог апелянта.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції встановив факт належного виконання арбітражним керуючим своїх повноважень та відсутність у боржника коштів для виплати винагороди. Відповідно до ст. 30 КУзПБ, у разі відсутності майнових активів боржника обов'язок сплати винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого покладається на кредиторів. Керуючись цими положеннями, суд першої інстанції поклав відповідний обов'язок на Головне управління ДПС у Полтавській області як єдиного кредитора у справі.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду з огляду на таке.
Як встановлено ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатором є арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення ліквідаційної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий користується усіма правами, зокрема розпорядника майна, керуючого санацією та ліквідатора відповідно до законодавства.
Частиною 1 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород .
Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна або ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень. Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі. У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (у разі його створення) (ч. 2 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства).
Арбітражний керуючий не менше одного разу на два місяці звітує про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат на засіданнях зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у процедурі банкрутства юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, перед забезпеченим кредитором. Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у процедурі банкрутства юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, забезпеченим кредитором. Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, реструктуризації заборгованості, погашення боргів подається арбітражним керуючим до господарського суду за п'ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку (ч.6 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства).
Відтак надання послуг арбітражного керуючого як суб'єкта незалежної професійної діяльності має відбуватися на платній основі. Необґрунтована відмова арбітражному керуючому в можливості отримання гарантованої законом винагороди і тим самим примушення його виконувати повноваження з відсутності оплати праці суперечить ст. 43 Конституції України та ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №5011-50/438-2012 від 17.05.2018.
Своєю чергою кредитори, як споживачі послуг арбітражного керуючого, які очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що арбітражний керуючий правомірно очікує на отримання передбаченої законом грошової винагороди. В разі, коли оплату послуг арбітражного керуючого неможливо здійснити за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, така оплата повинна здійснюватися за рахунок кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам.
Відповідно до абз. 2 та абз. 3 частини 6 статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства, звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - забезпеченим кредитором. Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, погашення боргів боржника подається арбітражним керуючим до господарського суду за п'ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку.
Положення статті 30 КУзПБ імперативно закріплюють щомісячний характер нарахування основної грошової винагороди за весь період виконання арбітражним керуючим відповідних повноважень з оплатою цієї винагороди у межах розміру, встановленого законом (частина друга стаття 30 КУзПБ).
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №908/1946/15-г.
24.05.2024 Головним управлінням Державної податкової служби у Полтавській області внесено на депозитний рахунок Господарського суду Полтавської області кошти у розмірі 72 000,00 грн для авансування винагороди арбітражного керуючого, що підтверджується платіжною інструкцією №2605 від 24.05.2024.
З поданого звіту вбачається, що арбітражним керуючим Васіним Є.Є. станом на дату складання звіту нарахована основна винагорода з розрахунку трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожен місяць виконання повноважень розпорядника майна за період з 30.07.2024 по 31.10.2024 у розмірі 106 066,00 грн та 168,00 грн понесених ним витрат за відправку кореспонденції. Виплачена розпоряднику майном авансова сума ініціюючим кредитором з депозитного рахунку Господарського суду Полтавської області - 72 000,00грн. Загальна сума не виплаченої основної грошової винагороди за процедуру розпорядження майном складає 34 066,00 грн.
Крім того, здійснено нарахування основної грошової винагороди за виконання повноважень в ході ліквідаційної процедури за період з 12.12.2024 по 31.03.2025 в сумі 135 484,00 грн та 196,00 грн - понесених ним витрат.
Отже, загальна сума не виплаченої грошової винагороди за процедуру розпорядження майном та у ході ліквідаційної процедури та відшкодування витрат складає 169 914,00грн.
Розрахунок винагороди здійснений наступним чином.
Період 30.07.2024 по 11.12.2024 процедура розпорядження майном.
Мінімальна заробітна плата в Україні в ці періоди складала: 8 000,00 грн.
Грошова винагорода розпорядника майна Акціонерного товариства "Ракурс 49" Васіна Є.Є. нарахована: з 30.07.2024 (8000,00 грн х 3/31 х2) 1550,00 грн, серпень 2024 (8000,00 грн х 3) 24000,00 грн, вересень 2024 (8000,00 грн х 3) 24000,00 грн, жовтень 2024 (8000,00 грн х 3) 24000,00 грн, листопад 2024 (8000,00 грн х 3) 24000,00 грн, 01.12.2024 по 11.12.2024 (8000,00 грн х 3/31 х11) 8516,00грн.
Період 12.12.2024 по 31.03.2025 ліквідаційна процедура.
Мінімальна заробітна плата в Україні в ці періоди складала: 8 000,00 грн.
Грошова винагорода ліквідатора Акціонерного товариства "Ракурс 49" Васіна Є.Є. нарахована: з 12.12.2024 (8000,00 грн х 3/31 х20) 15484,00 грн, січень 2025 (8000,00 грн х 3) 24000,00 грн, лютий 2025 (8000,00 грн х 3) 24000,00 грн, березень 2025 (8000,00 грн х 3) 24000,00 грн, квітень 2025 (8000,00 грн х 3) 24000,00 грн, травень 2025 (8000,00 грн х 3) 24000,00грн.
Виплата грошової винагороди за вказаний період у повному розмірі - не здійснювалась.
Судом першої та апеляційної інстанцій перевірено розрахунок основної грошової винагороди арбітражного керуючого та встановлено, що він є арифметично вірним.
Окрім цього, за період здійснення повноважень розпорядника майна та ліквідатора понесені витрати на суму 364,00 грн - поштові витрати.
Матеріали справи не містять доказів того, що витрати розпорядника майна та ліквідатора у повному розмірі відшкодовувались.
Як вже зауважив суд першої інстанції, кредитором у справі є єдиний ініціюючий кредитор - Головне управління ДПС у Полтавській області. Звіт про нарахування та виплату основної грошової винагороди, за підсумками ліквідаційної процедури представлений ліквідатором на схвалення кредитору, що останнім не заперечується. В ході проведення засідання комітету кредиторів 17.06.2025 представник кредитора ГУ ДПС в Полтавській області прийняв звіт до відома, утримався від голосування по даному питанню, зазначивши, що являється державною установою, яка фінансується за кошти державного бюджету і кошторисом не передбачено фінансування та нарахування виплати винагороди арбітражному керуючому у 2025 (т.2, а.с.14).
Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 30 КУзПБ сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі.
Частиною п'ятою статті 30 КУзПБ передбачено, що кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Порядок формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.
Докази створення комітетом кредиторів фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого відповідно до вищевказаної норми матеріали справи не містять.
Тобто, однією з передбачених форм дієвої участі кредиторів у справі про банкрутство є реалізація ними правомочностей на створення фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, відтак нестворення такого фонду, за об'єктивної відсутності інших джерел відшкодування витрат арбітражного керуючого, зокрема зі сплати судового збору за заявами про визнання недійсними правочинів боржника, витребування майна з чужого незаконного володіння тощо може вплинути на ефективність здійснення ліквідаційної процедури, що матиме відповідні наслідки і для кредиторів боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 5002-17/1718/2011.
Згідно з абзацом 7 частини другої статті 30 КУзПБ у разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 КУзПБ кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, встановленому цим Кодексом. У першу чергу оплачуються витрати, пов'язані з проведенням ліквідаційної процедури, та сплачується винагорода ліквідатора.
Господарський суд вважає за необхідне відзначити, що ініціюючи провадження у справі про банкрутство кредитори, як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна, як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.
Таким чином, за відсутності у боржника будь-яких майнових активів, покладення оплати основної грошової винагороди арбітражного керуючого та його витрат у справі на кредиторів боржника є правильним, як у разі створення ними фонду для авансування таких витрат відповідно до ч. 5 ст. 30 КУзПБ, так і за ухвалою суду пропорційно сумам визнаних вимог, адже залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого у відповідності до приписів ст. 43 Конституції Українита ст. 30 КУзПБ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2018 у справі №912/1783/16, від 23.09.2021 у справі №5002-17/1718/2011та від 10.08.2022 у справі №916/956/13.
З огляду на те, що в ході ліквідаційної процедури Акціонерного товариства "Ракурс 49" ліквідатором не було виявлено майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси банкрута, а комітет кредиторів не приймав рішення про створення фонду авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого Васіна Є.Є. господарський суд дійшов до правильного висновку, що основна винагорода ліквідатора Акціонерного товариства "Ракурс 49" арбітражного керуючого Васіна Є.Є. в процедурі розпорядження майном та ліквідаційній процедурі боржника та понесені витрати за період з 30.07.2024 по 31.03.2025 в розмірі 169 914,00 грн підлягає сплаті за рахунок коштів кредитора.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та додатково зазначає, що у разі невиконання кредиторами у добровільному порядку обов'язку щодо оплати послуг арбітражного керуючого, господарський суд має право ухвалити рішення про примусове стягнення відповідних сум шляхом винесення ухвали та видачі судового наказу.
Вказана правова позиція повністю узгоджується із висновком викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/32824/15.
Таким чином, місцевий суд правомірно поклав на Головне управління ДПС у Полтавській області обов'язок сплатити арбітражному керуючому належну грошову винагороду та витрати, керуючись приписами КУзПБ та усталеною судовою практикою.
Разом з тим, скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначає, що КУзПБ передбачає чіткий і вичерпний перелік джерел оплати послуг арбітражного керуючого. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 30 КУзПБ, така винагорода сплачується насамперед за рахунок коштів, авансованих заявником на депозитний рахунок суду, а після їх вичерпання - за рахунок коштів боржника, отриманих від господарської діяльності чи реалізації майна. У боржника таких коштів і майна немає, а фонд авансування кредиторами не створювався. Отже, за твердженням скаржника, чинне законодавство не покладає на кредитора обов'язку компенсувати винагороду арбітражного керуючого у випадку відсутності активів боржника, а перелік джерел фінансування є вичерпним.
Апеляційний суд відхиляє наведені доводи скаржника як безпідставні та вбачає їх такими, що ґрунтуються на вибірковому тлумаченні положень ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства.
Насамперед, положення ч. 2 ст. 30 КУзПБ визначають загальну черговість джерел сплати винагороди арбітражного керуючого, однак не встановлюють вичерпного переліку таких джерел у розумінні, наведеному апелянтом. Законодавець закріпив принцип оплатності праці арбітражного керуючого як обов'язковий елемент процедури банкрутства. Саме тому обов'язок сплатити винагороду не може бути поставлений у залежність виключно від наявності у боржника активів чи від факту створення кредиторами фонду авансування.
Відсутність майнових активів боржника та фонду авансування не скасовує обов'язку забезпечити оплату виконаних арбітражним керуючим повноважень, оскільки інакше це призвело б до фактичного примушування до безоплатної праці, що суперечить ст. 43 Конституції України, ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та міжнародним трудовим стандартам.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю
Отже, оплата за виконання повноважень ліквідатора захищається конституційним правом особи на своєчасне одержання винагороди за працю.
Правова позиція про те, що за відсутності активів боржника відповідні витрати можуть бути правомірно покладені на кредиторів, викладена у низці рішень Верховного Суду. Так, у постановах від 01.08.2018 у справі №912/1783/16, від 23.09.2021 у справі №5002-17/1718/2011 та від 10.08.2022 у справі №916/956/13 Суд виснував, що обов'язок покриття винагороди арбітражного керуючого за відсутності коштів боржника може покладатися на кредиторів пропорційно до розміру їхніх визнаних вимог. Аналогічний підхід відображений і в постанові Касаційного господарського суду від 30.01.2019 у справі №910/32824/15, де зазначено, що у випадку відмови кредиторів добровільно сплачувати винагороду господарський суд має право здійснити її примусове стягнення.
Крім того, стаття 30 КУзПБ не робить винятків для кредиторів залежно від їх правового статусу чи джерел фінансування. Тому посилання ГУ ДПС на відсутність бюджетних асигнувань не може вважатися належною підставою для звільнення від обов'язку оплати послуг арбітражного керуючого. Такі зобов'язання виникають безпосередньо з норм Кодексу, а не з положень бюджетного законодавства. Європейський суд з прав людини у справах «Бакалов проти України» та «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» наголосив, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє державні органи від виконання фінансових зобов'язань.
Отже, доводи апелянта про нібито вичерпність переліку джерел оплати послуг арбітражного керуючого та відсутність правових підстав для покладення такого обов'язку на кредитора суперечать як змісту ст. 30 КУзПБ, так і усталеній судовій практиці. Місцевий суд правомірно поклав на Головне управління ДПС у Полтавській області обов'язок сплатити арбітражному керуючому належну винагороду та витрати, оскільки це є єдиним можливим механізмом реалізації принципу оплатності праці арбітражного керуючого за умов відсутності майнових активів боржника.
Також скаржник вказує, що виплата винагороди арбітражному керуючому з коштів ГУ ДПС не передбачена Бюджетним кодексом України та кошторисом управління. Винагорода арбітражного керуючого, на думку скаржника, не є заробітною платою і не належить до видатків бюджету, оскільки фінансування таких витрат не передбачене бюджетними призначеннями. Будь-які платежі бюджетних установ здійснюються лише в межах відкритих асигнувань, яких для таких цілей немає. Тому стягнення з бюджетної установи коштів на користь ліквідатора розцінюється як покладення на кредитора обов'язків, не передбачених законом, і як порушення публічного порядку та права власності кредитора на належні йому матеріальні ресурси.
Апеляційний суд не приймає ці доводи скаржника, оскільки вони суперечать як положенням чинного законодавства, так і усталеній судовій практиці.
Згідно положень Кодексу України з процедур банкрутства визначення джерел оплати послуг розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора не ставиться в залежність від майнового стану ініціюючого кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо) та від джерел фінансування того чи іншого кредитора.
При цьому, відмова від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 р. про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю 1930 р. ратифіковану Україною 10.08.1956 р., Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 р. ратифіковану Україною 05.10.2000 р.), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 р. тощо) та суперечить ст. 43 Конституції України.
Апеляційний суд зазначає, що фінансові зобов'язання ГУ ДПС як кредитора у справі про банкрутство виникають безпосередньо з норм Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема ст. 30, яка імперативно закріплює принцип оплатності праці арбітражного керуючого та не передбачає винятків залежно від правового статусу кредитора чи джерел його фінансування. Таким чином, відсутність у кошторисі управління відповідних бюджетних призначень не може звільняти його від виконання передбаченого законом обов'язку щодо оплати винагороди арбітражному керуючому.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для невиконання грошових зобов'язань. Такий правовий підхід закріплено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №911/4249/16, Верховного Суду від 22.03.2017 у справі №3-77гс17, від 27.03.2018 у справах №925/246/17 та №925/974/17.
Доводи апелянта про порушення права власності та публічного порядку є необґрунтованими. Покладення на кредитора, у цьому випадку на державний орган, обов'язку оплатити винагороду арбітражного керуючого визначається із його процесуального статусу у справі про банкрутство та здійснюється на підставі прямої норми закону. Така виплата не є добровільним цивільно-правовим зобов'язанням чи втручанням у право власності, а є виконанням покладеного законом обов'язку, що відповідає принципу верховенства права та юридичної визначеності.
Отже, посилання ГУ ДПС на положення Бюджетного кодексу та відсутність асигнувань не спростовують правомірності висновків місцевого суду та не звільняють кредитора від обов'язку оплатити винагороду арбітражному керуючому відповідно до приписів КУзПБ та усталеної практики Верховного Суду.
Скаржник зауважує, що звіт ліквідатора від 17.06.2025 було лише прийнято до відома комітетом кредиторів, але не схвалено. Крім того, суд повинен досліджувати не лише тривалість виконання повноважень ліквідатором, а й реальні дії, які ним вчинялися у цей період. Оплата послуг арбітражного керуючого, на переконання скаржника, не є автоматичною лише з підстав призначення його на посаду ліквідатора і перебігу часу. Вона має здійснюватися лише за умови доведення належного виконання ним своїх обов'язків і затвердження звіту кредиторами.
Апеляційний суд відхиляє ці доводи як необґрунтовані.
Дійсно ч. 6 ст. 30 КУзПБ передбачає схвалення звіту комітетом кредиторів, однак відсутність такого рішення не позбавляє суд права дослідити звіт та затвердити його у разі встановлення обґрунтованості нарахувань і належного виконання арбітражним керуючим своїх обов'язків. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що схвалення звіту кредиторами є важливим, але не виключним елементом процедури затвердження (зокрема, постанова від 15.05.2018 у справі №29/5005/468/2012). Суд зобов'язаний надати власну оцінку доказам і встановити обсяг виконаних ліквідатором дій, навіть за відсутності рішення комітету кредиторів.
Як вбачається зі звіту про проведену роботу, ліквідатором за звітний період, згідно вимог ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства, здійснено заходи щодо встановлення наявності у Акціонерного товариства "Ракурс 49" майна та немайнових активів, здійснено інвентаризацію майна та немайнових активів банкрута; проведено аналіз фінансово-господарської діяльності банкрута; складено ліквідаційний баланс АТ "Ракурс 49"; виявлено розрахункові рахунки банкрута в банку та здійснено дії по їх закриттю; в ліквідаційній процедурі проведені зборів кредиторів Акціонерного товариства "Ракурс 49" та здійснено дії що виявлення підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності керівників та учасників банкрута.
Надані до матеріалів справи докази підтверджують фактичний обсяг виконаних робіт ліквідатором.
Отже, рішення кредиторів про схвалення/погодження такого звіту чи обґрунтованого рішення про відмову у його затвердженні, в сукупності із відсутністю в матеріалах справи доказів виплати грошової винагороди ліквідатору банкрута кредитором та з огляду на тривалість і особливості процедури ліквідації банкрута - не здійснення боржником господарської діяльності, не може бути підставою для не затвердження господарським судом звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату основної грошової винагороди.
Крім того матеріали справи не міститься будь-яких рішень кредитора про визнання неналежними чи неправомірними дій ліквідатора, або поданих до суду скарг на дії/бездіяльність арбітражного керуючого Васіна Є.Є., або інших обставин, які б свідчили про неналежне виконання ним своїх повноважень.
Суд першої інстанції обґрунтовано врахував усталену правову позицію Верховного Суду про те, що оплата винагороди має базуватися не лише на перебігу часу, а й на фактично виконаній роботі (постанова від 15.05.2018 у справі №29/5005/468/2012). Саме це було зроблено: суд дослідив наданий звіт, підтвердив виконання дій та правильність розрахунку винагороди.
Таким чином, відсутність формального схвалення звіту кредиторами не є самостійною підставою для відмови у його затвердженні, якщо судом встановлено факт належного виконання ліквідатором своїх повноважень та обґрунтованість нарахованої винагороди. Місцевий суд діяв у межах своїх повноважень, а доводи скаржника не спростовують законності ухвали.
Скаржник також стверджує, що виконання ухвали про стягнення винагороди до розгляду апеляційної скарги призведе до невиправданих втрат державного бюджету, що є неприпустимим. Саме тому він просить суд апеляційної інстанції зупинити дію ухвали в цій частині, скасувати її та відмовити у задоволенні клопотання ліквідатора про стягнення винагороди та витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 235 та ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, подання апеляційної скарги не зупиняє виконання судового рішення, якщо інше не встановлено ухвалою суду апеляційної інстанції. Підставами для такого зупинення можуть бути лише належним чином доведені обставини, які свідчать про реальну загрозу настання негативних наслідків, що унеможливлять або суттєво ускладнять відновлення порушених прав у разі скасування судового рішення. Натомість посилання скаржника на можливі «бюджетні втрати» не є правовим аргументом у розумінні процесуального закону та не свідчить про наявність зазначених обставин.
Крім того, слід враховувати специфічний характер процедури банкрутства. Як зазначив суд першої інстанції, провадження у справах про банкрутство є особливим процесом із власними учасниками, стадіями та способами захисту прав, що відрізняє його від позовного провадження. Кожен учасник цієї процедури наділений специфічними правами та обов'язками. Зокрема, кредитор, як зацікавлена особа, не може обмежуватись формальною участю у процедурі та повністю покладатися на дії ліквідатора. Він зобов'язаний проявляти належну уважність та активність, брати участь у засіданнях комітету кредиторів, здійснювати контроль за діями арбітражного керуючого, ініціювати розгляд питань про зміну ліквідатора у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків тощо (постанова ВС від 12.07.2023 у справі №904/6810/10).
ГУ ДПС у Полтавській області як єдиний кредитор не скористалося цими повноваженнями та не надало доказів, які б свідчили про недоліки в діях ліквідатора чи заперечення проти нарахування йому винагороди. Натомість, воно обмежилось пасивною позицією, що не відповідає меті участі кредитора у процедурі банкрутства та не може бути використане як підстава для уникнення виконання передбачених законом фінансових зобов'язань.
Зобов'язання сплатити винагороду арбітражному керуючому випливають безпосередньо зі ст. 30 КУзПБ і не залежать від правового статусу кредитора чи джерел його фінансування. Відмова від авансування або відсутність майна у боржника не можуть бути підставою для звільнення кредитора від цього обов'язку, оскільки така ситуація фактично означала б примушування до безоплатної праці, що заборонено ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародними актами та ст. 43 Конституції України.
Таким чином, посилання ГУ ДПС на можливі «невиправдані бюджетні втрати» не свідчать про наявність правових підстав для скасування чи зупинення виконання ухвали. Зобов'язання цього органу щодо оплати винагороди арбітражному керуючому є наслідком його участі у процедурі банкрутства як кредитора, а не добровільним фінансовим рішенням. Тому наведені аргументи скаржника не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції як такі, що впливають на законність ухвали суду першої інстанції.
За таких обставин, господарський суд дійшов до правильного висновку, що оплата за виконання повноважень ліквідатора захищається конституційним правом особи на своєчасне одержання винагороди за працю та за відсутності майнових активів банкрута, за рахунок яких можна б було відшкодувати основну грошову винагороду та понесені витрати арбітражного керуючого, така оплата повинна здійснюватись за рахунок кредиторів.
Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення боржника від обов'язку виконувати своє грошове зобов'язання.
Право ліквідатора Васіна Є.Є. на отримання грошової винагороди, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законами України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання державного податкового органу, як кредитора у справі про банкрутство №917/924/24 виникли не з наведеного Закону, а із Кодексу України з процедур банкрутства, якими встановлено порядок здійснення оплати арбітражному керуючому за виконання повноважень ліквідатора за рахунок кредиторів.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області. Доводи апелянта не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а ухвала Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі №917/924/24 має бути залишена без змін.
Керуючись статтями 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 14.08.2025 у справі №917/924/24 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 16.10.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман