ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
13 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1115/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс"
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.06.2025 (складено та підписано 27.06.2025, суддя Сулімовська М.Б.)
по справі №916/1115/25
за позовом Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фокстранс"
2) Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії
Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фокстранс", відповідача-2 Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.04.2025 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 07.05.2025; залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та вирішено інші процесуальні питання.
26.06.2026 представником відповідача-2 Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" було подано Господарського суду Одеської області клопотання про витребування доказів разом з клопотанням про поновлення строку на його подання в якому останній просив суд:
- поновити строк на подачу клопотання про витребування доказів по справі №916/1115/25, оскільки він був пропущений з поважних причин;
- постановити ухвалу по справі № 916/1115/25, якою витребувати з Головного управління національної поліції в Одеській області, доказ у вигляді оригіналу документу, що міститься у матеріалах досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 42023164110000059, а саме - оригіналу Акту прийому - передачі товарноматеріальних цінностей, складеного 01.01.2025 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОКСТРАНС» та Південним регіональним управлінням Концерну «Військторгсервіс».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2025 по справі №916/1115/25 відмовлено у задоволенні клопотання Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів.
В мотивах оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд зазначив, що з урахуванням приписів ч.6 ст.242 ГПК України, останнім днем для подання відповідачем-2 відзиву на позовну заяву, а так само і клопотання про витребування доказів, є 25.04.2025. Водночас, клопотання про витребування доказів було подано останнім 26.06.2025, тобто з пропуском встановленого ГПК України строку.
За твердженням місцевого господарського суду, відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву повідомлення про неможливість подати певні докази зроблено не було. При цьому наведені заявником причини пропуску строку на подання клопотання про витребування доказів носять суб'єктивний характер та не доводять об'єктивної неможливості подання клопотання у встановлений процесуальним законом строк.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Концерн "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.06.2025 у справі №916/1115/25, поновити строк на подання клопотання про витребування доказу, задовольнити клопотання про витребування акту приймання-передачі ТМЦ від 01.01.2025, що перебуває у розпорядженні органу досудового розслідування та зобов'язати суд першої інстанції витребувати оригінал/засвідчену копію доказу і долучити до матеріалів справи №916/1115/25.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було не вірно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, також, неповно встановлено та не враховано усі обставини, які мають значення для справи, з огляду на наступне.
Так, за твердженням апелянта:
- у даному випадку витребуваний Акт має вирішальне значення для спростування тверджень позивача щодо фіктивності/удаваності договору зберігання. Відсутність вказаного Акту не зумовлена бездіяльністю Відповідача-1, а є наслідком втрати контролю над документами через дії слідчого органу;
- на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Одеси проведено обшук нежитлової будівлі Концерну «Військторгсервіс» з метою відшукування та вилучення документів, пов'язаних з укладанням господарських договорів. Значна кількість документів щодо виконання укладених Південним регіональним управлінням Концерну «Військторгсервіс» з контрагентами договорів була вилучена;
- представник Південного регіонального управління Концерну «Військторгсервіс» звертався зі скаргою до Київського районного суду м.Одеси на бездіяльність слідчого в якій просив ухвалити рішення з вимогою зобов'язати слідчого повернути Південному регіональному управлінню Концерну «Військторгсервіс» вилучені документи;
- на думку апелянта, суд не в змозі повноцінно дослідити зміст документів, які доводять факт реального виконання зобов'язань за договорами зберігання, без витребування оригіналу відповідного Акту, що ставить відповідача в нерівне процесуальне становище та порушує принцип змагальності та справедливого судового розгляду;
- мотиви оскаржуваної ухвали базуються на формальній позиції щодо пропуску апелянтом строку на подання відповідного клопотання;
- апелянт наголошує на тому, що затребуваний Акт відсутній у нього не з його вини, а у зв'язку із його вилученням в рамках кримінального провадження, у ознайомленні з матеріалами якого скаржнику було відмовлено.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження по цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в якому останні просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
В обґрунтування своїх заперечень прокурор зазначає, що позовна заява була подана до суду 24.03.2025. Судом відкрите провадження відповідною ухвалою 09.04.2025. У відзиві від 29.05.2025 (тобто більше ніж через півтора місяця від дня відкриття провадження) апелянт жодним чином не зазначив ані про сам Акт приймання-передачі ТМЦ (далі - Акт), як документ (доказ) який має, на його думку, має вирішальне значення у справі, ані про причину неподання зазначеного доказу. Також, апелянт не зазначив і про здійснені ним заходи із забезпечення відповідного доказу.
Прокурор також відзначає, що враховуючи те, що провадження у справі було відкрито 09.04.2025 та те, що строки підготовчого провадження складають (враховуючи ч. 3 ст. 177 ГПК України) до 90 днів від дня відкриття, апелянт, пропустив строк звернення із відповідним клопотання про витребування доказів.
Як на тому наголошує прокурор, сам апелянт в апеляційній скарзі стверджує про те, що ще у квітні 2025 звертався до органу поліції з приводу ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а потім звертався із скаргою до Київського районного суду м. Одеси, однак, протягом майже двох місяців скаржник, у порушення ст. 165 ГПК України, жодного разу не зазначав про необхідність витребування будь-яких документів, а тому апелянт у даному випадку, здійснив процесуальну бездіяльність, що полягає у тому, що він не скористався правом, передбаченим ст. 165 ГПК України, та не витребував докази, а також здійснив зловживання процесуальними правами та спеціально заявив про витребування за день до закриття підготовчого провадження у справі, маючи на меті затягування судового процесу.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Прокурор скористався своїм правом на подання заперечень на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша).
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (частина третя статті 119 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом наведеної статті 119 Господарського процесуального кодексу України пропущений учасником процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за умови звернення учасника з заявою про поновлення такого строку, в якій він має навести причини пропуску строку, а суд - оцінити наведені заявником причини на предмет їх поважності.
Реалізація процесуальних прав та обов'язків учасників справі перебуває у тісному зв'язку зі стадіями судового провадження і пов'язана з перебігом процесуальних строків.
Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених Господарським процесуальним кодексом України часових рамках.
Під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків.
Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Питання щодо поновлення встановленого законом строку безпосередньо пов'язане з відповідним конкретним учасником справи, його процесуальним правом і обов'язком та спрямоване на реалізацією саме його суб'єктивних процесуальних прав (обов'язків).
Колегія суддів наголошує на тому, що вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими.
У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку у спосіб звернення до суду з заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності.
Правовий інститут строків звернення до суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Подібний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №9901/405/19.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
Так, при встановлені наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від заявника підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання заяви має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Судова колегія зазначає, що у даному випадку, звертаючись до суду першої інстанції із клопотанням про поновлення строку на подання доказів, Концерн "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" в обґрунтування такого клопотання лише послалось на те, що відповідач намагався самостійно отримати відповідний доказ (Акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей, складений 01.01.2025 ТОВ "Фокстранс" та Південним регіональним управлінням Концерну "Військторгсервіс") з матеріалів кримінального провадження, проте листом від 31.03.2025 Одеське районне управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області відмовило у наданні можливості ознайомитись з матеріалами кримінального провадження, а листи Концерну від 01.04.2025 та 09.04.2025, скеровані до управління поліції, залишились без належного реагування.
Однак, на переконання суду першої інстанції, такі обставини не є об'єктивно непереборними та такими, що не залежали від Концерну, з огляду на таке.
За приписами ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частиною 4 ст. 80 ГПК України визначено, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.5 ст. 80 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст. 80 ГПК України).
Отже, докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
За приписами ч.1 ст.81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Так судова колегія зазначає, що у даному випадку, провадження у справі було відкрито ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.04.2025, яка надіслана відповідачу-2 до його Електронного кабінету та доставлена 10.04.2025 о 04:14, що підтверджено наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документу.
В ухвалі про відкриття провадження у справі від 09.04.2025 суд, крім іншого, запропонував відповідачам не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення цієї ухвали подати відзив на позовну заяву.
Отже, з урахуванням приписів ч.6 ст.242 ГПК України, останнім днем для подання відповідачем-2 відзиву на позовну заяву, а так само і клопотання про витребування доказів, є 25.04.2025.
Водночас, клопотання про витребування доказів було подано останнім 26.06.2025, тобто з пропуском встановленого ГПК України строку.
Судова колегія звертає увагу на те, що у даному випадку, сам Концерн зазначає про те, що намагався самостійно отримати відповідний доказ та подавав клопотання про ознайомлення з матеріалів кримінального провадження, проте листом від 31.03.2025 Одеське районне управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області відмовило у наданні можливості ознайомитись з матеріалами кримінального провадження, а листи Концерну від 01.04.2025 та 09.04.2025, скеровані до управління поліції, залишились без належного реагування.
Тобто у березні-квітні 2025 апелянт був обізнаний з тим, що не має можливості самостійно отримати відповідний доказ, однак із клопотанням про його витребування звернувся до суду першої інстанції лише 26.06.2025, тобто зі спливом більш ніж двох місяців з моменту обізнаності про відповідні обставини щодо неможливості самостійного отримання відповідного доказу.
Слід також наголосити на тому, що апелянт скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, однак, у даному відзиві не зазначив про наявність будь-яких доказів, які не можуть бути ним отримані самостійно та не звертався до суду із відповідним клопотанням про їх витребування.
Колегія суддів наголошує на тому, що за приписами ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною четвертою статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Колегія суддів зазначає, що процесуальний строк для падання доказів по справі, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, забезпечує оперативність судочинства, виступає дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи та спрямований на недопущення зловживання процесуальними правами, проте апелянт не проявив необхідної добросовісності, старанності та, звертаючись з клопотанням про витребування доказів, поза визначеним законом строком, не надало до суду переконливих доказів на підтвердження наявності у нього перешкод для реалізації права на подання такого клопотання у законодавчо визначений строк, відтак несвоєчасне подання клопотання зумовлене лише волевиявленням самого відповідача, тобто має суб'єктивний характер, що не є поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки в силу частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Твердження апелянта про те, що в діях суду першої інстанції при винесені оскаржуваної ухвали проявився надмірний формалізм, на переконання судової колегії є безпідставними, адже порядок та строки подання відповідних заяв та клопотань в господарському процесі і дії господарського суду при подані таких заяв (клопотань) поза межами строку визначеного законом, врегульовані Господарським процесуальним кодексом України, у зв'язку з чим суд діяв у порядку, встановленому чинним процесуальним законом. Водночас скаржник, як учасник справи, знав про встановлені строки, знав або/та мав знати, які процесуальні дії він міг вчинити для здійснення ефективного захисту своїх прав та інтересів в межах даної справи або для продовження/поновлення процесуальних строків для вчинення відповідних дій.
З огляду на таке, порушення наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність висновку місцевого господарського суду щодо необхідності відмову у поновленні строку на подання доказів по справі.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.06.2025 у справі №916/1115/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 13.10.2025 у зв'язку з перебуванням судді Аленіна О.Ю. у відпустці з 11.08.2025 по 05.09.2025, судді Філінюка І.Г. з 11.08.2025 по 12.09.2025 та судді Принцевської Н.М. з 09.09.2025 по 10.10.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.