СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/16149/25
пр. № 2/759/7043/25
16 жовтня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою,-
21.07.2025 р. до суду надійшов позов про стягнення боргу за борговою розпискою на суму 117 000 доларів США. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що 18.05.2025 р. між ним, позивачем, та відповідачем, було укладено безвідсотковий договір позики, що підтверджується борговою розпискою, відповідно до умов якого він передав, а відповідач отримав кошти в борг в розмірі 17 000,00 доларів США та зобов'язався їх повернути до 19.05.2025 р. Незважаючи надомовленості кошти повернуті не були, що і змусило позивача звернутися до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою суду від 28.07.2025 р. вказана заява залишена без руху та надано час для усунення недоліків.
31.07.2025р. до суду від представника надійшла заява про усунення недоліків, з якої вбачається, що вимоги ухвали суду виконано.
Ухвалою суду від 04.08.2025. надано позивачу час для сплати судового збору.
08.08.2025 р. до суду позивачем надано докази сплати судового збору.
Ухвалою суду від 12.08.2025 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін (а.с.46).
Копія ухвали про відкриття провадження у справі була направлена сторонам, а відповідачу, крім цього, в додаток позовна заява з додатками, які повернуті до суду з відміткою Укрпошти "за закінченням терміну зберігання" (а.с.53).
14.08.2025 р. до суду на виконання вимог ухвали суду представником позивача надано оригінал розписки (а.с. 43).
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 18.05.2025 р. між позивачем та відповідачем, було укладено договір позики у вигляді складання боргової розписки, згідно якої відповідач отримав у борг кошти в розмірі 17 000,00 доларів США, з терміном повернення 19.05.2025 р о 19:00 год. (а.с.50 - оригінал розписки).
Згідно положень п. 4 ч. 3 статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.
Згідно з ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 207 ч. 1 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ст. 207 ч. 2 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 530 ч. 1 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно статтей 509, 525, 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов'язання не допускається
Відповідно до положень статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач свої зобов'язання за Договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу позику у розмірі 17 000,00 доларів США.
14.07.2024 р. позивач надіслав відповідачу досудову претензію про повернення в добровільному порядку коштів (а.с. 10-13).
Таким чином, судом встановлено, що відповідач в порушення умов зобов'язань, має заборгованість у розмірі 17 000,00 доларів США.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом.
Слід зазначити, що як Верховний Суд України, так і нині діючий Верховний Суд неодноразово формували правові позиції у подібних справха. Так, у постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14) Верховний Суд України зробив висновок, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1672цс16 також зазначалось, якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов'язань, то з неї стягується сума, визначена в гривневому еквіваленті. Подібний висновок було зроблено і у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, де вказано, що, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу. Проте, Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу 373/2054/16-ц, відступила від правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-79цс14 щодо стягнення валютного боргу в гривневому еквіваленті. Так, у постанові від 16 січня 2019 року Великої Палати Верховного Суду, справа №373/2054/16-ц, провадження №14-446цс18 висловлена нова позиція щодо правильного застосування норм права, згідно з якою, отримавши валютну позику позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати від 04 липня 2018 року в справі №14-134цс18. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач свої зобов'язання за Договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу позику у розмірі 17 000,00 доларів США, які відповідач не повернув у строк визначений сторонами, протилежного суду не надано.
В зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення боргу підлягають задоволенню.
Що стосується витрат у вигляді витрат на професійну правову допомогу у розмірі 85 000,00 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
В обгрунтування понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи в розмірі 85000,00 грн., представник позивача - адвокат Сідашов О.В. надав до суду договір про правничу допомогу № 20 від 01.07.2025 р., свідоцтво, ордер, та виписку з банку про рух коштів (а.с. 17-27)
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК).
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами такої діяльності є надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Суд зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
А отже, судом має братися до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг та чи відповідають вони ціні позову.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на те, що справа є не значної складності, досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, розгляду справи в спрощеному позовному провадженні, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням ціни позову, суд вважає можливим зменшити їх розмір та стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 10 000 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.
Питання судових витрат у вигляді судового збору вирішити у відповідності до ст. 141 ЦПК України та стягнути 7093,73 грн. з відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 527, 530, 533, 610, 611, 1046, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за борговою розпискою,- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою від 18.05.2025 р. суму боргу у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) доларів США 00 центів, що станом на день подання позову згідно офіційного курсу НБУ, становить 709 773 ( сімсот дев'ять тисяч сімсот сімдесят три) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 093,73 грн., а всього разом 17 093 (сімнадцять тисяч дев'яносто три) грн. 73 коп.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду .
Зазначити дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
Зазначити дані відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: : АДРЕСА_2 .
Суддя Бабич Н.Д.