печерський районний суд міста києва
Справа № 490/3402/23-ц
пр. 2-2072/25
05 серпня 2025 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
позивача - не з'явився,
представника відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність Держави України під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарги ОСОБА_1 від 17 жовтня 2017 року на постанову Центрального відділу ДВС м. Миколаєва від 28 вересня 2017 року ВП № НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа стягувачу; під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарги ОСОБА_1 від 18 вересня 2018 року на протиправні дії Центрального відділу ДВС м. Миколаєва та на рішення-повідомлення «Про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання» від 06 вересня 2018 року; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 184 456,97 грн., в тому числі, компенсацію морального збитку в розмірі нестягнутої на його користь суми за рішенням суду 65 806,97 грн. та компенсацію моральної шкоди в розмірі 118 650 грн.
Позов мотивував тим, що скарга ОСОБА_1 від 17 жовтня 2017 року на постанову Центрального ВДВС м. Миколаєва від 28 вересня 2017 року по ВП № НОМЕР_1 «Про повернення виконавчого документа стягувачу» та на бездіяльність розглядалась судом тривалий час (119 дні), що в 12 разів перевищує норми, встановлені Законом (частина перша статті 450 ЦПК України).
Скарга ОСОБА_1 від 18 вересня на протиправні дії Центрального відділу ДВС м. Миколаєва на рішення-повідомлення «Про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання» від 06 вересня 2018 року розглядалась судом тривалий час -403 дні, що в 40 разів перевищує норми, встановлені частиною першою статті 450 ЦПК України, що це не можна вважати розумним строком в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Крім того, ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2019 року в справі № 1423/19575/2012 у строки, передбачені Законом України «Про доступ до судових рішень», виготовлена та направлена суддею до Єдиного державного реєстру судових рішень для реєстрації та оприлюднення не була; сама ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2019 року сторонам направлена не була, що змусило ОСОБА_1 неодноразово звертатися з заявами до судді та суду, внаслідок чого судове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2013 року не виконане впродовж майже дев'яти років саме з вини відповідача.
Вищевказані обставини змусили позивача неодноразово звертатися до Центрального відділу ДВС м. Миколаєва зі скаргою від 17 жовтня 2017 року до Центрального районного суду м. Миколаєва на постанову відділу ДВС від 28 вересня 2017 року та зі скаргою від 18 вересня 2018 року на протиправні дії Центрального відділу ДВС м. Миколаєва, а це, в свою чергу, змусило його біля десяти разів безрезультатно приїздити до м. Миколаєва, де судові засідання просто не відбувалися.
Оскільки позивач дуже хвилювався, в нього погіршився сон, підвищився тиск, розпочалася дратівливість, у зв'язку із цим моральну шкоду він оцінює в 3 000 Євро, що становить 118 650 грн.
Посилаючись на те, що представництво інтересів держави в судах України здійснює Міністерство юстиції України, вважає, що має право на відшкодування шкоди за рахунок держави із залучення відповідачем Держави Україна в особі Міністерства юстиції України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 25 липня 2023 року скасовано і направлено справу для продовження до суду першої інстанції.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2024 року відкрито провадження призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду по суті на 05 серпня 2024 року.
26 липня 2024 року від представника Міністерства юстиції України - Євгелевської Олександри Володимирівни надійшов відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позовних вимог просить відмовити. Зазначає про, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, якщо таке мало місце, а також неправильно визначено державний орган, який представляє інтереси держави. Указує про те, що в даному випадку розмір збитків, які позивач просить стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь. Водночас, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2013 року у справі № 1423/19575/12-ц, що набрало законної сили, є підставою для його виконання боржником - КС «Флагман». Водночас, в даному випадку держава не може підміняти боржника в зобов'язаннях про повернення зазначеної грошової суми. Оскільки розмір збитків, які позивач просить стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на користь позивача, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Також вказує на те, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували заподіяння моральних страждань внаслідок дій (бездіяльності) Міністерства юстиції України, не довів протиправності поведінки Міністерства юстиції України та причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, якщо така мала місце.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України заявленої до стягнення суми матеріальної та моральної шкоди є безпідставними та недоведеними.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2024 року розгляд справи відкладено на 04 листопада 2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року розгляд справи відкладено на 13 лютого 2025 року.
Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 13 лютого 2025 року, було знято з розглядом у зв'язку із перебуванням судді на лікарняному та призначено на 24 квітня 2025 року.
Протокольною ухвалою від 24 квітня 2025 року розгляд справи відкладено на 05 серпня 2025 року.
Позивач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином; подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином, до суду подала заяву про розгляд справи у її відсутність.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступного висновку .
Суд установив, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2013 року в справі № 1423/19575/12-ц стягнуто з КС «Флагман» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 71057,00 грн.
Рішення набрало законної сили 09 січня 2013 року і на його примусове виконання 06 березня 2013 року судом було видано виконавчий лист.
29 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального ВДВС Миколаївського МУЮ, надавши оригінал виконавчого листа і постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС Миколаївського МУЮ від 07 травня 2013 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2.
Постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС Миколаївського МУЮ від 28 вересня 2017 року виконавчий документ у ВП № НОМЕР_1 повернуто стягувачу.
17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального суду м. Миколаєва зі скаргою на бездіяльність Центрального ВДВС Миколаївського МУЮ під час виконання виконавчого листа № 1423/19575/2012.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2018 року у справі № 1423/19757/2012 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва щодо повернення виконавчого листа № 1423/19757/2012, виданого 05 березня 2013 року стягувачу ОСОБА_1 - неправомірним. Скасовано постанову «Про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 вересня 2017 року ВП № НОМЕР_1 винесену головним державним виконавцем Центрального ВД м. Миколаєва ГТУ юстиції у Миколаївській області.
14 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального ВДВС Миколаївського міського управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження, проте 06 вересня 2018 року Центральний ВДВС Миколаївського міського управління юстиції направив повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, оскільки стягувачем не надано підтвердження сплати обов'язкового авансового внеску.
18 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва зі скаргою на рішення (повідомлення) Центрального ВДВС Миколаївського міського управління юстиції «Про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання» від 06 вересня 2018 року та на бездіяльність Центрального ВДВС Миколаївського міського управління юстиції під час виконання виконавчого листа № 1423/19575/2012, у якій просив рішення-повідомлення від 06 вересня 2018 року скасувати як незаконне та зобов'язати Центральний ВДВС Миколаївського міського управління юстиції прийняти до виконання виконавчий лист № 1423/19575/2012, визнати протиправною бездіяльність Центрального ВДВС Миколаївського міського управління юстиції під час виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва згідно виконавчого листа № 1423/19575/2012, виданого 06 березня 2013 року.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2019 року в справі № 1423/19575/2012 скаргу ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії державного виконавця Центрального ВДВС Миколаївського міського управління юстиції щодо не відновлення ВП НОМЕР_1 під час виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 1423/19575/2012, виданого 06 березня 2013 року Центральний районним судом м. Миколаєва; визнано протиправними дії державного виконавця Центрального ВДВС Миколаївського міського управління юстиції про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання та скасовано повідомлення від 06 вересня 2018 року «Про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання» щодо виконавчого листа № 1423/19575/2012, виданого 05 березня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва; зобов'язано державного виконавця Центрального ВДВС Миколаївського міського управління юстиції вчинити дії щодо відновлення виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 1423/19575/2012, виданого 05 березня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва.
Указана ухвала надіслана судом до Єдиного державного реєстру судових рішень 18 грудня 2019 року.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній1 особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Відшкодовується державою, автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктивного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за шкоду саме на державу, автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду: від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21), від 20 березня 2023 року у справі № 757/57509/20 (провадження № 61-727св23), від 18 березня 2024 року у справі № 760/24262/19 (провадження № 61-1011св23) та інших.
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України. Суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності.
Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосередній, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
У постановах Верховного Суду: від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19), від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18) викладено правові висновки, згідно яких невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки можливість виконання судового рішення остаточно не втрачена.
Так, у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 613/814/16-ц (провадження № 61-20218св19) зроблено висновок про те, що сам факт тривалого невиконання судового рішення не може бути підставою для безспірного списання збитків у вигляді стягнення нестягнутої за рішенням суду суми.
У постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) зазначено, що невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині відшкодування майнової шкоди.
Доводи ОСОБА_1 про те, що він просив стягнути з держави грошові кошти в рахунок компенсації матеріального збитку в розмірі 65 806,97 грн., а не борг, який належить стягнути з боржника, що є різними поняттями, ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем підстав відшкодування матеріальної шкоди за рахунок держави та відхиляються судом як безпідставні.
Суд також відхиляє доводи позивача, з посиланням на судову практику СЄПЛ, що в даному випадку має місце порушення з боку Держави Україна Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та Протоколу № 1 щодо втручання у право заявника на мирне володіння майном, з огляду на відсутність прямого причинно-наслідкового зв'язку між тривалим невиконанням рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2013 року, яким стягнуто з КС «Кредитний Альянс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 71 057 грн., та тривалістю розгляду судом скарг ОСОБА_1 від 17 жовтня 2017 року та 18 вересня 2018 року на дії, рішення та бездіяльність державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа № 1423/19575/2012, виданого 05 березня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва.
Суд звертає увагу, що вимог про відшкодування шкоди, завданої діями або бездіяльністю державного виконавця з примусового виконання рішення, ОСОБА_1 в межах даного спору не заявлено.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 554/7331/22 (провадження № 61-9171св24) також зроблено висновок про те, що визнана у судовому порядку неправомірна бездіяльність посадових осіб виконавчих служб не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою, з урахуванням вчинення державними виконавцями дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», щодо виконання рішення суду.
Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи, а також розмір такого відшкодування суд має оцінювати з урахуванням критеріїв, вироблених у практиці ЄСПЛ серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу; поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість (див. mutatis mutandis рішення від 29 вересня 2011 року у справі «Скороход проти України (Skorokhod v. Ukraine, заява № 47305/06, § 13), від 02 серпня 2010 року у справі «Федіна проти України» (Fedina v. Ukraine, заява № 17185, § 78), від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03 § 29), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 36), від 13 листопада 2008 року у справі «Кушнаренко проти України» (Kushnarenko v. Ukraine, заява № 18010/04, § 19), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, § 55), від 10 серпня 2006 року у справі «Кухарчук проти України» (Kukharchuk v. Ukraine, заява № 10437/02, § 33), від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України (Smirnova v. Ukraine, заява № 36655/02, § 66) та інші).
Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи ЄСПЛ (до прикладу, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб'єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19).
Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право ЄСПЛ є «автономним» і його тлумачення Конвенції не пов'язане з тлумаченням права національними судами.
У пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) з урахуванням положень статті 6 Конвенції, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов'язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.
Стосовно критерію поведінки держави під час розгляду відповідної справи, то оцінка такої поведінки з боку суду, який розглядатиме справу про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою гарантії розумного строку, має бути обмеженою та враховувати неможливість оцінювання в одній судовій справі діянь суду (судді) під час розгляду іншої справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (див., наприклад, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункти 24-26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 21)).
Суд погоджується з доводами позивача про те, що його скарги від 17 жовтня 2017 року та 18 вересня 2018 року на рішення Центрального відділу ДВС у м. Миколаєві перебували у провадженні зі значним перевищенням строку, визначеного статтею 450 ЦПК України для розгляду даних скарг, та очевидно не співмірним з граничним строком розгляду скарг.
Суд враховує, що заподіяння моральної шкоди позивач пов'язував саме з тривалим невиконанням рішення від 28 грудня 2013 року в зв'язку з надмірною тривалістю судового розгляду його скарг на рішення державного виконавця.
Разом із ти, на переконання суду, позивачем не доведено наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між тривалістю розгляду скарг ОСОБА_1 та невиконанням рішення від 28 грудня 2013 року, оскільки, оскаржуючи в суді дії та рішення державного виконавця, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості звернутися до органів виконавчої служби або приватного виконавця з новою заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 06 березня 2013 року, і тривалість розгляду судом скарг ОСОБА_1 на ці обставини не впливає.
Крім того, виконання судових рішень, у тому числі рішення у справі № 1423/19575/12-ц, законом покладено на органи державної виконавчої служби та приватних виконавців, а не на суд.
Також позивачем не надано суду жодних належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів нервового стресу, переживань, хвилювання, погіршення сну, підвищення тиску, про що ним зазначено у позові, а також не доведено причинно-наслідкового зв'язку між моральними стражданнями та надмірною тривалістю судового розгляду його скарг на рішення державного виконавця, або невиконанням судового рішення від 28 грудня 2013 року у справі № 1423/19575/2012.
Таким чином, ОСОБА_1 не доведено повного складу деліктної відповідальності при заподіянні моральної шкоди, в зв'язку із чим суд приходить до висновку про недоведеність та необґрунтованість вимог про відшкодування моральної шкоди.
З врахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, а тому позов не підлягає задоволенню з підстав зазначених вище.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат між сторонами у відповідності до статті 141 ЦПК України.
Керуючись Конституцію України, статтями 15,16, 23, 48, 58, 170, 1173, 1176 ЦК України, статтями 11-23,76-81, 89,95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та моральної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 01.09.2025 року.
Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ