печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20771/25-ц
пр. 2-6407/25
13 жовтня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач: Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради «Київтеплоенерго»
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго»), звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив стягнути заборгованість за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
В обґрунтування позову, позивач вказує, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір про відступлення права вимоги № 601-18, відповідно до якого ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 1 травня 2018 року теплової енергії.
Відповідачі є споживачами послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачі своєчасно не сплачують за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання має сплатити інфляційні втрати та три проценті річних. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценті річних.
На підставі викладеного, позивач просив про задоволення позову.
Ухвалою судді від 7 травня 2025 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
2 червня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшла заява, відповідно до якої останній просить розглядати справи в порядку загального позовного провадження.
10 червня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні, оскільки 05.05.2014 між власником квартири АДРЕСА_1 та чоловіком відповідача ОСОБА_2 був укладений договір оренди вказаної квартири. Відповідно до п. 6.1. Договору оренди, комунальні послуги сплачує власник квартири - орендодавець. Крім цьому, відповідач ОСОБА_1 у вище вказаній квартирі не проживав і не проживає, а тому на його думку є неналежним відповідачем у справі.
Ухвалою суду від 31 липня 2025 року у задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - відмовлено.
У позовній заяві представник позивача просив проводити розгляд справи у його відсутності.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Судом установлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому, такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до п. 7 Правил користування будинку та прибудинкової території, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, на власника, наймача житлового приміщення, покладено обов'язок сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як визначено у ч. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом.
Статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно; розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку; розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Звертаючись до суду з позовом, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» обґрунтовує тим, що відповідачі, є споживачами житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , не оплачують житлово-комунальні послуги, які надає позивач як споживачам наданих послуг.
Так, 5 травня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди квартири, відповідно до умов якого, квартира, що орендується, надається Орендарю для проживання членів сім'ї Орендаря: ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_2 (п. 2.1 Договору оренди).
Відповідно до п. 6.1. Договору оренди, комунальні послуги, які споживає Орендар в квартирі, що орендується, оплачуються Орендодавцем як власником квартири на підставі рахунків відповідних організацій.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 430480095 від 09.06.2025 вбачається, що власником частини квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 .
Відповідно до наданого представником позивача в обґрунтування позовних вимог Витягу № 129485117 від 16.04.2025 з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , тобто вони не є власниками вказаної квартири.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує.
За положеннями ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 2. ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
За приписами ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є неналежними відповідачами у справі, оскільки належними відповідачами є власники квартири.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (ч. 1 - 4 ст. 51 ЦПК України).
Аналіз наведених норм процесуального законодавства дає підстави для висновку, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18).
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що клопотань про залучення співвідповідача чи заміну первісного відповідача на належного відповідача позивачем до суду подано не було.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» судам роз'яснено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналізуючи викладене, зважаючи на те, що позов подано до неналежних відповідачів, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 319, 331, 332, 382, 360, 509 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 7, 9, 14, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275-279,353, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позовуКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивній частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 15 жовтня 2025 року.
Суддя О.Л. Бусик