печерський районний суд міста києва
Справа № 757/48330/25-ц
"13" жовтня 2025 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Бусик О.Л., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області, Міністерство закордонних справ, Бориспільський відділ державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права неповнолітньої особи вільно обрати місце проживання разом з батьком,-
1 жовтня 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, у якій позивач керуючись ч. 2 ст. 29 ЦК України та ч. 3 ст. 160 СК України просить визнати за неповнолітнім ОСОБА_1 право вільно обрати місце проживання з батьком ОСОБА_3 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 3 жовтня 2025 року, вказану справу було розподілено та передано судді Печерського районного суду м. Києва Бусик О.Л. 7 жовтня 2025 року.
Дослідивши матеріали позовної заяви, вважаю за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі з таких підстав.
Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2021 року у справі № 359/7852/20 було розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який зареєстровано 3 жовтня 2003 року Центральним відділом реєстрації шлюбів в м. Києві з державним центром розвитку сім'ї Центрального відділу реєстрації шлюбів м. Києва, актовий запис № 2361.
З рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2021 року у справі № 359/7852/20 встановлено, що від спільного шлюбу мають сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29.03.2023 року у справі № 359/1538/21 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області про відібрання і повернення дитини без позбавлення батьківських прав.
Вказаним рішення встановлено, що ОСОБА_3 разом з малолітнім сином ОСОБА_1 виїхали до Німеччини, де вони були зареєстровані як біженці та їм дозволено перебування за умов, у тому числі проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві 1 липня 2011 року, серія НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто на час розгляду справи йому виповнилося 14 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Згідно з ч. 2 ст. 13 України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено - щодо осіб, які не досягли 16-річного віку, вільний вибір місця проживання обмежується.
Отже, з урахуванням вказаних вимог свобода вибору місця проживання фізичної особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років є обмеженою, а у відповідності до вимог ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» дитина з 16 років має право вільно обирати собі місце проживання не тільки між місцем проживання батьків, а також місцем проживання інших родичів.
Згідно з ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Стаття 6 Сімейного Кодексу України визначає правовий статус особи до 18 років, як дитини. При цьому, малолітніми вважаються особи до 14 років, а неповнолітніми від 14 до 18 років.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Наявність у особи права на звернення до суду з'ясовується судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі залежно від передумов, закріплених у цивільному процесуальному законодавстві, і не пов'язане з наявністю у такої особи права на задоволення позову. При цьому відсутність у особи права на звернення до суду має наслідком постановлення ухвали про відмову у відкриті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), закриття провадження у справі (частина перша статті 255 ЦПК України) або залишення заяви без розгляду (пункти 4, 11 частини першої статті 257 ЦПК України). В свою чергу право на задоволення позову залежить від наявності матеріально-правових підстав.
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей. Їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об'єктивних обставин спору, а лише потім осіб, які висувають відповідні вимоги.
Враховуючи положення ст. 29 ЦК України та ч. 3 ст. 160 СК України, розгляд вказаної вимоги у даному провадженні є недопустимим, з огляду на те, що ОСОБА_1 вже досягнув 14 років та йому законодавством надано право самостійно визначати місце свого проживання, а Сімейний кодекс України не передбачає підстав щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини, яка, в даному випадку, досягла 14 років.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У відповідності до ч. 2 ст. 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
З огляду на встановлені обставини, у відкритті провадження слід відмовити.
Керуючись ст. 19, 186, 353 ЦПК України,-
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області, Міністерство закордонних справ, Бориспільський відділ державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права неповнолітньої особи вільно обрати місце проживання разом з батьком - відмовити.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Суддя О.Л. Бусик