16 жовтня 2025 року м. Чернівці Справа № 725/3663/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,
секретар: Сарган Ю.В.,
за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки та витребування майна із чужого незаконного володіння:
позивач ОСОБА_7 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_1 , ОСОБА_10 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Душинська Ніна Валеріївна,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_11 , яка діє в інтересах приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Душинської Ніни Валеріївни, на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 лютого 2025 року, ухваленого під головуванням судді Скуляка І.А., дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена,
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в якому просив суд:
- визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 такими, що втратили право користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- усунути позивачу перешкоди в користуванні власністю - житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачів з вказаного житлового будинку.
Провадження №22-ц/822/879/25
Позов обґрунтовував тим, що 21 червня 2022 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. посвідчено договір купівлі-продажу нерухомого майна за реєстровим номером 2219 та зареєстровано право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .
Відповідачі у справі, які зареєстровані в житловому будинку за вищевказаною адресою, не є власниками нерухомого майна, тому і використовувати його для проживання законних підстав не мають.
З моменту набуття права власності на житло позивач позбавлений можливості безперешкодно реалізувати своє право на майно у зв'язку із реєстрацією ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 .
У вересні 2022 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Душинська Н.В.
З урахуванням заяви про зміну предмета позову просив суд (т.3, а.с.5-6):
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21 червня 2022 року, укладений між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 й посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. за № 2219.
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 нерухоме майно, а саме: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2601592273060).
Позов обґрунтовував тим, що 18 жовтня 2006 року між ОСОБА_9 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11059345000, згідно якого ОСОБА_9 було надано кредит в сумі 35 000 дол. США.
На забезпечення вказаного кредитного договору між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено іпотечний договір від 12 вересня 2007 року №26024-2, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н.М. за реєстровим №3285, згідно якого ОСОБА_7 передав в іпотеку житловий будинок площею 67,4 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк», як правонаступником АКІБ та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу №1 та договір про відступлення прав вимоги, згідно яких ПАТ «УкрСиббанк» уступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором 18 жовтня 2006 року №11059345000.
21 червня 2022 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу №2219, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В., відповідно до якого ТОВ «Кей-Колект» продав, а ОСОБА_1 купив нерухоме майно - житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, власником спірного нерухомого майна став ОСОБА_1 .
Вважає, що договір купівлі-продажу від 21 червня 2022 року №2219 є недійсним з моменту його укладення, а нерухоме майно - житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає витребуванню від кінцевого набувача ОСОБА_10 на його користь, оскільки станом на 21 червня 2022 року ТОВ «Кей-Колект» не мало законних підстав звертати стягнення на предмет іпотеки - вищевказаний житловий будинок для виконання зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту 18 жовтня 2006 року №11059345000, оскільки відповідно до пункту 5-2 Розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про Іпотеку» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупинено дію статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки) цього Закону.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 лютого 2025 року: у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відмовлено повністю; у позові ОСОБА_7 до ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , третя особа на стороні відповідачів: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Душинська Н.В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння, відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині вирішення вимог за позовом ОСОБА_13 ОСОБА_11 , яка діє в інтересах приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Душинської Н.В., оскаржила таке в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що це рішення суду оскаржується в частині прав та інтересів, що стосуються приватного нотаріуса Душинської Н.В.
Першочергово звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій систематично та грубо порушували норми процесуального права, не повідомляючи належним чином третю особу, приватного нотаріуса Душинську Н.В., про дату, час і місце судових засідань та не направляючи їй копії ключових процесуальних документів.
Стверджує, що 21 червня 2022 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. та зареєстровано у реєстрі за №2219, відповідно до умов якого ТОВ «Кей-Колект» продав, а ОСОБА_1 купив нерухоме майно (житловий будинок загальною площею 67,4 кв.м. з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ).
З абз.3 п.1 Договору купівлі-продажу від 21 червня 2022 року вбачається, що іпотекодержатель реалізує своє право на продаж вказаного вище нерухомого майна на підставі іпотечного договору №26024-2, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н.М. 12 вересня 2007 року за реєстровим номером №3285 (з усіма наступними змінами та доповненнями до нього), який містить іпотечне застереження між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 й договору про відступлення права за договором іпотеки №26024-2, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саенко Е.В. 12 грудня 2011 року за реєстровим №5207-5208, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей- Колект».
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що іпотечний договір №26024-2 від 12 вересня 2007 року та забезпечений ним кредитний договір, а також договір відступлення прав вимог за цими договорами, на підставі яких і відбулося відчуження спірної нерухомості відповідно до оспорюваного договору купівлі-продажу, стороною позивача до матеріалів справи не долучались та судами не досліджувались, а суд першої та апеляційної інстанції ухвалили рішення на підставі договору іпотеки №26024 від 18 жовтня 2006 року та забезпеченого ним споживчого кредитного договору №11059345000, які не стосуються даного спору та не містять інформацію щодо предмета доказування, а тому вважає, що вказані докази є неналежними.
З підстав, викладених в апеляційній скарзі, вважає, що суд першої інстанції допустився помилки при оцінці доказів, побудував рішення суду на договорі іпотеки, якого не міститься в матеріалах справи, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову з підстав не доведення порушеного права.
Щодо можливості розгляду справи в суді апеляційної інстанції та позиція учасників справи полягає в наступному.
ОСОБА_14 подала до апеляційного суду додаткові письмові пояснення в яких, крім іншого, просила провести розгляд справи за її відсутності, а також її представника.
ОСОБА_1 у письмових поясненнях вказав на те, що підтримує доводи апеляційної скарги приватного нотаріуса Душинської Н.В., вважає, що така підлягає до задоволення.
ОСОБА_15 у наданих апеляційному суду зазначив, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованим та заслуговують на увагу.
Також, ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_10 в поданих письмових поясненнях просять апеляційну скаргу ОСОБА_14 задовольнити.
Зазначені учасники просили провести розгляд справи у їх відсутність.
Також, від ОСОБА_7 повернулися поштові конверти з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що в силу пп.3-4 ч.8 ст.128 ЦПК України вказує на його належне повідомлення.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що представник ОСОБА_7 адвокат Ісар О.Я. була належним чином повідомлена через підсистему «Електронний суд». Відзиву, письмових заяв чи клопотань від представника позивача до суду апеляційної інтенції не надходило.
В силу ч.1 ст.64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Згідно ч.4 ст.64 ЦПК України про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви.
Частина 5 ст.130 ЦПК України вказує, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та те, що сама по собі неможливість брати участь у судовому засіданні не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, колегія суддів, керуючись вимогами ч.2 ст.372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи та їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення суду першої інстанції може бути переглянуте в апеляційному порядку лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції у частині, що стосується прав та обов'язків осіб, якщо такі особи не оскаржують судове рішення шляхом подання апеляційної скарги. При відсутності солідарного обов'язку між відповідачами у справі, кожний із відповідачів має право оскаржити рішення суду в частині, що стосується його прав та обов'язків. Відповідно, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями перегляду судового рішення у частині вимог, які заявлені до особи, яка не оскаржує таке рішення.
Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 02 грудня 2020 року у справі №754/16146/17.
Таким чином, оскаржуване рішення переглядається лише в частині прав та інтересів третьої особи - приватного нотаріуса Душинської Н.В.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 пред'явленого до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 мотивоване тим, що за встановлених судом фактичних обставин справи власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_10 , як наслідок, права ОСОБА_1 не порушені, а отже, відсутні підстави для задоволення позову останнього про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_7 , пред'явленого до ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_1 , ОСОБА_10 обґрунтоване тим, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
За відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
ОСОБА_10 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки покладався на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на час придбання спірного будинку 30 вересня 2022 року і таке майно було зареєстроване за продавцем та вільне від будь-яких обтяжень, що свідчить про непропорційність втручання в його право власності.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено при неправильних висновках за встановлених обставин справи, отже вимогам закону не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що 18 жовтня 2006 року між ОСОБА_9 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11059345000, згідно якого ОСОБА_9 було надано кредит в сумі 35000 дол. США (т.2 а.с.8-12).
18 жовтня 2006 року на забезпечення вказаного кредитного договору між ОСОБА_7 (іпотекодавцем) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержателем) було укладено договір іпотеки №26024, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Новосельською І.Л. за реєстровим №4546, згідно якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок, загальною площею 67,4 кв.м, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 5.1 договору іпотеки №26024 сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема має право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 ЗУ «Про іпотеку» (т.2 а.с.13-15).
12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1 та договір про відступлення прав вимоги, згідно яких ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 18 жовтня 2006 року та договором іпотеки від 18 жовтня 2006 року (т.2 а.с.16-21).
21 червня 2022 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2219, відповідно до умов якого ТОВ «Кей-Колект» продав, а ОСОБА_1 купив нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 67,4 кв. м., з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.30-31).
Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №3093213430, право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 21 червня 2022 року (т.1 а.с.8).
20 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_15 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №3414, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_15 купив нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 71,6 кв.м, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.3 а.с.7-8).
30 вересня 2022 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №3594, відповідно до умов якого ОСОБА_15 продав, а ОСОБА_10 купив нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 71,6 кв.м, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.3 а.с.9-10).
Згідно з інформаційної довідки від 07 жовтня 2022 року №311906593 право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_10 30 вересня 2022 року (т.3 а.с.11-25).
На момент купівлі ОСОБА_10 спірного нерухомого майна останнє було зареєстроване за продавцем та вільне від будь-яких обтяжень.
Так, зі змісту договору, а саме абз.3, 4 та 5 п.1 Договору купівлі-продажу від 21.06.2022 року вбачається, що «…право на продаж нерухомого майна будь-якій особі належить Іпотекодержателю на підставі:
Іпотечного договору №26024-2, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н.М., 12.09.2007 року за реєстровим №3285 (з усіма наступними змінами та доповненнями до нього), який містить іпотечне застереження між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 .
Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., 12.12.2011 року за реєстровим №5207-5208, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект».
Права продавця як Іпотекодержателя нерухомого майна, що відчужується за цим договором, підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманою 21.06.2022 року, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В., номер запису про іпотеку: 10655544…».
Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу неналежного повідомлення приватного нотаріуса Душинської Н.В. під час розгляду справи в суді першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
За приписами ч.1-5 ст.128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції належним чином здійснювалися повідомлення приватного нотаріуса Душинської Н.В., оскільки їй направлялися копія ухвали про відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_7 разом із копією позовної заяви, що підтверджується рекомендованим повідомленням (5800110558982) (т.2 а.с.39) та подальшими повідомленнями, що містяться в матеріалах справи (т.2 а.с.49, т.4 а.с.34, 72, 112, 113, 218, т.5 а.с.27, 29, 59, 69, 78, 145, 239, т.6 а.с.15, 33, 42), а тому такі доводи є неспроможними та не заслуговують на увагу, що виключає наслідки, передбачені п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.
Щодо розгляду апеляційної скарги приватного нотаріуса Душинської Н.В. по суті зазначених в ній вимог.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
У частині першій статті 2 ЦПК України зазначено, що метою цивільного судочинства визначено ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 року у справі №761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 року у справі №924/831/17, від 28.11.2019 року у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 року у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 року у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 року у справі №904/7841/21).
Так, статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся.
Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів.
Крім того, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі №337/474/14-ц).
У справі, що переглядається, позивач ОСОБА_7 в основу доводів своїх вимог посилався на те, що між ним та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено іпотечний договір №26024-2 від 12.09.2007 року, яким передано в іпотеку житловий будинок площею 67,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , однак, до позовної заяви як письмовий доказ останній додає договір іпотеки №26024 від 18.10.2006 року, тобто той договір, на якому не ґрунтуються вимоги позовної заяви, як наслідок, такий помилково оцінено та покладено в мотиви рішення суду. Посилання на такий договір (№26024 від 18.10.2006 року) також відсутні у посвідченій приватним нотаріусом Душинської Н.В. угоді від 21.06.2022 року.
В постанові від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22 вже Об'єднана Палата Верховного Суду зробила висновок, що добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства, і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. Крім того, в цій постанові ОП КЦС ВС зазначила, що з огляду на те, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися з урахуванням добросовісності, принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року в справі №917/1307/18 вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Крім того, на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц).
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Крім того, колегія суддів враховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 року у справі №910/6091/19).
Поряд з цим, у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Аналогічний висновок викладено в постанові ВС від 29 серпня 2023 року у cправі №910/5958/20.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 не доведено порушення його права нотаріусом при укладені договору купівлі-продажу від 21.06.2022 року, оскільки такий було вчинено не на підставі долученого позивачем до позову Договору іпотеки №26024 від 18.10.2006 року, а на підставі іпотечного договору №26024-2, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н.М. від 12.09.2007 року за реєстровим №3285, а ОСОБА_7 , будучи зобов'язаний процесуальним законом сумлінно виконувати процесуальні обов'язки, не надав останнього Договору іпотеки суду.
Отже, не доведеність порушеного права позивача ОСОБА_7 при посвідченні приватним нотаріусом Душинською Н.В. 21.06.2022 року договору купівлі-продажу є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскілки встановлення судом з власної ініціативи можливого (згідно обґрунтувань позову) порушення пункту 5-2 Розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про Іпотеку» з обставин іпотечного договору №26024-2 від 12.09.2007 року, докази на підтвердження чого не надані позивачем й не містяться в матеріалах справи, процесуальний закон не допускає.
Ця обставина підтверджує обґрунтованість доводів апеляційної скарги приватного нотаріуса та спростовує твердження ОСОБА_7 про вчинення приватним нотаріусом нотаріальної дії з порушенням пункту 5-2 Розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про Іпотеку».
Крім того, колегія суддів, будучи ознайомлена з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 04.10.2024 року №607/6215/23, «що правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень» за обставин наявності постанови Чернівецького апеляційного суду від 8 травня 2025 року, й не вбачає у цій справі таких передумов, оскільки цим судовим рішенням також відмовлено ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких фактичних обставин та правового регулювання спірних правовідносин й процесуальних обмежень, колегія суддів вважає, що в цій справі суд першої інстанції хоча і правильно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_7 з підстав відсутності порушеного права, за яким позивач звернувся за захистом до суду, однак навів невірні мотиви для прийняття такого рішення.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження щодо наявності підстав для обов'язкового скасування оскаржуваного рішення, проте знайшли щодо мотивів ухвалення оскаржуваного рішення у оскаржуваній частині, а тому, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_11 , яка діє в інтересах приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Душинської Ніни Валеріївни, задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 лютого 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.Б. Перепелюк