16 жовтня 2025 року м. Чернівці Справа № 718/1651/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Скорейка В.В., дату складання повного тексту рішення не зазначено,
У червні 2025 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення та розміру аліментів й просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі з частини всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно (а.с.1-3).
Вказувала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому було розірвано на підставі рішення суду. Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з нею.
Звертала увагу, що на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12.12.2022 року з ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі 2500 грн щомісячно.
Наголошувала, що на час подання цього позову виникла необхідність у зміні способу стягнення та збільшення розміру аліментів на утримання сина, оскільки вона не силах повністю забезпечити та задовольнити потреби дитини, які зросли з урахуванням його початку навчання в 1 класі ліцею.
Вказувала, що відповідач на час звернення до суду з позовом мобілізований до ЗСУ, у зв'язку із чим його дохід істотно зріс, а її матеріальне становище погіршилося через збільшення витрат на дитину, яка, крім іншого, навчається, а тому з посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просила позовні вимоги задовольнити.
Провадження №22-ц/822/892/25
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, позивач у своїй апеляційній скарзі просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги ідентичні доводам позовної заяви. Крім іншого, в скарзі вказано на те, що на час подачі апеляційної скарги відповідач проходить військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні ДПС України.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд вказав, що поставивши перед судом питання про зміну способу стягнення раніше присуджених аліментів з твердої грошової суми на частку від доходу платника, позивачці належало доводити, передусім, наявність у платника аліментів відповідного доходу як підставу для задоволення вимоги, для визначення розміру аліментів як частки відповідного доходу.
Разом з цим, звертаючись до суду з даним позовом, позивачка обмежилася наданням суду копій свідоцтва народження дитини, копії рішення суду від 12.12.2022 року про зміну способу та розміру стягнення аліментів з відповідача аліментів та довідку про зарахування дитини до ліцею.
Будь-яких доказів матеріального стану відповідача з часу встановлення йому аліментних зобов'язань, а також інформації про щомісячні доходи як платника аліментів, так і одержувача аліментів, матеріальних потреб дитини, його стану здоров'я, позивачкою надано не було, хоча це є її процесуальним обов'язком.
А тому дійшов висновку, що доводи позивачки не є підставою для задоволення вимог про зміну способу стягнення аліментів у спосіб, визначений у позовній заяві, оскільки сам по собі факт наявності інфляції не може бути підставою для задоволення заявлених позовних вимог, а є підставою для проведення індексації розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Колегія суддів відмічає, що зазначене рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає в повній мірі.
Обставини справи щодо перебування сторін спору у шлюбі з 01.06.2017 року, народження у ньому ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_4 , розірвання шлюбу на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 08.07.2021 року, проживання сина разом із позивачкою, - сторонами визнається та не спростовується (а.с.7-10).
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12.12.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено спосіб стягнення аліментів та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі по 2500 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до повноліття дитини, починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с.8-10).
Згідно довідки Чернівецького ліцею №18 від 16.06.2025 року №02-04/185 ОСОБА_3 дійсно зарахований до 1 класу Чернівецького ліцею №18 (а.с.11).
З доданих до апеляційної скарги письмових доказів вбачається, що ОСОБА_2 , який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, дійсно проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 15.05.2025 року, що підтверджується довідкою ДПС України №5264 від 30.05.2025 року (а.с.47).
Станом на 12.09.2025 року ОСОБА_2 проходить службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні ДПС України (в/ч НОМЕР_2 ) (а.с.49).
Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 №575 від 07.10.2025 року ОСОБА_2 з липня по вересень 2025 року отримав грошове забезпечення у розмірі 59 385,66 грн.
Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Разом з тим, колегія суддів також виходить з того, що відповідно до положень ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Обов'язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ним повноліття і являє собою як моральний, так і правовий обов'язок батьків.
Сам факт народження дитини покладає на батьків обов'язки, зокрема, щодо її утримання.
Згідно з ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За вимогами ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно з ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, законодавець чітко визначив, по-перше, що аліменти стягуються або у частці, або у твердій грошовій сумі. По-друге, правом вибору виду аліментів (частка чи грошова сума) наділений той з батьків, з ким проживає дитини.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей; непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачом аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
В свою чергу, ч.1 ст.192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, присуджених за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч.3 ст.181 СК України).
Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження за положеннями ст.192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі і навпаки).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 листопада 2018 року (справа №372/2393/17).
Отже, позивачі у відповідній категорії справ як одержувачі аліментів не обмежені правом на подання заяви про збільшення розміру таких, зокрема шляхом зміни способу їх присудження.
Крім того, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 СК України «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 СК України «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 СК України «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Такий висновок викладено в правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 05 лютого 2014 року у справі №143цс13.
Мотиви суду першої інстанції про те, що пред'являючи вимогу про зміну способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів, позивач належним чином не обґрунтувала та не підтвердила належними доказами факт зміни матеріального стану відповідача, свого та матеріальних потреб дитини, які мали місце за період часу з ухвалення судом попереднього рішення та станом на час звернення до суду з даним позовом, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки визначений розмір аліментів (відповідно до рішення суду від 12.12.2022 року в сумі 2500 грн щомісячно) зі спливом часу вочевидь не задовольняє потреби дитини. Як передбачають норми чинного законодавства України, які регулюють заявлений спір, отримувати підвищений розмір аліментів, є безумовним правом сторони в інтересах дитини.
Так, колегія суддів зауважує, що змінилася економічна ситуація в країні, значно зросли ціни на продукти харчування, одяг, взуття, ліки, житлово-комунальні послуги, разом із тим потреби дитини із віком змінилися та збільшилися в силу її росту та розвитку (дитина розпочала навчання в 1 класі), а тягар таких змін не може бути покладений виключно на матір.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18, зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Також, сам законодавець послідовно та систематично (щорічно) розмежовує прожитковий мінімум для дітей відповідного віку, тобто від дітей віком до 6 років та дітей віком від 6 до 18 років, що вказує на необхідність та розуміння потреб дитини, яка росте та розвивається.
Згідно зі статтею 1 ЗУ «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025рік» прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років складає: з 1 січня 2025 року - 3196 грн, що варто було врахувати суду першої інстанції.
Таким чином, зміна потреби дитини у зв'язку із досягненням 6 річного віку для суду була загальновідомою обставиною, тому його висновки про недоведеність позивачем збільшення витрат на утримання дитини, не відповідають вимогам закону.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У справі ЄСПЛ «М. С. проти України» у рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, та у рішенні «Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини.
На думку суду апеляційної інстанції, при вирішенні спорів, що стосуються дітей (в тому числі справи щодо аліментів, способів їх стягнення, тощо) суд зобов'язаний керуватися найкращими інтересами дитини, оскільки, така категорія спорів є особливою через те, що дитина це не завжди захищений учасник суспільних відносин, а тому, визначаючи розмір аліментів чи спосіб їх стягнення, суд повинен брати до уваги найкращі інтереси дитини.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з неповним з'ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 .
У п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що в новому розмірі аліменти сплачують із дня набрання рішенням законної сили.
Керуючись ст.ст.368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 вересня 2025 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення та розміру аліментів задовольнити.
Змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2022 року (справа №718/2558/22), а саме: стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Виконавчий лист, виданий Кіцманським районним судом Чернівецької області по справі №718/2558/22 - відкликати.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк