Справа № 638/8187/25
Провадження №1-кп/638/1638/25
16 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження №12025226050000070 від 19.04.2025 року стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця рф, громадянина України, із повною середньою освітою, одруженого, осіб на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, військовослужбовця, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, -
встановив:
18 квітня 2025 року приблизно о 18 годині 30 хвилин, перебуваючи біля блокпосту «Кам'янка» ділянки автомобільної дороги Київ-Харків-Довжанський, дорога М-03, 629 км.Ізюмського району Харківської області, будучи за кермом автомобіля марки «Audi» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , при перевірці документів на вимогу поліцейського Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області майора поліції ОСОБА_7 в порядку ст.32 Закону України «Про національну поліцію» пред'явив, тим самим використав, в якості підтвердження особи та права на керування відповідним транспортним засобом завідомо підроблений офіційний документ, який видається установою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права, а саме водійське посвідчення громадянина України на право керування транспортними засобами категорії «В», видане на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серійний номер НОМЕР_2 від 05.11.2024 року, яке згідно висновку судової технічної експертизи документів №СЕ-19/121-25/9804-ДД від 24.04.2025 року не відповідає бланкам аналогічних документів, які знаходяться в офіційному обігу країни виробника - України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердивши вищезазначене в повному обсязі, пояснивши, що купив права та користувався ними, доки не зупинили працівники поліції. У вчиненому щиро покаявся.
Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає доведеною винність ОСОБА_5 у використанні завідомо підробленого документу та кваліфікує його дії за ч.4 ст.358 КК України.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є кримінальним проступком, відомості про особу винного, наявність обставин, які пом'якшують та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_5 раніше не судимий, одружений, осіб на утриманні не має, із повною середньою освітою, є військовослужбовцем, не є особою з інвалідністю, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра КП «Марганецька ЦМЛ» Марганецької міської ради не перебуває.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, суб'єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення правопорушення, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді штрафу.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Процесуальні витрати, які пов'язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд -
ухвалив:
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.4 ст.358 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу на користь держави у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 2674 гривні 20 копійок на відшкодування процесуальних витрат за проведення судової експертизи.
Речовий доказ - посвідчення водія на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ТСЦ 1242, видане 05.11.2024 з відкритою категорією «В» - зберігати в матеріалах провадження.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1