Миколаївський районний суд Одеської області
Справа № 508/440/25
Номер проведження 2/508/232/25
16 жовтня 2025 року
Миколаївський районний суд
Одеської області
В складі головуючого судді Горобця В.Л.
Секретаря Товт Т.В.
Розглянувши у судовому засіданні в селищі Миколаївка цивільну справу у загальному позовному провадженні за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Миколаївської селищної ради, Березівського району, Одеської області про позбавлення батьківських прав,
Позивачка, ОСОБА_3 , та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В шлюбі вони не перебували.
25 жовтня 2024 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_6 , шлюб зареєстровано Миколаївською селищною радою Березівського району Одеської області 25 жовтня 2024 року, актовий запис №10.
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №19, від 10 квітня 2012 року, в графах батьки зазначені: батько - ОСОБА_2 громадянин України, мати - ОСОБА_9 , громадянка України.
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Миколаївському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №83, від 16 липня 2015 року, в графах батьки зазначені: батько - ОСОБА_2 громадянин України, мати - ОСОБА_9 , громадянка України.
Діти, постійно проживають разом з позивачкою, так як відповідач після припинення між ними стосунків в жовтні 2023 року проживає окремо. З часу окремого проживання діти повністю знаходяться на її утримані. Відповідач не цікавиться дітьми та ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, матеріально не допомагає, аліментів не сплачує.
На даний час діти навчаються у Миколаївському ліцеї Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області. Під час навчання дітей відповідач не цікавиться їхніми здобутками в навчанні, захопленнями, шкільним життям та не відвідує ліцей. Діти позбавлені і не відчувають батьківського тепла та турботи. Будь-яких перешкод в спілкуванні відповідачу з дітьми нею не чинилося і не чиниться. ОСОБА_1 , вважає, що можливо відповідач змінить своє ставлення до дітей, адже краще для дітей коли вони спілкуються з батьком, відчувають його турботу. Проте відповідач свого ставлення до дітей не змінив, не проявляє бажання спілкуватись та турбуватись про дітей, навіть на день їх народження не вітає. Вона вважає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, який не виконує батьківських обов'язків.
У зв'язку з вищевикладеним вона зверталася до органу опіки та піклування Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області про доцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , громадянина України, батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте отримала відповідь, що зазначене питання буде розглядатися після її звернення до суду і висновок буде надано суду.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні на своїх позовних вимогах наполягала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі та не заперечувала проти прийняття заочного рішення у зв'язку з неявкою відповідача. Відмовилася від допиту свідків в судовому засіданні, яких позивач просила викликати до суду для надання пояснень.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. Відзиву на позовну заяву не подав. На адресу суду повернувся конверт із рекомендованими повідомленнями із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За таких обставин, враховуючи, що судом судова повістка про виклик відповідача в судове засідання направлялася за адресою зареєстрованого у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, однак на адресу суду повернувся поштовий конверт із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», суд вважає відповідача належним чином повідомленим та можливим, за згодою позивача, розглянути справу на підставі наявних доказів, заочно, відповідно до статті 280 ЦПК України.
Згідно ст. 280 ч. 1 п. 1,2,3,4 суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області в судове засідання, не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вислухавши позивачку та дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази по справі, приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В шлюбі вони не перебували.
25 жовтня 2024 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_6 , шлюб зареєстровано Миколаївською селищною радою Березівського району Одеської області 25 жовтня 2024 року, актовий запис №10.
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №19, від 10 квітня 2012 року, в графах батьки зазначені: батько - ОСОБА_2 громадянин України, мати - ОСОБА_9 , громадянка України ( а.с 7).
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Миколаївському району Березівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №83, від 16 липня 2015 року, в графах батьки зазначені: батько - ОСОБА_2 громадянин України, мати - ОСОБА_9 , громадянка України ( а.с. 8).
Згідно довідки № 722 від 06.05.2025 року виданої Миколаївською селищною радою, Березівського району, Одеської області, діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають разом із позивачкою, за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 12).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Миколаївської селищної ради, Березівського району, Одеської області від 04.08.2025 року № 142, щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , Миколаївська селищна рада, Березівського району, Одеської області дійшла висновкупро доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно дітей ОСОБА_4 , 2012 року народження та ОСОБА_5 , 2015 року народження ( а.с. 53, 54, 55 ).
Згідно ст. 164 СК України, один з батьків може бути позбавлений батьківських прав, якщо буде встановлено, що він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованні дитини.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав'з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Разом з тим, суд зауважує, що пояснення позивача, щодо нехтування спілкуванням з дітьми, ненадання матеріальної допомоги, не прийняття участі у шкільному житті дітей, не може слугувати єдиною та достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей, оскільки, виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено у ч. 1 ст. 164 СК України.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Однак в судовому засіданні не встановлено, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі вищенаведеного суд вказує на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно дітей в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дітей є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дітей, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб, тощо.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
При цьому суд виходить з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, не надано.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітніх дітей не забезпечуватиме інтересів самих дітей, оскільки позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батька по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків відносно дітей. Натомість в судовому засіданні позивачка повідомила, що діти бажають спілкуватися з батьком, постійно до нього телефонують, оскільки він проходить службу в ЗСУ, та переживають за нього як за батька.
В судовому засіданні судом не встановлено тих негативних наслідків для відповідача, які можуть слугувати підставою для позбавлення останнього батьківських прав.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому вважає за необхідне у позові відмовити повністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, які складаються з судового збору, і які просить позивач стягнути на її користь з відповідача, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, залишаються за позивачем та стягненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 19; 77; 247; 258; 263; 268; 273; 280 - 282; 354 ЦПК України, ст. ст. 164; 166; Сімейного Кодексу України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Орган опіки та піклування Миколаївської селищної ради, Березівського району, Одеської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача протягом 30 днів з дня отримання копії рішення.
Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня повного складання тексту рішення, а стороною що не була присутня в судовому засіданні з дня отримання копії рішення до Одеського апеляційного суду.
Повний текст рішення суду складено 16.10.2025 року.
Суддя: Горобець В.Л.