Справа № 314/4622/24
Провадження № 2/314/337/2025
(повне)
15.10.2025 м.Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Капітонова Є.М.,
секретар судового засідання Дерко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вільнянськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,
за участю представника позивача ОСОБА_3 ,
до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Позовна заява обґрунтована тим, що на початку серпня 2023 ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з проханням надати їй грошову позику для розвитку підприємницької діяльності, розмір якої до 11 серпня 2023 року неодноразово змінювався і станом на цю дату була узгоджена пропозиція відповідача про надання їй грошової безпроцентної позики в сумі 111 000.00 (сто одинадцять тисяч) гривень зі строком повернення запозичених коштів через три місяці від дати отримання повної суми позики.
На виконання досягнутої домовленості мною через Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» зі свого рахунку НОМЕР_1 через додаток Приват24 за період з 11 серпня по 12 вересня 2023 року було перераховано на карту ПриватБанку відповідача 111 155 (сто одинадцять тисяч сто п'ятдесят п'ять) гривень 03 копійки (з урахуванням комісійного банківського збору), а саме:
-11.08.2023 р. 50 050,00 грн.
-14.08.2023 р. 50 050,00 грн.
-22.08.2023 р. 1 005,03 грн.
-12.09.2023 р. 10 050,00 грн.
Строк повернення запозичених відповідачем грошових коштів закінчився 12 грудня 2023 року, однак в порушення досягнутої домовленості по теперішній час запозичені кошти не повернуті.
Вимога про повернення запозичених коштів від 31 липня 2024 року відповідачем не виконана, що свідчить про небажання повертати отримані нею грошові кошти.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку шляхом направлення судової повістки на адресу зареєстрованого місця проживання, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не надала.
У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суддя вважає за необхідне у задоволені позовних вимог відмовити з наступних підстав:
Відповідно до статті 2 ЦПК завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на захист цивільного права та інтересів гарантовано ст. 15 ЦК України, якою визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61- 33727сво18).
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають поверненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Положеннями статті 1215 ЦК України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Подібні висновки щодо застосування ст. 1215 ЦК України викладені постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року справа №517/186/17, від 28 березня 2018 року, справа №173/166/17, від 03 травня 2018 року справа №473/2859/17.
Виходячи із системного аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов'язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.
Вказаний правовий висновок зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20), від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22). Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 11.08.2023 по 12.09.2023 перераховувала кошти ОСОБА_2 , однак позивачка в своєму позові взагалі не навела жодних аргументів щодо того, з якою саме метою відбувалося здійснення нею таких платежів. Суд вважає, що такі платежі не можуть вважатися помилковими, оскільки вони здійснені чотири рази із значним проміжком часу та на значні суми.
Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.
Тобто, відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презюмується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника: за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Виходячи з вищевикладеного, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265,268, 273 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
День складення повного судового рішення 15.10.2025.
Суддя Євген Миколайович Капітонов
15.10.2025