Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/1070/25
Провадження № 2-а/499/13/25
Іменем України
14 жовтня 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 про оскарження постанови №R18563 у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, згідно якого просив суд визнати протиправною постанову про адміністративне правопорушення №№R18563 від 03.09.2025 року, якою його визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та скасувати постанову про адміністративне правопорушення №R18563 від 03.09.2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, провадження по справі закрити.
Зі змісту оскаржуваної постанови від 03.09.2025 року, встановлено, що ОСОБА_1 до 05.06.2025 року не пройшов повторний медичний огляд для визначення придатності до військової служби, чим порушив підпункт 4 пункту 1 Додатку 2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого Постановою КМУ від 30.12.2022 року №11487 пункт 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 12.02.2025 року №4235-ІХ, чим допустив вчинення правопорушення передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
В обґрунтування позову позивач посилався на ту обставини, що він, будучи військовозобов'язаним та маючи відстрочку від мобілізації, декілька разів звертався до ІНФОРМАЦІЯ_3 за направленням на проходження повторного ВЛК, однак у зв'язку з великим чергами, перебоями та непрацюючою електронною базою його йому не видавали, також за даним направленням по довіреності зверталася його дружина ОСОБА_2 , однак також їй не було видане дане направлення, окрім цього він не міг завантажити на той час застосунок «Резерв+», він не працював, неможливо було його завантажити, щоб отримати направлення на ВЛК. При цьому від проходження ВЛК позивач не відмовлявся, ним були використані всі можливі способи для отримання направлення на проходження ВЛК, тому вина позивач у його не проходженні відсутня. Окрім того, позивач 10.03.2025 року з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних, однак йому не повідомляли про необхідність проходження повторного ВЛК, повістки не надавали.
У судовому засіданні позивач на задоволенні позову наполягав, просив постанову скасувати як протиправну та провадження по справі закрити. Додатково показав суду, що є членом багатодітної родини, батьком чотирьох малолітніх дітей, працює сам, ФОП, постійно знаходиться за місцем роботи, не має змоги постійно з нього відлучатися, оскільки має забезпечувати родину. Також позивач надав суду листи від ІНФОРМАЦІЯ_4 , які були надані йому у відповідь на його звернення на гарячу лінію щодо можливості отримання направлення на проходження ВЛК іншим шляхом, однак отримував відповіді щодо необхідності особистої явки до ТЦК та СП за місцем проживання, разом з тим, всі його спроби результату не дали.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом отримання повістки про виклик до суду у системі «Електронний суд», заяв та клопотань не надав, відзиву не надіслав, про причини неявки не повідомив.
Представник третьої особи також у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом отримання повістки про виклик до суду у системі «Електронний суд», заяв та клопотань не надав.
Суд визнає неявку вказаних представників з неповажних причин.
При цьому відповідачем також не було виконано вимоги ухвали про витребування доказів від 18.09.2025 року та 30.09.2025 року, не повідомлено суду про причини невиконання, тому суд, у відповідності до положення ч.9 ст.80 КАС України, розглядає справу за наявними матеріалами, визначаючи обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, а саме відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП доведеною, у зв'язку з наступним.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних міркувань.
Суд встановив, що 03.09.2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 підполковником ОСОБА_3 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та застосовано штраф у розмірі 17000,00 грн. Як зазначено в постанові, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_7 .
04.11.2022 року ОСОБА_1 було проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_7 за результатами якого він був визнаний обмежено придатним до військової служби.
Вказано, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 до 05.06.2025 року не пройшов повторний медичний огляд для визначення придатності до військової служби, чим порушив підпункт 4 пункту 1 Додатку 2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого Постановою КМУ від 30.12.2022 року №11487 пункт 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 12.02.2025 року №4235-ІХ, чим допустив вчинення правопорушення передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Відповідно до військово-облікового документу позивача, останній має відстрочку від мобілізації до її завершення на підставі п.3 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, дата ВЛК 04.11.2022 року.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є в справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.
Статею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Вимогами статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією України та законами України.
Положеннями частин першої-четвертої статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі -КУпАП)визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно зі статею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу адміністративного правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статею 255 цього Кодексу.
Нормами статті 280 КУпАП перебачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, у тому числі, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до ч.3 ст.210 КУпАП відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку вчинене в особливий період.
Статею 1 Закону України «Про оборону» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Абзацом 5 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указу Президента України від 14 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України від 14 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.
В силу частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
04 травня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 березня 2024 року № 3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (Закон №3621-ІХ). Цим документом з положень законодавства про військовий обов'язок і військову службу виключено такі визначення як «обмежено придатний до військової служби» та «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час».
Пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-ІХ установлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев'яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.
Пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-ІХ (у редакції Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" від 12 лютого 2025 року № 4235-IX) (далі Закон №4235-IX) установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Аналіз п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX (Закону №4235-IXвід 12.02.2025 р.) дозволяє дійти таких висновків.
По-перше, громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, тобто до 04.05.2024 р., зобов'язані були до 05.06.2025 р. пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.
По-друге, законодавцем визначено два альтернативних шляхи виконання громадянином зазначеного обов'язку: 1) самостійне звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду; 2) самостійне звернення через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Згідно із частини першої статті 286 КАС України За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному КАС України (частина четверта статті 242 КАС України).
Частиною п'ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
З аналізу змісту статей 9 та 280 КУпАП вбачається, що притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Зі змісту частини третьої статті 210 КУпАП вбачається, що для кваліфікації дій за цією частиною необхідною є наявність такої кваліфікуючої ознаки як вчинення такого порушення в особливий період.
Як було зазначено вище, 24 лютого 2022 року по теперішній час в Україні діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності саме за частиною третьою статті 210 КУпАП.
Як підтверджується матеріалами справи та зазначено вище, в оскаржуваній постанові зазначено, що позивач в умовах особливого періоду, будучи обмежено придатним, не пройшов ВЛК до 05 червня 2025 року, як це передбачено пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3621-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом №4235-ІХ.
Позивач у своєму позові стверджує, що він не пройшов вчасно ВЛК, оскільки не мав змоги отримати вчасно направлення на проходження такого огляду. Крім того, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо нього посадова особа відповідача не прийняла від позивача підтверджуючі цю обставину документи та не взяла їх до уваги.
У судовому засіданні було встановлено та визнано доведеною та обставина, що позивач вчинив всі необхідні дії для отримання направлення на проходження повторної ВЛК, однак не зміг отримати його через незалежні від нього обставини.
Такі дії позивача підтверджуються дослідженими у судовому засіданні відповідями ІНФОРМАЦІЯ_4 , з який судом встановлено, що позивач звертався до суб'єкта владних повноважень як особисто так і через свого представника з метою можливості отримати вчасно іншим шляхом як окрім особистого звернення за місцем реєстрації направлення на проходження повторної ВЛК, оскільки не мав змоги отримати її особисто через незалежні від нього обставини, однак окрім роз'яснення щодо необхідності особистого звернення до ТЦК та СП за місцем реєстрації, іншої інформації надано не було.
Дані обставини щодо неодноразового звернення до ТЦК та СП з метою отримання такого направлення позивачем також у судовому засіданні були підтверджені показами свідка, ОСОБА_2 , яка показала суду, що неодноразово ОСОБА_1 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_8 , однак не зміг отримати направлення на проходження повторної ВЛК у відповідності до чинного законодавства через перешкоди що не залежали від його волі, а саме великі черги, оголошення повітряних тривог, непрацюючу електронну базу та інше.
Суд зауважує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Крім того, в п.30 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідач не надав суду доказів, що підтверджують обставину свідомого нехтування ОСОБА_1 як військовозобов'язаним своїми обов'язками щодо отримання направлення на проходження повторної ВЛК та як наслідок його непроходженням.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у судовому засіданні знайшла своє підтвердження подія вчиненого правопорушення, оскільки ОСОБА_1 , будучи громадянином України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, який був визнаний обмежено придатними до військової служби у воєнний час до 04.05.2024 р., був зобов'язаний до 05.06.2025 р. пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, самостійно ініціювавши проходження ВЛК шляхом звернення до ТЦК або звернення через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста.
Разом з тим, у судовому засіданні не знайшла свого підтвердження та не доведена стороною відповідача вина ОСОБА_1 у вчасному не проходженні такого повторного огляду, тобто суб'єктивна сторона правопорушення ОСОБА_1 передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП є недоведеною.
Суд наголошує, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Своїм правом подачі відзиву сторона відповідача на скористалась, будь-яких доказів на підтвердження обґрунтованості прийнятого рішення суду надано не було.
З огляду на досліджені в ході розгляду справи обставини, суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_9 не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП. Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП встановлено обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення, в тому числі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП , а саме відсутність складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що постанова підлягає скасуванню та відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України провадження у справі за ч.3 ст. 210 КУпАП підлягає закриттю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до ухвали Іванівського районного суду Одеської області від 18.09.2025 року.
З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 1 статті 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.
Керуючись ст.ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 255, 2565, 258, 288, 289 КУпАП, ст. ст. 4, 12, 46, 72, 77, 229, 241-256, 257, 286 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 (юридична адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про оскарження постанови №R18563 у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпА - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення №№R18563 від 03.09.2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП до адміністративної відповідальності закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ігор ПОГОРЄЛОВ