Справа № 607/2888/25Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/817/919/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
14 жовтня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Храпак Н.М., Костів О.З.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №607/2888/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» від імені якого діє адвокат Руденко Костянтин Васильович на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року (суддею Дзюбичем В.Л.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (далі - ТОВ «КЛТ Кредит») звернулось до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 20.12.2023 року між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний кредитний договір №2065, за умовами якого, відповідач отримав кредитні кошти в сумі 4 500 грн. шляхом переказу на платіжну карту, емітовану в АТ КБ «Приват Банк», зі строком дії 365 днів до 19.12.2024 року зі сплатою 3,5% від суми кредиту за кожний день користування.
В порушення умов кредитного договору відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 03.02.2025 року утворилась заборгованість у розмірі 61 987,50 грн., яка складається з: 4 500 грн. - заборгованість за кредитом, 57 487,50 грн. заборгованість за нарахованими процентами за період з 20.12.2023 року по 19.12.2024 року, яку позивач просив стягнути на свою користь, а також понесені судові витрати.
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «КЛТ Кредит» заборгованість за кредитним договором №2065 від 20.12.2023 року станом на 03.02.2025 року в розмірі 32 175 грн., яка складається із: 4 500 грн - заборгованість за кредитом; 27 676 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КЛТ Кредит» 1 257,22 грн. сплаченого судового збору та 5 190 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ТОВ «КЛТ Кредит» просить рішення суду першої інстанції в частині зменшення суми заборгованості скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Посилається на те, що кредитний договір було укладено до набрання чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, зміни до кредитного договору не вносились (строк дії договору не продовжувався), тому відповідно правових підстав для перерахунку денної процентної ставки немає.
Вважає, що суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір понесених витрат на правничу допомогу з 10 000 грн. до 5 190 грн.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
В силу положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 20 грудня 2023 року між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2065, за умовами якого, відповідач отримав кредитні кошти в сумі 4500 грн шляхом переказу на платіжну карту № НОМЕР_1 , емітовану на його ім'я в АТ «Універсал Банк», строком на 365 днів (до 19 грудня 2024 року) зі сплатою 3,5% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 1277,50%) користування кредитом (а.с.20-27).
Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним з допомогою одноразового персонального ідентифікатора 599534, час відправлення ідентифікатора позичальнику 20.12.2023 року 17:20:36, введено 20.12.2023 17:21:03.
Зазначений кредитний договір укладено в інформаційно-телекомунікацйній системі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «КЛТ КРЕДИТ», затверджених та розміщених на їх сайті:https://kltcredit.com.ua.
ТОВ «КЛТ Кредит», свої зобов'язання перед відповідачем за Кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 4500,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача НОМЕР_2 (а.с.32).
Згідно листа АТ «Універсал Банк» на ім'я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_3 .
З виписки по рахунку, відкритому в АТ «Універсал Банк» на ім'я ОСОБА_1 , яка надана на виконання ухвали суду про витребування доказів, судом встановлено, що 20 грудня 2023 року зараховано на його картку переказ 4500 грн.
Відповідач погашення оплати за Кредитним договором не здійснював, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 03.02.2025 року в розмірі 61987,50 грн., яка складається зі заборгованості за тілом кредиту - 4500 грн., заборгованості за відсотками - 57487,50 грн. (а.с.33-43).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав, що незважаючи на те, що кредитний договір було укладено до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ, позивач нараховував відповідачу відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 3,5 % на день, що перевищувало максимально допустимий розмір щоденної відсоткової ставки визначений законодавством, відтак вважав, що слід здійснити перерахунок заборгованості за відсотками, з урахуванням ч.5 ст. 8 та п.17 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування».
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно зі ст.ст. 526, 530, 610 ЦК України та ч. 1 ст. 612 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 ст. 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) зазначила, що припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. Verba chartarum fortius accipiunt ur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Так, згідно з п. 1.2. кредитного договору, позивач нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі 3,5% від суми кредиту за кожен день користування (1277,50% річних).
Пунктом 1.3. кредитного договору визначено, що строк надання кредиту становить 365 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 до цього договору. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Підпунктом 2.4.1. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується у встановлений строк повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
Відповідно до п. 4.2 кредитного договору нарахування процентів за Кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункту 1.1. кредитного договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства, зазначений у пункті 8 цього договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Таким чином, у межах строку кредитування відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу проценти.
Як встановлено судом, відповідач своєчасно не сплатив нараховані відсотки відповідно до графіку платежів, у зв'язку з чим виникла заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, що свідчить про невиконання взятих на себе відповідачем зобов'язань.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, який набрав чинності 24 грудня 2023 року (далі - Закон № 3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону № 1734-VIII (підпункт 6 пункту 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1734-VIII (підпункт 13 пункту 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.
При цьому, згідно з п. 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону №1734-VIII», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», встановити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія п. 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 12 Закону №1734-VIII встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.
Приписами ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені у договорі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору, щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Таким чином, відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка розраховується на дату укладення кредитного договору, є фіксованою та не змінюється протягом строку дії кредитного договору.
Як встановлено умовами кредитного договору між відповідачем та кредитором, процентна ставка за користування кредитом є фіксованою.
Враховуючи вищевикладене, оскільки кредитний договір укладений між сторонами до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року №3498-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» (в частині обмеження розміру денної процентної ставки), суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність застосування приписів Закону №3498-IX.
Суд першої інстанції не звернув увагу, що за умовами Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-ІХ пункт 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, що укладені до набрання чинності цим Законом, за умови якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Тобто умови кредитного договору, укладеного до вказаних змін законодавства, продовжують діяти до моменту внесення в договір відповідних змін, яким продовжується його дія.
Оскільки в кредитний договір №2065 від 20.12.2023 року, укладений між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 - до набрання чинності Закону № 3498-ІХ, відповідні зміни щодо продовження його дії не вносились, розмір процентної ставки діє до закінчення дії договору.
На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув, відтак прийшов до помилкового висновку про необхідність зменшення розміру заборгованості.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору та є правильним.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ТОВ «КЛТ Кредит» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №2065 від 20.12.2023 року, а саме заборгованості у розмірі 61 987,50 грн., яка складається з: 4 500 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 57 487,50 грн. заборгованість за нарахованими процентами за період з 20.12.2023 року по 19.12.2024 року підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власної ініціативи.
Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.
У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Так, в суді першої інстанції на підтвердження понесених витрат на професійну правничої допомоги було надано, зокрема: договір про надання юридичних послуг №16/09/2024 від 16.09.2024 року; витяг з реєстру №1 до акту приймання-передачі наданих послуг №1 до договору №16/09/2024 від 16.09.2024 року про надання юридичних послуг, згідно якого у даній справі адвокатом були надані послуги - підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №2065 від 20.12.2023 року та клопотання про витребування доказів; - складання адвокатського запиту про витребування доказів - загальна вартість 10 000 грн.
Водночас в апеляційній скарзі представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача 15 000 грн. понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничої допомоги в суді апеляційної інстанції надано: договір про надання юридичних послуг №16/09/2024 від 16.09.2024 року; акт приймання - передачі наданих послуг №33 до договору №16/09/2024 від 16.09.2024 року про надання юридичних послуг від 07.07.2025 року, згідно якого адвокатом надано послуги - складання та подання апеляційної скарги у даній справі вартістю 15 000 грн.
Дослідивши вищевказані докази щодо розміру понесених витрат позивачем на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 25 000 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характер необхідних, неминучих, не відповідають обсягу наданих правничих послуг під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, а тому колегія суддів, приходить до висновку про необхідність стягнення витрат у розмірі 7 000 грн. (4 000 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 3 000 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції).
Також відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції у сумі 6 964,4 грн. (відповідно 2 422,40 + 4 542 грн.).
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» - задовольнити.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит » до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (площа Солом'янська, 2, прим.04, м. Київ, код ЄДРПОУ 40076206) заборгованість за кредитним договором №2065 від 20.12.2023 року у розмірі 61 987 грн 50 коп., яка складається з: 4 500 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 57 487 грн. 50 коп. - заборгованість за нарахованими процентами за період з 20.12.2023 року по 19.12.2024 року
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (площа Солом'янська, 2, прим.04, м. Київ, код ЄДРПОУ 40076206) 6 964 грн 40 коп. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій, а також 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 14 жовтня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Храпак Н.М.