Справа № 466/4673/24
Провадження № 2/466/416/25
10 жовтня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Ковальчука О.І.
з участю секретаря Пилипців О.-І.І.
представника позивача, адвоката Раб М.О.
представників відповідача, адвокатів Оприско М.В., Маланій І.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди
29.04.2024 року адвокат Сороковий П.М. звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, в якому з врахуванням уточненої позовної заяви від 18.11.2024 просить суд ухвалити рішення, яким визнати недостовірною та такою, що принижує честь та гідність ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 на своїй сторінці в мережі Інстаграм з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» в розділі збережених історій «ІНФОРМАЦІЯ_2» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 зокрема: - « ДІВЧАТА. ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ВСЕ. ШОК. ОСОБА_1 ХВОРА НА ШИЗОФРЕНІЮ. ЦЕ ПСИХІЧНО НЕ ЗДОРОВА ЛЮДИНА. ЇЙ ПОРАДА ЗВЕРНУТИСЬ ДО СПЕЦІАЛІСТІВ. ПОТРІБНО ЗАЙМАТИСЬ ЛІКУВАННЯМ. БО ОСОБА_1. ТИ ПСИХІЧНО ХВОРА . ЦЕ СЕРЙОЗНІ ВІДХИЛЕННЯ. ТОБІ ПОТРІБНІ ЛІКАРІ. ЯКІ ТЕБЕ ВИЛІКУЮТЬ. ЗАЙМИСЬ СОБОЮ. ПОЇДЬ ПЕРЕВІРСЯ В НАРКОДИСПАНСЕР. А ТОДІ ЗВЕРНИСЬ ДО ПСИХ. ЛІКАРНІ.». - копія інформації в додатку № 2. «КРИСА. ВКРАЛА У МЕНЕ 20 000.» - копія інформації в додатку № 3. «ОСОБА_1 ЖИВЕ БРЕХНЕЮ!!! АФЕРИСТКА!!! ЗЛОДІЇ!!!!» - копія інформації в додатку № 4. «ОСОБА_1 ЛІКУВАЛАСЬ НА КУЛЬПАРКІВСЬКІЙ. ЦЕ БАГАТО ПОЯСНЮЄ. НЕ ХОДІТЬ В САЛОН «ІНФОРМАЦІЯ_2» - копія інформації в додатку № 5. «ЦЕ ХВОРА ЗАЗДРІСНА ТВАРИНА. ВОНА ЗАЗДРИЛА МЕНІ ТОМУ НАВМИСНО ЗНИЩИЛА МОЄ ВОЛОССЯ. А ЗАРАЗ ФАРБУЄ У МІЙ КОЛІР, ЩОБ СТАТИ СХОЖУЮ НА МЕНЕ. ДЕБІЛКА.» « ДІВЧАТА. ВИ РОЗУМІЄТЕ, ЩО ОДНОГО ДНЯ. ВОНА ЗНАЙДЕ В ЧОМУ ЗАЗДРИТИ ВАМ. ЇЙ ЗАХОЧЕТЬСЯ ВАШОГО БОЙФРЕНДА. БО ЇЇ ЧОЛОВІК МОРДОЮ ОБ БАТАРЕЮ Б'Є. ЗАХОЧЕ ВАШОГО ЖИТТЯ. МОЖЕ ЇЙ ВАША ДИТИНА СПОДОБАЄТЬСЯ. ВИ РОЗУМІЄТЕ, ЩО ВОНА ПСИХІЧНО ХВОРА?» - копія інформації в додатку № 6; зобов'язати ОСОБА_2 у триденний строк з дня набрання рішенням суду у цій цивільній справі законної сили, спростувати поширену неї інформацію шляхом розміщення в мережі Інстаграм на сторінці користувача «ІНФОРМАЦІЯ_1» повідомлення наступного змісту: «СПРОСТУВАННЯ: на цій сторінці в мережі Інстаграм було розміщено інформацію відносно ОСОБА_1 Протягом, яка визнана судом такою, що порушує право на її повагу честі та гідності. Я, ОСОБА_2 поширюючи цей допис, я хочу публічно вибачитись перед ОСОБА_1 та повідомити, що інформація, яку я поширювала в дописах від ІНФОРМАЦІЯ_3, від ІНФОРМАЦІЯ_4, від ІНФОРМАЦІЯ_5, від ІНФОРМАЦІЯ_6, є неправдивою»; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000000 (один мільйон) гривень 00 копійок.
В обґрунтування уточнених позовних вимог покликається на те, що відповідачем неодноразово поширювалась у мережі інтернет неправдива та така, що принижує честь і гідність особи, інформація про Позивача. Зокрема, на відкритій особистій сторінці ОСОБА_2 в соціальній мережі Інстаграм, де Відповідач зареєстрована, як користувач «ІНФОРМАЦІЯ_1» (покликання на сторінку: ІНФОРМАЦІЯ_1 вона здійснила публікації дописів неправдивого характеру. Відповідачем на особистій публічній сторінці в мережі Інстаграм створено розділ «ІНФОРМАЦІЯ_2» (покликання на розділ ІНФОРМАЦІЯ_1 де відповідачем закріплені дописи з неправдивою, образливою та такою, що порушує честь і гідність Позивача інформацією.
А саме, скріншот публікації від ІНФОРМАЦІЯ_6, доданий до позовної заяви як Додаток № 2, на якому міститься повідомлення від анонімного користувача наступного змісту: «Те що вона з психіатром і психологом займалася це правда, сам чоловік її розповідав, а все через те що доходило що вона ножем на нього кидалася, це його слова. І поліція приїзжала. Тому все що за неї пишуть я думаю це 100 правда. Як то кажуть, диму без вогню не буває. І ти глянь на неї, вона себе неадекватно поводить, вона хоче казатися піздєц розумною і ваЖною а виходить що просто смішно дивитися на неї.» та підпис ОСОБА_2 : « ДІВЧАТА. ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ВСЕ. ШОК. ОСОБА_1 ХВОРА НА ШИЗОФРЕНІЮ. ЦЕ ПСИХІЧНО НЕ ЗДОРОВА ЛЮДИНА. ЇЙ ПОРАДА ЗВЕРНУТИСЬ ДО СПЕЦІАЛІСТІВ. ПОТРІБНО ЗАЙМАТИСЬ ЛІКУВАННЯМ. БО ОСОБА_1 . ТИ ПСИХІЧНО ХВОРА. ЦЕ СЕРЙОЗНІ ВІДХИЛЕННЯ. ТОБІ ПОТРІБНІ ЛІКАРІ. ЯКІ ТЕБЕ ВИЛІКУЮТЬ. ЗАЙМИСЬ СОБОЮ. ПОЇДЬ ПЕРЕВІРСЯ В НАРКОДИСПАНСЕР. А ТОДІ ЗВЕРНИСЬ ДО ПСИХ. ЛІКАРНІ.».
Скріншот публікації від ІНФОРМАЦІЯ_3, доданий до позовної заяви як Додаток №3, на якому зображено фото Позивача ОСОБА_1 , яке перед тим було опубліковане на особистій сторінці Позивача в соціальній мережі Інстаграм, та підпис ОСОБА_2 : «КРИСА. ВКРАЛА У МЕНЕ 20 000.»
Скріншот публікації від ІНФОРМАЦІЯ_5, доданий до позовної заяви як Додаток №4, на якому зображено скріншот коментаря користувача «ІНФОРМАЦІЯ_2» наступного змісту: « Ця ОСОБА_1 завжди виглядала мені аферисткою і бидлячою особою, гляньте передачу обмін сім'ями, вона взяла в оренду чужий будинок і видавала за свій на час зйомок!» та підпис ОСОБА_2 : «ОСОБА_1 ЖИВЕ БРЕХНЕЮ!!! АФЕРИСТКА!!! ЗЛОДІЇ!!!!».
Скріншот публікації від ІНФОРМАЦІЯ_6, доданий до позовної заяви як Додаток №5, на якому зображено скріншот коментаря анонімного користувача наступного змісту: «У неї конкретні травми та відхилення. Звичайно, що шкода дітей, бо такі люди зазвичай не здатні…» «Виховати здорових членів суспільства. Тому, що сама не є пристосованою до соціуму. Соціального життя. Вона сама не спроможна. Бо не є здоровою. І ШИЗОФРЕНІЮ потрібно лікувати. Потрібно займатись лікуванням. Вона як пацієнтка мала шанс на одужання. Жаль, що психологічно не здорова людина наносить ШКОДУ суспільству. І агресію. Видно, що її стан погіршився в рази. Анонімно будь ласка.» та підпис ОСОБА_2 : « ОСОБА_1 ЛІКУВАЛАСЬ НА КУЛЬПАРКІВСЬКІЙ. ЦЕ БАГАТО ПОЯСНЮЄ. НЕ ХОДІТЬ В САЛОН «ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Скріншот публікації від ІНФОРМАЦІЯ_4, доданий до позовної заяви як Додаток № 6, на якому зображено фото Позивача ОСОБА_1 та підпис ОСОБА_2 : «ЦЕ ХВОРА ЗАЗДРІСНА ТВАРИНА. ВОНА ЗАЗДРИЛА МЕНІ ТОМУ НАВМИСНО ЗНИЩИЛА МОЄ ВОЛОССЯ. А ЗАРАЗ ФАРБУЄ У МІЙ КОЛІР, ЩОБ СТАТИ СХОЖУЮ НА МЕНЕ. ДЕБІЛКА.» « ДІВЧАТА. ВИ РОЗУМІЄТЕ, ЩО ОДНОГО ДНЯ. ВОНА ЗНАЙДЕ В ЧОМУ ЗАЗДРИТИ ВАМ. ЇЙ ЗАХОЧЕТЬСЯ ВАШОГО БОЙФРЕНДА. БО ЇЇ ЧОЛОВІК МОРДОЮ ОБ БАТАРЕЮ Б'Є. ЗАХОЧЕ ВАШОГО ЖИТТЯ. МОЖЕ ЇЙ ВАША ДИТИНА СПОДОБАЄТЬСЯ. ВИ РОЗУМІЄТЕ, ЩО ВОНА ПСИХІЧНО ХВОРА?».
Скріншот публікації, дата якої невідома, доданий до позовної заяви як Додаток № 7, на якому зображено фото Позивача ОСОБА_1 та підпис ОСОБА_2 : «ДЛЯ ТИХ ХТО ПИТАЄ ПРО АФЕРИСТКУ ЗЛОДІЇВ САЛОНУ ІНФОРМАЦІЯ_2. В ИНСТА ЇЇ ЗНАЙДЕТЕ ОСЬ ТАК.» «ІНФОРМАЦІЯ_7 ПРОСТО РАДИ ПРИКОЛА ЗАПИТАЙТЕ ЯКИМ ВІТРОМ ЇЇ ЗАНЕСЛО В БЮТІ ІНДУСТРІЮ. І ДО ВАС НА БІГ МАНІ???? МОЖЕ ВОНА ВЖЕ ЗМІНИТЬ САЛОН І ІДЕЮ З БІГ МАНІ НА БІГ МАК І ВІЛЬНУ КАСУ????. МОЖЕ ЇЙ ТУДА)))????».
Скріншот публікації від ІНФОРМАЦІЯ_9, доданий до позовної заяви як Додаток № 8, на якому зображено фото Позивача ОСОБА_1 та підпис ОСОБА_2 : «ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ ПАНЕ ІНФОРМАЦІЯ_8 ВИ ПЕРЕГЛЯНУЛИ СТОРІС ПРО КРИМІНАЛ САЛОНУ ІНФОРМАЦІЯ_2. ЯКА ХОДИТЬ ДО ВАС НА РОЗБІР СВОЄЇ БАГАДЄЛЬНІ. ПРОШУ ВАС ДАТИ ПОРАДУ ПОТЕРПІЛИМ КЛІЄНТКАМ САЛОНУ «ІНФОРМАЦІЯ_2».
Наклепом - є поширення свідомо неправдивих вигадок, які ганьблять особу. Це завжди неправдиві факти з прізвищами, відомостями про особу від конкретної особи чи іншого джерела інформації. Вищенаведені публікації містять безпричинні та необґрунтовані образи Позивача, відверту брехню в бік Позивача, коментарі в її адресу висловлені у нецензурній, зневажливій, непристойній, принизливій брутальній формі. Такий наклеп шкодить репутації Позивача, її стосункам зі знайомими та колегами, веденню публічної діяльності.
Власне, до прикладу, Відповідач не наводить ніяких доказів факту крадіжки у неї грошей, ця інформація не відповідає дійсності та є наклепом: «КРИСА. ВКРАЛА У МЕНЕ 20 000.» (Додаток № 3). Якщо Позивач дійсно вкрала щось у Відповідача, то чому ОСОБА_2 не звернулась до правоохоронних органів за фактом кримінального правопорушення? На підставі чого Відповідач застосовує саме таку суму? Видається, що таким чином, Відповідач хоче лише зманіпулювати, залякати Позивача та виставити її в поганому світлі. Окрім цього, образою честі та гідності є звертання до Позивача «криса».
Також, жодним чином не підтвердженим наклепом є інформація про те, що позивач має проблеми зі здоров'ям. Відповідач наводить непідтверджену образливу інформацію третіх осіб та підтверджує достовірність такої інформації власними коментарями: «ДІВЧАТА. ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ВСЕ. ШОК. ОСОБА_1 ХВОРА НА ШИЗОФРЕНІЮ. ЦЕ ПСИХІЧНО НЕ ЗДОРОВА ЛЮДИНА. ЇЙ ПОРАДА ЗВЕРНУТИСЬ ДО СПЕЦІАЛІСТІВ. ПОТРІБНО ЗАЙМАТИСЬ ЛІКУВАННЯМ. БО ОСОБА_1. ТИ ПСИХІЧНО ХВОРА. ЦЕ СЕРЙОЗНІ ВІДХИЛЕННЯ. ТОБІ ПОТРІБНІ ЛІКАРІ. ЯКІ ТЕБЕ ВИЛІКУЮТЬ. ЗАЙМИСЬ СОБОЮ. ПОЇДЬ ПЕРЕВІРСЯ В НАРКОДИСПАНСЕР. А ТОДІ ЗВЕРНИСЬ ДО ПСИХ. ЛІКАРНІ.». (Додаток №2), «ОСОБА_1 ЛІКУВАЛАСЬ НА КУЛЬПАРКІВСЬКІЙ. ЦЕ БАГАТО ПОЯСНЮЄ. НЕ ХОДІТЬ В САЛОН «ІНФОРМАЦІЯ_2». (Додаток № 5). Звідки в Відповідача будь-які твердження про стан здоров'я Позивача? Зокрема, інформація про стан здоров'я є конфіденційно.
Окрім цього, наклепом є висловлювання: «ОСОБА_1 ЖИВЕ БРЕХНЕЮ!!! АФЕРИСТКА!!! ЗЛОДІЇ!!!!» (Додаток № 4). та: «ЦЕ ХВОРА ЗАЗДРІСНА ТВАРИНА. ВОНА ЗАЗДРИЛА МЕНІ ТОМУ НАВМИСНО ЗНИЩИЛА МОЄ ВОЛОССЯ. А ЗАРАЗ ФАРБУЄ У МІЙ КОЛІР, ЩОБ СТАТИ СХОЖУЮ НА МЕНЕ. ДЕБІЛКА.» «ДІВЧАТА. ВИ РОЗУМІЄТЕ, ЩО ОДНОГО ДНЯ. ВОНА ЗНАЙДЕ В ЧОМУ ЗАЗДРИТИ ВАМ. ЇЙ ЗАХОЧЕТЬСЯ ВАШОГО БОЙФРЕНДА. БО ЇЇ ЧОЛОВІК МОРДОЮ ОБ БАТАРЕЮ Б'Є. ЗАХОЧЕ ВАШОГО ЖИТТЯ. МОЖЕ ЇЙ ВАША ДИТИНА СПОДОБАЄТЬСЯ. ВИ РОЗУМІЄТЕ, ЩО ВОНА ПСИХІЧНО ХВОРА?» (Додаток № 6) Неприпустимими образами честі та гідності Позивача є висловлювання про Позивача: «хвора заздрісна тварина», «дебілка». Наклепом та неприпустимою образою честі та гідності є твердження «Її чоловік мордою об батарею б'є». На підставі чого Відповідач так висловлюється? Наклепом є твердження: «Ви розумієте, що вона психічно хвора». На підставі чого Відповідач оперує такими фактами? Окрім цього, наголошуємо, що відповідно до ст.286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я. Таким чином, фізична особа повинна утримуватись від поширення інформації про стан здоров'я іншої особи, яка стала їй відома з інших джерел.
Тобто, такі дописи Відповідача містять не оціночні судження, а конкретні факти про події та явища, яких не існувало взагалі. Це відвертий наклеп на Позивача.
Крім того позивач зазначає, що на особистій сторінці ОСОБА_2 в соціальній мережі Інстаграм (користувач «ІНФОРМАЦІЯ_1») станом на 26.04.2024 р. у неї 1210 підписників. Вищенаведені дописи є закріплені на публічній сторінці Відповідачки в розділі « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Таким чином, опубліковані Відповідачем образливі висловлювання точно переглянуло більше тисячі людей. Оскільки сторінка Відповідача є відкритою, то кількість переглядів може бути значно більшою.
Як результат, такі образи в бік Позивача спричинили порушення її здоров'я і психоемоційного стану. У неї порушився нормальний хід життя, оскільки доводиться постійно пояснювати і спростовувати наклеп, який шириться соціальними мережами, це вимагає додаткової організації життя. У Позивача погіршився сон та самопочуття, вона перебуває у постійному стресі, не знаючи, яку ще брехню вигадає Відповідач.
Таким чином, Позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилась у моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги. Інформація є недостовірною, принижує честь і гідність Позивача, а також може негативно вплинути на її репутацію.
Згідно з статтею 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Частиною 4 ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Відповідно до статті 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - ППВСУ від 27.02.2009 № 1) передбачено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Відповідно до пункту 9 ППВСУ від 27.02.2009 № 1, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Згідно з пунктом 15 ППВСУ від 27.02.2009 № 1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до пункту 18 ППВСУ від 27.02.2009 № 1, згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.
Дії Відповідача завдають Позивачу постійних моральних та душевних страждань. Через неправомірні дії Відповідача, Позивач не може нормально здійснювати власний побут та з'являтися в публічних місцях. Постійні наклепи та образи поширені Відповідачем є предметом обговорень оточення Позивача, що чинить постійний моральний тиск на Позивача, що впливає на її фізичний стан.
Таким чином враховуючи все вищенаведене, позов про захист честі та гідності фізичної особи, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню, оскільки Відповідачем поширювались конкретні факти про події та явища, яких не існувало взагалі. Інформація принижує честь і гідність Позивача, є наклепом.
Беручи до уваги злісний та умисний характер дій Відповідача, та враховуючи зухвалість і впевненість Відповідача при вчиненні дій з приниженні честі та гідності Позивача, розголошенні недостовірної інформації, Позивач вимагає стягнення з Відповідача моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн (один мільйон) гривень 00 коп.
З врахуванням вищевикладеного, змушені звернутися до суду.
Представник позивача, адвокат Раб М.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просив позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача, адвокати Оприско М.В., Маланій І.Я. в судовому засіданні позов заперечили, зазначивши, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки не має відношення до сторінки в Інстаграм, на яку посилається позивач, та таких доказів суду не надано. Просили у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17-ц (провадження № 14-144цс18).
В судовому засіданні встановлено та як вбачається із матеріалів справи, до позовної заяви позивачем додано копії (роздруківки скріншотів) з соціальної мережі Інстаграм з текстом наступного змісту:
«ДІВЧАТА. ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕ ВСЕ. ШОК. ОСОБА_1 ХВОРА НА ШИЗОФРЕНІЮ. ЦЕ ПСИХІЧНО НЕ ЗДОРОВА ЛЮДИНА. ЇЙ ПОРАДА ЗВЕРНУТИСЬ ДО СПЕЦІАЛІСТІВ. ПОТРІБНО ЗАЙМАТИСЬ ЛІКУВАННЯМ. БО ОСОБА_1. ТИ ПСИХІЧНО ХВОРА. ЦЕ СЕРЙОЗНІ ВІДХИЛЕННЯ. ТОБІ ПОТРІБНІ ЛІКАРІ. ЯКІ ТЕБЕ ВИЛІКУЮТЬ. ЗАЙМИСЬ СОБОЮ. ПОЇДЬ ПЕРЕВІРСЯ В НАРКОДИСПАНСЕР. А ТОДІ ЗВЕРНИСЬ ДО ПСИХ. ЛІКАРНІ.». - копія інформації в додатку № 2. «КРИСА. ВКРАЛА У МЕНЕ 20 000.» - копія інформації в додатку №3. «ОСОБА_1 ЖИВЕ БРЕХНЕЮ!!! АФЕРИСТКА!!! ЗЛОДІЇ!!!!» - копія інформації в додатку №4. «ОСОБА_1 ЛІКУВАЛАСЬ НА КУЛЬПАРКІВСЬКІЙ. ЦЕ БАГАТО ПОЯСНЮЄ. НЕ ХОДІТЬ В САЛОН «ІНФОРМАЦІЯ_2» - копія інформації в додатку №5. «ЦЕ ХВОРА ЗАЗДРІСНА ТВАРИНА. ВОНА ЗАЗДРИЛА МЕНІ ТОМУ НАВМИСНО ЗНИЩИЛА МОЄ ВОЛОССЯ. А ЗАРАЗ ФАРБУЄ У МІЙ КОЛІР, ЩОБ СТАТИ СХОЖУЮ НА МЕНЕ. ДЕБІЛКА.» «ДІВЧАТА. ВИ РОЗУМІЄТЕ, ЩО ОДНОГО ДНЯ. ВОНА ЗНАЙДЕ В ЧОМУ ЗАЗДРИТИ ВАМ. ЇЙ ЗАХОЧЕТЬСЯ ВАШОГО БОЙФРЕНДА. БО ЇЇ ЧОЛОВІК МОРДОЮ ОБ БАТАРЕЮ Б'Є. ЗАХОЧЕ ВАШОГО ЖИТТЯ. МОЖЕ ЇЙ ВАША ДИТИНА СПОДОБАЄТЬСЯ. ВИ РОЗУМІЄТЕ, ЩО ВОНА ПСИХІЧНО ХВОРА?» - копія інформації в додатку № 6».
Дослідивши копії вищенаведеного тексту публікації суд вважає, що твердження позивача про те, що, вказаний текст був розміщений відповідачем ОСОБА_2 на власній сторінці у соціальній мережі Інстаграм під ім'ям « ІНФОРМАЦІЯ_1 », не підтверджується матеріалами справи, оскільки:
- з наданої в додатках до позову копії публікації не можливо зробити висновок, що це копії сторінки соціальної мережі Інстаграм (відсутні будь-які ознаки, які б ідентифікували зовнішній вигляд вказаної соціальної мережі, її назву тощо);
- не можливо зробити висновок, що це копії з власної сторінки відповідача ОСОБА_2 у соціальній мережі Інстаграм чи будь-якої іншої особи (відсутні будь-які ідентифікаційні ознаки індивідуальної сторінки (акаунту) особи у Інстаграм, а саме: немає фотографії особи-власника сторінки; дати народження; місця проживання; назви соціальної мережі тощо);
- не можливо зробити висновок, коли саме публікації були зроблені;
- вбачається, що надані позивачем копії публікації є роздруківками скріншоту з невстановленого Інтернет - чату (тік-ток, телеграм), тому це спростовує твердження позивача, що надані копії публікації є власною (індивідуальною) сторінкою в соціальній мережі відповідача ОСОБА_2 .
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, ні в позові, ні в додатках до позову, не зазначила жодного посилання (ідентифікатора) на власну сторінку відповідача ОСОБА_2 в соціальній мережі Інстаграм, за допомогою якого можна б було перейти (в електронному вигляді) на сторінку відповідача, ідентифікувати особу, що зареєстрована у Інстаграм, та пересвідчитися у наявності чи відсутності інформації на власній сторінці відповідача ОСОБА_2 у Інстаграм, яка зазначається позивачем такою, що принижує його честь та гідність останньої.
Згідно позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі №161/79/18, тягар доведення належить саме позивачу.
Отже, позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав жодних належних і допустимих доказів: фіксації в мережі Інстаграм контенту (розміщеної інформації, яку позивач зазначає як таку, що принижує честь та гідність; про приналежність вказаного контенту власній сторінці відповідача ОСОБА_2 у соціальній мережі Інстаграм.
Зокрема, таким доказом могла б бути довідка про приналежність та висновок про фіксацію контенту виданих Центром компетенції адресного простору мережі інтернет (WEBFIX).
В постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.02.2020 у справі №742/3812/18 викладена позиція стосовно того, що довідка про встановлення власника веб-сайту є належним і допустимим доказом у справі, оскільки Центр компетенції адресного простору уповноважений надавати інформацію про власника веб-сайту на підставі свідоцтва про акредитацію, виданого відповідно до закону.
Судом також враховано, що мережа «Інстаграм» є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь-яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок. Оскільки, інтернет-мережа «Інстаграм» при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію неможливо за винятком сторінок, які створені і інформацію про які поширюють офіційно державні органи, офіційні особи.
Крім того, суд вважає зауважити, що відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27 лютого 2009 року, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації у мережі «Інтернет» є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Додані позивачем до позовної заяви роздруківки скріншотів сторінки Tik-Tok, Телеграм, Інстаграм, не можуть бути прийнятими судом, як належні та допустимі докази належності сторінок відповідачу ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 1,6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Так, спроб отримання інформації для підтвердження доводів позовної заяви, що саме сторінка ОСОБА_2 у соціальній мережі Інстаграм належить останній, позовна заява та додані до неї позивачем докази - не містить.
Таким чином, суд констатує відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження приналежності вказаного вище контенту власній сторінці відповідача ОСОБА_2 у соціальній мережі Інстаграм.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Вищенаведене також зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27 лютого 2009 року.
Позивачем клопотання про витребування доказів, щодо витребування судом в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет до суду не спрямоване.
За змістом норм процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати до участі у справі співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Крім того, суд також враховує, що, з урахуванням принципів рівності та змагальності процесу, сторона позивача не була позбавлена права заявити клопотання про призначення судової експертизи, однак таким правом не скористалася, клопотання не були заявлені.
Згідно з ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з ч.1 ст.28, ч.4 ст. 32 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 523/9870/18-ц (провадження № 61-20095св19).
Позов про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
З огляду на зазначене вище, суд вважає, що позивачем не доведено, що саме відповідачем ОСОБА_2 на власній сторінці у мережі «Інстаграм» поширено інформацію, яка на думку позивача, принижує її честь та гідність, як і те, що така інформація взагалі була поширена у мережі «Інстаграм» і сам факт існування тексту таких публікацій.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь і гідність позивача, є необґрунтованими та недоведеними, а тому не підлягають задоволенню.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу (стаття 13 ЦПК України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 607/6092/18 (провадження № 14-483цс18) та від 06 лютого 2019 року у справі № 607/6079/18 (провадження № 14-485цс18), 13 березня 2019 року у справі № 607/7618/18.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 рік) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантованих пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.
Посилаючись на те, що суд прийшов до висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог про захист честі та гідності, позовні вимоги про спростування недостовірної інформації шляхом опублікування спростування, які є похідними від вищезазначених вимог, задоволенню також не підлягають.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000,00грн. суд приходить до наступного висновку.
Так, відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
В силу ч.4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Судом береться до уваги той факт, що таки були здійснені дії, які свідчать про порушення права на повагу до гідності позивача, проте ОСОБА_1 не доведено факт опублікування інформації, що принижує честь та гідність позивача у мережі Інстаграм саме відповідачем ОСОБА_2 .
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000,00грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, позивачем не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння йому моральної шкоди, не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв'язку між порушенням психоемоційного стану, самопочуття, нормального ритму життя та безпосередньо діями або бездіяльністю відповідача. Отже, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову у зв'язку з його необґрунтованістю та не доведеністю.
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, визнання недостовірної інформації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000,00грн. - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення виготовлено 15 жовтня 2025 року.
Суддя О. І. Ковальчук