Справа № 450/846/25 Провадження № 2/450/1175/25
16 жовтня 2025 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Мусієвського В.Є.
при секретарях Качмар М.З., Расяк С.М.
з участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвої Ольги Ярославівни, про визнання недійсним свідоцтва, скасування державної реєстрації, визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування, -
Представник позивача ОСОБА_1 через систему «Електронний Суд» звернувся з позовом до відповідача, у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане 28.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я., зареєстрованим в реєстрі за № 1717, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про право власності на 5/6 частин земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186. Скасувати державну реєстрацію права власності (номер запису про право власності 47994513 від 28.09.2022 року) на 5/6 частин земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,183 га, з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 4/6 частини земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186. Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 2/6 частини земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186.
Мотивував позовні вимоги тим, що ОСОБА_3 з 09.11.1989 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 09.11.1989 року. Від спільного шлюбу у ОСОБА_3 та ОСОБА_5 спільних дітей не було, однак від попереднього шлюбу у ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_6 , а у ОСОБА_5 від попереднього шлюбу були доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . За час спільного проживання у шлюбі подружжям набуто майно, зокрема, 28.05.1991 року згідно договору купівлі продажу придбано у Навчально-дослідного господарства «Давидівське» Пустомитівського району Львівської області житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 138,2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1490303546236, що підтверджується копією договору купівлі продажу від 28.05.1991 року та копією реєстраційного посвідчення серії НОМЕР_4 на житловий будинок, зареєстрованого в реєстрі за № 723, виданим 04.12.1993 року Львівським обласним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки. Крім цього, рішенням виконавчого комітету Давидівської сільської Ради народних депутатів № 22 від 18.11.1994 року та № 104 від 27 вересня 1996 року у відповідності до державного акту про право власності на земельну ділянку серії ІV-ЛВ № 037224 від 11.03.1997 року ОСОБА_5 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2830 га, з кадастровим номером 4623682400:01:004, з яких для обслуговування житлового будинку і господарських споруд передано 0,2500 га, а для ведення особистого підсобного господарства 0,0330 га. На земельній ділянці площею 0,2830 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, знаходиться вказаний вище житловий будинок. В подальшому, у 2014 році, коли виготовлялась технічна документація із землеустрою на земельні ділянки щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі з кадастровим номером 4623682400:01:004 та визначалися межі земельної ділянки, в результаті виконання топографо-геодезичних робіт для складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (на місцевості), змінились розміри і конфігурація земельних ділянок, а саме площа земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд зменшилась з 0,2500 га до 0,183 га із присвоєнням кадастрового номеру 4623682400:01:004:0186, а площа земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства збільшилась з 0,0330 га до 0,0987 га із присвоєнням кадастрового номеру 4623682400:01:004:0185. 20.02.2015 року ОСОБА_5 подарував земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства площею 0,0987 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0185 своїй доньці від першого шлюбу ОСОБА_4 , що підтверджуються договором дарування земельної ділянки від 20.02.2015 року. ОСОБА_3 спільно проживала з ОСОБА_5 та вели спільне господарство за адресою АДРЕСА_1 , до часу смерті останнього, а саме ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, а спадкова справа знаходилась у приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвої О.Я. 28.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я. оформлено ряд документів, згідно яких ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину на 7/12 житлового будинку АДРЕСА_1 , та 1/6 земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186. При цьому 6/12 вказаного вище житлового будинку належить ОСОБА_3 , як половина майна, набутого подружжям за час шлюбу, на праві спільної сумісної власності подружжя, а 1/6 вказаного будинку нею успадкована як обов'язкова частка. В свою чергу, донька померлого ОСОБА_4 успадкувала за заповітом 5/12 житлового будинку АДРЕСА_1 , та 5/6 земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186. 13.10.2022 року ОСОБА_3 подарувала належних їй 7/12 житлового будинку та 1/6 земельної ділянки своїй донці ОСОБА_6 . Вважає, що 28.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я. незаконно було видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6, замість 2/6 земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, на які вона мала право в порядку спадкування за померлим батьком. Натомість, ОСОБА_3 не було видано свідоцтво про право власності на 3/6 земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,183 га, з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, та не оформлено за ОСОБА_3 право власності, у сукупності, на 4/6 вказаної вище земельної ділянки, що складається із 3/6 частки спірної земельної ділянки як частка у спільному майні подружжя та 1/6 обов'язкової частки спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 . Вказав, що після смерті одного із подружжя відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об'єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини. Покликався на позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 09.06.2022 року у справі № 158/1803/21, від 10.11.2021 року у справі № 161/14898/19, від 06.10.2021 року у справі № 317/2520/19, згідно яких право особистої власності особи на земельну ділянку припинилось, оскільки при виникненні спільної сумісної власності на будинок до власників будинку перейшло право спільної сумісної власності на земельну ділянку, на якій він побудований, що відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку. З огляду на викладене вище, просив позовні вимоги задовольнити, а судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача. Повідомив, що орієнтований розрахунок судових витрат складається з 8948 грн. 50 коп. судового збору та 12000 грн. на професійну правничу допомогу. Крім цього, просив витребувати у приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвої О.Я. спадкову справу, заведену після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою від 28.02.2025 року позовну заяву залишено без руху, стороні позивача надано десятиденний строк для усунення недоліків, описаних у такій.
11.03.2025 року представником позивача ОСОБА_1 подано заяву, якою усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 11.03.2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
28.03.2025 року відповідачем ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказала, що згідно п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Давидівської сільської Ради народних депутатів № 22 від 18.11.1994 року та № 104 від 27 вересня 1996 року у відповідності до державного акту про право власності на земельну ділянку серії ІV-ЛВ № 037224 від 11.03.1997 року, надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2830 га, з кадастровим номером 4623682400:01:004, з яких для обслуговування житлового будинку і господарських споруд передано 0,2500 га, а для ведення особистого підсобного господарства 0,0330 га. У 2014 році, коли виготовлялась технічна документація із землеустрою на земельні ділянки щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі з кадастровим номером 4623682400:01:004 та визначалися межі земельної ділянки, в результаті виконання топографо-геодезичних робіт для складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (на місцевості), змінились розміри і конфігурація земельних ділянок, а саме площа земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд зменшилась з 0,2500 га до 0,183 га із присвоєнням кадастрового номеру 4623682400:01:004:0186, а площа земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства збільшилась з 0,0330 га до 0,0987 га із присвоєнням кадастрового номеру 4623682400:01:004:0185. Таким чином, спірна земельна ділянка на момент смерті ОСОБА_5 була його особистою приватною власністю, а отже не може бути набута позивачем у власність як частка у спільному майні подружжя. Покликалась на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.04.2020 року у справі № 130/2319/17-ц, згідно якої потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об'єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя. Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщини тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об'єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини. Вказала, що у позивача відсутні правові підстави для набуття права спільної сумісної власності на половину спірної земельної ділянки, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 138,2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1490303546236, придбано 28.05.1991 року за час спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , натомість приватизація спірної земельної ділянки відбулась особисто ОСОБА_5 13.03.1997 року, тобто через шість років після придбання вказаного вище житлового будинку, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України в частині неподільності житлового будинку і земельної ділянки, на якій такий розташований, з огляду на те, що такі норми передбачають одночасне набуття права власності на земельну ділянку разом із правом власності на житловий будинок. Окрім наведеного, позивачем за весь час з моменту приватизації ОСОБА_5 земельної ділянки, а саме з 1997 року, не вчинялось жодних дій щодо визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку, що свідчить про визнання ОСОБА_3 права особистої власності ОСОБА_5 на таку. Крім цього, покликання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.06.2022 року у справі № 158/1803/21, не є релевантними даним правовідносинам, оскільки у такій справі поділ приватизованої земельної ділянки відбувся у зв'язку із тим, що на цій ділянці було побудовано житловий будинок, який став майном спільної сумісної власності, натомість в даній справі спершу було придбано будинок, а згодом через 6 років приватизовано в особисту приватну власність земельну ділянку. Крім цього, виділення у власність ОСОБА_3 частини земельної ділянки, отриманої в порядку визначеному законодавством буде порушенням права другого з подружжя на гарантовану державою площу приватизованої земельної ділянки, оскільки значно зменшить таку площу, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 року у справі № 158/1016/16-ц, від 23.01.2019 року у справі № 352/1974/15-ц.
Ухвалою від 14.05.2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено. Витребувано у приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвої О.Я. належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Уповноважено позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_1 на отримання витребуваних доказів, які після їх отримання слід надати суду, а копії таких скерувати відповідачу.
15.07.2025 року від приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвої О.Я. надійшли витребувані судом докази.
Протокольною ухвалою від 11.08.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 06.10.2025 року представник позивача ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним письмово, та просив такі задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 , з думкою якого погодилась ОСОБА_4 , в судовому засіданні позовні вимоги заперечили, надали пояснення аналогічні викладеним письмово, та просили відмовити у їх задоволенні.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєва О.Я., будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, в засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, однак 12.06.2025 року подала заяву, згідно мотивів якої просила проводити розгляд справи у її відсутності.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 06.10.2025 року, є дата складання повного судового рішення - 16.10.2025 року.
Заслухавши пояснення та думку присутніх сторін, розглянувши матеріали справи і докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 09.11.2021 року Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У відповідності до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У відповідності до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Згідно ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
В силу вимог ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
21.04.2022 року ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвої О.Я. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 її батька ОСОБА_5 .
Як вбачається із заповіту серії ВСІ № 978320, посвідченого 22.09.2005 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Леськів Г.М., ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на випадок своєї смерті усе своє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом матиме право, заповів своїй дочці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
06.05.2022 року ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвої О.Я. із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 її чоловіка ОСОБА_5 та видачу свідоцтва на частку в спільному майні подружжя.
З договору купівлі-продажу, посвідченого 28.05.1991 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Дмитерко М.І., встановлено, що ОСОБА_5 придбав, а Навчально-дослідне господарство «Давидівське» Пустомитівського району Львівської області продало житловий будинок АДРЕСА_1 .
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 114672096 від 20.02.2018 року вбачається, що ОСОБА_5 в цілому належав житловий будинок АДРЕСА_1 .
Як вбачається з державного акту про право власності на земельну ділянку серії IV-ЛВ № 037224 від 11.03.1997 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Давидівської сільської Ради народних депутатів № 22 від 18.11.1994 року та № 104 від 27 вересня 1996 року, ОСОБА_5 в порядку безоплатної приватизації надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2830 га, з кадастровим номером 4623682400:01:004, з яких для обслуговування житлового будинку і господарських споруд передано 0,2500 га, а для ведення особистого підсобного господарства 0,0330 га.
З витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 30897077 від 12.12.2014 року вбачається, що ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,183 га із присвоєнням їй кадастрового номеру 4623682400:01:004:0186.
Із договору дарування земельної ділянки серії НАК № 573760, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Скречко М.М., встановлено, що ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_4 прийняла у власність земельну ділянку площею 0,0987 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0185, що розташована за адресою Львівська обл., Пустомитівський (Львівський) р-н, с. Давидів.
28.09.2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвої О.Я. із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину.
28.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , як частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу.
28.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 на 1/6 частку 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
28.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 на 1/6 частку земельної ділянки площею 0,183 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0186, яка розташована за адресою Львівська обл., Пустомитівський (Львівський) р-н, с. Давидів.
28.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 на 5/6 частки 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
28.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 на 5/6 частки земельної ділянки площею 0,183 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0186, яка розташована за адресою Львівська обл., Пустомитівський (Львівський) р-н, с. Давидів.
Із договору дарування 7/12 часток житлового будинку з 1/6 часткою земельної ділянки серії НСВ № 573863, посвідченого 13.10.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я., ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла в дар 7/12 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , та 1/6 частку земельної ділянки площею 0,183 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0186, яка розташована за адресою Львівська обл., Пустомитівський (Львівський) р-н, с. Давидів.
Як вбачається з інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» № 5004984912334 від 05.02.2025 року, 28.09.2022 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 5/6 частки земельної ділянки площею 0,183 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0186, яка розташована за адресою Львівська обл., Пустомитівський (Львівський) р-н, с. Давидів.
З інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» № 50048226158 від 21.10.2024 року, № 5004822327464 від 21.10.2024 року, 13.10.2022 року за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на 7/12 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , та 1/6 частку земельної ділянки площею 0,183 га, кадастровий номер 4623682400:01:004:0186, яка розташована за адресою Львівська обл., Пустомитівський (Львівський) р-н, с. Давидів.
Зі змісту ч.ч. 1, 2, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Як вбачається з мотивів позовної заяви, позивач ОСОБА_3 серед іншого просить визнати за нею право власності на 4/6 частини земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, а 2/6 частини згаданої вище земельної ділянки визнати за відповідачем ОСОБА_4 , мотивуючи тим, що вказана вище земельна ділянка є спільним майном подружжя, набутого за час шлюбу із ОСОБА_5 .
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
В силу вимог ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У частині першій статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, відбувається одночасний перехід права власності на земельну ділянку.
У відповідності до позиції, викладеній у постанові від 09.06.2022 року у справі № 158/1803/21, Верховний Суд зазначив, що суди правильно виходили із того, що хоча особа і була власником земельної ділянки на підставі договору дарування від 25 липня 2006 року, проте з набуттям дружиною і чоловіком у спільну сумісну власність житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці, її право особистої власності на неї припинилося, оскільки при виникненні спільної сумісної власності на будинок до власників будинку перейшло право спільної сумісної власності на земельну ділянку, на якій він побудований, що відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку. Такий висновок судів узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими, зокрема, у постановах від 09 лютого 2022 року, від 10 листопада 2021 року у справі № 161/14898/19, від 06 жовтня 2021 року у справі № 317/2520/19.
У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 зроблено висновок, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
З врахуванням викладеного вище, зважаючи на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 , був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , останній з яких помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд приходить до висновку, що земельна ділянка з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, хоч і набута ОСОБА_5 пізніше в порядку безоплатної передачі земель громадянам, однак вважається спільним сумісним майном подружжя.
Покликання сторони відповідача щодо отримання ОСОБА_5 в особисту приватну власність спірної земельної ділянки через 6 років після придбання будинку та у зв'язку із цим непоширення на таку ст. 377 ЦК України і ст. 120 ЗК України в частині неподільності житлового будинку і земельної ділянки, на якій такий розташований, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки вказане порушуватиме принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
Таким чином, суд приходить до висновку, що нотаріусом всупереч вказаним вимогам законодавства неправильно визначено склад спадщини, не з'ясовано, що ОСОБА_3 має право на 3/6 частки земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, як частку у спільному майні подружжя, у зв'язку із чим ОСОБА_3 не видано свідоцтво про право власності на вказану вище частку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЗУ «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Враховуючи неспростування сторонами факту належності спірної земельної ділянки подружжю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, частка у праві спільної власності ОСОБА_5 , яка увійшла до складу спадщини, відкритої після його смерті, становила 3/6 частини.
З врахуванням того, що після смерті ОСОБА_5 право на спадкування за заповітом мала його донька (відповідач) ОСОБА_4 , а за законом дружина (позивач) ОСОБА_3 , частка ОСОБА_4 у праві на спадщину на земельну ділянку з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, повинна була становити 2/6, а ОСОБА_3 у розмірі 1/6, як обов'язкову частку. При цьому, право на 3/6 частки згаданої вище земельної ділянки, повинно належати ОСОБА_3 як 1/2 частки у спільному майні подружжя.
З цього приводу суд зазначає, що свідоцтво про право на спадщину це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
У ст. 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.11.2024 року у справі № 504/3606/14-ц, ЦК України передбачає два способи захисту прав спадкоємця, якому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину: «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» (стаття 1300 ЦК України) та «визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину» (стаття 1301 ЦК України). Вибір способу захисту здійснює позивач. Свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним у випадку доведення існування «вад» на момент його видачі, які свідчать про те, що особа, якій видано свідоцтво, не мала права на спадкування (особа не є спадкоємцем, спадкоємці попередньої черги прийняли спадщину, заповіт є нікчемним тощо). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину застосовується за умови наявності у спадкоємця, якому воно видане, права на спадкування, однак в іншому розмірі, з огляду на невраховані права на спадщину інших спадкоємців. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як на підставі рішення суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати, виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2023 року в справі № 295/12917/19-ц зазначив наступне, встановивши, що донька не мала права на спадкування всього майна після смерті батька, а мала право на спадкування лише 1/2 частини спадкового майна, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання частково недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, оскільки таке свідоцтво порушує права неповнолітнього спадкоємця. Верховний Суд, погодився із задоволенням вимоги про визнання частково недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, виданого особі, що мала права на спадкування, за наявності умов для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.
З цього приводу суд зазначає, що право власності на 3/6 частки земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186 не могло бути успадковане відповідачем ОСОБА_4 в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , оскільки таке належить позивачу ОСОБА_3 в якості 1/2 частки у спільному майні подружжя. Таким чином, ОСОБА_4 не мала права на спадкування 5/6 частки згаданої вище земельної ділянки за заповітом, натомість повинна була успадкувати 2/6 частки такої.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини перша та третя статті 215 ЦК України).
Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
З огляду на викладене вище, враховуючи, що нотаріусом не видано позивачу свідоцтво про право власності на 3/6 частини земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, яке передує виданню свідоцтва про право на спадщину, суд приходить до висновку, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке видане 28.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я., зареєстроване в реєстрі за № 1717, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про право власності на 5/6 частини земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, слід визнати недійсним.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №755/9555/18 та від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18 міститься правовий висновок про те, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.
Відповідно до статті 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній до 16 січня 2020 року, унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону №1952-IV викладено в новій редакції.
Так, відповідно до абзаців 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року до 26 липня 2022 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Згідно з абзацом 3 частини третьої статті 26 Закону №1952-IV в редакції, чинній з 26 липня 2022 року, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Враховуючи викладене, слід скасувати державну реєстрацію права власності (номер запису про право власності 47994513 від 28.09.2022 року) на 5/6 частин земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,183 га, з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка була проведена на підставі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1717 від 28.09.2022 року.
Зі змісту ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судом встановлено, що земельна ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, була спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , з огляду на що, право власності на 3/6 частки такої слід визнати за позивачем ОСОБА_3 , задовольнивши позовну вимогу в цій частині частково, оскільки 1/6 вказаної вище земельної ділянки, яка перебувала у власності останньої в якості обов'язкової частки у спадщині за законом, відчужена нею на підставі договору дарування.
Крім цього, як встановлено судом, відповідач ОСОБА_4 в порядку спадкування за заповітом набула у спадщину 2/6 частки земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, у зв'язку із чим слід визнати за нею право власності на таку.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вказане, суд прийшов до висновку про те, що обставини, якими представник позивача мотивував позовні вимоги, частково знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, а тому такі слід задовольнити частково.
За ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені судові витрати.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 16, 203, 204, 215, 328, 372, 377, 1218, 1220, 1223, 1241, 1261-1265, 1268, 1300, 1301 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 69 СК України, ст. 120 ЗК України, ст. 71 ЗУ ЗУ «Про нотаріат», ст.ст. 2, 11, 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвої Ольги Ярославівни, про визнання недійсним свідоцтва, скасування державної реєстрації, визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити частково.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане 28.09.2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О.Я., зареєстрованим в реєстрі за № 1717, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про право власності на 5/6 частин земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186.
Скасувати державну реєстрацію права власності (номер запису про право власності 47994513 від 28.09.2022 року) на 5/6 частин земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,183 га, з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186, за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 3/6 частини земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186.
Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 2/6 частини земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,183 га з кадастровим номером 4623682400:01:004:0186.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 8948 грн. 50 коп. судового збору.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 16.10.2025 року.
Суддя Мусієвський В.Є.