Справа № 463/206/25
Провадження № 2/463/835/25
16 жовтня 2025 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення моральної шкоди,
позивач звернулася в суд з позовною заявою до відповідача про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 собаки чистокровної породи «Хорт» високої якості та особливо високої племінної цінності коричнево-білого кольору на прізвисько « ОСОБА_5 » та повернути її, а також стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100000,0 гривень.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона є власником зазначеної вище собаки, яка має відмінні фізіологічні якості, а також особливо вискоку племінну цінність. Собака чіпована та проживала з нею у Федеративній Республіці Німеччина. З відповідачем вона була раніше знайома та у серпні 2023 року відвідувала з нею виставку собак світового значення, яка відбувалась у Женеві, Швейцарія. Розмовляючи про собак, відповідач запропонувала взяти собаку Омелицю з собою на три місяці в Україну та підготувати її до участі у виставках для отримання титулів отримання титулу Інтерчемпіона. Перебуваючи під впливом обіцянок, вона погодилася на цю пропозицію, однак, по завершенню трьохмісячного періоду, собаку їй не повернули. У зв'язку з цим, просить витребувати її у примусовому порядку.
В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди посилається на те, що у зв'язку із неповерненням собаки вона відчуває з боку відповідача відвертий психологічний тиск, знизився її настрій, порушився сон, настали неприємні сновидіння, нервозність, дратівливість, почуття образи та обурення. Собака утримується всупереч їх домовленостям та у неналежних умовах. Її неодноразові прохання про повернення собаки ігноруються. З урахуванням всіх цих обставин моральну шкоду вона оцінює у розмірі 100000,0 гривень, які просить стягнути з відповідача.
Відповідач не погодилася та подала відзив на позовну заяву. Зазначає, що з позивачем знайома ще з дитинства, та коли остання проживала в Україні - собаки були їхнім спільним захопленням. Після виїзду позивача за кордон, вона не підтримувала з нею зв'язку, але після повномасштабного вторгнення військ російської федерації відновила цей зв'язок та дружні відносини. Дійсно у серпні 2023 року вона була з нею на виставці собак у Женеві, і до 31.08.2023 року гостювала у позивача у Берліні, оглядали місто, весь цей час спілкуючись про собак та про її племінні плани. Позивач була у захопленні від цих планів, проте, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, не мала можливості для розведення собак і з метою задоволення власних амбіцій, запропонувала їй взяти в неї собаку по кличці Омелиця, взамін на її померанського шпіца і відкриття розплідника «Ханжонкоф». Також вони домовились, що для покращення матеріального становища позивача вона буде їй передавати цуценят для перепродажу. Позивач віддала їй документи на собаку, щоб вона могла її переоформити, проте, після приїзду до м.Львова виявилось, що собака не легалізована у Федеративній Республіці Німеччина, а це, в свою чергу, унеможливлює переоформлення права власності на собаку. З метою легалізації собаки, вона відправила документи назад до ОСОБА_6 , однак, позивач так і не легалізувала її, внаслідок чого вона не може переоформити право власності. Згодом з'ясувалось, що позивач не є членом Кінологічного союзу Німеччини та з невідомих причин, не має змоги легалізувати собаку. Також згідно їхньої домовленості, вона передавала позивачу цуценят для продажу і остання після продажу не повернула їй 2100 євро. Таким чином, саме позивач допустила недобросовісну поведінку і порушила їхні домовленості, а оскільки спірна собака була надана їй добровільно, це виключає можливість її витребування. Просить у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив представник позивача заперечив існування домовленості про обмін собаками та крім цього наголошує, що для відчуження собаки необхідним є укладення відповідного договору, якого сторони не укладали. Також, заперечив факт добровільної передачі собаки, оскільки така собака передавалась на конкретно визначений строк, після якого вона мала бути повернута. Звинувачення у недобросовісній поведінці заперечує, оскільки відповідачем не надано жодних доказів.
У запереченні на відповідь на відзив відповідач наголошує, що собака перетнула кордон на ім'я відповідача та мала необхідний пакет документів, які позивач надала відповідачу. Тим самим, підтверджується добровільне волевиявлення позивача на передачу собаки відповідачу. Тому, ще раз наголошує, що між сторонами був укладений усний договір, відповідно до якого позивач добровільно передала їй у тимчасове користування собаку, в обмін на померанського шпіца та відкриття розплідника «Ханжонкоф» на ім'я позивача за її рахунок. Свої обов'язки згідно цієї домовленості вона виконала, чого не можна сказати про позивача.
Позовна заява поступила до суду 13.01.2025 року.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 20.01.2025 року, позовну заяву залишено без руху.
Після усунення недоліків ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 29.01.2025 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 27.05.2025 року, суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про забезпечення доказів.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
В силу вимог Закону та враховуючи ціну позову дана справа є малозначною і підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.
Перед тим як закінчити з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.
Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи. За відповідним клопотанням представника позивача розгляд справи відбувався в режимі відеоконференції.
Відтак, суд у відповідності до вимог частини п'ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Представник позивача - адвокат Шаповал В.С. в судовому засіданні під час виступу із вступним словом позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові та відповіді на відзив. Просить позов задовольнити. Тим не менше, відносно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди висловився, що для позивача така вимога не є важливою, а важливо лише витребувати собаку у відповідача.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Арутюнова Н.Ф. в судовому засіданні під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечили з підстав викладених у відзиві та додаткових письмових поясненнях. Просять у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення сторін та свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач є власником собаки породи Хорд, по кличці Омелиця, що стверджується копією відповідного паспорта, який перекладено на українську мову (т.1 а.с.16, т.2 а.с.3, 4-7).
У вересні 2023 року собака була передана відповідачу та ввезена останньою на територію України. Цих обставин сторони не оспорюють. Ними лише вказуються різні умови цієї передачі, позивач зазначає про тимчасову передачу собаки для участі у виставках, відповідач ж говорить про обмін. На даний час собака перебуває у відповідача.
Жодних доказів, в тому числі відповідних договорів міни або купівлі-продажу, як на підтвердження першої версії, так і на підтвердження іншої версії немає.
З метою витребування собаки на свою користь, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до частин першої, другої статті 180 ЦК України тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.
Правила поводження з тваринами встановлюються законом.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про тваринний світ» право власності на об'єкти тваринного світу набувається та реалізується відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
За частиною першою та другою статті 7 цього Закону, об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб.
Законність набуття у приватну власність об'єктів тваринного світу (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують законність вилучення цих об'єктів з природного середовища, ввезення в Україну з інших країн, факту купівлі, обміну, отримання у спадок тощо, які видаються в установленому законодавством порядку.
Отже, тварини є особливим об'єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі, в тому числі правовий режим захисту права власності на річ.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
При цьому, стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Виходячи зі змісту статті 387 ЦК України, нею врегульовані правила витребування майна від недобросовісного набувача, визначення якого розкрито у частині першій статті 390 ЦК України і яким є особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.05.2020 року (справа № 369/6892/20), віндикаційний позов до недобросовісного набувача завжди підлягає задоволенню.
Принципово відмінними є правила витребування майна від добросовісного набувача, визначення якого розкрито у частині першій статті 388 ЦК України і яким вважає особа, яка не знала і не могла знати, що придбаває майно в особи, яка не має права його відчужувати.
Так, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння; визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння рухомим майном таке введення полягає або у добровільній передачі власнику його майна особою, яка незаконно володіє даним майном або у примусовому вилученні у такої особи майна з послідуючою передачею майна його власнику.
Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2025 року у справі № 727/348/23 вказано, що предметом доказування у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння є: факти, що підтверджують право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння власника (титульного володільця), наявність майна в натурі у особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, і відсутність у такої особи правових підстав для володіння майном.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19.
У справі яка розглядається належність позивачу спірної собаки документально підтверджено (родовід собаки). Також встановлено, що собака на даний час перебуває у відповідача, що і не заперечується безпосередньо самим відповідачем. Відтак, з урахуванням різних версій сторін про обставини передачі собаки відповідачу, залишається перевірити питання волевиявлення позивача під час вибуття собаки.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням сторони відповідача, свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона особисто була присутня під час передачі собаки позивачем відповідачу у м.Берлін. Факт передачі собаки відбувся в серпні 2023 року. Позивач передала собаку добровільно, ніхто собаки не викрадав. Також їй відомо, що позивач передала відповідачу відповідні документи, а саме родовід собаки та ветеринарний паспорт. На сьогоднішній день відповідач несе витрати по утриманню собаки. Разом з тим, підтвердила, що позивач не продавала відповідачу собаку, жодних коштів не було передано.
У частині першій статті 328 ЦК України закріплено правило, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.03.2020 року у справі № 387/554/18 вказано, що як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
У справі яка розглядається, версії позивача та відповідача щодо обставин вибуття собаки відрізняються і, як зазначалось вище, жодна з цих версій документально не підтверджена. Тим не менше, спільним є те, що собака передавалась у тимчасове користування, на чому наголошує позивач і про що безпосередньо зазначено представником відповідача у запереченні на відповідь на відзив (т.1 а.с.182).
В такому випадку, умови повернення собаки, чи то після закінчення певного строку, як про це зазначає позивач, чи то після виконання фінансових зобов'язань, як про це зазначає відповідач, не мають правового значення, адже як одні, так і інші не свідчать про добровільне волевиявлення позивача назавжди відчужити собаку.
Зрештою як уже зазначалось вище, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів, а законність набуття у приватну власність об'єктів тваринного світу (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують в тому числі факт обміну.
Жодного доказу на підтвердження права власності на спірну собаку, в тому числі договору про обмін, що відповідає версії відповідача, остання не надала, а за відсутності таких доказів відповідача слід вважати недобросовісним набувачем, витребування майна в якого можливо у всіх випадках.
Тому, позовна вимога про витребування собаки підлягає задоволенню і одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що в цьому рішенні не вирішується питання про правдивість тієї чи іншої версії щодо обставин вибуття спірної собаки. Її витребування пов'язано виключно з тим, що позивач є власником, а відповідач не підтвердила законності набуття права власності. Питання про те, чи відбувся обмін, за яким позивачу передано право власності на собаку породи померанський шпіц та чи існують між сторонами фінансові зобов'язання у цій справі не вирішувалось і якщо відповідач вважає, що позивач порушила її права, вона не позбавлена можливості захищати їх в судовому порядку.
Що ж стосується вимоги про відшкодування моральної шкоди, в її задоволенні необхідно відмовити.
Зокрема, за правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження факту моральної шкоди позивач не надала жодних доказів, а в судовому засіданні її представник висловився про те, що для позивача вимога про відшкодування моральної шкоди не має важливого значення та важливим є лише повернення собаки.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Тома проти Люксембурга», заява N 38432/97, рішення від 29.01.2001), сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції за моральну шкоду.
На думку суду, при наведених вище обставинах та пасивній поведінці позивача щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, задоволення вимоги про витребування собаки саме по собі становить справедливу сатисфакцію за завдану моральну шкоду.
Тому, в цій частині суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з пунктом 3 частини другої цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно позовної заяви (т.1 а.с.11), вартість собаки становить 250000,0 гривень. Заперечень проти цієї суми відповідач не навела.
За загальним правилом, яке закріплено у пункті 2 частини першої статті 176 ЦПК України, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
В свою чергу, згідно з підпунктом 1 пунктом 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Таким чином, пропорційно розміру задоволених позовних вимог та враховуючи ціну позову за вимогою про витребування майна, яка стороною відповідача не спростована, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2500,0 гривень, сплата якого підтверджується відповідною квитанцією від 08.01.2025 року (т.1 а.с.20).
Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 собаку чистокровної породи «Хорт» високої якості та особливо високої племінної цінності, коричнево-білого кольору на прізвисько « ОСОБА_5 » (електронний чіп (штрих-код): 276098800022458) та повернути її ОСОБА_4 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 2500,0 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Повний текст судового рішення складено - 16 жовтня 2025 року.
Суддя Грицко Р.Р.