Справа № 309/2946/25
Провадження № 2/309/1043/25
16 вересня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
у складі: головуючого - судді Волощук О.Я.
за участю: секретаря судового засідання Кальчевої Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 18.01.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №18.01.2025-100002047.
Позивач умови кредитного договору виконав, надав позичальнику кредит в розмірі 18 000,00 грн. шляхом переказу грошових коштів на вказану відповідачем у оферті (заявці про видачу кредиту) банківську картку, строком на 140 днів, із встановленням відсотків за користування кредитом у розмірі 1% за 1 день, комісії у розмірі 2700 грн., тобто на умовах платності та поворотності.
Відповідач ОСОБА_1 зобов'язання згідно умов кредитного договору належним чином не виконав, а тому станом на 12.08.2025 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 41893,49 грн., з яких: 16612,89 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 16280,60 грн. - заборгованість за відсотками; 9000 грн. - розмір неустойки, яку позивач просить стягнути на його користь з ОСОБА_1 .
В судове засідання представник позивача не з'явився, розгляд справи просив провести у його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились. Про час і місце розгляду справи належним чином повідомлялись. Надали відзив на позовну заяву, згідно якого просили розглядати справу за їх відсутності та заперечити проти задоволення позовних вимог, просили відмовити в позові в повному обсязі.
Аргументи представника відповідача ОСОБА_2 в обґрунтування відзиву наступні:
- позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів перерахування кредитних коштів за договором саме відповідачу та їх отримання відповідачем;
- наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить обґрунтувань розміру сум, що стягуються. Відповідачем надано власний контррозрахунок сум, що стягуються, в якому зазначено, що стягненню за договором підлягатиме сума основного боргу у розмірі 13332,20 грн. та сума процентів у розмірі 13065,55 грн.;
- сума комісії в розмірі 2700 грн. за перерахування грошових (кредитних) коштів є неправомірною;
- нарахування та стягнення неустойки є неправомірним, в силу накладеного положеннями ЦК України мораторію.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин, суд вважає, що справу можливо вирішити у відсутності сторін без фіксування судового процесу, на підставі наявних у ній даних та доказів.
Суд, вивчивши заяви по суті справи сторін, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. ст. 207, 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір №18.01.2025-100002047, відповідно до якого відповідачу ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 18000 грн. строком на 140 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% за 1 день, комісії у розмірі 2700 грн., тобто на умовах платності та поворотності, що підтверджується матеріалами справи.
Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором E879, який був відправлений на фінансовий номер 0683855389.
Відповідач не спростовує факт укладення кредитного договору доказами, у відзиві на позов підтверджує наявність у нього номеру мобільного телефону НОМЕР_1 .
При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч.ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Так, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до абз. 2 ч. 3, ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У ч. 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно п. 3.1. кредитного договору, за цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію(ї) (якщо комісія (ії) встановлена(і) договором).
Відповідно до п. 4.1. кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-6470.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, інших сум, строки сплати чергових платежів, які визначено графіком платежів, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на умовах договору.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав та надав відповідачу кредит в розмірі, встановленому договором, що підтверджується довідкою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих. №5-0708 від 07.08.2025, згідно якої зазначено про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 18.01.2025 19:09:42 на суму 18000,00 (вісімнадцять тисяч гривень 00 копійок) грн., номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 628092616, призначення платежу: видача за договором кредиту №18.01.2025-100002047.
Суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що кредитні кошти відповідач ОСОБА_1 не отримував та зауважує, що відповідач не просить визнати договір недійсним у зв'язку з невиконанням обов'язку позикодавця щодо надання грошових коштів та не надає інші належні та допустимі докази, на спростування доводів позивача.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем отримано грошові кошти за кредитним договором.
З матеріалів справи та заяв по суті справи вбачається та відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 були здійснені заходи, спрямовані на визнання наявності боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму: 3877,17 грн. від 31.01.2025 р.; 3877,17 грн. від 12.02.2025 р.; 3876,84 грн. від 27.02.2025 р.
Такий висновок кореспондує із позицією Верховного Суду, що викладена у рішенні по справі № 916/2403/18 від 10.09.2019 р.
Разом з тим, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту, відсотків за користування ним належним чином не виконує, про що наведено у розрахунку заборгованості, який надано ТОВ «Споживчий центр», у зв'язку з чим за відповідачем, за розрахунками позивача, утворився борг на загальну суму 41893,49 грн., з яких: 16612,89 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 16280,60 грн. - заборгованість за відсотками; 9000 грн. - розмір неустойки.
Визначаючи розмір заборгованості, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, суд виходить із наступного.
У відповідності до п. 7 про укладення кредитного договору від 18.01.2025 року №18.01.2025-100002047, комісія за надання кредиту становить 2 700,00 грн. (15% від суми кредиту), нараховується кредитором одноразово в день видачі кредиту, тобто її розмір залишається незмінним протягом всього строку договору.
Суд вважає правомірним нарахування позивачем комісії за надання кредиту, враховуючи наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 затверджено Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної відсоткової ставки за договором про споживчий кредит (дали - Правила про споживчий кредит). Цією ж Постановою визнано такою, що втратила чинність, Постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачеві про умови кредитування та загальну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачеві детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строками, створеними у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі суми погашення основного боргу, сплати відсотків за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, зазначеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на призначених, що платежі банку за послуги залишаються незмінними та складаються протягом ряду дій договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що допускають зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включення до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути включена на момент зарахування загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит «Методика загальної вартості кредиту для споживача», загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб [комісії за розрахунково-касове обслуговування банку, у якому відкритий рахунок кредитодавця (під час зарахування коштів у рахунок погашення споживчого кредиту), страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов'язкові платежі], які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).
Такий правовий висновок викладений зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Оскільки відповідачу було встановлено комісію саме за надання кредиту, а не за його обслуговування, яка є разовою і незмінною, то твердження представника відповідача про неправомірність нарахування цих коштів суд вважає необґрунтованим та не приймає до уваги.
Таким чином, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 2700,00 грн. суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Щодо нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом суд зазначає наступне.
Згідно п. 6 кредитного договору від 18.01.2025 року №18.01.2025-100002047, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Згідно п. 10 кредитного договору, денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.82% (денна процентна ставка) = (20771.68 / 18000)/ 140 * 100%.
Згідно п. 11 кредитного договору, проценти (економічна сутність - плата за користування кредитом) розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (включаючи всі транші) (залишку від всієї суми кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Згідно паспорту споживчого кредиту, строк кредитування: строк, на який надається кредит - 140 днів з дати його надання.
Нарахування процентів здійснено позивачем за період з 18.01.2025 по 14.03.2025 року, тобто в межах встановленого сторонами строку кредитуванням, з урахуванням сплачених відповідачем сум.
Відповідачем розміру заборгованості за процентами не спростовано, за таких причин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню розмір заборгованості за процентами в сумі 16280,60 грн., за період з 18.01.2025 по 14.03.2025 року.
Щодо стягнення з відповідача неустойки суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.
Зміни до ЦК України відносно вказаних положень внесені не були.
Указом Президента України №64/2022від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Як зазначено вище, кредитний договір укладено 18.01.2025 року, тобто під час дії воєнного стану.
Норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати ВС від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20).
Отже, норми ЦК України превалюють над положеннями Закону України «Про споживче кредитування», за наявності відповідної колізії.
Таким чином вимога про стягнення неустойки в розмірі 9000 грн. задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи наведене, керуючись вимогами законодавства, здійснивши перевірку розрахунку заборгованості, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування відсотків, сплачених відповідачем сум, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 32 893,49 грн., станом на 12.08.2025 року, з яких: заборгованість по тілу кредиту 16612,89 грн., заборгованість по процентах 16280,60 грн., за період з 18.01.2025 по 14.03.2025 року.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог, що становить 1 901,99 грн. (2422,40 грн. * 32 893,49 грн./41893,49 грн.); в іншій частині сплачений судовий збір покладається на позивача та відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 16, 526, 530, 549, 550, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 13, 81, 141, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, Законом України "Про електронну комерцію", суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ - 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором №18.01.2025-100002047 від 18.01.2025 року, укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в розмірі 32 893, 49 грн. (тридцять дві тисячі вісімсот дев'яносто три гривні 49 копійок), станом на 12.08.2025 року, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 16612,89 грн., заборгованість по процентах - 16280,60 грн., за період з 18.01.2025 по 14.03.2025 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ - 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) судові витрати в розмірі 1 901,99 грн. сплаченого позивачем судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Хустського
районного суду: Волощук О.Я.