13 жовтня 2025 року
м. Чернівці
справа № 727/1692/25
провадження № 22-ц/822/786/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 07 липня 2025 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Одовічен Я. В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 .
Просила суд позбавити ОСОБА_2 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 01 серпня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 17 жовтня 2018 року з ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на користь позивачки на утримання сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 гривень щомісячно, починаючи з 08 серпня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням суду від 30 серпня 2021 року у справі №727/4601/21 стягнуто з ОСОБА_2 пеню за прострочення зі сплати аліментів у розмірі 24 860 гривень.
Вказує, що батько дитини ОСОБА_2 не цікавиться життям та здоров'ям дитини, фінансово не допомагає, ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання сина, не піклується про його фізичний, моральний та духовний розвиток.
Вважає, що наявні підстави згідно пункту 2 статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 07 липня 2025 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно висновку органу опіки та піклування від 08 жовтня 2024 року, не було встановлено фактів свідомого, винного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_4 протягом тривалого часу.
Позивачка при розгляді спору не довела суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.
Також, відповідачу раніше не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і його поведінка не була предметом розгляду компетентних органів, що на думку суду спонукатиме його до вжиття реальних заходів для налагодження відносин із неповнолітнім сином. Натомість, позиція останнього при розгляді спору свідчить про небайдужість та інтерес батька до дитини, бажання брати участь у її житті.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 07 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує на те, що суд першої інстанції при ухвалені рішення не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Вважає, що висновок органу опіки та піклування є необгрунтованим та неповним, а також, те що даний висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не є рішенням за процесуальним статусом та має для суду лише рекомендаційний характер, і при постановленні судом рішення по справі не має пріоритетного значення, та може бути врахованим на розсуд суду - суд першої інстанції помилково опирався на даний висновок, як на одну із основних причин відмови у позові.
Вказує, що із дослідженої судом інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_4 №57 від 31 березня 2022 року, від 06 лютого 2024 року №27 вбачається, що хлопчик своєю сім?єю вважає маму, старшого брата та сестру. Батька ОСОБА_2 він не включив до свого близького оточення. Такий вибір вказує на відсутність у дитини емоційного контакту з батьком.
Окрім цього, зазначає, що в судовому засіданні у межах даного спору судом було допитано дитину ОСОБА_4 , який не бажає, щоб у його свідоцтві про народження відповідач був зазначений як батько. На даний час між ними склались конфліктні неприязні відносини.
За останній рік відповідач не намагався спілкуватися із дитиною. Також зазначив, що батько у присутності поліції із ним спілкується гарно, проте коли вони йдуть каже, він йому не потрібний. Відповідач ображає його, коли бачить на вулиці навіть не вітається із ним.
Вказує, що суд не врахував висловлену думку дитини і зауважив, що це не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу неповнолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Вважає, що ОСОБА_4 є достатньо дорослим для того щоб чітко формулювати свої думки та бажання. І твердження суду щодо того що в дитини не складаються відносини з батьком через його розлучення з позивачкою та тим, що вона налаштовує сина проти батька є помилковим. Надуманим і ніяк не підтвердженим, всі ці обставини безперечно вплинули на життя ОСОБА_4 , проте виключно умисні дії з боку ОСОБА_2 , як батька зруйнував їхні стосунки.
Судом першої інстанції не враховано, що при розгляді даної категорії справ, у разі посилання учасників справи на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства, мають перевірятися обставини чи зазнавала дитина домашнього насильства у будь-якій формі чи стала свідком (очевидцем) такого насильства.
Судом першої інстанції було досліджено відеозапис, наданий представником позивача, а якому зафіксовано сварку ОСОБА_2 із колишньою дружиною ОСОБА_1 та неповнолітнім сином. Під час зазначеної сварки відповідач проявляє агресію та не стриманість по відношенню до свого неповнолітнього сина.
З показів свідків які були допитані в суді першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_2 належним чином не виконував батьківські обов?язки та відносно своєї дитини вчиняв психологічне насильство.
Судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які підтверджують, що відповідач неналежно виконував свій обов?язок щодо виховання та утримання сина, допускав прояви аморальної поведінки, вчиняв по відношенню до дитини психологічне насилля, що проявлялося у його лайливих непристойних звертаннях до дитини з використанням нецензурної лексики.
Вважає, що за встановлених обставин справи та наданих доказів, факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не може свідчити про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Висновок суду першої інстанції про недоведеність факту ухилення відповідачки від виконання батьківських обов?язків, не відповідає фактичним обставинам справи.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його батьками зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 (а.с.14).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 01 серпня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.12).
Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 19 січня 2024 року ОСОБА_4 з матір?ю проживають за адресою: АДРЕСА_1 (a.с.17).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 17 жовтня 2018 року з ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на користь позивачки на утримання сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 гривень щомісячно, починаючи з 08 серпня 2018 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 18-19).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 30 серпня 2021 року у справі №727/4601/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення зі сплати аліментів у розмірі 14 470 гривень (а.с.30-35).
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 вересня 2023 року у справі №727/5736/23 з ОСОБА_2 повторно стягнуто на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 24 680 гривень (a.c.36-40).
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні НОМЕР_2, складеного Другим ВДВС у м. Чернівці ЗМУМЮ встановлено, що станом на травень 2024 року у ОСОБА_2 була наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина в розмірі 35 008 гривень 63 копійки (а.с.41).
З характеристики Чернівецького ліцею №20 вбачається, що ОСОБА_4 вихований, дисциплінований, самостійний та відповідальний. Батьки учня розлучені. ОСОБА_4 виховує тільки мати ОСОБА_1 , яка допомагає та підтримує його у навчання, цікавиться про його успіхи у класного керівника. Всі важливі фізіологічні потреби в їжі, одязі, всебічному розвитку сина лежать фінансово на матері. Батько ОСОБА_5 зовсім не займається вихованням сина (а.с.43).
Відповідно до довідки школи боксу №3 від 26 січня 2024 року ОСОБА_4 займається в секції боксу «ОДЮСШ» з 01 жовтня 2022 року по теперішній час. Приводить та забирає дитину мати - ОСОБА_1 . Батько дитини ОСОБА_5 жодного разу не був присутній на заняттях секції та інтересу щодо спортивних вподобань сина не виявляє (а с.46). За час відвідування школи зарекомендував себе позитивно, приймає активну участь у змаганнях, має багато нагород та займає призові місця (а.с.47).
ОСОБА_4 перебуває на обліку в КНП «Міська дитяча поліклініка», декларація укладена з лікарем-педіатром Василинчук А.Г . За медичною допомогою в КНП «Міська дитяча поліклініка» з дитиною звертається мати ОСОБА_1 (a.c.48).
З інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_4 №57 від 31 березня 2022 року, від 06 лютого 2024 року №27 вбачається, що хлопчик своєю сім?єю вважає маму, старшого брата та сестру. Батька ОСОБА_5 він не включив до свого близького оточення. Такий вибір вказує на відсутність у дитини емоційного контакту з батьком. Його ніби немає у внутрішньому світі дитини або наявність у дитини несвідомих негативних почуттів до батька, які він сприймає заборонені, тобто це своєрідна реакція протесту. При виконанні інших завдань проявляється бажання дитини уникати контактування з батьком, потребу в емоційному захисті з боку матері, так як за результатами діагностики мама є значущою фігурою в житті дитини (а.с. 49-52).
Згідно висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №710/20 від 08 жовтня 2024 року, вбачається, що з метою соціального захисту неповнолітнього ОСОБА_4 , визнано за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв?язку з тим, що факти свідомого, винного ухилення від виконання батьківських обов?язків впродовж тривалого часу не знайшли свого підтвердження (а.с. 55-56).
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні НОМЕР_2, складеного Другим ВДВС у м. Чернівці ЗМУМЮ станом на 23 квітня 2025 року встановлено, що станом на березень 2025 року у ОСОБА_2 фактично відсутня заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина (а.с. 114).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 ЗУ «Про охорону дитинства»).
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша стаття 164 СК України).
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 стаття 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі
№ 553/2563/15-ц зроблено висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України і зокрема вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі №953/17837/19.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.».
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Верховний Суд звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи, особистості учасників цих правовідносин, оцінки сімейної ситуації й інтересів дитини (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
У постанові від 12 лютого від 2024 року в справі № 202/1931/22 Верховний суд вказав на те, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
З урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що при розгляді справи не було встановлено факту свідомого, винного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_4 .
Також, не містить таких даних і поданий до суду висновок органу опіки та піклування, у якому визнано за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Згідно з приписами частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 у справі № 496/4271/16-а, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
Матеріали справи не містять доказів, які вказують на наявність виняткового випадку для позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом вирішення сімейних питань, а також достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Колегія суддів враховує, що дитина є суб'єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо під час вирішення питань, які безпосередньо її стосуються.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.
Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися під час вирішення питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.
Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
З матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції було допитано дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не бажає, щоб у його свідоцтві про народження відповідач був зазначений як батько. На даний час між ними склались конфліктні неприязні відносини (а.с. 136-141).
Однак, думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, проте, що думка дитини не може слугувати єдиною достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що при розгляді даної категорії справ, у разі посилання учасників справи на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства, мають перевірятися обставини чи зазнавала дитина домашнього насильства у будь-якій формі чи стала свідком (очевидцем) такого насильства, не знайшли свого підтвердження, оскільки в суді першої інстанції було досліджено відеозапис, наданий представником позивача, а якому дійсно зафіксовано сварку ОСОБА_2 із колишньою дружиною ОСОБА_1 та неповнолітнім сином.
Вказаним відеозаписом не підтверджується прояв фізичного та психічного насильства відповідачам щодо дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) вказано, що: очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. У цій справі подібні ризики були відсутні. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
Судом не було встановлено, що ОСОБА_2 не відповідає вимогам, необхідним для виховання дитини, або що він коли-небудь заподіював шкоду своєму сину, або що він становив загрозу для здоров'я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини.
Колегія суддів, з урахуванням змісту частини четвертої статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підкреслює, що в цій справі суд не встановив фактів насильства відповідача щодо дитини. Тобто у цій справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров'я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, і відсутні інші виняткові обставини.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції попередити відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання сина ОСОБА_4 .
Враховуючи вище наведене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 07 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 14 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді : Мирослава КУЛЯНДА
Наталія ПОЛОВІНКІНА