16.10.2025
642/5592/25
1-кп/642/579/25
Іменем України
13 жовтня 2025 року м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження №12024221220000900 від 25.05.2024 відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
У провадженні Холодногірського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження №12024221220000900 від 25.05.2024 відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України.
Щодо обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін дії якого спливає 02.11.2025 року.
Прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, що стали підставою для обрання запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання.
Захисник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 заперечувала проти клопотання прокурора, просила змінити запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з обмеженням волі. При цьому посилалася на те, що прокурором не доведено ризики на які посилається у клопотанні, вказувала, що ОСОБА_5 не має наміру ухилятися від суду, повністю визнав свою винуватість, та не має наміру вчиняти інші кримінальні правопорушення. Крім того просила врахувати, що він має постійне місце реєстрації та проживання, раніше не судимий. В тому числі вказувала на те, що ОСОБА_5 має бажання проходити військову службу у військовій частині, яка вже погодила його посаду, на підтвердження чого суду було надано лист командира військової частини.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав клопотання захисника.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов'язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжити злочинну діяльність.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Так, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 року у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Вирішуючи питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій, суд має враховувати вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Вважаючи необхідним залишення обвинуваченого під вартою, прокурор посилався на доцільність тримання під вартою та на наявність ризиків, які мали місце на досудовому слідстві та до теперішнього часу.
Однак, суд вважає, що не можна погодитись з таким твердженням прокурора та звертає увагу, що продовження строку тримання під вартою не може застосовуватися як передбачення вироку у формі позбавлення волі( Рішення Європейського суду з прав людини «Мамедов проти Росії від 01 червня 2006 р»).
Суд погоджується з прокурором щодо ризику переховування від суду.
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У розумінні ст. 9 Конституції України - Конвенція про захист прав людини, Протоколи до Конвенції та Рішення ЄСПЛ - є частиною національного законодавства.
Окрім того, як зазначено в п. 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» (№ 41088/05 від 11.07.2006р.) одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою. Аналогічні висновки зроблено Європейським судом з прав людини в справах «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови».
В рішенні ЄСПЛ «Клішин проти України» (№ 30671/04 від 23.02.2012 р.) вказано підстави для тримання під вартою мають бути підтверджені фактами.
В п. 85 Рішення ЄСПЛ «Харченко проти України» (№ 40107/02 від 10.02.2011 р.), зазначено, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
В п. 51 Рішенні ЄСПЛ «Летельє проти Франції» (від 26.06.1991 р.) попереднє ув'язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов'язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов'язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи.
Як зазначено у окремій думці судді ЄСПЛ Калайджиєвої в рішенні «Шалімов проти України» від 04.03.2010 р.: будь-яка концепція «автоматичної законності» позбавлення свободи несумісна з принципами Конвенції і немає сумніву, що пункт 4 статті 5 Конвенції є процесуальною гарантією та засобом юридичного захисту проти такого тримання під вартою.
При вирішенні питання про доцільність продовження строку тримання під вартою повинні бути надані додаткові вагомі докази того, що є наявна доцільність продовження такого строку і що інші більш м'які запобіжні заходи не можуть бути застосовані. Обов'язок доказування вагомості застосування такого виняткового запобіжного заходу покладається на сторону обвинувачення, зокрема, в даному випадку, - на прокурора, який всупереч вимог КПК України їх не надав.
Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі "Кобець проти України" (Заява N 16437/04) від 14 лютого 2008 року зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (також рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Аналізуючи в сукупності вказані прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України, суд не сприймає як переконливі доводи сторони обвинувачення в частині аргументації неможливості запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів на даному етапі.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п.п. 1, 2 ч.1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які вказує слідчий, прокурор), але не доведе обставини, передбачені п.3 ч.1 цієї статті (недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику, або ризикам зазначеним у клопотанні), суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.5 цієї статті.
Разом із цим, при розгляді клопотання про продовження дії запобіжного заходу на даному етапі прокурором не доведено, що більш м'які запобіжні заходи не достатні для запобігання вказаним ризикам, що є порушенням п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України.
Згідно з положеннями ч.3 ст. 194 КПК України, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, у разі якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті.
При цьому, слід врахувати, що реалізуючи положення ч. 5 ст. 199 КПК України, слідчий суддя, а також суд відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України мають враховувати, що після спливу певного часу (строку дії попередньої ухвали) саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, а тому в судовому рішенні судові органи зобов'язані, розглянувши можливість обрання альтернативних запобіжних заходів, навести інші підстави для подальшого тримання особи під вартою (Рішення ЄСПЛ від 06.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України»).
ЄСПЛ неодноразово наголошував на необхідності обґрунтування підстав обрання або продовження запобіжного заходу, так у Рішенні ЄСПЛ від 13.12.2007 року «Ткачов проти України» зазначив, що повторювання формальних підстав без будь-якої спроби продемонструвати, яким чином вони застосовуються відносно справи заявника, не може бути розцінено як «відповідні» та «достатні» підстави для застосування запобіжного заходу.
Таким чином, суд при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою не обмежений виключно питанням продовження строку дії вже обраного запобіжного заходу, більш того, зобов'язаний дослідити можливість призначення більш м'яких запобіжних заходів.
При цьому суд також враховує, що обставини, що стали підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою змінились, та із врахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також той факт, що обвинувачений ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності, обвинувачується у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення, має постійне місце реєстрації та проживання, та відомості що характеризують обвинуваченого, вважає за необхідне змінити обраний запобіжний захід обвинуваченому, оскільки на переконання суду забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 та запобігти зазначеним ризикам, можливо шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, з необхідністю покладення на останнього додаткових обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Такий запобіжний захід забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
На підставі наведеного, керуючись 179, 194, 331, 372, 376 КПК України, суд -
У задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 - відмовити.
Клопотання захисника про зміну запобіжного заходу - задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов'язання.
Покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України строком до 11.12.2025 року:
- прибувати до суду за першою вимогою, а в разі неможливості з'явитися з поважних причин заздалегідь про це повідомити суд;
- повідомляти суд, про зміну місця свого проживання, роботи та засобів зв'язку.
Строк дії ухвали - до 11 грудня 2025 року.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що в разі не виконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення.
Звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти в залі суду негайно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя - ОСОБА_1