Справа № 212/9502/25
2/212/5064/25
16 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
при секретарі - Пижик В. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 212/9502/25 за позовом Виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення,
за участі представника позивача - Симоненко О. В., -
Представник позивача звернувся до суду із даним позовом до відповідачів про виселення, посилаючись на те, що рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 25.05.2020 року по справі № 212/1968/20 визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_3 , та яка складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що було передано як відумерлу спадщину у власність територіальної громади в особі Криворізької міської ради. Також вказана кв. АДРЕСА_2 прийнята до комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу, як відумерла спадщина, на підставі рішення Криворізької міської ради від 27.01.2021 року № 176. Однак на теперішній час в квартирі проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , хоча ордер на вселення в таку квартиру на їх ім'я не оформлювався та не видавався. Тому 26.03.2025 року позивачем направлено попередження про звільнення житлового приміщення з наданням строку 10 днів для виселення з квартири та здачі ключів від квартири. Додавав, що доступ до квартири необхідний для проведення обстеження квартири, фіксації її технічної характеристики для технічної інвентаризації на подання документів для державної реєстрації права власності за Криворізькою міською територіальною громадою. Однак зараз відповідачі продовжують проживати в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , маючи при цьому право користування житлом за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином відповідачі підлягають виселенню із самовільно зайнятої ними житлової площі без надання іншого житлового приміщення. Отже, відповідно до ст. 116 ЖК просив суд виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , без надання їм іншого жилого приміщення, стягнувши судові витрати у розмірі 3028 грн. на користь позивача з відповідачів пропорційно.
Представник позивача, ОСОБА_4 , у судовому засіданні, підтримуючи заявлені позовні вимоги та надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, просила суд задовольнити позов повністю, оскільки відповідачі мають у користуванні інше житлове приміщення, яке можуть з часом приватизувати.
Відповідачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у судове засідання не з'явились повторно за невідомих суду причин, будучи повідомленими про час та місце слухання справи належним чином, не надавши суду заяв з проханням вирішити спір у її відсутність чи будь-яких інших клопотань або заяв по суті спору.
За ч. 1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому суд вказує, що підстави для відкладення розгляду справи за ст. 223 ЦПК у даному випадку відсутні, тому суд вирішив справу за відсутності сторін, які не з'явились.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.
За ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Так згідно із рішення Криворізької міської ради № 381 від 31.03.2016 року районні у місті ради правомочні розглядати й вирішувати питання, віднесені до відання органів місцевого самоврядування Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами в обсязі і межах, визначених цим рішенням, а саме: ведуть оперативний облік житлового фонду та нежитлових приміщень, здійснюють контроль за їх ефективним утриманням і використанням. Зокрема, беруть участь у судових засіданнях районних судів м. Кривого Рогу, у яких стороною є Криворізька міська рада та її виконком відносно виселення з жилого приміщення.
Суд також встановив, що згідно із рішенням від 25 травня 2020 року Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу, яке набуло чинності 7 серпня 2020 року, було визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з переданням такої квартири у власність територіальної громади в особі Криворізької міської ради.
Так рішенням Криворізької міської ради від 27.01.2021 року № 176 однокімнатна кв. АДРЕСА_2 була прийнята до комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу, як відумерла спадщина.
Суд також зазначає, що на підставі ч. 1 ст. 156 ЖК члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За ч. 2 ст. 156 ЖК за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.
За ч. 2 ст. 64 ЖК до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Нормами ст. 3 Сімейного кодексу передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 160 ЖК члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, а власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У свою чергу за ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
За ст. 391 ЦК власник вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року по справі № 353/1096/16-ц.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
При цьому в п. 36 рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» від 18 листопада 2004 року визначив, що концепція «житла» за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63).
Суд вказує, що за ст. 109 Житлового кодексу виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Згідно із ст. 116 Житлового кодексу осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Також відповідно до ст. 117 Житлового кодексу в разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Так згідно із ст. 58 Житлового кодексу ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, який видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради громадянинові.
Судом встановлено за долученими до справи актами представників відділу з Житлових питань, складених в присутності ОСОБА_1 від 21.11.2024 року, від 26.03.2025 року, а також від 24.07.2025 року, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 31,2 кв. м., житлова площа 17,8 кв. м.), ніхто не зареєстрований, де, натомість, мешкають фактично ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В той же час за відомостями з Реєстру Криворізької міської територіальної громади від 23.04.2025 року вбачається, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з 6 лютого 2004 року до 28 лютого 2008 року була зареєстрована лише ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій належала така квартира на праві власності за договором купівлі-продажу від 29.10.2003 року, що підтверджується інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 3 квітня 2025 року.
У свою чергу суд встановив, що за відомостями з Реєстру Криворізької міської територіальної громади від 23.04.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 з 30.07.1999 року та ОСОБА_2 з 26.07.2013 року зареєстровані в АДРЕСА_3 .
Відсутність отримання державних соціальних допомог ОСОБА_1 підтверджується листом від 18.06.2025 року УПЗСН виконкому Покровської районної в місті Кривого Рогу ради.
Отримання ОСОБА_1 попередження позивача від 26 березня 2025 року про необхідність виселитись з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується розпискою на такому попередженні відповідача.
Свідок ОСОБА_5 вказувала в суді, що працює головним спеціалістом відділу житлових відносин виконкому Покровської районної ради в м. Кривий Ріг, яка приймала участь в декількох обстеженнях кв. АДРЕСА_2 , яка з 2021 року була передана до комунальної власності Криворізької міської ради, де на момент обстежень мешкали відповідачі. Однак через зайнятість такого житлового приміщення представники комісії позивача не змогли скласти технічний паспорт, що необхідно для подальшої реєстрації права власності на таку квартиру за містом, оскільки відповідачі добровільно не бажають звільняти спірне житлове приміщення.
Таким чином, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відсутність ордеру, виданого Виконавчим комітетом Покровської районної в місті ради, при наявності факту мешкання громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в житловому приміщенні комунальної форми власності є свідченням самовільного зайняття такими відповідачами житлового приміщення кв. АДРЕСА_2 , які, натомість, мають зареєстроване за ними місце проживання, по АДРЕСА_3 .
Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично зайняли самовільно житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вселились до такого житлового приміщення та користуються ним без законних на те підстав.
При цьому доказів на підтвердження правомірності вселення відповідачів у спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , останні суду не надали.
На підставі наведеного вмотивування, суд встановив, що відповідачі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , самоправно вселились до спірного житла, тобто незаконно, маючи при цьому право на користування іншим житловим приміщенням, тому на переконання суду наявні підстави, передбачені ст. 116 ЖК, для їх виселення.
Підсумовуючи, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 ,без надання їм іншого жилого приміщення.
За ст. 141 ЦПК на користь позивача з відповідачів підлягають стягненню витрати з оплати судового збору в сумі 3028 грн. в рівних частках, тобто в сумі 1514 грн. з кожного з них.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК, -
Позов Виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення - задовольнити.
Виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Виконавчий комітет Покровської районної в місті Кривому Розі ради витрати з оплати судового збору в сумі 3028 грн., тобто по 1514 грн. з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 16 жовтня 2025 року.
Позивач: Виконавчий комітет Покровської районної в місті Кривому Розі ради, ЄДРПОУ: 04052531, розташований в м. Кривий Ріг по вул. Костя Гордієнко 2.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_2 , зареєстрований в АДРЕСА_3 .
Суддя: Д. О. Козлов