Справа № 541/869/25 Номер провадження 11-кп/814/1644/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
09 жовтня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12024170550001343, за апеляційною скаргою прокурора Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 червня 2025 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду затверджено угоду про примирення укладену 18 квітня 2025 року між потерпілою ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_7 ,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миргород, Полтавської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, не одруженого, утриманців не маючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено:
- за ч. 1 ст. 286-1 КК України до покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки,
Скасовано накладений арешт на майно та вирішено порядок стягнення судових витрат.
Згідно з вироком суду, 25 грудня 2024 року, близько 04 години 00 хвилин, водій автомобіля марки BMW моделі 320D д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, перевозячи в якості пасажирів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , рухаючись в м. Миргород по вул. Котляревського, виїжджаючи на перехрестя з вулицями Гоголя - Гурамішвілі, під час виконання маневру повороту ліворуч, проявив неуважність, з власної необережності, тобто не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, порушуючи вимоги п.п. 2.9 а), 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху, в яких вказано:
2.9 Водієві забороняється:
а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
10.1 Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
12.1 Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
не врахував дорожню обстановку, не обрав відповідної швидкості, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати транспортним засобом, не впорався з керуванням, допустив виїзд за межі проїзної частини на праве узбіччя по напрямку руху автомобіля, та подальший контакт з електроопорою.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди, потерпіла ОСОБА_10 відповідно до висновку судово-медичної експертизи №25 від 16.01.2025, отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого скалкового перелому діафіза правої ключиці зі зміщенням відломків, які могли утворитися від дії твердих тупих предметів, також, можливо, при дорожньо-транспортній пригоді, по ступеню тяжкості відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, як спричинивші тривалий розлад здоров'я та не є небезпечними для життя в момент спричинення.
Відповідно до висновку інженерно-транспортної експертизи від 28.01.2025, №СЕ-19/117-25/859-ІТ у заданій дорожній обстановці в діях водія автомобіля марки BMW моделі 320D д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вбачаються невідповідності з вимогами п.п. 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. В умовах заданої події водій автомобіля марки BMW моделі 320D д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти зіткнення, шляхом виконання вимог п.п. 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху, так як у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що вирок місцевого суду є незаконним, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м'якості.
Вказує, що місцевий суд 18.06.2025 ухвалив незаконний вирок, яким затвердив угоду про примирення у кримінальному провадженні, в якому вона не могла бути затверджена, оскільки внаслідок неправомірних дій першочергово завдано шкоди суспільним інтересам, а за таких умов укладення угоди про примирення між потерпілою та обвинуваченим є неприпустимим, у зв'язку з чим місцевим судом допущено істотне порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Крім того зазначає, що місцевим судом безпідставно застосовано положення ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 , оскільки пом'якшуючі обставини хоча і були встановлені та підтверджені в ході судового розгляду, однак, вважає, що визнання цих обставин є не достатнім для застосування положень ст. 69 КК України.
Вказує, що застосовуючи ч. 1 ст. 69 КК України та призначаючи покарання у виді штрафу, місцевий суд взяв до уваги позицію потерпілої ОСОБА_10 , яка претензій до обвинуваченого не має, прохала затвердити угоду про примирення із застосуванням ст. 69 КК України та призначити визначене сторонами покарання.
Однак зазначає, що у даному випадку позиція потерпілої щодо призначення ОСОБА_7 покарання, не є визначальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність, крім того, сам факт перебування особи в стані сп'яніння вже є обставиною, що обтяжує покарання і суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки діяння.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу прокурора частково, просив призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили вирок суду залишити без змін.
Мотиви суду.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції у повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Так, ухвалюючи рішення про затвердження угоди, укладеної 18 квітня 2025 року між обвинуваченим ОСОБА_7 та потерпілою ОСОБА_10 , суд у вироку зазначив, що угода про примирення була укладена на підставі статей 468, 469, 471, 473, 474 КПК України.
Згідно з угодою обвинувачений повністю визнав свою винуватість у вчиненому злочині, беззастережно визнав обвинувачення в обсязі обвинувального акту у судовому провадженні.
Крім того, в судовому засіданні потерпіла вказала, що ОСОБА_7 добровільно сплатив кошти на лікування і вона не має до нього жодних претензій матеріального чи морального характеру.
Про відсутність завданої кримінальним правопорушенням шкоди зазначено також в обвинувальному акті та в затвердженій угоді.
Сторони узгодили призначення обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України, з урахуванням обставини, що пом'якшують покарання, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Отже, суд перевірив угоду на відповідність вимогам кримінального процесуального закону, затвердив її та постановив вирок на підставі угоди, як це передбачено вимогами ст. ст. 474, 475 КПК України.
В апеляційній скарзі прокурора містяться доводи щодо невідповідності покарання, призначеного ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286-1 КК України, із застосуванням вимог ст. 69 КПК України у виді штрафу, проте такі доводи не можуть бути предметом розгляду апеляційної інстанції, виходячи з вимог п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК України, якими передбачено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим може бути оскаржений прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
В апеляційній скарзі прокурора не наведено переконливих доводів про незаконність вироку суду першої інстанції щодо недотримання вимог ст. 469 КПК України.
Разом з тим, угода про примирення, укладена між обвинуваченим ОСОБА_7 та потерпілою ОСОБА_10 у цьому кримінальному провадженні, відповідає вимогам ч.ч. 1, 3, 5 ст. 469 КПК України.
Посилання прокурора на те, що суд проігнорував вимоги ст. 474 КПК України та затвердив угоду, яка явно не відповідає інтересам суспільства, є безпідставним, позаяк прокурор не вказав, яким інтересам суспільства не відповідає затвердження угоди про примирення у провадженні щодо ОСОБА_7 .
Отже, при затвердженні угоди про примирення, укладеної між обвинуваченим ОСОБА_7 і потерпілою ОСОБА_10 , та постановленні вироку на підставі цієї угоди, суд першої інстанції дотримався вимог кримінального процесуального закону, оскільки угода про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів учасників кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу. Адже сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують норми права про примирення щодо конкретного випадку, чим задовольняють свої інтереси, а в результаті і суспільні інтереси.
При цьому, зміст укладеної між обвинуваченим і потерпілою угоди про примирення, жодним чином не суперечить інтересам суспільства, у ній повною мірою забезпечено баланс інтересів сторін угоди про примирення для цілей норм статей 469, 474 КПК України.
Такого ж висновку, за аналогічних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 (справа № 756/2340/23, провадження № 51-4436км24), де зазначив, що наведена вище практика узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 грудня 2018 року (справа № 756/11661/17), згідно з якою при визначенні того, чи можна укладати угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим щодо двооб'єктних (багатооб'єктних) злочинів суд має не тільки керуватись вимогами статей 468, 469, 474 КПК України, а й встановити, чи не суперечить зміст такої угоди інтересам суспільства та чи забезпечено баланс інтересів сторін угоди про примирення.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора.
Крім того, за відсутності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , у суду апеляційної інстанції також відсутні підстави для скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, як про це прохав прокурор в судовому засіданні, а тому вирок суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-
Апеляційну скаргу прокурора Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4