465/6650/25
2/465/3656/25
Іменем України
(заочне)
14.10.2025 м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючого судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря Арбуза Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі також - ТОВ «Факторинг Партнерс», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором № 886209 від 19.12.2022 у розмірі 58 184,51 гривень, судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 гривень та понесенні витати на правову допомогу у розмірі 16 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 19.12.2022 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 886209, відповідно до умов якого ТОВ «Слон Кредит» надав відповідачу кредит в сумі 37500 грн. на строк 731 днів, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначені умовами договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов договору, в результаті чого загальний розмір заборгованості становить 58 184,51 гривень.
31.01.2025 між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено Договір надання послуг з факторингу № 31012025 у відповідності до умов ТОВ «Слон Кредит» передало ТОВ «Факторинг Партнерс» за плату, а ТОВ «Факторинг Партнерс» прийняло належні ТОВ «Слон Кредит» права грошової вимоги.
Згідно витягу з реєстру Боржників до Договору надання послуг з факторингу № 31012025 від 31 січня 2025 року, ТОВ «Слон Кредит» передало ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за Договором про надання споживчого кредиту № 886209 від 19.12.2022.
Зазначає, що право вимоги за даним договором перейшло до позивача, відповідач не вживає жодних заходів, які свідчать про наміри виконувати зобов'язання, передбачені договором, ухилився від виконання зобов'язань перед позивачем.
Таким чином, позивач просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за договором № 886209 від 19.12.2022 в загальному розмірі 58 184,51 гривень та стягнути понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 04.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін.
Ухвалою суду від 17.09.2025 розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторін.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість позивач у прохальній частині позову просив розгляд проводити за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, зокрема шляхом надіслання на зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , копії ухвали про відкриття провадження та судову повістку, які повернулися на адресу суду 28.08.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № 0610273562497, а також шляхом надіслання ухвали про відкладення розгляду справи та судової повістки, які повернулися на адресу суду 03.10.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором №0610280387072.
Також відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. Відзиву на позов не подав.
Частиною 11 ст.128 ЦПК України, визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалою від 14.10.2025 вирішив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що 19.12.2022 ОСОБА_1 ознайомився з основними умовами кредитування у ТОВ «Слон Кредит», на підтвердження чого до позовної заяви позивач долучив Паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), який відповідач підписав власноручним підписом.
19.12.2022 ОСОБА_1 у ТОВ «Слон Кредит» заповнив Заявку-Анкету, в якій вказав свої персональні дані для розгляду питання щодо надання йоум позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту.
Після ознайомлення із основними умовами кредитування, 19.12.2022 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 886209, за умовами якого Товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором (п. 1.2. Договору). Сума кредиту складає 37500,00 грн. (п. 1.3. Договору). Строк кредиту 731 днів з кінцевим терміном повернення 19.12.2024 (включно). Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до цього Договору. Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти за процентною ставкою, яка залежить від періоду її встановлення та становить: за перший день користування кредитом - 25 % в день (9125 % річних), за всі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня (включно) й до кінця строку надання кредиту 85 % річних (п. 1.5. Договору). Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання): у розмірі 30000,00 грн. на поточний рахунок споживача НОМЕР_1 в Monobank, код банку 322001; у розмірі 7500,00 грн. на користь Товариства з метою виконання зобов'язань з оплати процентів за перший день користування кредитом, відповідно до п. 3.5. Договору (п. 2.1 Договору). Договір відповідач підписав власноручним підписом.
Додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 886209 від 19.12.2022 є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яку також підписав відповідач власноруч.
На підставі укладеного кредитного договору № 886209 від 19.12.2022 ТОВ «Слон Кредит» перерахувало на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн., призначення платежу: видача за кредитним договором № 886209 від 19.12.2022 ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 , на підтвердження чого позивач надав платіжне доручення № 19893 від 19.12.2022.
З наведеного вбачається, що ТОВ «Слон Кредит» належним чином виконав свої зобов'язання за вказанимдоговором, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами вищевказаного договору.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Як визначено у ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У відповідності до умов Правил відповідач акцептував оферту шляхом заповнення заявки на отримання кредиту на сайті товариства, вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов'язкових для заповнення, в тому числі і реквізити банківської карти.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Як визначено у ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Отже, ТОВ «Слон Кредит» свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши йому, визначені договоромкредитні кошти, натомість відповідач взяті на себе за договоромзобов'язання перед ТОВ «Слон Кредит» не виконав, оскільки не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, та проценти за користування кредитами. У зв'язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у відповідача утворилась заборгованість.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (стаття 1078 ЦК України).
За частиною 1 статті 1077, частиною 3 статті 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
31.01.2025 між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладений договір надання послуги з факторингу № 31012025, згідно умов п.1.1 ТОВ «Факторинг Партнерс» зобов'язується передати (сплатити) грошові кошти в розпорядження ТОВ «Слон Кредит» за плату, а ТОВ «Слон Кредит» відступити ТОВ «Факторинг Партнерс» Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Слон Кредит».
Згідно з актом прийому-передачі Реєстру боржників для друку за договором надання послуги з факторингу № 31012025 від 31.01.2025, ТОВ «Слон Кредит» передало, а ТОВ «Факторинг Партнерс» прийняло Реєстр боржників кількістю 2092, після чого, з урахуванням п. 2 зазначеного договору факторингу від ТОВ «Слон Кредит» до ТОВ «Факторинг Партнерс» переходять права вимоги заборгованості від боржників і ТОВ «Факторинг Партнерс» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей.
Відповідно до Реєстру боржників для друку за договором надання послуги з факторингу № 31012025 від 31.01.2025 (витяг з додатку №1-1 до договору надання послуги з факторингу № 31012025 від 31.01.2025), ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 по договору про надання фінансового кредиту № 886209 в загальній сумі заборгованості 58 184,51 грн., з яких: 26 328,17 грн. - сума заборгованості за коштами, що перераховані боржнику, 6 561,92 грн. - сума заборгованості за нарахованими процентами за видачу кредиту, 25 294,42 - сума заборгованості за нарахованими процентами.
Таким чином, внаслідок укладення вищезазначеного договору факторингу та додатків до таких договорів, до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язаннях за вищезазначеним договором.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитом у гривні, здійсненого первісним кредитором за кредитним договором № 886209 від 19.12.2022 у відповідача утворилась заборгованість станом на 05.03.2025 у розмірі 58 184,51 грн., яка складається із: 26 328,17 грн. - сума заборгованості за коштами, що перераховані на рахунок боржника, 6 561,92 грн. - сума заборгованості за нарахованими процентами за перший день видачі кредиту, 25 294,42 грн. - сума заборгованості за відсотками за користування кредитом.
Проте, як слідує із розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого надана фінансова послуга, а саме надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, станом на 10.07.2025, який проведений ТОВ «Факторинг Партнерс», загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором № 886209 від 19.12.2022 становить 58 184,51 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 32 890,09 грн., за відсотками - 25 294,42 грн.
Суд звертає увагу на те, що в суму заборгованості по тілу кредиту увійшла заборгованість за нарахованими відсотками за перший день видачі кредиту, тому вказана складова заборгованості відображена в розрахунку ТОВ «Факторинг Партнерс» у розмірі 32 890,09 грн. (26 328,17 грн. +6 561,92 грн.).
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс», непогашення відповідачем заборгованості за цим договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 статті 599 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)(стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання»(статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частиною першою статті 530 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором установлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідач не надав, надані позивачем розрахунки заборгованості за договорами, відповідачем жодним чином спростовано не було.
Крім цього, доказів на підтвердження чи спростування обставини щодо не укладення договорів матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладення зазначених договорів, останні у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належними підставами для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов'язків сторін.
Загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за кредитним договором № 886209 від 19.12.2022 становить 58 184,51 гривень.
Вказану суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідача.
Належних доказів того, що відповідач здійснив повністю погашення тіла кредиту та процентів за вищевказаним кредитним договором, матеріали справи не містять.
Як указано вище та підтверджується розрахунками заборгованостей, на підставі укладеного кредитного договору відповідач отримавши кредитні кошти у розмірі 30000,00 грн., не повернув їх, здійснив тільки часткове погашення на загальну суму 3 671,83 грн., непогашеною ж залишалася сума 26 328,17 грн. (30000 грн. - 3 671,83 грн.).
Крім цього, відповідачу нараховано 7500 грн. процентів за видачу кредиту, що передбачено п. 1.5 кредитного договору (30000грн*25%), з яких сплачено 938,08 грн., тому непогашеною ж сумою за процентами за видачу кредиту (проценти за перший день користування кредитом) є 6 561,92 грн. (7500 грн. - 938,08 грн.), а також відповідачу за період з 20.12.2022 до 19.12.2024, тобто в межах строку кредитування, було нараховано 41 724,51 грн. відсотків за користування кредитом, з яких він погасив 16 430,09 грн., тому непогашеною сумою заборгованості за процентами за корстування кредитом з другого дня є 25 294,42 грн. (41 724,51 - 16 430,09), що і заявлено до стягнення.
Після отримання права вимоги до відповідача, позивач не здійснював будь-яких інших нарахувань. А долучений розрахунок заборгованості, проведений ТОВ «Слон Кредит» в межах строку дії кредитного договору, відповідно до його умов.
Отже, надаючи оцінку загальній сумі заборгованості по тілу кредиту та процентам, наведеній позивачем у розрахунку, суд не знаходить обґрунтованих підстав для сумнівів у правильності її нарахування.
З огляду на те, що ТОВ «Слон Кредит» як первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором перед відповідачем виконало у повному обсязі, будь-яких доказів на спростування вказаного відповідач суду не надав, факт переходу прав вимоги знайшов своє підтвердження, тому, враховуючи правомірність набуття прав вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс», суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог до ОСОБА_1 , в частині стягнення заборгованості в сумі 58 184,51 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 26 328,17 грн., заборгованість за процентами за перший день користування кредитом - 6 561,92 грн., заборгованість за користування кредитом з другого дня отримання кредиту - 25 294,42 гривень.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини та здійснені судом розрахунки, позивач, як новий кредитор, вправі вимагати повернення відповідачем заборгованості за кредитними договорами № 886209 від 19.12.2022 у загальному розмірі 58 184,51 гривень.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором № 886209 від 19.12.2022, а право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс», то суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 886209 від 19.12.2022 узагальному розмірі 58 184,51 гривень є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16 000 гривень.
Позивачем надано докази на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, а саме: копію договору від 02 вересня 2024 року; заявку на надання юридичної допомоги № 22 від 02 червня 2025 року; витяг з Акту № 10 про надання юридичної допомоги від 30 червня 2025 року, згідно якого розмір витрат на правничу допомогу становить 16000,00 гривень.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень, оскільки за даних обставин справи таке стягнення буде справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позову судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №0540390019від 24.07.2025.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 886209 від 19.12.2022 узагальному розмірі 58 184,51 гривень, судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви, та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 гривень, а всього разом 64 606 (шістдесят чотири тисячі шістсот шість) гривень 91 копійка.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також встановлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ42640371, місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 6, кв. оф. 521.
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення 14.10.2025.
Суддя Кушнір Б.Б.