справа № 991/8417/25
провадження №11-кп/991/155/25
14 жовтня 2025 року місто Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , перевіривши апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , а також ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на вирок Вищого антикорупційного суду від 03.09.2025 р., -
Вироком Вищого антикорупційного суду від 03.09.2025 р. затверджено угоду про визнання винуватості від 14.08.2025 р., укладену між прокурором четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_11 та підозрюваним ОСОБА_12 за участі захисника ОСОБА_13 , у кримінальному провадженні № 52025000000000455 від 14.08.2025 р.
Цим же вироком ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України, ч. 1 ст. 255 КК України (у редакції Закону України № 2341-III від 05.04.2001 р.), та призначено покарання за ч. 1 ст. 255 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років, без конфіскації майна, за ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк вісім років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, на державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях строком на три роки, без конфіскації майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_12 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, на державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях строком на три роки, без конфіскації майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_12 у строк покарання у виді позбавлення волі зараховано строк перебування під вартою з 12.02.2024 року по 11.02.2025 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі (366 днів).
На підставі ч. 2 ст. 75 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_12 від відбування основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю три роки. Іспитовий строк вирішено обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_12 покладено обов'язки: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Залишено чинним до набрання цим вироком законної сили запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, застосований до ОСОБА_12 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.08.2025 р., з покладенням відповідних обов'язків.
Скасовано застосований до ОСОБА_12 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.08.2025 р. обов'язок носити електронний засіб контролю. Строк дії покладених на ОСОБА_12 обов'язків визначено до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання про скасування арешту майна та долю речових доказів.
Не погодившись з вказаним вироком, підозрюваним ОСОБА_9 , адвокатом ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , адвокатами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 , адвокатом ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , а також ОСОБА_10 подано апеляційні скарги, які разом з матеріалами кримінального провадження 07.10.2025 року надійшли до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
В обґрунтування правової підстави для звернення з апеляційними скаргами на вказаний вирок суду підозрюваний ОСОБА_9 , адвокат ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , адвокати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 посилаються на положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, яка забезпечує право на апеляційний перегляд справи, та зазначають, що затвердження угоди при визнання винуватості з ОСОБА_12 порушило права та свободи інших учасників кримінального провадження, а саме право на захист та принцип презумпції невинуватості ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 . Обвинувачення ОСОБА_12 безпосередньо випливає з одних і тих самих фактичних обставин, щодо яких ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 повідомлено про підозру, а оскаржуваний вирок безпосередньо стосується прав та обов'язків вказаних осіб, які також є підозрюваними у даному провадженні.
При цьому, стверджуючи про право на звернення з даними апеляційними скаргами до суду, підозрюваний ОСОБА_9 та захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах підозрюваних ОСОБА_8 та ОСОБА_4 зазначили, що навіть не маючи в своєму розпорядженні тексту угоди, вони переконані, що обставини та факти, які встановлені в межах судового провадженні за угодою ОСОБА_12 , будуть безпосередньо впливати на доказування фактів у кримінальному проваджені щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , оскільки всі інкриміновані ОСОБА_12 обставини нерозривно пов'язані з обставинами, які їм інкримінуються.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 зазначає, що 22.11.2016 року між ОСОБА_6 , як позикодавцем, та ОСОБА_12 , як боржником, укладено два договори позики грошових коштів на суму 835 880,40 грн. та 162 103,68 грн., відповідно. Станом на сьогодні зазначені борги не погашені та кошти ОСОБА_6 як кредитору не повернуті. За таких обставин, вирок суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 14.08.2025 р., укладену між прокурором та підозрюваним ОСОБА_12 , без перевірки наслідків для третіх осіб, зокрема ОСОБА_6 , є незаконним та таким, що порушує право останнього на мирне володіння своїм майном. Вищевказане надає ОСОБА_6 процесуальне право на звернення з апеляційною скаргою.
В апеляційній скарзі журналіст телеканалу «Еспресо» ОСОБА_10 зазначила, що в ході журналістського розслідування провела аналіз зазначеної справи та встановила, що ОСОБА_12 на підставі укладеної угоди про визнання винуватості зобов'язується відшкодувати до бюджету менше 200 млн. грн. при встановленому органом досудового розслідування збитку у розмірі 967 млн. грн. При цьому, аналіз платоспроможності ОСОБА_12 породжує обґрунтовані сумніви щодо його здатності відшкодувати до бюджету України вказані грошові кошти, обов'язок чого передбачено КПК України як необхідну умову укладання угоди. За таких обставин, умови укладеної угоди не відповідають інтересам суспільства.
Посилаючись на вищенаведені обставини, особи, які звернулись з апеляційними скаргами, просять скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 03.09.2025 р. на підставі угоди щодо ОСОБА_12 і направити кримінальне провадження для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, або відмовити у затвердженні вказаної угоди.
При вирішенні питання про призначення апеляційних скарг до розгляду, суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для їх повернення, з огляду на таке.
Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК України. Пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Порядок та підстави укладання та затвердження угод про визнання винуватості між прокурором, підозрюваним чи обвинуваченим визначені положеннями Глави 35 КПК України.
Частиною 2 ст. 468 КПК України передбачено, що угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Відповідно до ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: 1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів; 2) особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами; 3) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.
Абзацом 5 ч. 4 ст. 469 КПК України передбачено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку (ч. 5 ст. 469 КПК України).
У разі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження (ч. 8 ст. 469 КПК України).
Частиною 1 ст. 472 КПК України передбачено, що в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьою цієї статті.
Мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.
У резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені статтею 374 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 цього Кодексу.
Частиною 4 ст. 394 КПК України, яка є спеціальною нормою та регулює порядок апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості, визначено, що такий вирок може бути оскаржено:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладання угоди;
2) прокурором виключно на підставах: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угоди не може бути укладено.
До осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, законодавцем віднесено й інших осіб, у випадках, передбачених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України).
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 цього Кодексу.
Отже, процесуальним законом визначено конкретні підстави для оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди, а також вичерпний перелік осіб, які мають право на його оскарження.
У висновку щодо застосування норми права, сформованому у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18.05.2020 р. у справі № 639/2837/19 зазначено, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК України питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Відтак, право на оскарження вироку стосовно ОСОБА_12 може виникнути у ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 лише у випадку, якщо вирок стосується їх прав та інтересів.
Обґрунтовуючи своє право на оскарження вироку від 03.09.2025 р., апелянти, крім іншого, зазначали про порушення презумпції невинуватості відносно підозрюваних ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , оскільки зміст оскаржуваного вироку дозволяє ідентифікувати їх особи та дійти висновку про встановлення судом їх винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень разом з ОСОБА_12 .
Оцінюючи наведений довід апеляційних скарг, суддя-доповідач виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Отже, висновок про винуватість особи може виходити виключно з судового рішення у формі вироку, постановленого у відповідності до процедур, визначених положеннями кримінального процесуального закону.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою суд у мотивувальній частині вироку має зазначити, крім іншого: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статтю (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
У ч. 1 ст. 337 КПК України законодавцем визначені межі судового розгляду, відповідно до яких, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
При цьому, у відповідності до ст. 91 КПК України, доказуванню у кримінальному провадженню підлягають подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. В свою чергу, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст. 84 КПК України).
Оцінка доказів, відповідно до норм ст. 94 КПК України, здійснюється судом за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, на підставі закону, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Таким чином, до висновку про винуватість особи у вчиненні злочину суд може дійти виключно за результатами відповідної процедури, якій передує звернення сторони обвинувачення до суду з обвинувальним актом відносно конкретної особи.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного вироку, суддя-доповідач зазначає наступне.
Як вже зазначалось вище, оскаржуваним вироком Вищого антикорупційного суду затверджено угоду про визнання винуватості від 14.08.2025 р., укладену між прокурором САП ОСОБА_11 та підозрюваним ОСОБА_12 у кримінальному провадженні № 52025000000000455 від 14.08.2025 р., у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України, ч. 1 ст. 255 КК України (у редакції Закону України № 2341-III від 05.04.2001 р.).
У розділі «Формулювання обвинувачення, в якому ОСОБА_12 визнає себе винуватим, та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, які передбачають кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується особа» мотивувальної частини вироку від 03.09.2025 р. міститься лише посилання на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, а в частині посад, які обіймали вказані особи - посилання на ІНФОРМАЦІЯ -1, ІНФОРМАЦІЯ -2, ІНФОРМАЦІЯ -5, ІНФОРМАЦІЯ -6, ІНФОРМАЦІЯ -8, ІНФОРМАЦІЯ -9, ІНФОРМАЦІЯ -10.
Аналогічними позначеннями у вироку закрито інформацію щодо нормативних актів, якими регулюється діяльність відповідних підприємств, організацій та установ, що унеможливлює їх ідентифікацію.
Відтак, наведений розділ мотивувальної частини вироку не містить ані висновків суду щодо винуватості жодної з осіб, які згадуються у ньому, крім ОСОБА_12 , ані оцінки їх дій в світлі даного кримінального провадження. З вироку також неможливо ідентифікувати ані посад, ані конкретних підприємств, установ та організацій, у яких ці особи обіймали посади.
У даному випадку, виклад позиції прокурора, відображеної в угоді про визнання винуватості та, відповідно, у вироку, жодним чином не порушує прав інших осіб (зокрема, підозрюваних ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 ) та не створює преюдиції стосовно них. Крім того, судом першої інстанції у вироку не розкривається змість показань ОСОБА_12 , а лише зазначається, що показання, які він має надати в межах інших кримінальних проваджень, мають бути правдивими та детальними, що не порушує жодних прав, зокрема презумпцію невинуватості, осіб, відносно яких такі показання мають надаватись.
Що стосується апеляційної скарги адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , суть якої зводиться до необхідності вирішення питання щодо повернення ОСОБА_12 . ОСОБА_6 грошових коштів, отриманих на підставі договорів позики, вказане питання не є предметом розгляду під час затвердження угоди про визнання винуватості, а має вирішуватись у іншому встановленому законом порядку.
За таких обставин, доводи апеляційних скарг про те, що оскаржуваним вироком щодо ОСОБА_12 порушено права та інтереси ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , а тому вони мають право на його оскарження, не є слушними.
Крім того, суддя-доповідач враховує, що оскаржуваний вирок ухвалений у закритому судовому засіданні, загальний доступ до його тексту закрито на підставі п. 4 ст. 7 Закону України «Про доступ до судових рішень» з метою забезпечення захисту інформації, яка отримана при розгляді справи у закритому судовому засіданні, що унеможливлює жодній сторонній особі ідентифікувати осіб, про яких зазначено у ньому.
Як вже зазначалось вище, законодавцем визначена спеціальна процедура апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості, яка обмежує коло осіб на таке оскарження за чітким визначенням учасників кримінального провадження, та виключними підставами. Оскарження такого вироку в апеляційному порядку іншими суб'єктами, окрім тих, що визначені у ч. 4 ст. 394 КПК України, буде суперечити самому інституту угод про визнання винуватості та фактично зробить неможливим його застосування.
Відповідно до позиції, викладеної в абз. 3 п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 11.12.2015 р. «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», вирок, ухвалений на підставі угоди (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою не є доказом вини останніх.
Відтак, підозрюваний ОСОБА_9 , адвокат ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , адвокати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 не є тими особами, які в силу приписів ч. 4 ст. 394 КПК України наділені правом на оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_12 про визнання винуватості, а зміст апеляційних скарг не містить доводів, які б свідчили, що оскаржуваний вирок якимось чином зачіпає права та інтереси вищевказаних осіб.
Що стосується апеляційної скарги журналіста телеканалу «Еспресо» ОСОБА_10 , в якій остання стверджує про своє право на апеляційне оскарження вищевказаного вироку з підстав того, що умови затвердженої угоди між прокурором та ОСОБА_12 не відповідають інтересам суспільства, слід зазначити, що суспільний інтерес є абстрактним оціночним поняттям і в узагальненому виді являє собою інтерес суспільства або його усередненого представника, пов'язаний із забезпеченням свого благополуччя, стабільності, безпеки та сталого розвитку. Журналіст телеканалу «Еспресо» ОСОБА_10 не учасником даного провадження, відтак, її особисті права та інтереси оскаржуваний вирок жодним чином не порушує, що фактично нею не заперечується. Відтак, вона не підпадає під категорію інших осіб в розумінні п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України, та не може звертатися з апеляційною скаргою на цей вирок.
При цьому, згідно з ст. 470 КПК України, при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості прокурор зобов'язаний враховувати наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, у запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень. Тобто, саме суд при затвердженні угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим на підставі наданих доказів наділений повноваженнями робити висновок, чи відповідає укладена угода інтересам суспільства, зокрема, і в частині узгодженого покарання.
Відтак, апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах підозрюваного ОСОБА_4 , а також адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 та журналіста ОСОБА_10 на вирок Вищого антикорупційного суду від 03.09.2025 р. слід повернути згідно п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, як такі, що подані особами, які не мають права подавати апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст. 369-372, 399, 418, 532 КПК України, суддя, -
Апеляційні скарги ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , а також ОСОБА_10 на вирок Вищого антикорупційного суду від 03.09.2025 р. - повернути особам, які їх подали.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1