Справа № 161/18240/24 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.
Провадження № 22-ц/802/900/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
07 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» до ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2025 року,
У жовтні 2024 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс»» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 27.10.2006 року між АКБ “ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого було ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено кредитний договір № 0201/1006/71-348, відповідно до якого банк надав позичальниці в кредит грошові кошти у сумі 65546 доларів США із сплатою 15 % річних з кінцевим терміном погашення 27.10.2026 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 27.10.2006 року між АКБ “ТАС - Комерцбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно - житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Вказує, що відповідач ОСОБА_2 оформила право власності на вищевказану земельну ділянку, однак цю інформацію іпотекодержателю не повідомила, відповідні документи не надала.
28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу № 15, згідно з умовами якого ПАТ «Сведбанк» було відступлено на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права вимоги, зокрема, за кредитним договором № 0201/1006/71-348 від 27.10.2006 року та за іпотечним договором від 27.10.2006 року, укладеним з ОСОБА_2 , про що було внесено відповідні зміни до Державного реєстру іпотек.
ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувалися, у зв'язку з чим ТОВ «ФК «Вектор Плюс», як іпотекодержатель, звернуло стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у позасудовому порядку. 12.09.2015 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.09.2015 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за позивачем, тобто він став його власником.
Позивач зазначає, що одночасно з переоформленням указаного будинку переоформлення на нового власника земельної ділянки не відбулося. Власником земельної ділянки, кадастровий номер 0710100000:11:084:0010, на даний час є відповідачка. Вважає, що як власник нерухомого майна - житлового будинку, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» має право вимагати передання їй власником земельної ділянки на праві оренди або суперфіцію на умовах, визначених набувачем права власності на такий об'єкт. Позивачем на адресу відповідачки направлялася пропозиція щодо укладення відповідного договору оренди земельної ділянки, проте таку пропозицію відповідачка проігнорувала.
На підставі наведеного просить суд визнати укладеним з моменту набрання рішенням законної сили договір оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710100000:11:084:0010), між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», в редакції договору, запропонованій у позовній заяві.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із даним рішенням суду, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подало апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову. В апеляційній скарзі наводить обставини й підстави для задоволення вимог, які викладені в позовній заяві, та не погоджується з висновком суду першої інстанції.
Вважає, що задоволення вимоги про визнання в судовому порядку договору оренди землі укладеним буде належним та ефективним способом захисту права позивача як власника житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці.
Зазначає, що оскільки право власності на будинок перейшло до товариства, то відповідно до нього переходить і право користування земельною ділянкою на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, а саме ОСОБА_2 . Належним способом захисту є саме визнання за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права користування земельною ділянкою , кадастровий номер 0710100000:11:084:0010, загальною площею 0,0411 га.
Вказує, що на момент подання позову у 2024 році і на даний час триває фактичне порушення прав позивача, оскільки власник будинку не має юридичного права на користування землею, яка знаходиться під цим будинком. Це перешкоджає використанню нерухомості відповідно до її призначення; подальшому обігу (відчуженню, здачі в оренду іпотечного об'єкта). Тобто, спір не є лише про правовідносини сторін у 2015 році, а стосується порушення прав позивача, яке продовжується дотепер.
У поданих письмових поясненнях, які розцінюються судом апеляційної інстанції як відзив на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначає, що апеляційну скаргу заперечує повністю та вважає, що в її задоволенні слід відмовити. Розцінює мотивацію апеляційної скарги як необґрунтовану та безпідставну, оскільки належних доказів, які б спростовували висновки суду, в матеріалах справи відсутні, при цьому вважає, що місцевим судом не було допущено жодного порушення при застосуванні норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник позивача Пивоваров В. І., який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Інші учасники справи та їх представники в судове засідання апеляційного суду не з'явились, хоча були належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи. Відповідно до ч.5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
З огляду на вимоги ст. 372 ЦПК України колегія суддів доходить висновку про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи повністю в задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, відновлення його порушеного права можливо лише шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на земельну ділянку.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом установлено, що 27.10.2006 року між АКБ “ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого було ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено кредитний договір № 0201/1006/71-348, відповідно до якого банк надав позичальниці в кредит грошові кошти у сумі 65546 доларів США із сплатою 15 % річних, з кінцевим терміном погашення 27.10.2026 року (а.с. 25-28).
У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 27.10.2006 року між АКБ “ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого було ПАТ «Сведбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н. А. за реєстровим № 3771 (а.с. 15-17).
Відповідно до умов договору іпотеки в іпотеку банку було передано нерухоме майно - житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25.10.2006 року.
Пунктом 4 вказаного договору іпотеки було передбачено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада м. Луцька.
На підставі рішення Луцької міської ради від 28.03.2007 року № 12/113 ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710100000:11:084:0010, однак вказану інформацію іпотекодержателю вона не повідомила, відповідні документи йому не надала (а.с. 24).
Як установлено судом першої інстанції, 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу № 15, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло права вимоги, зокрема, за кредитним договором № 0201/1006/71-348 від 27.10.2006 року та за іпотечним договором від 27.10.2006 року, укладеним з ОСОБА_2 . Відомості про дану зміну було внесено до Державного реєстру іпотек.
ТОВ «ФК «Вектор Плюс», як іпотекодержатель, через невиконання ОСОБА_2 умов кредитного договору на наявність у неї заборгованості звернуло стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у позасудовому порядку.
12.09.2015 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.09.2015 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за позивачем ТОВ «ФК «Вектор Плюс», який став власником цього майна.
Як установлено судом, предметом позовних вимог ТОВ «ФК «Вектор Плюс» є визнання укладеним договору оренди земельної ділянки із посиланням на ч. 1ст. 120 ЗК України. Позивач посилався на те, що оскільки ним набуто право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , то ТОВ «ФК «Вектор Плюс» також набуло право користування земельною ділянкою під цією нерухомістю на тих самих умовах, що і було у відповідачки.
Згідно із ст. 16 ЦК України право на звернення до суду за захистом свого права і встановлені способи захисту, серед яких є визнання права, а також відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на нерухоме майно, а саме на 12 вересня 2015 року) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо ж жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі осіб.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
У ст. 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки. Встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Аналізуючи ст. 120 ЗК України та ст. 377, 378 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. Отже, законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти за попереднім власником. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі №615/150/20.
Як видно з матеріалів даної справи, на час укладення кредитного та іпотечного договору між сторонами земельна ділянка була у користуванні відповідачки ОСОБА_2 , однак на дату звернення стягнення на іпотечний житловий будинок у позасудовий спосіб та набуття права власності іпотекодержателем ТОВ «ФК «Вектор» на цей будинок спірна земельна ділянка вже знаходилася у власності ОСОБА_2 .
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Таким чином, правильними є висновки суду першої інстанції , що ст. 120 ЗК України, в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на нерухоме майно - 12 вересня 2015 року, не передбачала такого способу захисту як зобов'язання власника земельної ділянки укласти договір її оренди на праві оренди або суперфіцію на умовах, визначених набувачем права власності на такий об'єкт, або визнання такого договору укладеним, оскільки він не є ефективним у даному випадку.
З огляду на вказані фактичні обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді