Справа № 164/2452/24 Провадження №11-кп/802/566/25 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
15 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового
засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_8
(в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024030540000284 від 08 вересня 2024 року за апеляційною скаргою першого заступника керівника Волинської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 05 червня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Маневичі Волинської області, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з базовою вищою освітою, непрацюючого, раніше судимого:
- вироком Маневицького районного суду Волинської області від 19.12.2022 за ч.4 ст.185 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі. На підставі ст.ст.75,76 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 (три) роки; ухвалою Маневицького районного суду від 19.09.2024 звільнення скасовано та направлено для відбуття покарання;
- вироком Рівненського районного суду від 10.02.2025 за ч.1 ст.309, ст.71 КК України до 5 (п'яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та призначено покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Маневицького районного суду Волинської області від 19 грудня 2022 року та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 4 (чотирьох) років 9 (дев'яти) місяців позбавлення волі.
Строк відбуття покарання визначено рахувати з 5 червня 2025 року.
Згідно із вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим за те, що постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2024 року у справі №161/4017/24, яка набрала законної сили 2 квітня 2024 року, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 126 та ч.2 ст. 130 КУпАП, у зв'язку з чим накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років.
Незважаючи на вищевказане судове рішення, з яким ОСОБА_7 був належним чином ознайомлений, маючи реальну можливість його виконувати в частині позбавлення права керувати транспортними засобами, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення вимог ч.1 ст.129 - 1 Конституції України та ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на території України, ухилився від виконання постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2024 року та продовжував керувати транспортними засобами за наступних обставин.
Так, 7 вересня 2024 року о 20 годині 04 хвилини по автодорозі Р-14 в напрямку рекреаційного пункту «Сосновий бір», що поблизу сел.Маневичі Камінь - Каширського району Волинської області, ОСОБА_7 , будучи позбавленими права керування транспортними засобами строком 5 років постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2024 року у справі №161/4017/24, яка набрала законної сили 2 квітня 2024 року, усвідомлюючи те, що він позбавлений такого права, умисно керував автомобілем марки «Mitsubishi», д.р.н. НОМЕР_1 , і в подальшому, на підставі п.1 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку з порушенням п.2.9 «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №1306, був зупинений працівниками сектору реагування патрульної поліції ВП №1 (сел.Маневичі) Камінь - Каширського РВП ГУНП у Волинській області.
Таким чином, ОСОБА_7 , умисно не виконував постанову суду, що набрала законної сили, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.382 КК України.
У поданій апеляційній скарзі, прокурор, не оспорюючи фактичні обставини та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає оскаржуваний вирок незаконним у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Апелянт зазначає, що місцевий суд не врахував наявність у ОСОБА_7 непогашених і не знятих судимостей за вироком Маневицького районного суду від 19.12.2022 та вироком Рівненського районного суду від 10.02.2025. Крім того, суд, в порушення вимог ч.4 ст.70 КК України, оскаржуваним вироком не призначив покарання за сукупністю кримінальних правопорушень із врахуванням вироку Рівненського районного суду від 10.02.2025 та не зарахував частково відбуте за ним покарання. Також, в порушення вимог законодавства, згідно оскаржуваного вироку, строк відбування покарання ОСОБА_7 постановлено рахувати з 05.06.2025, замість з дня приведення вироку до виконання. Враховуючи викладене, апелянт просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та призначити покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі. На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань, призначених за даним вироком та вироком Рівненського районного суду від 10.02.2025 остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі. Зарахувати у строк остаточно призначеного покарання, частково відбуте покарання за вироком Рівненського районного суду від 10.02.2025. З мотивувальної та резолютивної частини вироку виключити посилання про призначення ОСОБА_10 покарання на підставі ч.1 ст.71 КК України з урахуванням вироку Маневицького районного суду від 19.12.2022. Вступну та мотивувальну частини вироку доповнити посиланням на врахування не знятих та непогашених судимостей. Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня приведення вироку до виконання. У решті вирок залишити без змін.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, прокурора, який в повному обсязі підтримав апеляційні вимоги, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу прокурора частково, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об?єктивно з?ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Беручи до уваги вимоги ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
За встановлених судом фактичних обставин, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.382 КК України, є вірною.
Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, що містяться у п.п.1, 2 постанови Пленуму «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, вирішуючи питання про вид та розмір покарання щодо особи, яка визнається винною у вчиненні злочину, суди зобов'язані дотримуватися загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, приймати до уваги ступінь тяжкості вчиненого винною особою злочину, дані про особу винного та обставини справи, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції при визначенні виду та розміру покарання обвинуваченому в повному обсязі виконав вимоги ст.ст.50, 65 КК України та врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебував, раніше неодноразово судимий, в даний час направлений для відбування призначеного судом покарання в рамках іншого кримінального провадження в місця позбавлення волі.
Суд першої інстанції до обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому відніс щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
До обставин, які обтяжують покарання, віднесено рецидив злочинів.
Також, судом було взято до уваги те, що ОСОБА_7 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності.
З цих підстав, апеляційний суд вважає, що визначена районним судом міра покарання є необхідною та достатньою для виправлення та попередження вчинення ОСОБА_7 нових кримінальних правопорушень.
Крім того, з урахуванням всього наведеного, апеляційний суд звертає увагу, що призначене ОСОБА_7 покарання, не є мінімальним в межах санкції ч.1 ст.382 КК України та відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципу індивідуалізації призначеного покарання.
Разом з тим, слушними є доводи прокурора про неврахування судом першої інстанції усіх наявних у обвинуваченого судимостей та порушення вимог ч.4 ст.70 КК України.
Так, положеннями ст.70 КК України встановлені підстави, порядок та межі призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
Відповідно до приписів ч.4 ст.70 КК України визначено, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
При цьому, призначаючи покарання за сукупністю злочинів, на підставі ч.4 ст.70 КК України, суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім (першим) вироком за окремий злочин. Він також не повинен ще раз призначати (дублювати) це покарання у новому (другому) вироку. В даному випадку діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку, яку суд підтверджує, застосовуючи ч.4 ст.70 КК України.
З матеріалів кримінального провадження та зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що вироком Маневицького районного суду Волинської області від 19.12.2022 ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначено покарання - 5 (п'ять) років позбавлення волі та на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнено від його відбування з випробуванням, якщо він протягом 3 років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки (а.с.29-31).
У свою чергу, ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 19.09.2024 ОСОБА_7 на підставі ч.2 ст.78 КК України було скасовано звільнення від відбування покарання із випробуванням згідно з вироком Маневицького районного суду Волинської області від 19.12.2022 і направлено для відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років (а.с.59-61). Ухвалою Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін (а.с.51-54).
Зважаючи на викладене, оскаржуваним судовим рішенням ОСОБА_7 на підставі ч.1 ст.71 КК України було призначено остаточне покарання за сукупністю вироків, а саме до покарання, призначеного за оскаржуваним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Маневицького районного суду Волинської області від 19.12.2022.
Водночас, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, 10.02.2025 стосовно ОСОБА_7 Рівненським районним судом Рівненської області було ухвалено ще один вирок, яким останнього визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік. На підставі ст.ст. 71, 72 КК України, за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Маневицького районного суду Волинської області від 19.12.2022, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців.
Вказаний вирок набрав законної сили 12.03.2025.
Так, кримінальне правопорушення, за яке ОСОБА_7 визнано винуватим оскаржуваним вироком, останній вчинив 07.09.2024, до постановлення та набрання законної сили попереднім вироком Рівненського районного суду від 10.02.2025.
Тобто, судом першої інстанції, в порушення вимог ч.4 ст.70 КК України, про що й зазначає сторона обвинувачення, не було враховано вирок Рівненського районного суду від 10.02.2025 і, відповідно, не призначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, яке підлягало призначенню.
Крім того, оскаржуваним судовим рішенням районного суду, було безпідставно призначено остаточне покарання ОСОБА_7 за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України, із врахуванням вироку Маневицького районного суду від 19.12.2022, який вже було приєднано на підставі ст.71 КК України до вироку Рівненського районного суду від 10.02.2025.
Водночас, відповідно до ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Тож, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, за яке його засуджено оскаржуваним вироком до постановлення попереднього вироку стосовно нього, остаточне покарання останньому необхідно визначити за сукупністю кримінальних правопорушень, з урахуванням положень ч.4 ст.70 КК України, шляхом часткового складання покарань, призначених за даним вироком та за вироком Рівненського районного суду від 10.02.2025 у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років, як наполягає прокурор в апеляційній скарзі, та яке буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
При цьому в строк покарання, остаточно призначеного ОСОБА_7 за сукупністю кримінальних правопорушень, підлягає зарахуванню частково відбуте покарання за вироком Рівненського районного суду від 10.02.2025, за правилами, передбаченими ст.72 КК України.
Щодо доводів прокурора в апеляційній скарзі, щодо доповнення вступної та мотивувальної частини вироку посиланням на врахування незнятих і непогашених судимостей ОСОБА_7 згідно вироку Маневицького районного суду від 19.12.2022 за ч.4 ст.185 КК України з призначенням покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі та вироку Рівненського районного суду від 10.02.2025 за ч.1 ст.309, ст.71 КК України з призначенням покарання у виді 5 (п'яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, то вони є слушними. Наявність вказаних судимостей, у цьому конкретному випадку, є не лише обставиною, що характеризує обвинуваченого, а і підставою для призначення йому остаточного до відбуття покарання із застосуванням положень ч.4 ст.70 КК України.
З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання - скасуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Волинської обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Маневицького районного суду Волинської області від 05 червня 2025 року в частині незастосування положень ч.4 ст.70 КК України при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 остаточного до відбуття покарання - скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким на підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань, призначених за даним вироком та вироком Рівненського районного суду від 10 лютого 2025 року остаточно призначити обвинуваченому ОСОБА_7 до відбуття покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.
В строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_7 частково відбуте ним покарання за вироком Рівненського районного суду від 10 лютого 2025 року.
З мотивувальної та резолютивної частини вироку виключити посилання про призначення ОСОБА_7 покарання на підставі ч.1 ст.71 КК України з урахуванням вироку Маневицького районного суду від 19 грудня 2022 року.
Вступну та мотивувальну частини вироку доповнити вказівкою про наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 не знятих та непогашених судимостей за вироком Маневицького районного суду від 19 грудня 2022 року та вироком Рівненського районного суду від 10 лютого 2025 року.
В іншій частині вирок залишити без зміни.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.
Головуючий
Судді: