Справа № 168/262/25 Головуючий у 1 інстанції: Хаврона О. Й.
Провадження № 22-ц/802/868/25 Доповідач: Осіпук В. В.
30 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивачів ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Дубечненської сільської ради про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 27 травня 2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися в суд із зазначеним позовом.
Покликалися на те, що в червні 2011 року їм стало відомо про продаж будинку АДРЕСА_1 , та вирішили його придбати.
Цей будинок належав ОСОБА_4 , який з 2003 року вважався зниклим безвісті, а рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2012 року визнаний померлим. Після чого його діти спадкоємці ОСОБА_5 та ОСОБА_6 дозволили їм проживати у даному будинку, а після оформлення своїх спадкових прав мали намір відчужити їм спірний будинок. Однак останні своїх домовленостей не виконали.
Позивачі також вказували, що з листопада 2011 року, підключивши електропостачання до спірного будинку, вони разом з дітьми постійно у ньому проживають вже понад десять років, добросовісно і безперервно володіють та відкрито користуються цим нерухомим майном як власним, доглядають і утримують його в належному стані, сплачуть комунальні платежі як користувачі житла та земельний податок.
Оскільки вони добросовісно заволоділи спірним житловим будинком, тривалий час відкрито ним користуються, утримують будинок у належному стані, то вважають себе такими, що набули на це нерухоме майно право спільної сумісної власності за набувальною давністю.
Враховуючи наведене, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 просили суд визнати за ними право спільної сумісної власності за набувальною давністю на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 27 травня 2025 року в задоволені позову відмовлено.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необгрунтованим, представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов помилкового висновку про те, що її довірителі не є добросовісними набувачами спірного нерухомого майна.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , користуючись житловим будинком АДРЕСА_1 , знали, хто є власником вказаного об'єкту нерухомого майна, а отже їм було відомо про те, що вони володіють чужим майном, що свідчить про відсутність добросовісності володіння останніми спірним будинком та унеможливлює набуття ними права власності на дане нерухоме майно саме за набувальною давністю.
Такий висновок суду є правильний.
Встановлено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано, технічна інвентаризація за вказаною адресою не проводилась (а. с. 31).
Відповідно до витягу з погосподарської книги № 1 за 2011-2015 роки по селу Кримне Дубечнецької сільської ради Ковельського району Волинської області по особовому рахунку № НОМЕР_1 будинок з надвірними будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належав ОСОБА_4 Рік побудови - 1939. (а. с. 12).
Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки № 433 від 16 вересня 2024 року, виданої виконавчим комітетом Дубечнецької сільської ради Ковельського району Волинської області, згідно з записами з земельно-кадастрової книги по селу Кримне, станом на 2011 рік і по даний час, земельна ділянка площею 0,27 га за вищевказаною адресою, також значиться за ОСОБА_4 (а. с. 14).
Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2012 року у справі № 0315/841/2012, яке набрало законної сили 10 листопада 2012 року, ОСОБА_4 було визнано померлим (а. с. 16).
Згідно з витягом зі спадкового реєстру відомості про відкриття спадкової справи та видачу свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 відсутні (а. с. 17).
З відповіді Дубечнецької сільської ради Ковельського району Волинської області, наданої на адвокатський запит, за вих. № 543 від 15 листопада 2024 року, встановлено, що на момент смерті ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , інших осіб, окрім нього, зареєстровано не було (а. с. 18).
Згідно з довідкою Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області № 177 від 14 грудня 2025 року, за період з 2015 року по 2025 рік, запис про голову домоволодіння за вищевказаною адресою відсутній, оскільки за цією адресою відсутня реєстрація місця проживання (а. с. 15).
З відповіді на адвокатський запит, наданої Дубечнецькою сільською радою Ковельського району Волинської області, за вих. № 2 від 03 лютого 2025 року, вбачається, що платником земельного податку за користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з 2013 року по даний час є позивач ОСОБА_1 (а. с. 29).
На підставі договору, укладеного з позивачем ОСОБА_3 , до будинку АДРЕСА_1 , здійснюється постачання електроенергії (а. с. 19).
Також встановлено, що під час виготовлення позивачами технічного паспорта на спірний житловий будинок ознак самовільного будівництва не було виявлено (а. с. 32-35).
Крім того, встановлено, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12 лютого 2009 року та від шлюбу мають трьох неповнолітніх дітей, які навчаються у Ліцеї села Кримне та проживають з ними (а. с. 11 зворот, 24-26).
Також встановлено, що відповідно до долученої до матеріалів справи розписки від 02 червня 2011 року ОСОБА_6 і ОСОБА_5 отримали від позивача ОСОБА_1 одну тисячу доларів США за продаж будинку в с. Кримне Старовижівського району, жодних претензій не мають і на більшу суму не претендують (а. с. 56).
Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зроблено наступний правовий висновок.
Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном, а також про те, що він не став його власником. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.
Йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, а так само про те, що він володіє чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном як своїм власним.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.
Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном як власним звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України».
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 .
Також, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що сам по собі факт тривалого і відкритого користування позивачами спірним будинком за домовленістю з потенційними його власниками - спадкоємцями та проведення ремонтних робіт у ньому не є безумовною, а саме без урахування інших умов передбачених законодавством, підставою для виникнення у них права власності на дане нерухоме майно за набувальною давністю.
За таких обставин, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, останні не є добросовісними набувачами спірного житлового будинку, так як їм було відомо, хто є власником цього нерухомого майна, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування не вбачає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність рішення, що оскаржується.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 27 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді