Справа № 757/30947/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7506/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
07 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024000000000297 від 01.02.2024,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2025 року задоволено клопотання сторони кримінального провадження старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 , погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 , про арешт майна.
Накладено арешт (із забороною відчуження, розпорядження та користування будь-якими особами) на сто двадцять три купюри номіналом сто доларів США в загальній сумі 12 300 доларів США власником яких є підозрювана ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власників майна ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.05.2025 у справі №757/20768/25-к було визнано незаконним неповернення тимчасово вилученого майна - грошових коштів у розмірі 12 300 доларів США.
Крім того, апелянт наголошує на тому, що стороною обвинувачення вказані неправдиві відомості щодо того, що майно належить лише підозрюваній ОСОБА_7 , але згідно протоколу обшуку від 27.03.2025 вбачається, що грошові кошти належать ще й ОСОБА_8 .
Представник зазначає, що апелянти не були присутні під час розгляду клопотання, оскільки не були повідомлені про дату та час судового засідання, тому були позбавлені можливості подати власні докази на підтвердження своєї позиції.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки клопотання розглянуто слідчим суддею без участі власників майна, тому колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника власників майна ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора ОСОБА_11 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України розслідується кримінальне провадження №12024000000000297 від 01.02.2024, зокрема, за підозрою ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України (у редакції від 06.11.2023, із змінами внесеними Законом України №2690-ІХ), ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України (у редакції від 06.11.2023, із змінами внесеними Законом України №2690-ІХ), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за ч. 4 ст. 190 КК України (у редакції від 06.11.2023, із змінами внесеними Законом України №2690-ІХ).
Так, в період часу з 07:07 по 11:40 годин 27.03.2025 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва справа №757/13278/25-к від 21.03.2025, у відповідності до ст. ст. 223, 233, 234, 236 КПК України слідчим з групи слідчих Головного слідчого управління Національної поліції України було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та підозрюваної ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_16 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення знарядь кримінального правопорушення, речей, предметів, оригіналів та копій документів, які містять в собі відомості, що мають значення для досудового розслідування.
У результаті проведення вищезазначеного обшуку було виявлено та вилучено окрім іншого сто двадцять три купюри номіналом сто доларів США в загальній сумі 12 300 (дванадцять тисяч триста) доларів США, що належать підозрюваній ОСОБА_7 , дозвіл на вилучення яких надано ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва.
Постановою слідчого ГСУ НП України від 27.03.2025 вказані речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
04.08.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва накладено арешт, із забороною відчуження, розпорядження та користування будь-якими особами, на сто двадцять три купюри номіналом сто доларів США в загальній сумі 12 300 доларів США, власником яких є підозрювана ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Слідчий суддя виходив з того, що враховуючи правову підставу для арешту майна та достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, з метою збереження речей, які можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні, наявні підстави для задоволення клопотання про арешт майна.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Так, до матеріалів клопотання долучено постанову слідчого ГСУ НП України від 27.03.2025 про визнання вилучених грошових коштів речовими доказами у кримінальному провадженні.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, з тих підстав, що дане майно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно, а саме на сто двадцять три купюри номіналом сто доларів США в загальній сумі 12 300 доларів США, власником яких є підозрювана ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною відчуження, розпорядження та користування цим майном будь-якими особами, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даних грошових коштів може призвести до їх приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Твердження представника апелянтів про невідповідність вилучених грошових коштів критеріям речових доказів є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може мати доказове значення у кримінальному провадженні, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України дає підстави для арешту даного майна як речового доказу з метою збереження.
Посилання представника апелянтів на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.05.2025 у справі №757/20768/25-к, якою було визнано незаконним неповернення тимчасово вилученого майна ОСОБА_7 , відхиляється колегією суддів, позаяк ухвалою слідчого судді Печерського районного м. Києва від 21.03.2025 у справі № 757/13278/25-к, якою надано дозвіл на проведення обшуку в квартирі за місцем проживання ОСОБА_8 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , надано дозвіл на відшукання та вилучення, зокрема, коштів, отриманих злочинним шляхом, а відтак вилучені грошові кошти не є тимчасово вилученим майном у розумінні ст.ст. 168, ч. 7 ст. 236 КПК України та в даному випадку не підлягають застосуванню положення ч. 5 ст. 171 КПК України щодо строку звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна.
Доводи апеляційної скарги щодо законності походження вилучених грошових коштів та їх належності не лише підозрюваній ОСОБА_7 , а й ОСОБА_8 , на даному етапі досудового розслідування не впливають на правильність висновків слідчого судді, оскільки такі доводи є предметом подальшого досудового розслідування у кримінальному провадженні, що підлягають перевірці і встановленню у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час судового розгляду.
Колегія суддів зауважує, що арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів, та з огляду на положення ч. 3 ст. 170 КПК України, майно повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у ньому обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, а питання наявності події та складу кримінального правопорушення підлягає вирішенню під час судового розгляду справи по суті.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження представника апелянтів про те, що клопотання про арешт майна подано неповноважною особою відхиляються колегією суддів з огляду на положення ч 1 ст. 171 КПК України, згідно якої з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Поновити представнику ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2025 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_4____________ ОСОБА_3 ___________