30 вересня 2025 року місто Київ
справа № 761/10072/22
апеляційне провадження № 22-ц/824/14023/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Сіромашенко Н.В. від 6 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Муніципальна охорона" про оскарження наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Муніципальна охорона" (далі - КО "Муніципальна охорона") про оскарження наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працював у Комунальній організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Муніципальна охорона" на посаді старшого охоронника.
24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію. На момент початку військової агресії рф проти України позивач перебував в смт Рокитне Київської області, де розпочав допомагати Рокитнянській територіальній громаді в захисті від регулярних армійських підрозділів держави-агресора. Також з початку військових дій позивач повідомляв у телефонному режимі та за допомогою месенджерів роботодавця про те, що внаслідок військових дій, які розпочалися на околицях Києва та в прилеглих до смт Рокитне населених пунктах, не може прибути на роботу. Будь-яке його переміщення в той період було небезпечним.
14 березня 2022 року позивач отримав довідку від Рокитнянської селищної ради Київської області про те, що він перебуває у групі по охороні громадського порядку в смт Рокитне на території Рокитнянської селищної територіальної громади з 25 лютого 2022 року. Дану довідку за допомогою месенджера він надіслав відповідальним особам роботодавця та поставив їх до відома, що перебуває на території смт Рокитне. У подальшому 18 березня 2022 року в месенджері він отримав інформацію від роботодавця, що штатні працівники, які документально не підтвердили своєї участі у Збройних Силах України або ж в підрозділах територіальної оборони (за контрактом), або іншим способом не засвідчили поважні причини своєї відсутності - підлягають звільненню з роботи.
19 березня 2022 року ОСОБА_1 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 до служби у ЗСУ, що підтверджується наказом від 19 березня 2022 року № 57. Дані документи 20 березня 2022 року були направлені роботодавцю за допомогою месенджера. У відповідь позивач отримав повідомлення про те, що такі документи не виправдовують його тривалої відсутності на робочому місці.
12 травня 2022 року позивач дізнався про те, що його звільнено з роботи 5 березня 2022 року.
Вважає, що його звільнено без належних на те правових підстав, що підтверджується датами переписки в месенджері між співробітниками відповідача та уповноваженими особами адміністрації відповідача. Станом на 18 березня 2022 року адміністрація відповідача лише уточнювала інформацію щодо фактичного місцезнаходження працівників.
Позивач, посилаючись на те, що його звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки він був відсутній на робочому місці з поважних та об'єктивних причин, незалежних від його волі, просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 5 березня 2022 року № 192/13-к про звільнення за прогули ОСОБА_1 , виданий директором Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Муніципальна охорона" Чернишовим С.В.; поновити ОСОБА_1 на посаді старшого охоронника Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Муніципальна охорона" з 5 березня 2022 року; стягнути з Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Муніципальна охорона" середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 5 березня 2022 року до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 6 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивача звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки роботодавець вчинив всі належні від нього дії для з'ясування причин відсутності працівника на роботі, тоді як позивачем не було надано документи щодо належності його до територіальної оборони та доказів поважності причин відсутності на роботі. Оскільки
вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, то вона також не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Скаржник зазначає, що позивач був відсутній на роботі з поважних причин та з об'єктивних, незалежних від його волі обставин, які виключають його вину, тому суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. Про причини відсутності на роботі позивач повідомляв роботодавця усіма можливими способами.
Також зазначає, що звільнення є незаконним, оскільки відбулося в період воєнного стану, коли позивач вчиняв дії щодо захисту держави, перебуваючи у лавах місцевої територіальної оборони, що свідчить про поважність відсутності на робочому місці.
Наголошує на тому, що 19 березня 2022 року був призваний до лав ЗСУ, а 12 травня 2025 року дізнався про оспорюваний наказ про звільнення, датований 5 березня 2022 року.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник КО "Муніципальна охорона" - Дмитренко К.М. у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що довідки від Рокитнянської селищної ради та витяг з наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 не були надані позивачем до моменту його звільнення та датовані вже після звільнення, а відтак не підтверджують поважність причин відсутності позивача на роботі.
Положенням про добровольчі формування територіальних громад визначено порядок утворення добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ) та затверджена форма контракту добровольця територіальної оборони і посвідчення добровольця територіальної оборони. Проте, позивач не надав копію контракту а ні роботодавцю, а ні суду, що свідчить про відсутність поважних причин не виходу на роботу.
ОСОБА_1 нехтував своїми обов'язками, покладеними на нього посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку, не вчиняв всі необхідні дії та заходи щодо своєчасного повідомлення керівництва КО "Муніципальна охорона" про поважність причини його не прибуття на роботу, не надав жодного доказу, який підтверджував би поважність причини його неявки. Натомість відповідач намагався з'ясувати причини відсутності позивача на роботі, йому неодноразово здійснювалися дзвінки, про що складалися акти, довідки, доповідні та службові записки.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній підстав та просив її задовольнити.
Представники КО "Муніципальна охорона": Дмитренко К.М., Кияниця О.В. в суді апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що ОСОБА_1 працював у КО "Муніципальна охорона" на посаді старшого охоронника.
Згідно з наказом КО "Муніципальна охорона" від 26 січня 2022 року № 48 ОСОБА_1 було надано оплачувану відпустку, тривалістю 17 календарних днів, з 14 лютого 2022 року по 2 березня 2022 року.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією рф проти України, введено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався.
Наказом КО "Муніципальна охорона" від 24 лютого 2022 року № 113 відкликано ОСОБА_1 із навчальної відпустки, термін виходу на роботу 25 лютого 2022 року, та перенесено термін надання залишків відпусток в зручний для працівника час, за узгодженням керівництва, після закінчення воєнного стану.
3, 4 та 5 березня 2022 року комісією в складі трьох співробітників КО "Муніципальна охорона" складено акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, в яких зазначено, що до посадових осіб КО "Муніципальна охорона" з приводу виходу на роботу не звертався, причини відсутності не відомі.
За змістом службової записки заступника начальника планово-економічного відділу Пуголовка С. від 4 березня 2022 року, у телефонній розмові ОСОБА_1 повідомив, що охороняє громадський порядок у смт Рокитне Білоцерківського району Київської області, на роботу виходити не планує, будь-які документи щодо належності до територіальної оборони та/або поважності причин відсутності на роботі надати відмовився.
З доповідної записки заступника начальника управління контролю Добриніна І. від 5 березня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 у телефонній розмові повідомив, що охороняє громадський порядок у смт Рокитне Білоцерківського району Київської області, на роботу виходити не планує, будь-які документи щодо належності до територіальної оборони та/або поважності причин відсутності на роботі надати відмовився.
За замістом доповідної записки заступника начальника департаменту фізичної та технічної охорони об'єктів Пася П.В. , з 3 березня 2022 року по 5 березня 2022 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці. Інформація про обставини відсутності на робочому місці вказаного працівника не відома.
З довідки першого заступника директора з операційної діяльності Кацубо О. від 5 березня 2022 року № 110/-80/51 вбачається, що старший охоронник відділу охорони об'єктів Департаменту фізичної та технічної охорони об'єктів ОСОБА_1 був відсутній на роботі в КО "Муніципальна охорона" у період з 3 по 5 березня 2022 року, без засвідчення поважних причин своєї відсутності.
5 березня 2022 року наказом директора КО "Муніципальна охорона" Чернишевим С.В. № 192/13-к ОСОБА_1 звільнено з посади старшого охоронника на підставі пункту 4 статті 4 КЗпП України.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Частиною 1 статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
Вказані висновки викладено у постановах Верховного Суду від 6 грудня 2023 року в справі №727/3114/21, від 22 грудня 2023 року в справі №756/8875/2 та від 15 жовтня 2024 року в справі №537/1348/22.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року в справі №757/45015/20-ц.
Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.
Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо у день нез'явлення працівника на роботі. У таких документах обов'язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.
Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з'ясувати, чим така відсутність була викликана.
Для з'ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.
Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об'єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з'явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.
Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року в справі №761/48981/19, від 14 червня 2023 року в справі №727/3770/21.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним, оскільки позивач допустив прогули, був відсутнім без поважних причин на роботі та не надав доказів, які могли б свідчити про поважність причин його відсутності на роботі у зафіксований роботодавцем період.
Факт відсутності старшого охоронника ОСОБА_1 на роботі 3, 4 та 5 березня 2022 року без поважних причин підтверджено актами про відсутність на робочому місці, доповідними та службовими записками працівників КО "Муніципальна охорона".
В матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 повідомляв роботодавця про причини неявки на роботу та надавав докази поважності таких причин.
Вказаних обставин позивачем не спростовано, а його доводи про те, що він з 25 лютого 2022 року перебував у групі по охороні громадського порядку в смт Рокитне, виконував завдання з охорони громадського порядку в складі добровольчого формування Рокитнянської територіальної громади та в подальшому був призваний до служби в ЗСУ не свідчать про те, що він не з'являвся на роботу з поважних причин, з огляду на наступне.
З довідки Рокитнянської селищної ради Київської області № 531 від 14 березня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 перебуває у групі по охороні громадського порядку в смт Рокитне на території Рокитнянської селищної територіальної громади з 25 лютого 2022 року (том І, а.с. 67-68).
Згідно довідки № 11 від 10 лютого 2025 року, наданої Добровольчим формування ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 виконував завдання з охорони громадського правопорядку в складі добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_3 з 25 лютого по 19 березня 2022 року. До довідки долучено графіки чергувань (том І, а.с. 171).
В пунктах 19, 20, 21 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449, серед іншого визначено, що особа, яка виявила бажання стати членом добровольчого формування, подає заяву на ім'я командира добровольчого формування.
Командир добровольчого формування ухвалює рішення про зарахування до членства у добровольчому формуванні протягом семи робочих днів або надає особі обґрунтовану відмову в зарахуванні до членства на підставі критеріїв, визначених пунктами 16 та 17 цього Положення. Контракт добровольця територіальної оборони укладається між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства в добровольчому формуванні. Такі особи укладають контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 у визначеному законом порядку звертався до командира Добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою на членство у добровольчому формуванні. Також відсутні докази, що між ОСОБА_1 та командиром Добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_3 укладено контракт.
З наведеного слідує, що позивач не довів належними доказами факт перебування його у добровольчому формуванні, а відтак дана обставина не є поважною причиною не виходу ОСОБА_1 на роботу з 25 лютого по 5 березня 2022 року.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що порядок створення та діяльності добровольчих формувань територіальної громади визначається статтею 8 Закону України "Про основи національного спротиву" та вищевказаним Положенням про добровольчі формування територіальних громад, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449, пунктом 16 якого передбачено, що членом добровольчого формування може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про основи національного спротиву", добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи національного спротиву", виконання завдань територіальної оборони здійснюється на всій території України включно з районами ведення воєнних (бойових) дій. Рішення про виконання завдань територіальної оборони в районах ведення воєнних (бойових) дій приймається Головнокомандувачем Збройних Сил України. З метою нарощування сил і засобів для
стабілізації обстановки, а також у випадку визначення відповідної зони територіальної оборони районом ведення воєнних (бойових) дій військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчі формування територіальних громад за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами своєї зони територіальної оборони та в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про основи національного спротиву", на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Проте, наведені положення закону не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав та обов'язків добровольців за статтею 119 КЗпП України.
Статтею 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною 2 статті 119 КЗпП України визначений перелік тих категорій осіб, на яких розповсюджуються встановлені нею гарантії, при цьому члени добровольчих формувань територіальних громад не належать до переліку осіб, які призиваються на військову службу, а отже не можуть користуватися гарантіями, що надаються цією нормою.
Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що обов'язковою умовою для застосування положень частини 2 статті 119 КЗпП України щодо гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків є призов на військову службу або укладення контракту про проходження військової служби.
Положення частини 1 статті 119 КЗПП України також не може застосовуватися до членів добровольчих формувань територіальних громад, оскільки цією нормою передбачено виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватися у робочий час. Проте, обов'язок брати участь у добровольчому формуванні не може бути встановлений, оскільки суперечить самій сутності виявлення доброї волі, яке є прямою протилежністю обов'язку, який виконується під впливом примусу.
Отже, застосування статті 119 КЗпП України в питаннях виконання обов'язку можливе лише у випадку, коли такий обов'язок встановлено у передбачений законом спосіб та щодо передбачених законом осіб, і члени добровольчих формувань територіальних громад до категорій осіб, що виконують державний або громадський обов'язок, не належать.
У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №753/3880/20 зазначено, що добровольче формування територіальної громади є воєнізованим підрозділом, а не військовим формуванням. Здійснення діяльності добровольчих формувань під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а також перехід їх за певних умов в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України не свідчить про перебування членів добровольчих формувань у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно, до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Членство у добровольчому формуванні не звільняє від обов'язку проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (пункт 6 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449). Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Враховуючи вищевикладене, навіть коли укладений контракт добровольця територіальної оборони, це не є підставою для поширення на працівника положень статті 119 КЗпП України.
Посилання скаржника на те, що з 19 березня 2022 року він призваний до лав ЗСУ також не доводять обставин про поважність причин відсутності на роботі, оскільки дана подія відбулася після видачі оспорюваного наказу від 5 березня 2022 року про звільнення позивача.
Щодо долучених ОСОБА_1 до позовної заяви скриншотів переписок в месенджерах колегія суддів зазначає, що роздруківка даних листувань є неналежним доказом, оскільки згідно з практикою Верховного Суду, зокрема постанова від 19 січня
2022 року в справі №202/2965/21, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.
Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, то вона також не підлягає задоволенню.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 6 березня 2025 року залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 6 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: