17 вересня 2025 року
справа № 760/6567/23
провадження № 22-ц/824/7499/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П,
при секретарі: Яхно П.А..
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва»
відповідач - ОСОБА_1
третя особа - Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року, постановлене під головуванням судді Аксьонової Н.М. у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація, про виселення із самовільно зайнятого житлового приміщення,
Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва») звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 та просив суд виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, а також стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 відповідно до розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2015 року № 279 «Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації» передано в господарське відання позивача.
Предметом діяльності КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», згідно із статутом, є утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку.
Квартира АДРЕСА_1 , є двокімнатною, жилою площею 30,1 кв. м, загальною площею 42,6 кв. м, не приватизована.
Відповідно до ордера від 18 жовтня 1965 року № НОМЕР_1 квартира АДРЕСА_1 надана в користування на родину з чотирьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 .
Наймач квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла і була знята з реєстраційного обліку 20 квітня 2021 року в зв'язку зі смертю.
У цій квартирі крім померлої ОСОБА_5 ніхто не зареєстрований.
КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» стало відомо про фактичне зайняття цієї квартири невідомою особою.
Житлово-експлуатаційна дільниця № 901 (далі - ЖЕД № 901) КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» неодноразово направляла ОСОБА_1 попередження з вимогою звільнити квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та здати ключі, які особисто відповідачу не вдалося можливості вручити, про що складено акти від 20 грудня 2021 року, 17 жовтня 2022 року, 16 січня 2023 року.
Ці вимоги відповідач не виконав, ключі від квартири до ЖЕД № 901 не передав.
Вважає, що ОСОБА_1 без законних підстав, а отже самоправно, займає квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року позов задоволено.
Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» 2 684,00 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у позові.
Вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, а тому був позбавлений права представляти свої інтереси в суді та надати відповідні докази, на підставі яких суд міг би перевірити підстави зайняття ним квартири, з'ясувати при цьому всіх членів його сім'ї, які проживали у квартирі, чи є вони членами однієї сім'ї, підстави їхнього проживання у спірній квартирі та залучити свідків до участі у справі.
Зазначає про наявність родинних відносин відповідача з ОСОБА_5 та довготривале проживання у спірній квартирі.
Після смерті своєї дружини (наймача) квартири відповідач продовжує проживати у квартирі, яка є його постійним місцем проживання, який є пенсіонером та будь-якого іншого зареєстрованого за ним житла не має. Відповідач здійснював оплату комунальних послуг у різний період.
Зазначив, що він вселився у квартиру АДРЕСА_1 , як член сім'ї наймача (чоловік) - ОСОБА_5 , на підставі виданого їй ордера на склад сім'ї з 4 осіб, постійно та тривалий час проживає у цій квартирі, яка є його єдиним житлом, адже власного майна не має, у зв'язку з чим вважає, що він не втратив право користуватися цією квартирою та відповідно не може вважатися таким, що самоправно зайняв житлове приміщення.
Відповідач не погоджується з твердженням суду про те, що вимоги про виселення відповідач не виконав, ключі від квартири до ЖЕД № 901 не передав, оскільки сам позивач зазначив, що всі попередження з вимогою звільнити квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та здати ключі направлені на адресу відповідача не вдалося вручити особисто, про що складено акти.
Враховуючи те, що відповідач проживає в квартирі АДРЕСА_1 впродовж 21 року, яка є його єдиним житлом, вважає, що тривале його проживання у спірному житлі є достатньою підставою для того, щоб вважати це житло належним йому в розумінні статті 8 Конвенції, оскільки виселення відповідача буде невиправданим втручанням у його приватну сферу, порушенням прав на повагу до житла.
10 березня 2025 року у системі «Електронний суд» представник Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації сформував відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення., мотивуючи це тим, що оскільки квартира не приватизована та перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва, відсутні законні підстави для проживання та користування цією квартирою ОСОБА_1 .
Укладання/переукладання договору з провайдером «Воля-кабель», копії платіжок про оплату комунальних послуг, копії документів померлої ОСОБА_5 , копія довідки на отримання її праху не можуть бути належним підтвердженням наявності у ОСОБА_1 законного права проживати та користуватися квартирою, яка є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.
Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Водночас, особа має надати до суду докази, що спірне житло тривалий час було її єдиним місцем проживанням і іншого житла вона не має.
Представник Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації зазначив, що ОСОБА_1 не надав жодних належних доказів, які б спростували його самоправне зайняття квартири за адресою: АДРЕСА_1 та не спростував доводи відсутності законного права щодо користування та проживання за цією адресою.
Крім того, ОСОБА_1 забезпечений житлом, має постійне місце реєстрації/проживання, а тому виселення його зі спірної квартири не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки його подальше проживання, без достатніх правових підстав, порушує право КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» на користування вказаним майном.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач забезпечений житлом, має постійне місце проживання, а тому виселення його зі спірної квартири не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, а його подальше проживання в спірній квартирі без достатніх правових підстав порушує право КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» на користування вказаним майном.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).
У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22) зазначено, що під час вирішення спору про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім'ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання у квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом із наймачем. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні».
Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 766/13376/17 (провадження № 61-20634св21)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідно до частин першої та другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Згідно з частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Ця норма застосовується у випадках, коли особи займають приміщення без законних підстав.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 523/7813/20 (провадження № 61-17223св23), від 06 листопада 2024 року у справі № 752/27110/21 (провадження № 61-6435св24)).
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2015 року № 279 «Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» закріплено на праві господарського відання за позивачем в установленому порядку житловий і нежитловий фонд та майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, у т.ч. будинок за адресою: АДРЕСА_2 (п. 3 додатку № 2 до розпорядження).
Відповідно до статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового та нежитлового фонду, утримання прибудинкових територій, об'єктів благоустрою (п. 2.1 статуту).
Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.3 статуту предметом діяльності позивача є утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та закріплений за Підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку; управління нерухомим майном.
Відповідно до п. 4.2. статуту майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплюється за підприємством на праві господарського відання.
Відповідно до п. 3.1.11 статуту позивач має право у разі виявлення порушення, встановленого законодавством щодо порядку користування житловими та нежитловими приміщеннями (виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зобов'язання звільнити житлове/нежитлове приміщення) вживає заходів, передбачених законодавством України.
Відповідно до ордера від 18 жовтня 1965 року № НОМЕР_1 квартира АДРЕСА_1 надана в користування на родину з чотирьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 .
Наймач квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла і була знята з реєстраційного обліку 20 квітня 2021 року в зв'язку зі смертю.
Відповідно до листа Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 березня 2023 року № 108-2358 відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації інформує, що за адресою: АДРЕСА_1 відсутня реєстрація осіб.
За інформацією, наданою Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України Департаментом від 31 жовтня 2023 року, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 .
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 самоправно зайняв жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 116 ЖК України, він підлягає виселенню із цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.
При цьому, надаючи оцінку пропорційності виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції правильно врахував, що відповідач має інше зареєстроване місце проживання, а саме: АДРЕСА_5 .
Таким чином, виселення відповідача зі спірної квартири не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки його подальше проживання без достатніх правових підстав порушує право територіальної громади на вказане майно.
Такий висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у подібних правовідносинах у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 756/6952/17 (провадження № 61-432св19) та від 27 березня 2023 року у справі № 758/16511/18 (провадження № 61-670св22).
Доводи апеляційної скарги про те, що він вселився у квартиру АДРЕСА_1 , як член сім'ї наймача (чоловік) - ОСОБА_5 , на підставі виданого їй ордера на склад сім'ї з 4 осіб, постійно та тривалий час проживає у цій квартирі, яка є його єдиним житлом, адже власного майна не має, у зв'язку з чим він не втратив право користуватися цією квартирою та відповідно не може вважатися таким, що самоправно зайняв житлове приміщення, є неприйнятними.
Так, згідно з ордером від 18 жовтня 1965 року № НОМЕР_1 квартира АДРЕСА_1 ) надана в користування на родину з чотирьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 .
Колегія суддів наголошує, що зазначений ордер не містить інформацію про вселення ОСОБА_1 як члена сім'ї ОСОБА_5 .
Укладання/переукладання ОСОБА_1 договору з провайдером «Воля-кабель», оплата комунальних послуг, наявність у нього документів померлої ОСОБА_5 та отримання її праху не свідчить про наявність у нього законного права на проживання та користуватися квартирою, яка є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.
Виходячи із того, що ОСОБА_1 не надав жодних належних доказів, які б спростували його самоправне зайняття квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та не спростував доводів відсутності у нього законного права на користування та проживання за цією адресою, а також враховуючи те, що ОСОБА_1 забезпечений житлом, має постійне місце реєстрації/проживання, колегія суддів вважає, що виселення його зі спірної квартири не є надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки його подальше проживання, без достатніх правових підстав, порушує право КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» на користування вказаним майном.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованими, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленого судового рішення.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді