15 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/4030/25 пров. № А/857/21696/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року в справі № 460/4030/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Недашківська К.М.,
час ухвалення рішення - 09 травня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м.Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 09 травня 2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання призначити пенсію.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області від 28.02.2025 №172350005515 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 21.02.2025 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 з 21.02.2025 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - ГУ ПФУ в Донецькій області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не враховано періоди з 26.04.1986 по 16.12.1988, з 30.08.1989 по 27.01.1994 згідно рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.01.2025 по справі 556/2986/24, яким встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 в період з 26.04.1986 по 28.01.1994 постійно проживав в с. Млинок Зарічненського району Рівненської області, оскільки в рішенні суду відсутні зобов'язальні приписи щодо врахування періоду проживання для визначення права на пенсію зі зниженням пенсійного віку. Право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи підтверджується документами про періоди проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) . Рішення суду щодо періоду постійного проживання в зоні радіоактивного забруднення не передбачено вимогами вищезазначеного порядку. Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення та виплати пенсії . Суд не може підміняти пенсійний орган.
Також не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - ГУ ПФУ в Рівненській області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що початкова величина до позивача не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 3 роки.
Порядок № 22-1, передбачає вичерпний перелік документів, якими підтверджуються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення права громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення у вказаному переліку відсутнє. З огляду на сказане, факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в с. Млинок, з 26.04.1986 по 28.01.1994 роки, не може бути підтверджений судовим рішенням.
Виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості.
При цьому суд звертаємо увагу суду на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якою дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ в Донецькій області. А відтак, у задоволенні вимог (зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області призначити пенсію) - позивачу слід відмовити.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , 1968 року народження, є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією.
21.02.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та 28.02.2025 прийнято рішення №17235005515 про відмову у призначенні пенсії.
Зі змісту вказаного рішення про відмову вбачається, що позивач не має права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року складає менше 3 років. До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди з 26.04.1986 по 16.12.1988, з 30.08.1989 по 27.01.1994 згідно рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.01.2025 по справі №556/2986/24, яким встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 в період з 26.04.1986 по 28.01.1994 постійно проживав в с. Млинок Зарічненського району Рівненської області, оскільки в такому відсутні вимоги зобов'язального характеру щодо призначення пенсії. Відтак, згідно наданих документів право на призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.
Вважаючи таку відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно із статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Тож виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені у статті 55 Закону №796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII визначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості.
При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2024 року в справі №240/16372/23.
Відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виходило з того, що період проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить менше 3 років (8 місяців, 13 днів), що є недостатнім для призначення пенсії.
В цьому контексті колегія суддів зазначає про наступне.
Як уже встановлено судом, у позивача наявне посвідчення громадянина, потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , Рівненською обласною держадміністрацією. Ця категорія та посвідчення потерпілого надається за умови проживання у зонах гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Посвідчення позивача є дійсним та доказів позбавлення його статусу потерпілої особи судом не встановлено.
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17.
Отже, наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» дає позивачу право на зменшення пенсійного віку з урахуванням норм Закону №796-XII.
Також Верховний Суд в постанові від 18 вересня 2024 року в справі № 240/6201/23 підтвердив зазначену позицію, вказавши, що наявність у позивача посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.93 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.92 № 501 (в редакції чинній на момент видачі позивачу посвідчення).
Колегія суддів зазначає про те, що Верховний Суд у постанові від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 вказав, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є як робота в зоні гарантованого добровільного відселення, так і проживання в такій зоні.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2024 року в справі №240/16372/23.
Відповідно до паспортних відомостей, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Млинок Зарічненського району, Рівненської області.
Довідкою Зарічненської селищної ради Рівненської області від 19.02.2024 №748 ОСОБА_1 постійно проживав в с.Млинок Рівненської області (зона гарантованого добровільного відселення) з грудня 1988 по 29.08.1989, з 28.01.1994 по даний час (дата видачі довідки 19.02.2024 року).
Також судом встановлено, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.01.2025 у справі №556/2986/24, яке набрало законної сили 18.02.2025, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з 26.04.1986 року по 28.01.1994 року в с. Млинок Зарічненського району Рівненської області.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991"Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" с. Млинок Зарічненського району Рівненської області дійсно відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже факт проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 року по 01.01.1993 року підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування та рішенням суду, яке набрало законної сили.
Більше того, в позивача наявне право на встановлення початкової величини зменшення пенсійного віку.
Судова колегія зазначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.78 КАС України).
Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.
Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).
Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Дійсно судова колегія враховує, що ні Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ні Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, не брали участі у справі №556/2986/24, однак жодних доказів на спростування встановленого факту постійного проживання ОСОБА_1 з 26.04.1986 року по 28.01.1994 року в с. Млинок Зарічненського району Рівненської області, пенсійний орган не долучає.
Враховуючи встановлені вище обставини, період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 року становить більше 6 років та після 01.01.1993 року - більше 30 років.
Відтак, період проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно встановлених обставин становить більше 6 років з урахуванням права на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 року, відтак ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент подання заяви про призначення пенсії (21.02.2025) досягнув 54-річного віку, отже має право на зниження пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Страховий стаж позивача для призначення пенсії становить 34 роки 10 місяців 23 дні, не є спірним в цій справі, та є достатнім для призначення пенсії за віком.
За наведених обставин, колегія апеляційного суду вважає, що суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі її заяви від 21.02.2025, а відтак і про задоволення позовних вимог.
При цьому суд першої інстанції правильно врахував позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якою дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Донецькій області.
Водночас в подальшому пенсійна виплата здійснюється саме пенсійним органом за місцем проживання особи.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року в справі № 460/4030/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2025 року.